Функціональна транспозиція частин мови в творах Уласа Самчука

Існує три ступені  субстантивації прикметника: синтаксичний, морфологічний, семантичний. Умовою для  синтаксичного переходу прикметника  в іменник є наявність словосполучення, де залежним від опорного іменника компонентом виступає прикметник. Під  впливом контексту у словосполученні  відбувається опущення, тобто редукція, опорного іменника, внаслідок цього  прикметник, потрапивши в позицію  останнього, перебирає на себе його функції. Пристосування прикметника  виконувати роль іменника – називати уже не ознаку предмета, а сам  предмет – супроводжується одночасною трансформацією граматичних категорій  роді, відмінка і числа. Подібно до іменника трансформовані прикметники  вступають у валетний зв'язок з  дієсловами – присудками і чисельно характеризують предмети, категорія  роду із словозмінної стає класифікуючою; прикметник присвоює собі граничне значення роду опущеного іменника, втрачаючи  здатність змінюватися за родом, при цьому субстантивовані лексеми  зберігають морфологічну форму прикметника, напр..: "Ось вона [Оксана] вийшла босоніж, і приїжджі одразу ж обступили  її" (А.Головко). 

Субстантивовані прикметники  не утворюють похідних суб'єктної оцінки, що властиве основній масі іменників" [Безполеко, 140] 

Субстантивовані прикметники  виконують ті ж самі синтаксичні  функції, що й іменник: вони є підметами, доданками, іменними частинами складних присудів, мають при собі залежні  слова. 

Морфологічна субстантивація супроводжується появою в прикметникові  шляхом афіксації або конверсії  усіх структурно-морфологічних ознак  іменника, що засвідчує повних перехід  у категорію субстантива, при  цьому похідне слово "набуває  граматичної предметності та іменникових  категорій роду, числа і відмінка. 

Семантична субстантивація, є рідкісним явищем у граматичному аспекті, ґрунтується на асоціативних зв'язках між ознакою, яку передає  прикметник, і предметом, для якого  ця ознака є основною, визначальною, наприклад: білизна снігу (від снігу білий) і постільна білизна (її колір білий). 

Не продуктивною в сучасній українській літературній мові є від числівникова субстантивація. Відповідно розрізняють три різновиди: синтаксичний, морфологічний і семантичний. 

Синтаксичний різновид від числівникової субстантивації виявляється в переміщенні числівника в синтаксичні позиції іменника, без зміни формально-морфологічних  числівникових ознак. 

Іменники типу п'ятірка, вісімка, десяток, сотня утворюються  внаслідок морфологічної відчислівникової субстантивації. 

Семантично відчислівникова  субстантивація виявляється тоді, коли відчилівниковий іменник набуває  нове значення, яке тільки опосередковано стосується числівникової семантики  кількості. 

Найменше продуктивною є відприслівникова субстантивація. Прислівник найменша пов'язаний з явищами  субстантивації. В інших сферах відприслівникових  транспозицій спостерігаємо більшу продуктивність. 

Ще один різновид транспозиції – це ад'єктивація. 

Ад'єктивація –  різновид транспозиції, котрий полягає  у переході слів з інших частин мови в прикметник [Екц,11] 

Як і субстантивація, ад'єктивація утворюється від 2 іменників, дієслів, числівників, прислівників. Характерну рису ад'єктивації становить її продуктивний вияв у морфологічному ступені. 

Прикметник найтісніше нав'язаний з іменником, і тому відіменникову  ад'єктивацію в усіх її ступенях і модифікаціях репрезентовано найширше. 

Синтаксичний ступінь  відіменникові ад'єктивації, здійснюється переміщенням відповідній форми  іменника у прийменникову позицію. [Теор.морм.ім, с 143] 

Синтаксичний ступінь  відіменникової ад'єктивації – підґрунтя  для морфологізованої ад'єктивації. Утворені прикметники від іменників  членуються на дві частини: 

1)     лексичну  частину, репрезентовану вихідним  іменником; 

2)     граматичну  частину, представлену прикметниковим  суфіксом. 

Окремі морфологізовані  відіменникові прикметники набувають  власне прикметникових семантичних  рис. Лексичне прикметникове значення. що ґрунтується на вихідному іменникові, може спиратися і набувати якості, пор.: золотий перстень (виготовлений із золота) і золоте дитинство (прекрасне, щасливе). У наведених прикладах  виявляється семантичний ступінь  переходу у прикметник. 

Інші частини мови мають спільний і відмінний від  іменника характер переходу в прикметник. 

Дієслово та іменник  мають номери морфологічні категорії, через те морфологічні дієслова у  прикметник супроводжується не трансформацією вихідних граматичних категорій (як у вихідного іменника), а їхнього  нівеляцією [Т.сморф.ІМ, 145]  

На противагу відіменниковій віддієслівна синтаксична ад'єктивація  має вузьку сферу поширення. У  синтаксичній позиції прикметника  функціонують лише форми інфінітива. 

Віддієслівна ад'єктивація  виявляє своєрідність у її морфологічному ступені. У межах морфологічного ступеня переходу виділяють два  різновиди віддієслівних прикметників: 

-         більш відділений від дієслова; 

-         більш зближений із прикметниками. 

Перший різновид охоплює віддієслівні прикметники  з суфіксами – альн-і-ильн-, а  другий – пасивні й похідні  від форм минулого часу дієслова активні  дієприкметники [Теор.мор.,с 145] 

Семантичний ступінь  переходу дієслова у прикметник вирізняється своєю неоднорідністю, відображаючи неоднаковий вияв семантичного віддалення від вихідного дієслова. Модифіковані в семантичному плані віддієслівні прикметники мають у своїй  мофемній будові найчастіше такі суфікси: -лив-,-к-, -л-,-н-, -ен-,-уч-, -ач-, -ущ-. 

Від числівникова ад'єктивація  ґрунтується на морфологічному  ступенях переходу в прикметник. 

Синтаксичний ступінь  ад'єктивації виявляється в переміщенні  прислівників із типової для них  детермінантної або придієслівної  позиції речення в позицію  приіменникові. 

Головну роль у морфологічній  ад'єктивації відіграють дві центральні вихідні частини мови – іменник  і дієслово. 

Адвербіалізація –  вид транспозиції, що полягає в  переході у прислівник або вживанні у прислівниковій функції інших. [Енц] 

У прислівник переходять іменники, прикметники, числівники та дієслова. 

Відіменникова адвербіалізація  

Специфіка переходу в прислівник кожної частини мови виявляється в ступенях її адвербіалізації. 

 Синтаксичний  ступінь відіменникової адвербіалізації  реалізують синтетичний і аналітичний  способи. Суть синтетичного способу  полягає у використанні форм  орудного, родового та знахідного  відмінків у прислівниковій позиції  для вираження його семантико-синтаксичних  відношень. 

Значно частіше  відіменникова синтаксична адвербіалізація  відбувається аналітичним способом, тобто за допомогою прийменників як аналітичних синтаксичних морфем. Які переводять іменникове слово  в прислівникову позицію. 

Відіменниковий тип  адвербіалізації має свою специфіку. Аналітична синтаксична адвербіалізація  має три етапи: 

1)     прийменниково-відмінковий; 

2)     прийменниковий; 

3)     морфологічний. 

Відіменникову адвербіалізацію  в сучасній українській мові представляють  переважно прийменниково-іменникові форми прийменниково-відмінкового та прийменникового ступенів адвербіалізації. 

Відприкметникова  адвербіалізація 

Відприкметниковий тип адвербіальної деривації  є найпродуктивнішим. Він ґрунтується  на здатності прикметника переміститися  з позиції присубстантивного  залежного другорядного члена в  позицію означального прислівника  – придієслівного некерованого другорядного члена, не змінюючи свого лексичного значення, напр..: 

Унаслідок морфологічної  відприкметникової адвербіалізації  утворилася велика група означальних  прислівників, домінанту якої становить  прислівники із суфіксом – о: біло, весело, волого, рідко, синьо... Менш поширені в українській мові означальні прислівники  із суфіксом –е: байдуже, палюче, добре, гаряче. 

Окрему групу відприкметникових, морфологізованих прислівників становлять ті, що утворилися зі сполук прийменників і різних форм субстантивованих прикметників. 

Відчислівникова адвербіалізація 

Відчислівниковий  тип адвербіальної деривації  є непродуктивним. Він об'єднує  велику кількість прислівників. Їхнє ядро становлять ті, що постали з  форм знахідного відмінка збірних прислівників і прийменників в (у), на (вдвоє, надвоє...) 

До від числівникових  належать прислівники двічі, тричі, утворені від відповідних числівників  за допомогою суфікса – чі. 

Віддієслівна адвербіонізація 

Віддієслівний тип  адвербіальної деривації також  є продуктивним. Його уможливлює здатність  дієслова змінити свою власне синтаксичну  позицію присудка на прислівникову  позицію детермінантного другорядного члена. Дія загальної тенденції  до морфологічного вираження синтаксичних функцій зумовлює заміну адвербіалізованого дієслова, що вживається в позиції  детермінанта, прислівником. Ця зміна  стає можливою внаслідок морфологічної  адвербіалізації дієслова – вживання спеціальних словотворчих суфіксів дієприслівника – учи, - ачи, - ми, замість  закінчень багатофоримого дієслова? 

Віддієслівні прислівники  – це здебільшого деривати морфологічного ступеня адвербіалізації (дієприслівники) і значно рідше – семантичного ступеня. 

Ще одним різновидом тра6нспозиції є вербалізація. Перехід  слів інших частин мови в дієслово називається вербалізацією. Вчені  розрізняють три ступені такого переходу: синтаксичний, морфологічний  та семантичний. Присудкову позицію  речення функціонально можуть заступати  іменники, прикметники, числівники та прислівники. Основною умовою вживання іменників у цій позиції є  поєднання їх з формами морфеми  – зв'язки бути та напівзв'язки ставати (стати), які надають таким синтаксичним дієсловам граматичних значень  часу, способу, особи і рідше –  виду. 

Переважна більшість  вербалізованих іменників залишається  на етапі синтаксичного уподібнення  до дієслів, тобто синтаксичними  дієсловами. І лише ті вербалізовані  іменники, які означають людей  за професією, видом занять, уподобаннями, соціальним становищем тощо, зазнають морфологічного завершення їхнього  переходу в дієслово за допомогою  суфіксів –ува- та -и-. Унаслідок морфологічного переходу іменник – дієслово в  сучасній українській мові постала  велика група відіменникових дієслів  зі словотвірним значенням, бути кимсь  за професію, видом занять, соціальним становищем тощо" [ТМІ, 291] директорувати, кухарити, спонсорувати... 

На дієслова можуть перетворюватися й іменники, що супроводжують  дієслова дії як валентно залежні  компоненти. Це переважно іменники зі значенням знаряддя та засобу дії. 

Подібно утворюються  поодинокі дієслова і від займенникових  іменників. Відмінники є тільки те, о що валентно залежний від дієслова із значеннями дії займенниковий  іменник є виразником функції  об'єкта дії, а словотворчим засобом  його морфологічної вербалізації виступає суфікс – ка-. 

Перехід прикметника  в дієслово має з іменником  як спільні так і відмінні ознаки. Прикметники активно поєднуються  з формами морфеми – зв'язки бути та морфеми-напівзв'язки ставати. 

Сематичний ступінь  переходу прикметників у дієслова представляють  і відприкметникові слова, що утворилися від дієслівно-прикметникових сполук та зразок роботи білим, робити сухим. Кореневу морфему таких дієслів  сформувати вербалізовані прикметники, а виразником узагальненого значення дієслова робити стани дієслівні  словотворчі суфікси –и_, ізува-/ - изува-, які водночас морфологічно закріпили статистичну вербалізацію прикметників, нор.: робити білим- білити, робити сухим- сушити. Отже, семантичний  ступінь  переходу прикметників у  дієслова має широкий і глибокий вияв, ніж у вербалізації іменників.