Особливості розвитку у старших дошкільників мовленнєво-комунікативних навичок розповіді

      Постійно використовувались нами на заняттях питання, пояснення, оцінка дитячих висловлювань. Застосування інших прийомів змінювалось відповідно до етапу навчання. Так, на цьому етапі мали місце:

- складання розповіді-роздуму за зразком вихователя;

- Переказ художніх творів;

- Спільна розповідь-роздум дитини з вихователем;

- Складання розповіді-роздуму за планом;

 III  Репродуктивно-творчий етап.

Мета:

           · формувати вміння самостійно  складати розповідь-роздум у різних  видах діяльності (навчально-мовленнєвій, художньо-мовленнєвій);

         · творчо використовувати набуту  інформаційно-змістову обізнаність  у межах тем: «Природа навколо  нас», «Стосунки між дітьми» для  активізації розповіді-роздуму у  нових видах діяльності.

     На цьому етапі нами розроблено систему мовленнєвих ситуацій, дидактичних ігор та творчих завдань, які сприяють формуванню у дітей умінь складати розповідь-роздум. Серед них такі види вправ:

· аналітичні:

– придумати заголовок  до розповіді-роздуму;

– порівняти дві розповіді-роздуми;

– серед варіантів  прикладів вибрати найпереконливіший;

– замінити доведення, що не узгоджується з тезою;

· конструктивні:

– скласти розповідь-роздум за сюжетною картинкою, змістом прочитаного  твору, небилиці, загадки, мовно-логічної задачі;

– ситуація «писемного мовлення» – написати листа-роздуму;

· творчі:

– творча розповідь-роздум за уявною ситуацією;

– творча розповідь-роздум за поданою тезою.

         Для стимулювання дитячих самостійних розповідей-роздумів широко використовували словесні прийоми: небилиці, загадки, мовно-логічні задачі.

    Використання небилиць, на думку Л. Венгера, дозволяє дитині краще зрозуміти реальний зміст навколишнього світу та переконатись у кумедності та фантастичності дивовижних історій[5: 96].

     Розв’язуючи різні проблемні ситуації, діти разом з Чомучком, Томучком, Совою Мудрусею мандрували «Країною запитань», змагались у грі «Хочу все знати», відвідували клуб «Чомучок», поступово набували досвіду у сферах «Я сам», «Природа», «Культура», «Люди». Таким чином, результати нашого дослідження свідчать про те, що поетапна організація навчання сприяє формуванню у старших дошкільників умінь виділяти істотні ознаки предметів та явищ; розвиває в них достатній рівень мовленнєвого узагальнення, який забезпечує складання цілісного розповіді-роздуму зі структурними частинами та різноманітними засобами зв’язку між ними; забезпечує користування дошкільниками цим видом зв’язного висловлювання у різних ситуаціях спілкування.

Всі отримані результати заносяться в таблицю №4.

Таблиця 4.

Рівень	Кількість дітей	Показник у%
Високий
Середній
Низький

 

Показники сформованості  мовленнєвих навичок розповіді:

І. Обсяг висловлювання  – кількість слів, словосполучень, речень.

ІІ. Композиція розповіді  – наявність вступної частини, основна частина, кінцівка.

ІІІ. Синтаксична будова розповіді.

Рівні мовленнєвого розвитку:

ВИСОКИЙ – висока мовленнєва активність і якість мовлення діалогічного і монологічного, правильна звуковимова, достатній словник, володіння семантикою слів, відсутність граматичних помилок, виразно-чиста мова, уміння помічати і виправляти помилки.

СЕРЕДНІЙ – недостатня активність і якість мовлення, дитина потребує стимулювання мовленнєвої  діяльності. Спостерігаються помилки  у звуковикові, граматичні помилки. Розповідь за зразком і допомогою вихователя. Оцінює себе не завжди об’єктивно.

НИЗЬКИЙ – незадовільна активність і якість мовлення, не володіє  зв’язним висловлюванням, у мовленні багато помилок. Відсутні оцінно-контрольні дії.

 

        2.2 Методичні рекомендації розвитку у старших дошкільників мовленнєво-комунікативних навичок розповіді

      У зв'язку, з переходом до навчання дітей в школі з шестирічного віку передбачається подальше вдосконалення всієї виховно-навчальної роботи в дитячому саду. Особливе значення має мовна підготовка. Діти повинні прийти в школу з добре розвиненою мовою. А для цього необхідно систематично проводити обстеження достатку розвитку різних сторін мови дітей, використовуючи окремі методичні прийоми і завдання.

Правильно і чітко організована робота по розвитку мови в ДНЗ можлива лише в тому випадку, якщо вихователь добре знає достаток мовного розвитку всіх дітей групи. Це допомагає йому правильно планувати свою діяльність а залежно від міцності опанування дітей матеріалом – коригувати заняття в групі.

Систематичний контроль над тим, як діти засвоюють мовний матеріал, має важливе значення, для встановлення спадкоємності  між дитячим садом і школою. До моменту вступу до школи діти повинні мати приблизно однаковий  рівень мовного розвитку.

Індивідуальне різностороннє  обстеження сприяє найбільш точному  встановленню рівня розвитку мови дитини, але вимагає багато часу. Щоб скоротити  терміни перевірки, можна, окрім  вибіркового обстеження, об'єднувати ряд завдань, одночасно виявляючи достаток сформованості різних розділів мови. Так встановлюючи знання дитиною художньої літератури і пропонуючи йому розповісти казку (або прочитати вірш), перевіряючий одночасно фіксує звуковимову, дикцію, уміння користуватися голосовим апаратом; при складанні дитиною розповідей по картині (виявлення розвитку зв'язної мови) перевіряючий відзначає, які пропозиції використовуються (виявлення сформованості синтаксичної сторони мови), які лексичні засоби (виявлення словарного запасу) і інше.

Обстеження мови може здійснюватися і на контрольно-перевірчих заняттях, коли вихователь або перевіряючий ставить завдання з'ясувати як діти опанували той або інший мовний матеріал.

Важливою умовою розвитку мовної культури дітей дошкільного  віку є робота над словом яка розглядується у взаємозв'язку з вирішенням інших мовних завдань. Вільне володіння словом, розуміння його значення, точність слововживання є необхідними умовами освоєння граматичної будови мови, звукової сторони мови а також розвитку уміння самостійно будувати зв'язний вислів.

Правильно і чітко  організована робота по розвитку мови в дитячому саду можлива лише в  тому випадку, якщо вихователь добре  знає достаток мовного розвитку всіх дітей групи. Це допомагає йому правильно  планувати свою діяльність а залежно від міцності опанування дітей матеріалом – коригувати заняття в групі[5,135].

Вибіркове обстеження мови дітей дає можливість контролювати засвоєння ними матеріалу, уточнювати на заняттях ефективність окремих методичних прийомів, дидактичних ігор, вправ. Аналіз мовлення дітей під час спілкування показав існування певної невідповідності: діти не в повному обсязі послуговувалися власним лексичним запасом. У більшості випадків діти користувались простими реченнями або використовували лише підрядну частину складного речення, яка починається зі сполучника «тому що». Це свідчить про труднощі, пов’язані зі структурною складністю та необізнаністю дітей зі спеціальними мовленнєвими засобами зв’язку між реченнями та структурними частинами розповіді-роздуму.

Багаточисельні спостереження показують, що серед дітей навіть одного і того ж віку нерідко наголошується великий діапазон в засвоєнні мови. Це ускладнює виділення критеріїв, по яких можна було б визначати рівень мовного розвитку. Інша трудність полягає в тому що рівень опанування мови дітьми зазвичай визначається рівнем засвоєння її різних розділів: фонетики, лексики, граматичної будови і так далі. Проте, як показує практика, одна і та дитина може володіти багатим словарним запасом, але при цьому мати недоліки у фонетичному оформленні (наприклад неправильно виголошувати окремі звуки) або допускати граматичні помилки, але уміти послідовно і точно описувати події, свідком яких вона була.

У навчанні дітей розповіді  потрібно застосовувати  різні прийоми , основними з яких є: зразок розповіді вихователя, план розповіді, складання розповіді за частинами, колективне складання розповідей та ін. Для того щоб домогтися від дітей самостійної творчої роботи, вихователь повинен пояснити свою розповідь. На заняттях зі складання розповіді треба уникати «пустих», неконкретних запитань типу «Що ще скажеш?», «Більше не розкажеш ні про що?». Вони не допомагають дитині або викликають випадкову відповідь. У процесі ж розповіді дитини, якщо трапляється якась помилка, краще підказати слово або речення, виправити помилку, що меншою мірою порушить зв’язність, плавність розповіді, ніж запитання.

Оцінка – важливий прийом навчання розповіді. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те, що схвалив вихователь, і уникали того, що він засудив. Тому оцінки, які даються в кінці розповіді, не мають дидактичного значення. І вихователь, і діти не пам’ятають, які були розповіді, діти не зможуть сприйняти зауважень вихователя. Доцільніше давати оцінку по ходу слухання розповідей і не обов’язково розгорнуту. Вихователь повинен у своїй оцінці відмітити спроби творчості, вдале розкриття сюжету, виразність мови, повноту передачі тощо. У старшій групі  до оцінювання розповідей треба залучати і дітей.

Необхідною умовою правильного  виконання завдання і розвитку зв’язного мовлення є усвідомлення завдання. Вихователь повинен допомагати дітям зрозуміти і правильно виконати його. «Тобі сказали «розкажи», а ти одне слово сказав»; «Треба придумати, що далі було, самому придумати, тому що на картині це не зображено»; «Я дала завдання розповісти про цих дітей, а про інше розповідаєш» - ось такі і   подібні нагадування вихователя вчать дітей розуміти завдання, спонукають до активних розгорнутих висловлювань, активізують роботу памяті, мислення, уяви.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              ВИСНОВКИ

 

        На сучасному етапі розвитку дошкільної педагогіки робота освітніх закладів особистісно орієнтованої моделі навчання висуває потребу по-новому підходити до проектування навчального середовища, обирати нестандартні методи та форми залучення дошкільнят до різних видів діяльності, що, в свою чергу, передбачає глибоке й різнобічне вивченння пізнавальних здібностей дітей.

Тому цей процес відбувається спонтанно, без акценту на функціональному змісті та прикладному значенні вміння говорити, переказувати, його формування, власне, є першочерговою метою серед дидактичних та розвивальних цілей навчання. Саме в період дошкільного віку необхідно забезпечити розвиток мовлення у дітей, а образотворча діяльність стане цьому в нагоді. Заняття образотворчою діяльністю активізують творчий потенціал дитини, розвивають фантазію, інтуїцію, уяву, мислення, мовлення. Також величезне значення, для розвитку мови, має участь дитини у гуртках: художніх, літературних, технічних, юних натуралістів.

Широко застосовують для розвитку мови у дітей дошкільного  віку ігрову діяльність. Гра має  активний, творчий, імпровізований характер. Широко застосовують сюжетно – рольові  ігри, гру – драматизацію, гру  з правилами які дають невичерпні можливості для розвитку фантазії та творчості, мови. У рольовій грі дитина уявляє один предмет замість іншого, а себе бачить та описує у різних ролях.

Підбиваючи підсумки, я хотіла б зазначити, що всі поставлені завдання моєї курсової роботи були успішно вирішені:

1. Визначила та обґрунтувала  сутність і структуру поняття  «розповідь» у педагогічній та  лінгвістичній літературі;

2. Шляхом аналізу програмно  – нормативних документів, виявила  протиріччя в чинній методиці  навчання розповіді старших дошкільників;

3. Визначила показники,  критерії та охарактеризувала  рівні розвитку зв’язного розповідного  мовлення дітей старшого дошкільного  віку;

4. Охарактеризувала особливості  розвитку мовленнєвих навичок  дітей старшого дошкільного віку  створювати розповідь;

5. Розробила методичні  рекомендації розвитку зв’язного  мовлення дітей старшого дошкільного  віку на основі розповіді; 

Отже, поставленої мети ми досягли.

 

 

                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   Список використаних джерел

 

1.     Алексеева  М.М., Яшина В.И. Методика развития  и обучения родному языку дошкольников. – М., 2000. – 203с.

 2. Аскарина Н.М. Важнейшие фактори развития речи детей раннеговозраста // Вопросы педагогики раннего детства /Под ред. Н. Аскариной и Е. Радиной. – М.: Просвещение, 1964. – 356с.

3. Антонович-Давиденко Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991. – 185с.

4. Богуш А. М., Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: підручник. – К., 2007. – 525с.

5. Богуш А. М., Орланова Н. П., Зеленко Н. І., Лихолєтова З. К. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі. –  К.: Вища школа, 1992. – 421с.

6. Богуш А.М. Розвиток українського мовлення у дошкільників. – К., Освіта, 1991. – 364с.

7. Богуш А.М. Методика навчання української мови в дошкільних закладах. – М.: Вища шк., 1993. – 327с.

8. Богуш А.М. Заняття з розвитку мови в дитячому садку. – К.: Рад.шк., 1986. – 541с.

9. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, І990. – 214с.