Основні принципи навчання

 

Основні принципи навчання.

 

 

ПЛАН

1. ВСТУП

2. Характеристика змісту принципів навчання

3. Принцип науковості навчання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Термін принцип (від лат. principium - початок, основа), в теперішній час позначають вихідні положення, яких потрібно дотримуватись, з яких потрібно виходити, і якими потрібно керуватися в різних галузях діяльності.

Отже, принципи навчання - це вихідні положення, що визначають зміст, форми і методи навчальної роботи у відповідності з метою виховання  і навчання, діяльність вчителя і  характер пізнавальної діяльності учня.

Принципи навчання відображають внутрішні істотні сторони діяльності вчителя і учня, і визначають ефективність навчання в різних формах, при різному  його змісті і організації.

Принципи навчання, що традиційно склалися, одержують глибше обґрунтування  в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях, наприклад на основі сучасного трактування співвідношення навчання і розвитку, теорії формування розумових дій, експериментальних  систем навчання. соціологічні дослідження, що розкривають особисті відносини  між людьми, умови формування малих  груп і колективів, дозволяють глибше зрозуміти те, що виховує вплив  навчання на формування особи, відношення дітей до навчання, їх активність. Кібернетичний  підхід створює умови для розуміння  принципів управління навчанням  як цілісним процесом і окремими його сторонами. Можливості пізнання і розумового розвитку дитини визначаються також  біологічною конструкцією мозку. В  даний час у зв'язку з різко  зростаючим потоком інформації, яку  повинен засвоїти учень, можна говорити про принципи навчання з погляду  біологічних можливостей розвитку розумової діяльності учня.

 

 

 

 

2. Характеристика змісту принципів навчання

Що виховує характер навчання?

Виховання не може виконати свого основного завдання підготовки людини до життя в даному суспільстві  поза навчанням. Виховання поза процесом навчання не могло б забезпечити  підростаючому поколінню можливість засвоєння досвіду людства, наукових закономірностей природи і суспільства. Дитина у такому разі не могла б  “наздогнати" старше покоління. Об'єм і глибина його знань не дозволили  б йому брати участь в суспільному  виробництві і, головне, удосконалювати його, що означало б відсутність  прогресу.

Навчання є проміжком  підготовки учня для майбутньої діяльності. Проте складність і глибина знань, що вивчаються в школі, різноманіття навчальних предметів, труднощі засвоєння  змісту навчального матеріалу, абстрактність  думки не завжди викликають у дитини суб'єктивне бажання вчитися, бути вихованим, працелюбним, готувати себе до самостійного трудового життя.

Учень, особливо молодший школяр, не може одночасно засвоювати зміст  навчального предмету і думати про  те, що ці знання йому вкрай необхідні  для оволодіння майбутньою професією.

В процесі навчання, спілкування  з дорослими, завдяки життєвому  досвіду у дитини виникає інтерес  до знань, навчальні предмети, які  не входять в круг його інтересів, що склалися, і прагнень, не будуть оцінені  дитиною як важливі, життєво необхідні. Він вивчатиме їх лише на вимогу вчителя, батьків, із-за боязні одержати погану оцінку, боязнь покарань.

В процесі оволодіння науковими  знаннями світ начебто дробиться  в свідомості дитини на окремі сторони, частини. Ця суперечність пізнання створює  тенденції відриву навчання від  виховання, бо дитина втрачає єдину  картину світу, не уявляє світ як єдине  ціле. Тому виникає необхідність, виконання завдань виховання, формування поглядів і переконань в процесі навчання.

В принципі виховуючого навчання можна виділити три положення: формування наукового світогляду в початкових класах:

· елементів діалектико-матеріалістичного  розуміння світу;

· виховання моральних  якостей особи і вольових рис  характеру;

· формування відчуттів і  емоцій, пов'язаних з навчальним процесом.

Сенс наукового пізнання - розкрити закономірності, які людина відображає в абстрактному вигляді. Тому вміст знань в навчанні дитина засвоює переважно за рахунок  абстрактних роздумів, бо головне  призначення навчання - пізнання учнем  закономірностей навколишнього  світу.

Відбувається відрив людського, життєвого досвіду дитини, його конкретно-образного  представлення світу від односторонньої абстрактної характеристики окремих  сторін, виражених у відповідних  навчальних предметах: математиці, хімії, фізиці і т.д.

Максимальну увагу учень  зосереджує на вивченні теорем, формул, наукових положень, доказів, які вимагають  розвиненого абстрактного мислення.

Світогляд, особисті погляди  і переконання не можуть бути абстрактними. Вони вимагають зв'язки абстракції з конкретним пізнанням, з світом предметів, явищ, знайомих учню із власного досвіду.

У системі абстрактних  роздумів можна створити тенденції  до того, щоб учень намагався пов'язати  наукову закономірність, що вивчається, з уявленням про Всесвіт. Тоді відбуватиметься певна переробка  наявних поглядів і формування нових.

Ось, наприклад, як можна  образно представити ідею нескінченності рахунку. При переході до вивчення розряду  тисяч вчитель питає у дітей:

Пам'ятайте, спочатку ми вивчали  одиниці, потім десятки, потім сотні, зараз тисячі. Чи є найбільше число  або вважати можна без кінця?

Діти відповідають:

Найбільшого числа немає, тому що за тисячами йдуть мільйони, трильйони і ще якісь дивні  назви.

Кінця рахунку немає, тому що одна людина скаже число, а інший  назве більше.

Вважати можна без кінця, тому що чисел багато, їх все не перерахуєш.

Є кінець рахунку. Адже є  ж найбільше число.

Вчителька говорить дітям  про те, що оточуючих нас предметів  так багато, що неможливе все перерахувати: листя на деревах, травички, порошинки, краплі дощу або сніжинки, піщинки, камінчики і ін. Дуже багато зірок, видимих і невидимих. І всі  предмети складаються з маленьких  частинок. Їх теж можна вважати, і  якби ми стали рахувати все по порядку, то не могли б назвати найбільше  число. Світ нескінченний, і немає  кінця рахунку, і немає найбільшого  числа.

Цей момент уроку створює  тенденції, нехай в елементарній і початковій формі, до уявлення про  світ на основі математичних положень, що вивчаються. Ці тенденції до узагальненого  представлення предметів навколишньої дійсності з погляду абстрактної  математичної думки і є первинний  зародок формування матеріалістичного  світогляду.

Іншою стороною принципу виховуючого  навчання є виховання на уроці  цінностей моралі, дисциплінованості  і волі.

Важливо створити у дитини тенденції до того, щоб вона прагнула оцінити свої дії і вчинки з  погляду того представлення суспільних відносин, які у неї складаються  в процесі формування світогляду. Суперечність тут полягає в тому, що у молодшого школяра вже  склався досвід житейських відносин, певні звичаї, традиції. Все це регулює  поведінку учня, його відношення до людей, природи, навчальної, ігрової  діяльності. По суті, у нього склалася певна мораль, яка визначає перебіг  його життя.

Суб'єктивно у дитини під  впливом навчання може не виникати необхідності переоцінювати або  вносити корективи в моральні норми, що склалися. А якщо учень  і усвідомлює невідповідність своєї  поведінки з тими поглядами, які у нього формуються, то іноді через звички, що склалися, не випробовує внутрішньої необхідності міняти моральні засади. Потрібно викликати у дитини прагнення удосконалювати свою поведінку з погляду моральних норм і вимог.

Навчальний матеріал дає  великі можливості для знайомства учня із змістом цінностей моралі. Необхідною умовою дієвого виховання моралі в процесі навчання є формування у особистісних відносин, що вчаться, до змісту моральних норм. Тоді учень  оцінюватиме свої дії і вчинки з погляду того уявлення про суспільні  відносини, яке у нього складається  в процесі формування норм моралі. Урок робить істотний вплив на формування етичних якостей, якщо матеріал, що вивчається, порушує у дітей глибокі  відчуття і переживання. В цьому  відношенні велике значення мають уроки  праці, малювання, співу і музики, фізкультури. Участь дітей в трудовій, художньо-образотворчій, музично-естетичній, спортивній діяльності завжди викликає відчуття задоволення, радості або  засмучення, що формує відношення до товаришів, вчителя, школи.

3. Принцип науковості навчання

Наукові знання - це правильне  віддзеркалення дійсності, проте не всяке правильне віддзеркалення дійсності наукове знання. Наприклад, в дошкільному віці дитина правильно  пізнає навколишній світ, але глибина  віддзеркалення недостатня, щоб вважати  знання школяра науковими.

Науковими знання стають тоді, коли в них відображаються закономірності навколишнього світу, внутрішні  сутнісні властивості і взаємозв'язки предметів, явищ. Ці знання роблять  вирішальний вплив на розумовий  розвиток, оскільки дозволяють оволодіти  сучасною наукою, технікою, виробництвом, культурою, мистецтвом.

Необхідність принципу науковості навчання полягає в тому, щоб створити правильні умови для віддзеркалення, розуміння і засвоєння учнем  закономірностей в навчальному  матеріалі.

Навчальний предмет завжди включає наукові знання, але між  навчальними предметами і відповідними науками немає однозначного зв'язку. Логіка науки впливає на науковість навчального матеріалу, проте зміст  навчального предмету формується під  дією і інших чинників: віку учня, психолого-педагогічного і методичного  обґрунтування, традицій тощо. Логіка наукової думки і логіка вивчення учнем навчального матеріалу  не співпадають. Учень наближається до певного рівня наукового розуміння, який спеціально планується виходячи з психолого-педагогічних підстав.

Розуміння теоретичних положень - істотна ознака науковості пояснення, яка визначає характер розумової  діяльності учня. Наукові знання можуть з різною глибиною відображати дійсність, не припиняючись бути науковими. Тому наукове пояснення можливо на всіх етапах навчання, в будь-якому  класі.

Візьмемо два положення, з якими знайомиться молодший школяр: рослини і людина дихають  повітрям; рослини і людина в процесі  дихання поглинають кисень і виділяють  вуглекислий газ. Перше положення  менш глибоке відображає дійсність, чим друге. У другій думці даються  додаткові ознаки, які заглиблюють  розуміння процесу дихання у  рослин і людини. Недостатньо глибоке  пояснення може привести до порушення  принципу науковості, що неприпустимо на будь-якому етапі навчання. У  сучасних умовах важливо не допускають спрощеності, примітивізму, що іноді  спостерігається в практиці навчання молодших школярів і виправдовується  посиланнями на недостатній рівень їх розвитку.

Визначення і наукові  положення в початкових класах повинні  менш глибоко характеризувати поняття, але не спотворювати їх. Перш ніж  вчити, потрібно представити логічну  характеристику навчального матеріалу  з погляду можливості більш менш глибокого розуміння теоретичних  положень.

Поняття в системі одного навчального предмету і кожного  з його розділів мають певну взаємозалежність. Одне із завдань принципу науковості полягає в тому, щоб з'ясувати систему теоретичних відомостей з погляду глибини віддзеркалення в них навколишньої дійсності. Глибше наукове пізнання дійсності виникає на основі менш глибокого. Первинні наукові знання виникають на основі уявлення дитини про навколишній світ, на основі його життєвого досвіду.

У педагогіці початкового  навчання виникає складна проблема переходу від конкретно-образного  мислення до понятійних форм пізнання. Формування понять в свідомості учня є основою вивчення теоретичного матеріалу. Всяке поняття характеризує певну сукупність предметів, явищ або  їх властивостей. Для повного і  глибокого засвоєння теоретичних  знань важливо, щоб учень в  узагальненому вигляді представляв  ті сторони навколишнього світу, те різноманіття предметів, явищ, які  відображені в понятті. Тенденції  до такого роду уявлень підвищують науковість засвоєння навчального  матеріалу, попереджають можливість механічного  запам'ятовування. Чим сильніше тенденція  в пізнавальній діяльності до представлення  реальних предметів, явищ, властивостей, подій, тим зрозуміліше для дитини навчальний матеріал.

Принцип систематичності

Історичний досвід суспільного  розвитку переконливо показує, що поза системою виконати завдання навчання неможливо. На основі теорії пізнання діалектичного матеріалізму можна  розкрити залежність системи в навчанні від загальних законів розвитку навколишнього світу.

Навчання ставить завдання пізнати світ таким, який він є.

Матеріальність світу  означає, що все в нескінченному  світі взаємопов'язано через його матеріальне походження. І всі  предмети, явища розвиваються в певній системі. Розвиток материнський в її різних формах не є хаотичним і  Непорядним переміщенням у просторі та часі. Існують закономірності розвитку нескінченного Всесвіту в її нескінченному  русі. Закони руху світу і приводять  до визначення зовнішнього і внутрішнього взаємозв'язку предметів, явищ.

Система в навколишньому  світі визначає необхідність системи  в навчанні. Яка система взаємозв'язку насправді, таке повинне бути її віддзеркалення в голові людини. Навчання ґрунтується  на цій закономірності пізнання, оскільки сенс навчання полягає в правильному  розумінні учнем певних сторін дійсності. Віддзеркалення навколишнього світу  в навчальному матеріалі визначає систему його вивчення.