Моральне виховання молодших підлітків в позаурочній діяльності

До кожної етичної бесіди вчитель і учні готуються заздалегідь. Діти підбирають для бесід розповіді, казки, вірші, малюнки, прислівя. Учитель  складає план бесіди. У ньому вказуються тема, мета, матеріал, питання і завдання, визначаються поняття, що повинні бути засвоєні, і вимоги, що школярам має  бути виконувати.

Для засвоєння правил поведінки  дітям пропонуються задачі морального змісту. Жвавий інтерес викликають бесіди по казці чи розповіді, що треба  продовжити, по листу, на яке треба  дати відповідь, висловити свої побажання. Дуже переконливі для дітей бесіди з ігровими кінцівками й інсценівками. Наприклад, після бесіди про товариський  вчинок дітям пропонується по дощечках пройти через ”струмок”, не промочивши ніг. Але при переході в одна дощечка  ”зламалася”, і він може ”промочити ноги”, якщо йому вчасно не допомогти. Чи догадається про це його товариш?

Етичні бесіди повинні  бути діючими. Кожна бесіда завершується точно сформульованим правилом чи вимогою, яку треба виконувати в повсякденних справах і вчинках.

Для естетичних бесід підбираються картини відомих художників, фотографії, відеофільми, музичні добутки. Сила і яскравість сприйняття картини  підвищуються, якщо незадовго до цього  діти спостерігали подібне явище  в природі чи в житті людей. Наприклад, сприйняття краси осені  на картині художника тісно повязується  з тими враженнями, що діти одержали, спостерігаючи за настанням осені.

Величезний естетичний вплив  роблять на дітей картини на теми казок. ”Казка невіддільна від краси, сприяє розвитку естетичних почуттів, без яких немислиме шляхетність  душі”, писав В.А. Сухомлинський. Читання  народних казок, бесіди по них доповнюються наочними образами, які допомагають  проникнути в зміст казки, викликати  глибокі переживання гордість, жаль, любов до героя, замилування його шляхетним вчинком чи ненависть  до зла і несправедливості. Казкові  образи будять фантазію, діти намагаються  виразити свої враження в малюнках і розповідях, зобразити героїв, що полюбилися їм, у виробах. Ілюстрування казки цікава робота, що може захопити дітей і стати важливим засобом їхній естетичного виховання.

Спостереження. Спостереження  цілеспрямоване сприйняття учнями явищ навколишньої дійсності з метою  їхнього пізнання. В.А Сухомлинський  додавав спостереженням дітей особливе значення, називав їх ”подорожами  до джерел думки і рідного слова”. Спостереження будять активні сили дитини, розвивають у нього уяви, мислення і творчі здібності. Можливості для спостережень у позакласний  час безмежні: діти ведуть тривалі  спостереження за явищами в природі, за подіями, що відбуваються, за роботою  дорослих.

У процесі позакласної  та позашкільної роботи вчитель продовжує  навчати дітей умінню спостерігати ставить мету, зосереджено вдивлятися, виділяти головне, вести записи, робити замальовки, використовувати дані спостережень у подальшій роботі (розповідях, малюнках, творах). Педагог прагне розбудити  інтерес до спостережень у всіх дітей. Якщо дитина байдужа до явища, що спостерігається, учитель не повинний заспокоюватися доти, поки не зацікавить його.

Добре організоване спостереження  дає дитині багато яскравих і незабутніх вражень. На них спирається вчитель  у своїй роботі, проводячи з  дітьми конкурси виробів, малюнків, творів.

Вправи практичні дії, у ході яких виробляється уміння застосовувати  знання на практиці, формується звичка поведінки.

В позакласній роботі використовуються різноманітні вправи усні, письмові. Діти вирішують задачі, пишуть твору, малюють, конструюють, готують художні виступи, розучують вірші, грають, виконують  трудові та фізичні завдання.

Навчальні (пізнавальні) вправи повинні бути різноманітними, систематичними, змістовними, досить важкими. Від варіантності, труднощі, творчій насиченості вправ  багато в чому залежать якість знань, розвиток учня, його інтерес до занять. Учитель повинний накопичувати вправи творчого характеру, створювати систему творчих, цікавих завдань по математиці, мові, праці, технічному моделюванню, малюванню і фізичній культурі.

Вправи в моральному вихованні  закріплюють стійкі  форми поведінки. Вчинки, які викликають почуття радості, успіху, самоствердження, при багаторазовому їхньому повторенні переходять у  потребу, моральну звичку. Вправи в  моральному вихованні використовуються в єдності з приученням і вимогою. Дітей привчають до товариської  взаємодопомоги, організованості, чесності, увічливості, акуратності, до самоконтролю за своїми діями і вчинками. Існують  такі прийоми приучення до визначених учинків: показ зразка дії чи вчинку (дії вихователя чи зразковий вчинок товариша); повторні дії по даному зразку і правилу (на прохання, нагадуванню, вимозі); створення ситуацій, що спонукують до визначених учинків.

Кожен учитель повинний виробити систему конкретних вимог, пропонованих до учнів. Виконуючи їх, діти накопичують  досвід морального поводження. Для  цього створюється атмосфера  доброзичливості, довіри, уваги, зацікавленості вчителя в гарних вчинках учнів, в їх справді товариських взаєминах. У таких умовах зміцнюється суспільна  думка, і діти самі починають вимагати друг від друга правильних вчинків [4, с. 19].

Доручення. У процесі виконання  доручень у дітей розвиваються суспільна  активність, почуття довгу, колективізму, здобуваються організаторські навички. Успішне використання доручень можливо  при обліку рівня розвитку колективу  й індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, якщо в школяра не розвите  почуття колективізму, то йому дають  доручення, що жадає від його прояву товариської взаємодопомоги і турботи  про колектив.

Доручення, які виконують  діти в позакласний час, бувають  постійними, тимчасовими, колективними, груповими, індивідуальними. Постійні доручення дітей: староста класу, санітар, бібліотекар, квіткар, відповідальний за ведення календаря погоди, помічник учителя при підготовці до уроку  та ін. Постійні доручення варто  давати всім чи майже всім учням  по черзі така змінюваність допомагає  залучити кожної дитини до виконання  суспільних обовязків.

Виконання постійних доручень повинне знаходитися під неослабним контролем вчителя.

Учителя за допомогою активу учнів організують виконання  різноманітних тимчасових, колективних  і індивідуальних доручень. В позакласній  роботі таких доручень може бути дуже багато: а) доручення по підготовці і проведенню ранків, зборів, екскурсій, виставок, гурткових і клубних  занять; б) доручення по організації  суспільно корисної праці (ремонт посібників, збирання території навколо школи  й ін.); в) доручення по оформленню альбомів, стендів, підготовці різних домашніх завдань (наприклад, оглядів); г)   індивідуальні доручення (проведення спостережень, збір зведень, підготовка виробів, малюнків, моделей і ін.).

У практиці роботи учителів використовуються різні прийоми  організації виконання доручень. Доручення дає кращий результат, якщо враховуються інтереси і бажання  учнів. Наприклад, якщо учень захоплюється читанням, то йому доручається зробити  повідомлення про прочитану книгу. Той, хто любить тварин і птахів, повідомить про свої спостереження. Захопливий моделюванням готує виставку. Подібні доручення розвивають похилості  дітей, викликають у них бажання  безкорисливе поділятися своїм досвідом, допомагати іншим.

При організації виконання  колективних і групових доручень учитель повинний дотримувати наступні правила:

1. Розяснення мети (призначення)  доручення. Вступна бесіда, інструктаж. Розподіл обовязків, установлення  терміну виконання завдання. 

2. Навчання умінню виконувати  обовязку. Поточне інструктування, показ прийомів виконання завдань,  контроль за ходом виконання,  використання методів стимулювання.

3. Підведення підсумків.  Оформлення результатів виконаного  завдання.

Важливо, щоб у процесі  виконання групових і колективних  доручень між дітьми складалися правильні  взаємини, не було сварок, образ, спроб  окремих учнів перекласти свої обовязки на інші. Здорова суспільна думка, контроль, справедлива оцінка, індивідуальний підхід допомагають домогтися злагодженої і дружної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, ми дійшли висновку, що по-перше, моральне виховання – виховна  діяльність школи, що спрямована на формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки  на основі ідеалів, норм і принципів  моралі, участі у практичній діяльності. Моральне виховання розпочинається в родині, продовжуючись у процесі  соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві.

Останнім часом проблема виховання, зокрема, морального виховання, стає предметом дослідження багатьох педагогів, філософів, психологів, соціологів.

Моральне виховання молодших підлітків має стати одним  з обов’язкових компонентів освітнього процесу. І саме школа є моральною  атмосферою для дитини, яка обумовить  його ціннісні орієнтації. Тому важливо, щоб моральна виховна система взаємодіяла з усіма компонентами шкільного життя: уроком, позаурочною діяльністю, пронизувала все життя учнів моральним змістом.

Саме тому школа повинна  взяти за основу розумне і моральне в людині, допомогти учню визначити ціннісні основи власної життєдіяльності, знайти почуття відповідальності за збереження моральних засад суспільства. Цьому допоможе моральне виховання, здійснене у морально-виховному процесі, який становить його невід’ємну частину.

Перед вчителем поставлено завдання виховати в дітях самостійність  в прийнятті рішень, цілеспрямованість  в діях і вчинках, розвиток в здатності  до самовиховання і саморегулювання  відносин.

Морельне виховання, як педагогічне  явище, спрямоване на розвиток і зміцнення механізмів, що організують та регулюють моральне життя школярів, їхню життєдіяльність. Процес морального виховання учнів в освітньому закладі передбачає оволодіння особистістю необхідною сумою етичних знань, їхнє осмислення через емоційно-образне уявлення і практичне апробування норм моральної поведінки, що впливає на розвиток культури морально-орієнтованого мислення і поведінки вихованців.

Моральна вихованість  школяра визначається внутрішніми  якостями, що характеризують його відношення як до соціального оточення, так  і до себе самого. Основними рисами визначення рівня моральнох вихованностіучнів  підліткового віку ми визначили такі моральні якості: чуйність, взаємодопомога, турботливість, відповідальність, самокритичність.

Сьогодні ми змушені визнати  той факт, що з давніх-давен освіта та виховання підростаючого покоління  були і залишаються сферою суспільного  буття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Воспитание школьников во внеучебное время: В помощь организатору внеклассной и внешкольной воспитательной работы М.: Просвещение. −1971. – 21 с.

 

2. Гильбух Ю.З. Учебная деятельность младшего школьника: диагностика и коррекция неблагополучия. К.: − 1993. – 12 с.

 

3. Глущенко А.Г. Внеклассная работа в начальных классах. К.: Радянська школа. – 1982. – 4 с.

 

4. Дубровина И.В. Рабочая книга школьного психолога. М.: Просвещение. − 1991. – с 112

 

5.  Калмыкова З. И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. М.: − 1981.

 

6.  Кобзар Б.С. Позакласна та позашкільна виховна робота. К.: Знання. − 1973. – 14 с.

 

7.  Коломенский Я.Л. Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. М.: Просвещение. − 1989. – 20 с.

11  Курганов С.Ю. Ребенок  и взрослый в учебном диалоге М.: Просвещение. − 1989. − 23с.

 

8. Оклендер В. Окна в мир ребенка. − М.: Класс. − 1997. – 123 с.

 

9. Поташнік М.М. Вульфов Б.З. Організатор позакласної та позашкільної виховної роботи. М.: Радянська школа. − 1984. – 11 с.

 

10. Славина С.С. Индивидуальный подход к неуспевающим и недисциплинированным школьникам. М. -, 1959.

 

11.    Спок Б. Ребенок и уход за ним. Лениздат, - 1992.

 

12.   Суворова Г.Ф. Внеклассная воспитательная работа в сельской начальной школе: из опыта учителя. М., Просвещение, - 1980.

 

13. Талызина Н.Ф. Формирование познавательной деятельности младших школьников: книга для учителя. М.: Просвещение. − 1988. – 22 с.