Профілактична робота НВК №1 м.Каменя-Каширського щодо учнів, які схильні до правопорушень

     Міністерство  освіти і науки України

     Волинський  національний університет імені  Лесі Українки

     Кафедра соціальної педагогіки 
 
 
 
 

     Індивідуальне навчально-дослідне завдання

     на тему:

     «Профілактична робота НВК №1 м.Каменя-Каширського щодо учнів, які схильні до правопорушень» 
 
 
 
 
 

            Підготувала:

     Студентка СП-44 
 
 
 
 

     Луцьк -2011р

     План 

     Вступ

     1. Педагогічні проблеми профілактики правопорушень неповнолітніх.

     2. Профілактична робота НВК№1 м.Каменя-Каширського.

     3. Діяльність шкільної ради профілактики правопорушень.

     Висновки

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Сьогодні  надто актуальною виступає проблема зростання правопорушень серед  молоді. Профілактика правопорушень  неповнолітніх є передусім проблемою  педагогічною, бо вона пов’язана з  вирішенням певного кола виховних завдань. Тому в цій справі особливе місце  повинна зайняти рання профілактика, яка має розпочинатися вже  з дитячого садка й початкових класів школи, коли закладаються основи характеру, ставлення до оточуючих, поведінки в побуті. Що сьогодні робиться в цьому плані? Небагато. Не все можливе робить і школа, хоч саме вона повинна нести моральну відповідальність за вчинки своїх вихованців.

     Стан  розвитку суспільства, який існує на сьогодні, свідчить про наявність  значних диспропорцій між системою освіти і реальними умовами життя. На думку фахівців психолого-педагогічної науки, зокрема, С.Гончаренка, І.Зязюна, В.Кудіна, Н.Ничкало, В.Рибалка, С.Сисоєва  та інших, є дві головні причини  кризи сучасної освіти. Першою з  них є те, що з усе більшою  силою поглиблюється розрив між  якістю навчання і особистими та професійними запитами, а також потребами учнівської молоді, другою – загострення глобально-екологічних  і світоглядних проблем сучасності. Тобто самим життям ставиться  питання про необхідність і доцільність  зміни пріоритетів в методології  навчання і виховання.

     Причому, слід зазначити, що правопорушення серед  молоді не тільки зростають швидкими темпами, але й суттєво змінюється їх структура.

     У профілактиці правопорушень серед  неповнолітніх значна роль належить шкільній психологічній службі, яка  почала функціонувати в Україні  в кінці 80-х років.

     Психологічна  служба школи забезпечує психічне здоров’я учнів, гармонійний розвиток особистості, формування громадянина, здатного до свідомого  суспільного вибору, вільного саморозвитку особистості, сприяє гармонізації взаємин  особистості і суспільства, вирішенню  проблем психологічного забезпечення навчально-виховного процесу загальноосвітньої  школи, профілактиці конфліктів, правопорушень.

     Ідеї  демократизації і гуманізації навчально-виховного  процесу в освітніх закладах слід реалізовувати в тісній взаємодії  з релігійними закладами, медичними, юридичними та соціального захисту  населення. Тільки в співпраці та плідній взаємопов’язуючій роботі, включаючи і співпрацю шкільного  психолога та соціального педагога, можна прийти до бажаних змін, забезпечити  відповідну корекційну роботу з окремими учнями, які мають асоціальну спрямованість  поведінки.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Педагогічні проблеми профілактики правопорушень неповнолітніх.

     Сьогодні, коли здійснюються багатопланові пошуки шляхів модернізації системи профілактичної роботи серед неповнолітніх, визначаються засоби покращення її функціонування, об’єктивною стає потреба в розробці нетрадиційних підходів до визначення змісту, форм і методів організації  правовиховної роботи в закладах освіти різного типу з урахуванням  специфіки діяльності кожного з  них. Ці проблеми викликають пильну увагу  з боку вихователів, у середовищі яких склалася виняткова ситуація. З одного боку, є розуміння важливості профілактичної роботи, розвитку особистості  правопорушника засобами навчально-виховного  процесу, а з іншого – їх турбує власна неготовність до її проведення.

     Пріоритетним  напрямком освітньої політики нашої  держави є особистісно орієнтована  освіта. У зв’язку з цим розробка моделі особистісно орієнтованої системи  профілактичної роботи серед учнівської молоді та підготовка до цієї роботи майбутніх  учителів належить до важливих теоретичних  і практичних проблем.

     Сучасна педагогічна наука веде інтенсивний  пошук нових моделей організації  навчально-виховного і профілактичного  процесів, які б утвердили якісно нові взаємини між суб’єктами, активізували навчально-пізнавальну діяльність учнів, забезпечили якісне оволодіння комплексом знань, умінь, навичок. Реформування системи освіти неможливе без  впровадження нових педагогічних технологій, до яких відносять особистісно орієнтоване  виховання.

     Криміногенна  ситуація, яка склалася в Україні, переросла в найбільш небезпечне соціальне лихо. Розпад системи державних  і громадських інститутів профілактики правопорушень призвів до занепаду моралі серед значної частини  населення, що створило сприятливі умови  для поглиблення антисоціальних явищ. Тому особливою сьогодні є  проблема педагогічного впливу на учнів  з різними відхиленнями в моральному розвитку. У роботі з такими підлітками дуже важливим є особистісно орієнтований підхід. Як свідчить практика, його ефективність залежить безпосередньо від врахування педагогом найважливіших типологічних особливостей, властивих цій категорії учнів.

     Виховна робота з метою запобігання правопорушень  серед неповнолітніх ускладнюється  тим, що в педагогічній літературі відсутня єдина загальноприйнята типологія  школярів-правопорушників. Це негативно  впливає на вибір форм і методів  виховної роботи з ними, призводить до поверхового уявлення про цей  контингент учнів.

     Виділяють чотири типи правопорушників, назва кожного з яких залежить від спрямованості особистості.

     До  першого типу правопорушників –  конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю – відносяться  неповнолітні, формування особистості  яких проходило в позитивному  середовищі. У таких підлітків  переважають позитивні потреби  в соціальному спілкуванні. У  них спостерігаються здебільшого  соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення  обмежені. Звички до безцільного проведення часу майже не виражені. Для цього  типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна  поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання, відносно висока працездатність. Вони – члени колективу  класу, не ізольовані. Потрапляючи до групи правопорушників, тримаються незалежно, часто з ними не рахуються, проте такі особи відіграють роль виконавців.

     Такі  неповнолітні правопорушення вчинили  вперше, випадково, всупереч загальній  спрямованості особистості. Це стало  можливим головним чином унаслідок  ситуації. У виборі варіанта поведінки  велику роль відіграють легковажність, помилкова оцінка дій та їх наслідків, поєднана із самовпевненістю. Підлітки розкаюються у вчиненому.

     До  цієї групи слід віднести і неповнолітніх, які вчинили правопорушення внаслідок  сильного душевного хвилювання і  стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має поодинокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що свідчить про недоліки морального й емоційно-вольового виховання індивіда.

     До  другого типу правопорушників –  неврівноважено-ситуативного з незначною  негативною спрямованістю – віднесено  учнів, особа яких формувалася у  середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбільше розвинуті  матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед  колективними, але правомірні можливості їх реалізації обмежені.

     У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички догідливості, безцільного проведення часу, бродяжництва. Моральні елементи їх свідомості є  досить невиразними. Це учні з відносно середньою якістю діяльності, мислення і самоорганізації, низьким інтересом  до навчання, середньою працездатністю. Вони безвольні, грубі, егоїстичні, підозрілі, переживають постійну образу, ізольовані в шкільному колективі. У класі  їх нерідко принижують. Нестійкість  поведінки і безволля приводять  таких неповнолітніх до групи  з негативною спрямованістю, де вони виступають у ролі виконавців. Для  учнів цього типу вчинення правопорушення можливо з урахуванням нестійкості  їх спрямованості, але воно є ситуативним  з точки зору приводу і обставин його вчинення. Вони вперше вчинили  правопорушення, хоча окремі з них  вже допускали протиправні проступки  під впливом конфліктної чи іншої  несприятливої життєвої ситуації, яка  раптово виникла, займалися бродяжництвом, вживали спиртні напої, доставлялися в органи внутрішніх справ.

     Поведінка таких учнів залежить від мікросередовища, яке відіграє не останню роль у  вчиненні ними правопорушень, або викликається престижними, пристосовницькими до мікрогрупи мотивами, прагненням ”гострих почуттів”. У боротьбі мотивів їх безпосередні потреби виявляються  сильнішими, ніж моральні почуття  й наміри, і моральні мотиви реалізуються вже тільки у вигляді жалю з  приводу вчиненого. У них виникає  почуття страху перед несприятливими наслідками непокори, намагання уникнути покарання. Після вчиненого правопорушення у підлітків з’являється часткове розкаяння, хоч не завжди глибоке, оскільки вони виправдовують мотиви своїх негативних дій і вчинків.

     Третій  тип правопорушників – нестійкий  з переважаючою негативною спрямованістю  – становлять неповнолітні, які  формувалися в несприятливому, суперечливому  середовищі. Вони схильні до вживання спиртних напоїв, паління. У таких  школярів спостерігається розрив між  особистими інтересами і громадським  обов’язком, правомірні можливості задоволення  інтересів обмежені.

     Учні  цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто влаштовують  бійки, наслідують негативні звички дорослих осіб. Моральні установки  деформовані, тверді переконання і  глибокі почуття відсутні.

     Їм  притаманні відносно низькі якість мислення і самоорганізації, формальне, недбале  ставлення до навчання, низька працездатність. Вони практично ізольовані від позитивного  впливу колективу, характеризуються конфліктністю  у відносинах з ним. Уміють легко  пристосовуватися до умов, не змінюючи при цьому своїх установок  та ціннісних орієнтацій. Рідко виступають як лідери, але часто є ініціаторами вчинення правопорушення. У групі  з протиправною спрямованістю вони додержуються принципу ”Постою сам  за себе”. Це – опора лідерів  групи. Вчинювані ними правопорушення є наслідком переважаючої негативної спрямованості, моральної деформації. Такі неповнолітні перебувають на обліку в міліції, виправдовують свою та чужу протиправну поведінку.

     Представники  цього типу не досягли рівня загальної  негативної спрямованості, але їх попередня  поведінка характеризується неодноразово вчинюваними проступками, аморальними  проявами. У таких учнів відзначається  слабовільність, внаслідок чого вони нерідко вчинюють правопорушення під  впливом більш ”досвідченого” й  активного учасника групи чи дорослого  організатора або підмовника. Іноді  вони самі виявляють дезорганізаторські тенденції, схильні до швидкої реалізації миттєвих потягів, відзначаються імпульсивністю дій. Ці особи вчинюють правопорушення ситуативно: місце, час, характер, наслідки вчинюваного ними правопорушення багато в чому залежать від нестійкості особистості і конкретної ситуації.

     Ці  підлітки емоційно байдужі, грубі у  ставленні до близьких їм людей, мають  нахил до ризику і створення конфліктної  ситуації, розгальмовані, егоїстичні й  марнославні, характеризуються надмірною  претензійністю. Найчастіше це єдина  дитина в сім’ї. В одних ситуаціях  у них спостерігається підвищене  прагнення до самостійності, нетерпимість до опіки, в інших же вони виявляють  вражаючу безпомічність, страх і  тривогу. Серед них є й такі, для яких характерна спрямованість  на спілкування. Ця потреба виявляється  у прагненні весь вільний час  проводити серед однолітків.

     Протиправна поведінка у представників даного типу може не відповідати їх планам, бути, з їх точки зору, ексцесом, ”прикрим непорозумінням”. У таких правопорушників  відхилення від норм поведінки зумовлюється нестійкістю останньої і, як правило, залежить від ситуації, від впливу колективу школи, педагогів, батьків, неформальної групи.