Функціональна транспозиція частин мови в творах Уласа Самчука

На сучасному етапі  проблемою переходу однієї частини  мови в іншу  займаються такі вчені: О.Безполско, К.Городенська, В.Русанівський, І.Вихованець. Ці вчені у своїх  працях виокремлюють такі типи транспозиції: субстантивація, ад'єктивація, адвербіалізація, вербалізація, прономіналізція. І. Вихованець та К.Городенська у "Теоретичній  граматиці української мови" детально описують ці типи та характеризують їх за семантичними, синтаксичними та морфологічними ознаками. 

Проблеми транспозиції торкаються також й О.Земська, О.Жарких, О.Кубрянова, які зазначали, що всередині  одного деривата переплітаються два  різні категоріальні значення. Окремі аспекти проблем "Функціональної транспозиції" ва системі частин мови розгляне ні в наукових статтях  В.Грещута та Джочки. 

Актуальність цієї теми полягає в тому, що в нашій  мові слова постійно переходять з  однієї частини мови в іншу змінюючи своє лексичне, семантичне, морфологічне, синтаксичне значення і є недокінця  вивченими. 

Щодо практичного  значення, то роботи можуть бути використані  у сучасній школі, на уроках, які  присвячені переходу слів однієї частини  мови в іншу, також у вищих навчальних закладах, зокрема на філологічних факультетах. Вперше частиномовна функціональна  транспозиція розглядається в творах Уласа Самоука, в чому і проявляється новизна роботи. 

Предметом вивчення дипломної роботи є такі частиномовні переходи як субстантивація, ад'єктивація, адвербіалізація. Вербалізація, нумералізація, прономіналізація. 

Об'єктом вивчення є твори Уласа Самчука "Марія". 

Мета дипломної  роботи простежити та проаналізувати явища функціональної транспозиції частин мови в творах Уласа Самоука. 

Для здіснення мети поставлено такі завдання: 

1)     розкрити  зміст терміна "транспозиція"; 

2)     розглянути  теоретичні аспекти функціональної  транспозиції частин мови, зокрема:  субманишвації, ад'єктивації, адвербіалізації,  вербалізації, нумералізації, прономіналізації; 

3)     визначити  похідні лексеми, спосіб творення  і їх значення в контексті; 

4)     проаналізувати  частиномовну транспозицією на  різних рівнях: синтактичному, морфологічному, семантичному. Дипломна робота складається  з вступу, трьох розділів. У першому  розділі розглянемо загальні  відомості про транспозицію. У  другому – проаналізовано види  транспозиції: субстантивацію, адвербіалізацію,  ад'єктивацію, вербалізацію, нумералізацію,  пронаміналізацію. У третьому –  характеристика лексем, які перейшли  з однієї частини мови в  іншу, висновків, списку використаної  літератури, картотеки, яка налічує___ одиниць. 
 

Розділ І. 

Частини мови не є  замкнутими розрядами слів. У живому мовленню постійно наявні явища переходу слів з однієї частини мови в іншу. При такому переході слово змінює властиве йому лексичне значення, морфологічні властивості синтаксичні характеристики – все, що характеризувало слово, коли воно належало до однієї частини  мови, зникає, слово набуває нового  лексичного значення граматичних властивостей,  що приводить до появи нового слова. 

Найпоширенішими переходами у системі частин мови є такі: перехід іменників у прислівники. Прийменники, вигуки; прикметників у  іменники; дієслівної форми – дієприкметників  у щайцменники; прийменників у вигуки, сполучників у вигуки, – вигуків  у частини.  

У мовознавстві перехід  частин мови називають транспозицією. Теорію транспозиції вперше опрацював  Ш.Баллі, а Л.Теньєр описав різновиди  транспозиції, під назвою трансляція. 

"Транспозиція  – використання одної мовної  форми у функції іншої [енц.] термін транспозиція вживають  у вузькому і широкому розумінні.  У вузькому розумінні транспозиція  або функціональна транспозиція, стосується переходу слова з   однієї частини мови до іншої  або її вживають у функції  інших частин мови. 

Розрізняють два  системи цієї транспозиції.  

1)                            неповна або синтаксична транспозиція, коли змінюється лише синтаксична,  функція вихідної одиниці без  зміни її морфологічної належності  до відповідної частини мови; 

2)                            повна або морфологічна, транспозиція, коли утворюється слово іншої  частини мови. 

Засобами вираження  морфологічної транспозиції є афіксація  і конверсія. Залежно від частини  мови, в яку переходить слово, розрізняють  субсінативацію, ад'єктивацію, вербалізацію, адвербіалізацію, про номінацію. За морфологічною транспозицією лексичне значення вхідних слів або зберігаються, або змінюються. 

У широкому розумінні  транспозиції будь-яке переносне  вживання мовної форми. Термін транспозиція поширюють і на позначення метафоричного  та інших перенесення значень  слів. 

Транспозиція однієї частини мови в іншу здійснюється під впливом функціональних потреб. У структурі мови перехід частини  мови вибуває повним і неповним. Перехід частин мови реалізовується синтаксично, морфологічно, семантично. Це різні ступені переходу, початком якого слід вважати переміщення  симента в нетипову для нього  синтаксичну позицію. Змішувана  синтаксична позицію може набувати морфологічного закріплення або  семантичного завершення. Синтаксичний ступінь переходу частин мови характеризується великою позиційною рухливістю слів, що спричиняє їхнє семантично-синтаксичне  варіювання. За переміщення частин мови з властивої їм синтаксичної позиції в синтаксичну позицію  властиву іншій частині мови, пері одно відбуваються зміни в морфологічному або синтаксично пов'язаного з  нею компонента... Зміни, які за переходу відповідної частини мови в іншу морфологічну не відображаються, можна  немофрологізованим синтаксичними  змінами. Зміни, що за переходу одної  частини мови в іншу морфологічного відображаються. Вихованець такі зміни  називаю морфологізованими синтаксичними  змінами [Тер.морф.] 

На морфологічному рівні функціональної транспозиції більш розповсюдженим продуктивним є афіксальний спосіб переходу в  іншу частину мови. Крім того, більшість  слів у нашій мові є похідними, тобто таким, які утворилися, від  твірного у приєднанням певних афіксів. Менш, продуктивною є конверсія. Така низька продуктивність конверсії зумовлена  тим, що єдиним засобом словотворення  тут є система закінчень похідного  слова, яке й відрізняє його від  твірного. 

Афіксальний спосіб має більше компонентів словотворення. Це і суфіксація: ліс – лісний        ; префіксація: бити – добити; та інші загальновідомі частини мови спостерігається  переважно конфіксальний спосіб творення похідної лексеми: відмова  – безвідмовний. 

Конверсія – спосіб словотворення, при якому єдиним словотворчим засобом є система  закінчень похідного слова, що відрізняє  його, від твірного [Енц.266] За принципом  словотворення конверсії, близька до безафіксного способу. Об'єктом вивчення конверсії є такі частиномовні переходи, як субстантивація перехід у іменники ад'єктивація (перехід у прислівники), вербалізація (перехід у дієслово) нумералізація (перехід у числівники), проміналізація (перехід у займенники). Можливі переходи слів і в службові частини мови в прийменник преполіціоналізація; в сполучники – коньюкціоналізація; в частину  - артикуляція; у вигук – інтер'єктивація. 

При конверсії початкова  форма швірного слова стає початковою формою похідного слова і за морфенною  будовою нічим не відрізняється  від нього: "При конверсії лише початкова форма структури твірного і похідного збігається повністю, а всі інші парадигматичні форми  розрізняються. Виражаючи тим самим  нове лексичне і граматичне значення похідного слова. За О.Кубряновою новерсія – це спосіб, при якому дериваційне  значення в похідніому виражається  за допомогою смпецифіного перетворення словозмінної парадигми твірного [Земська]О.С.Кубрянова  вважає, що новерсію можна визначити  і як процес морфологічної трансформації  основи, і, отже, як процес повної зміни  парадигми у вихідній одиниці  або як наслідок, повної зміни морфологічного оточення її. Формантом при конверсії  є зміна синтаксичної функції, а  відтак у парадигми. 

Термін конверсія  вживається у вузькому і широкому значенні. При вузькому розумінні  конверсією називають лише випадки  повного структурного збігу початкових форм твірного і похідного слів: прикметник майбутнє (майбутнє життя) і іменник майбутнє (наше майбутнє). 

Широке розумінні  конверсії базується не лише на парадигмі  словозміни, а й на суфіксальних або їм подібних явищах: сіль- сол-и-ти, бомба>бомб-и-ти. 

Найгрунтовніше вмотивованим є вузьке розуміння конверсії. Яке  ґрунтується на функції словозмінної парадигми: вживання слова в повній синтаксичній функції, супроводжується  набуттям нового морфологічного значення і зміною, засобів його вираження, тобто зміною парадигм. В. Виноградов, І.Ковалик називають цей спосіб морфолого-синтаксичним.  

Окрім синтаксичної транспозиції мовознавці, зокрема І.Вихованець, розглядають третій ступінь функціональної транспозиції – семантичний [Вихов.] Його вважають завершальним. Лексеми  при переході на семантичний рівень зазнають великих семантичних транспозицій і остаточно втрачають своє вихідне  лексичне значення. 

Семантична транспозиція – це слово роду утворення фразеологічних конструкцій з тією різницею, що до уваги ми беремо лише транспоноване  слово, ступінь творення якого ми визначаємо з мікроконтектсу. 

Конверсія як було зазначено. Набуває ознак синтаксичної і  морфологічної транспозиції, то може виділятися як окремий ступінь –  морфолого-синтаксичний або конверсійний. Наприклад: вечірнй день (транспозиці "вечірній" транспортувався у  прикметник з іменником "вечір" за допомогою суфікса – н- та флексій  – ій, тобто утворився афіксальним  способом, при цьому змінивши не лише частиномовну належність, але  й категоріальні ознаки, а також  свою оформу. 

Умовно можемо зобразити  творення функціональної транспозиції за такою схемою. 

Семантичний ступінь 

(морфологічний ступінь 

морфолого-синтаксичний ступінь) 

синтаксичний ступінь 

У цій роботі ми розглянемо вище зображену триступеневу функціональну  транспозицію при переході частини  мови в іменник, прикметник. 

Морфолого-синтаксичний спосіб охоплює похідні, які виникають  унаслідок пер доху слів або словоформ  з однієї частини мови до іншої. 

Процеси конверсії  виникають у певних синтаксичних умовах спонтанно. Синтаксичні позиції  як певні значення в синтаксичних відношеннях закріплюються за частинами  мови. Якщо ту чи ту позицію займає слово (словоформа) іншої частини мови, то воно поступово змінює своє значення, а потім і морфологічні ознаки, перебуваючи у нетипових для  нього синтаксичних зв'язках. [Гриценко] 

Наприклад, прикметник у ролі підмета або доданка  позначає не ознаку предмета, а особу  або предмет. Пор. Зійшов молодий  місяць. До хати увійшов молодий. 

Відповідно до виконуваної  ролі в реченні субстантивований прикметник молодий позначає особу  чоловічої статі, втрачає здатність  змінюватися зовні від мотивуючого, але дістає нове значення. 

Отже, морфолого-синтаксичний собі словотворення – це виникнення нових слів однієї частини мови в  іншу. 

Взаємопереходи в  системі частин мови зумовлені змінами  в синтаксичному фукнціонувані  частин мови. Слова, належні до тих  або інших функціонально-виконуваною  синтаксичною функцією або є за кількома неоднорідними ознаками – за значенням, морфологічними категоріями та синтаксичними  особливостями. 
 

Розділ ІІ 

Субстантивація є  одним з видів між категоріальної транспозиції, коли слова одної частини  мови вживаються у ролі іншої. 

Субстантивація –  вид транспозиції, який полягає в  переході слів (словоформ) з інших  частин мови до класу іменників. Субстантивуються переважно слова іменних частин мови та дієприкметники [Енц.661] 

Згідно з новою  концепцією про п'ятикомпонентну систему  частин мови *іменника, дієслова, прикметника, числівника та прислівника) розріз6няють  чотири види субстантивації: 

Віддієслівна субстантивація; 

Відприкметникова  субстантивація; 

Від числівникова субстантивація; 

Відприслівникова  субстантивація. 

Синтаксичний ступінь  віддієслівної субстантивації буває  тоді, коли дієслівна особова форма  виступає в позиція підмета або  другорядного члена речення. Віддієслівна синтаксична субстантивація в граматичній структурі сучасної української літературної мови є нехарактерним явищем, вона має оказіональний, мовленнєвий характер. 

Найчастішою в українській  мові є віддієслівна морфологізована  субстантивація. Вихідні дієслова й  утворені в результатів віддієслівної  морфологізованої субстантивації іменники мають тотожну лексичну сема тичку, але відрізняються частиномовними граматичними категоріями і формально-синтаксичними  та семантично синтаксичними функціями. 

Перехід дієслів  в іменники зрідка набуває семантичного вияву. Типовим репрезентантом віддієслівної  субстантивації, її різних ступенів може бути  дієслово сидіти.