Вплив рекреаційної діяльності на екологічну ситуацію України

Використання лісу для рекреації та туризму супроводжується комплексом як позитивних , так і негативних чинників. Дія негативних рекреаційних чинників обумовлює процес зміни біогеоценозу, що має назву рекреаційна дигресія. Дигресія спостерігається у Рівненській області в умовах зеленої зони міста, де панівними є соснові насадження. Ліси є рекреаційно-освоєні, але в більшості знаходяться на 1-ій стадії дигресії – 90%, близько 9% - на 2-ій і тільки 28 га – на 3-ій стадії дигресії.

Встановлено, що тривале рекреаційне використання території викликає рекреаційну дигресію у всіх компонентах соснових насаджень.

Проблема рекреаційної дигресії була помічена у лісових масивах Львівщини. Залежно від рекреаційного навантаження у лісових насадженнях виділили такі функціональні зони : масового відпочинку, інтенсивної рекреації, екстенсивної рекреації та природних резерватів. Зона масового відпочинку включає у себе ділянки масового, спортивного і пляжного відпочинку з рекреаційним навантаженням 5-10 і більше люд.-дн./га. Для таких територій характерними є 3-5 стадії рекреаційної дигресії. Зона інтенсивної рекреації включає ділянки, які досягли 2-3 стадій рекреаційного освоєння. Зона екстенсивної рекреації охоплює ділянки, на яких не відчувається істотного впливу рекреаційної діяльності, тому ці ділянки лісу належать переважно до першої стадії дигресії. Слід відмітити Брюховецьке та Завадівське лісництва на Львівщині, зона масового відпочинку яких характеризується другим класом рекреаційної дигресії.

17

2.2 Реалізація концепції сталого розвитку рекреаційної діяльності на території України

Рекреація як економічно вигідна сфера господарювання, має всі  підстави зайняти в перспективі одне з профілюючих місць у структурі раціонального господарського комплексу. Тому сьогодні надзвичайно актуальним стає питання вибору оптимальної стратегії розвитку рекреаційної індустрії й проведення ефективної політики її реалізації. Через свою економічну і соціальну значимість проблеми управління рекреаційною сферою досить широко представлені в роботах вітчизняних авторів З. В. Герасимчука, В. О. Василенка, П. В. Гудзя, В. І. Мацоли, Т. І. Ткаченко, О. С. Шаптали, В. К. Євдокименка та ін. Елементи систем управління на рекреаційних підприємствах розглядаються в роботах закордонних авторів М. А. Жукова, В. А. Квартольного, Ф. Котлера, Д. Боуена та ін.

Світовий досвід нагромадив систему знань про механізми й основні складові теорії сталого розвитку рекреації, що пов’язано з розумінням відпочинку з іншими життєвими циклами людей, гуманізацією ресурсного туристсько – рекреаційного потенціалу, розвитком нових видів рекреаційного обслуговування, методик активізації  соціально-виховної і соціально- культурологічної ролі рекреації. Однак цілісної системи стратегічного управління економічним розвитком на основі вдосконалювання системи якості обслуговування поки що не подано.

У процесі управління стратегічними змінами в рекреаційній діяльності на сучасному етапі необхідно враховувати високу динамічність і ступінь невизначеності зовнішнього середовища, різні масштаби об’єктів управління й високий рівень диференціації видів економічної діяльності в курортно-рекреаційній індустрії, їхню змістовну насиченість, слабкі стартові позиції входження вітчизняних підприємств до світового ринку рекреаційних послуг.

Дуже низьким є рівень забезпеченості населення України санаторно-курортними закладами. Однією з комплексних проблем функціонування

18

курортно-рекреаційних закладів України є низька ефективність їх діяльності . Здравиці працюють практично не більше 2-3 місяців на рік, їх завантаженість здебільшого не перевищує половини місткості. Число оздоровлених в одному санаторно-курортному закладі коливалося в 2002 році від 316 в закладах одно-, дводенного перебування до 3119 в цілорічних дитячих оздоровчо-санаторних позаміських закладах.

Для покращення ситуації необхідно :

      реструктуризувати санаторно-курортну систему з перетворенням більшості сенаторіїв на сезонні заклади відпочинку при підвищенні лікувально-реабілітаційного потенціалу решти за рахунок концентрації медперсоналу та апаратури;

      підвищити комфортність закладів відпочинку, покращити сервіс, впровадити анімаційний сектор як невід’ємну складову курортного продукту з забезпечення його відповідними висококласними фахівцями;

      подовжити сезон, в основному за рахунок цілорічної лікувально-реабілітаційної діяльності та приведення її у відповідність з рекреаційними періодами певної кліматичної зони;

      залучити додаткові рекреаційні ресурси та забезпечити якісне медичне їх використання як у лікувально-реабілітаційних, так і в рекреаційних цілях;

      розширити можливість одно-, дводенного оздоровлення.

Розвиток курортно-рекреаційної діяльності в Україні ведеться на ринкових засадах і регулюється державою на основі законодавства, національної політики індикативного планування. Основною стратегічною метою рекреаційного комплексу є формування конкурентоспроможних на світовому і національному

рівнях туристичного продукту й санаторно-курортних медичних послуг на основі ефективного використання наявного рекреаційного потенціалу, забезпечення соціально-економічних інтересів і екологічної стабільності.

Для досягнення стратегічної мети розвитку рекреаційного комплексу необхідна реалізація таких завдань:

19

Економічних: 

      Збільшення ролі рекреаційного комплексу в розвитку господарства;

      санаторно-курортного і туристичного продукту на основі оптимізації Підвищення конкурентоспроможності й економічної активності внутрішньогалузевих пропорцій і зміни режиму функціонування рекреаційного комплексу;

      Підвищення ефективності використання виробничих ресурсів ( води, енергоносіїв, продовольства та ін.)

      Підвищення ефективності використання, відтворення й охорони наявних рекреаційних і природних ресурсів

Соціальних :

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Створення умов для соціальної стабільності;

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Забезпечення функціонування курортологічної бази для лікувальної, реабілітаційної, профілактичної та оздоровчої медицини України;

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Забезпечення державної політики й створення умов для відновлення здоров’я і відпочинку населення України;

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Підвищення якості обслуговування рекреантів і розвиток сфери послуг;

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Підвищення ефективності культурно-духовного виховання населення й гостей на основі розвитку культурно-пізнавальної рекреації

Екологічних:

      Ефективне використання, охорона і відновлення природних рекреаційних ресурсів;

      Мінімалізація антропогенного впливу підприємств на стан навколишнього середовища, природних ресурсів і стан здоров’я населення України;

      Досягнення нормативної якості навколишнього природного середовища, необхідного для розвитку рекреаційного комплексу

На сьогодні система правового і адміністративного регулювання курортної

20

сфери не відповідає сучасним вимогам, більш того, вона фактично перешкоджає розвитку галузі, незважаючи на колосальний рекреаційний потенціал, залишається малоефективною.

Для успішної реалізації стратегії сталого розвитку рекреаційної діяльності необхідно виділити в ній галузеві і регіональні підпрограми, чітко розмежувати основні рівні регулювання : загальнодержавний, галузевий, регіональний, і відповідні завдання для вирішення

Державний рівень:

1.                        створення єдиної системи керування інфраструктурою;

2.                        формування генеральних планів розвитку курортних міст і туристичних центрів;

3.                        створення механізму фінансування відпочинку для незаможних громадян, дітей, інвалідів;

4.                        вирішення проблем транспортної доступності;

5.                        формування механізмів інвестування курортно-рекреаційної сфери

Галузевий рівень:

1.                                    формування ефективної системи стандартизації і сертифікації курортно-рекреаційної діяльності;

2.                                    реалізація багатопрофільного підходу в організації рекреаційної діяльності, розвиток різних видів обслуговування;

3.                                    розробка програм лікування, відпочинку, особистих категорій громадян ( дітей, пенсіонерів, інвалідів, жертв катастрофи );

4.                                    розробка заходів щодо продовження активного відпочинку на

Регіональний рівень:

1.                                           формування організованого регіонального ринку рекреаційних послуг;

2.                                           розробка регіональних програм пільгового кредитування

21

3.                                           будівництва й експлуатації підприємств курортно-рекреаційної сфери;

4.                                           формування єдиних інформаційних систем, що сприяють ефективному просуванню курортного продукту на зовнішній і внутрішній ринки.

Міста-курорти – вже сьогодні можна розглядати як якісь комплекси різного роду підприємств, об’єднаних єдиною виробничою і соціальною інфраструктурою, спільною діяльністю на ряду напрямків, хоча рух до цілісності ще тільки розпочинається, і саме тому управління курортним господарством не можна вважати досить ефективним. У зв’язку з цим застосування цільового програмування дозволило вирішити ряд загальних проблем, зосередивши зусилля всього курортного комплексу на ряді напрямків.

1-ий напрямок

Створення єдиного технологічного ланцюга курортів, що передбачає:

                  поглиблення туристсько-рекреаційної спеціалізації курортних міст і

районів;

                  створення інтегрованих систем збуту рекреаційних продуктів;

                  розробку і реалізацію спільних маршрутів відпочинку, у тому числі з використанням можливостей клубного відпочинку;

                  здійснення спільної комплексної програми автоматизації процесів збору, обробки й систематизації інформації;

                  створення єдиної статистичної бази курортів

2-ий напрямок:

Вирішення загальних екологічних проблем, що передбачає:

                              створення єдиної системи екологічного моніторингу;

                              проведення спільних науково-дослідних робіт з визначення граничних норм антропогенного навантаження на рекреаційні території;

                              розробку й запровадження спільних природоохоронних проектів,

22

що сприяють збереженню ресурсного потенціалу.

Також, з метою збереження охорони рекреаційних ресурсів необхідно найближчим часом здійснити комплексне ландшафтно-екологічне та історико-культурне дослідження території України; встановити жорстокі правила дотримання природо- і пам’яткоохоронного законодавства; виходячи з норм антропогенного навантаження обґрунтувати гранично припустимі межі ємності рекреаційних територій та об’єктів. Адже, за висновком Генеральної конференції ЮНЕСКО з проблем охорони природної і культурної спадщини, «кожний об’єкт культурної і природної спадщини є унікальним, а зникнення такого об’єкта є непоправною втратою і незаперечним збідненням цієї спадщини.