Творча особистість дитини: поняття та формування

     Із  сказаного можна зробити такі висновки:

1. Дивергентне (творче) мислення є найважливішим компонентом творчості. Воно спрямоване на пошук нез’ясованого, виходить за межі створених стандартів, створює нові шляхи в творчому пізнанні світу.
2. Творчість є специфічно людською діяльністю, вона властива (як якість) кожній людині, виявляється вже в дитячому віці й за певних умов навчання і виховання може бути значно розвиненою.
3. У дошкільному віці діти є дуже чутливими до творчості, згодом творче пізнання світу дещо згасає через необхідність засвоєння шаблонних і стереотипних методів навчання.
4. В умовах дошкільного навчання здатність дитини молодшого шкільного віку до творчих пошуків може бути значно підвищена. Для цього необхідно включити до навчального процесу нестандартні завдання, активізувати пізнавальну активність, ігрові компоненти, а також, пошук, дослідницьку діяльність, тощо.

 

2. Типи обдарованості дітей. 

Типи  обдарованості: загальна (розумова), і  спеціальна – художня, соціальна, спортивна, має ряд видів. А кожний з видів, у свою чергу, може розглядатися, як спеціальна здібність. Так, розумові здібності  поділяються за предметною ознакою  на фізико-математичні, здібності до вивчення гуманітарних предметів і т.д. При певному розвитку кожний із цих видів учбових здібностей може сформуватись у відповідну науково-дослідницьку здібність. Технічна обдарованість має два основних види: інженерна і обдарованість до технічної майстерності.

     Художня обдарованість поділяється на літературну, музичну, хореографічну і т.д. Соціальна  обдарованість охоплює здібності  до правової діяльності, педагогічні, а також здібності, які стосуються організаторської діяльності в різних сферах життя суспільства. Звичайно, всі ці типи й види обдарованості не ізольовані один від одного. Тут можна виділити щонайменше два типи зв’язків. Так, людина може мати одну якусь спеціальну здібність, а може бути обдарованою цілою групою споріднених здібностей (наприклад, художніх або спортивних). Разом з тим, усі типи обдарованості обов’язково передбачають певний рівень розвитку розумових здібностей. І чим він вищий, тим, за інших рівних умов, плодотворнішою та одухотвореннішої виявиться діяльність у тій чи іншій сфері.

     Щодо  технічної та загальної обдарованості, деяких видів художньої обдарованості (наприклад, літературної) це очевидне.

     Трохи по-іншому стоїть справа в тих видах  діяльності, де вирішальну роль відіграють фізичні й психофізіологічні  якості, індивіда (спорт, хореографія, живопис, деякі види технічної майстерності). Але при близькому розгляді виявляється, що і в цих видах діяльності досягти особливо видатних результатів можливо лиш при досить високому розвитку розумових здібностей. 

     3. Роль мистецтва в житті дитини. Художні здібності дітей. 

     Ми  часто любуємось видом лісових  галявин, спокійною течією річки  і всім тим, що називається красою природи. При цьому, одна людина відчуває особливі, очищуючі його почуття, радість, спілкування з природою, а другий не бачить в цьому нічого прекрасного. В подібній ситуації часто опиняється дорослий, намагаючись показати дитині красиве в природі. Він говорить:

     - Дивись, Петрику, яка струнка берізка  стоїть на поляні! Красиво!

      -Угу, - відповідає Петрик, дивлячись не на струнке дерево, а на землю. – Під березою мурашник, там мурашки бігають, до себе все тягнуть. Знаєш, як цікаво. Підем – поглянем.

      У батька з’явився один естетичний об’єкт, а у сина – другий. В своїх  спробах передати думки і почуття  засобом кольору, музичних звуків та поетичного слова, дитина користується засобами, вже виробленими в практиці мистецтва. Він бачить ілюстрації в книжках, слухає по радіо пісні, дивиться по телебаченню вистави. Так чи інакше те, чим користуються майстри мистецтва, дитина намагається передати. Але це не просто формальні засоби, за ними завжди щось стоїть – причому, коли дитина володіє художньою формою його переживання посилюються, заглиблюються, міняються.

      І так, розуміти художню діяльність ми будемо достатньо широко – вона включає в себе і практичні заняття дітей яким-небудь видом мистецтва, і пізнання виробів художників, і красоти природи, і естетичну оцінку людських відносин. Всі ці способи пізнання естетичного в молодшому шкільному віці взаємозв’язані, переплетені.

      Виховання естетичних почуттів і художніх здібностей дітей не рідко зупиняється впевненістю, дорослих в їх природній опреділеності, в тім, що здібності є або їх нема; звідси: “Виховуй, не виховуй – природа своє візьме”. Як надія на природну обдарованість, так і посилання на відсутність у дитини художніх здібностей, призводить до пасивності у вихованні – цим наноситься великий ущерб розвитку особистості.

      Якщо  навіть виходить з вродження природи  таланту, то, як мінімум необхідно  створити умови, щоб він проявився. А це означає – займатися з дитиною тим або іншим видом мистецтва.

      Більшість батьків, замітивши у своїх дітях  нахил, інтерес до музики, живопису, танцю так і поступають.

      Складніше з тими, хто вважає сина або дочку  “не здібними до мистецтва”.

      Вони  вирішають не тратити даремно часу на художню самодіяльність дитини, чим і завдають їй великої шкоди. Досвід багатьох педагогів впевнено показує, що якщо правильно організувати заняття мистецтва, то в будь-якої дитини художні здібності можна розвивати до високого рівня, що дітей, зовсім не здібних до мистецтва, не має. І “нездібність” людини майже завжди пояснюється тим, що в дитячі роки він не получив належного цілеспрямованого естетичного виховання.

      Дитина  повинна вчитися діяти з живописним кольором, музичними звуками, художнім словом.

      Знання  дитини про життя, його бажання і  інтереси, звичайно, вплітається в  його художню діяльність – без  цього вона не може стати творчою.

      Напевно, дорослі, задумуючись ціллю “побудувати” художню діяльність дітей, дати їм загальні засоби і способи такої діяльності, в тій або іншій степені, направляють вибір за дітьми того чи іншого конкретного малюнка, вірша, сценки. Але настільки уважними потрібно бути, “задаючи” тему чи сюжет. Кожна дитина повинна получити можливість визначити у своїй творчій роботі близький і інтересний йому зміст.

      Різниця між засобами різних видів мистецтва  заключається в тому простому факті, що вони вплинуть на людину через відповідні органи чуття: музика - через звуки, живопис – через кольорове  бачення .

      Разом з тим, засоби мистецтва - результат історичного розвитку культури. Музичний звук відрізняється від природнього і фізичного звуку, а живописний колір не можна відрізнити з яким-небудь із кольорів сонячного спектру. 

      4. Фактори проявів обдарованості дітей. 

      Обдарована дитина: рано самостійна у самообслуговуванні; вміє добре висловлювати думки; виявляє інтерес до діяльності, яка потребує тонкої і точної моторики, володіє розвиненою координацією, широким діапазоном рухів; демонструє здібності у практичному застосуванні знань; виділяється досягненням у читанні, багатим словниковим запасом, розумінням прочитаного, переказом; задає багато запитань про походження і функції предметів, проводить багато власних спостережень і дослідів; охоче і легко вчиться; дуже допитлива і спостережлива; виявляє незалежність та оригінальність мислення, винахідлива, висловлює багато міркувань про конкретні ситуації, виявляє гнучкість; легко пристосовується, активно спілкується, виявляє ініціативу; бере на себе відповідальність; вирізняється доброю пам’яттю.

      Якщо  спробувати охопити подумки всі  найзначніші явища, які стосуються проблеми обдарованості, то в по-різному  їхньому різнобої можна виділити дві лінії закономірних переходів  у взаємозв’язках природних і  культурно педагогічних факторів.

      Перший вектор цих взаємодій – перехід від загальної розумової обдарованості до спеціальної. Пам’ятаєте градацію ранніх проявів обдарованості, встановлену ДЖ. Селлі? Чим більш спеціальний даний вид обдарованості, тим частіше зустрічаються його ранні прояви. Зіставимо цю закономірність із загальновизнаною тезою про те, що такі прояви – свідчення домінуючої ролі відповідних задатків. Виходить, що чим більш спеціальним є даний вид обдарованості, тим більша роль у його розвитку належить факторові вродженості.

      Звичайно, цей фактор виражає не абсолютне, а лише відносне зменшення ролі культурно-педагогічних факторів. Роль педагога, значення тренувальних вправ у встановленні, наприклад, музичного таланту можуть бути нітрохи не менші, ніж обсяг зусиль, затрачуваних при формуванні наукового обдарування.

      Другий  вектор – висота творчих досягнень. Можна припустити, що чим вони оригінальніші  й чим більший їхній масштаб, тим вагомішу роль у долі цієї людини відіграли вроджені якості її індивідуальності. Причому, на всіх цих ступенях зростання ролі вроджених якостей і відповідне зменшення питомої ваги якостей набутих, мають, як і в випадку з першим вектором взаємодії, лише відносний характер.

      Першорядне  значення для прискореного розумового розвитку завжди мають показники  творчості. Раніше за інші можна виявити художню та музичну обдарованість дітей. Бувають випадки розходження між загальним розумовим рівнем дитини і спеціальними здібностями (спортивними, технічними, математичними, гуманітарними та ін.). тому висновок про обдарованість не може базуватися лише на показниках інтелектуальних здібностей, мають бути враховані навички, набуті в процесі виховання і навчання, інтереси дитини, думка батьків.

      Що  до творчих здібностей як невід’ємної  якості обдарованої дитини, то головну  увагу на цьому етапі ми приділяємо проявам інтелектуальної ініціативи. Скажімо, дитина виконує тест словника. І ось перших три слова, значення яких вона повинна пояснити: велосипед, молоток, книга. Якщо до того ж наш випробуваний намагається ще й якось пов’язати одне з одним пояснювані слова, хоч це зовсім не вимагається (наприклад: молоток – вид інструменту, яким ударяють по різних матеріалах і деталях, його можна використовувати для ремонту велосипеда і т. д.). – якщо ми чуємо такі відповіді, стає очевидним, що перед нами дитина з неординарним мисленням та уявою..

      Застосовуються  й спеціальні тести творчої обдарованості. Діти, які дістають високі оцінки з  усього комплексу тестів і не страждають на повільність (флегматичний темперамент), рекомендуються, звичайно, в клас прискореного навчання, де розвитку творчих здібностей приділяється підвищена увага. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІІІ. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ІНІЦІАТИВА ТВОРЧОЇ ДИТИНИ. 

     На  основі виявлених даних дається  обґрунтована рекомендація щодо навчання дитини у школі – гімназії, ліцеї  чи класах певного профілю. Окремо видаляємо  рекомендації батькам, вихователям  і вчителям щодо раннього діагностування підвищеного рівня здібностей дитини в тій чи іншій галузі. 

     ДІАГНОСТИЧНА  ТАБЛИЦЯ.

1. Прізвище дитини...
2. Рік народження...
3. Домашня адреса...

     А. Психодіагностичні тести.

     І. Класифікація:

1. за номерами;
2. за кольорами і розміром;
3. на розсуд дитини.

     ІІ. Вилучення зайвого:

1. предметні малювання;
2. геометричні форми;
3. словесні завдання.

     ІІІ. Читання:

1. знання букв, читання тексту;
2. складання слів із букв;
3. складання речень із запропонованими словами.

     IV. Письмо:

1. малювання за даними словами чи реченнями;

2. копіювання фрази з іноземної мови або набору букв довільним    шрифтом;

3. графічний диктант.

     V. Творчі здібності:

1. складання оповідання за серією малюнків;
2. продовжити або закінчити оповідання;
3. розказати пригоду, подію, епізод на вибір дитини з власного досвіду.

     Всього  балів...

     Висновки... 

     Б. Самооцінка дитини: