Виховні можливості фольклору

                 ВСТУП

  Правильне й усебічне уявлення про традиційну народну культуру можна набути, глибоко ознайомившись з широкими колом фольклорних явищ, які протягом століть становили саму суть і єство культурного буття українського народу. Навіть з появою і розвитком в Україні професійних мистецьких форм фольклор залишився важливим засобом задоволення культурних потреб. Звуження сфери функціонування фольклору – історично закономірний процес, однак у різних культурних традиціях його інтенсивність і динаміка неоднакові. Переважна більшість сучасних цивілізованих націй майже втратила живу традиційну народну культуру, в Україні ж цей процес не набував ще катастрофічних форм, хоча й зазнав через відомі історичні обставини невідшкодованих втрат. Проте, якщо ознайомлення з фольклором у традиційному середовищі навіть ще півстоліття тому відбувалося природним шляхом безпосереднього спілкування поколінь, нині воно дедалі частіше здійснюється через посередництво друкованого слова.

Фольклор – явище динамічне, і кожна історична епоха відрізняється від попередніх та наступних характером репертуару і певною мірою жанровим складом. тому лише «застигла» форма книжки може водночас продемонструвати широкий спектр фольклорних явищ, надбаних народом протягом тривалого історичного шляху.

Естетична принадність фольклору зумовлена багатьма чинниками. У пісні та думі це поєднання мелодії, слова й таланту співака, у казці нас вабить не лише захоплюючий сюжет, майстерність оповідача, а й своєрідна мовно-стилістична виразність живого усного тексту. При публікації будь-якого фольклорного твору відбувається своєрідний «переклад» його з однієї художньої мови на іншу. І тут неможливо уникнути досить значних втрат, пов»язаних передусім з відсутністю способів адекватної передачі усного тексту, рис, яких він набуває в устах талановитого виконавця. Кожен з них живе у певному мовному середовищі: мова полтавців, наприклад, відмінна від мови галичан. Хоча всіх нас об’єднує унормована літературна мова, якою переважно послуговується професіональна література, кожний регіон України має свою говірку, що значною мірою позначається на мові фольклорних творів, які там побутують. Через це та сама пісня, а ще більшою мірою казка, записані на різних теренах України, набувають і мовної своєрідності. Збереження їх зумовлене бажанням донести до читача, бодай частково, своєрідність естетичної природи фольклорного твору, а не формальним прагненням до точності.

Так само синтаксис, зокрема прозовий, має відмінності від пунктуаційних норм. У цьому разі, проте, досить лише прочитати твір уголос, щоб повернути йому істинне звучання і переконатися в правомірності несподіваних, на перший погляд, знаків.

При друкуванні фольклорних творів важко віднайти достатні підстави для уніфікації мови казок Карпатського регіону, що несуть на собі відчутні впливи польської, угорської, румунської, німецької та інших мов (пов’язаних з історичною долею цього краю), мови казок Полісся, де своєрідно сходяться говірки українські, російські та білоруські, чи мови фольклорних творів Лівобережжя, Сходу та Півдня України, яка теж не зажди є тотожною нормативні.

К.Д. Ушинський о малих фольклорних жанрів для дітей.

Загадки і прислів'я, які К.Д. Ушинський рекомендував для читання дітям, є першою сходинкою для розуміння переносного значення слів і сприяють формуванню образного мислення.

Прислів'я мають значення при початковому навчанні мови, по-перше, своєю формою і, по-друге, своїм змістом.

За формою - це животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його живого, глибокого джерела вічно юної душі народу, яка вічно розвивається. Ці прислів'я і приказки, самі дихаючи життям, пробуджують до життя й насіння рідного слова, що завжди корениться, хоч і несвідомо, в душі дитини. Німецькі педагоги також вміщують у свої азбуки народні прислів'я; але не сліпий патріотизм змушує мене сказати. Що наші прислів'я різноманітніші і глибші, і головне більш художні формою і поетичні духом. У німецьких прислів'ях переважає розсудковий, утилітарний елемент, і крім того їх переписували педагоги, пристосовуючи до дитячого розуміння й виправляючи стиль за граматикою. Ще більш наші прислів'я суперечать нашій граматиці і майже кожне коріння прислів'я є глузуванням з громадського правила.

Але, якщо наші прислів'я непридатні для граматичного розбору, навряд чи є кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови і виховати в душі дитини несвідомо такт цієї мови.

За змістом наші прислів'я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями. Можливо нічим не можна, так ввести дитину в розуміння народного життя, як через пояснення їй значення народних прислів'їв. У них відбилися всі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, громадська; його потреби, звички, його погляди на природу, на людей, на значення всіх явищ життя.

Але зауважать багато людей, чи не надто рано ознайомлювати дитину з народним життям, коли йдеться поки про те, що навчити її добре читати і писати? І справді, це було б надто рано, коли б я говорив тут про ознайомлення критичне, але я розумію тут ознайомлення безпосереднє і хотів тільки, щоб дитина подивилась на предмети по-дитячому зіркими очима народу і висловила його влучним словом, вірним духові народної мови, хоч воно часто розриває всякі граматичні пута. Звичайно у нас багато розуміння, але багато й таких, які йому цілком доступні. Завдяки багатій збірці Доля мені було з чого вибирати.

Якщо я брав інколи й такі прислів'я, моральний зміст якого надто глибокий для дитини, то брав тому, що в цих прислів'ях два змісти: один - зовнішній, мальовничий цілком доступний дитині, а другий - внутрішній, недоступний, для якого зовнішній є мальовничим одягом. У таких прислів'ях дитину слід ознайомлювати тільки із зовнішнім змістом; так прислів'я: куй залізо, поки гаряче - можна пояснити дітям тільки із зовнішнього боку; нехай діти скажуть, чому треба кувати гаряче залізо, а не прохолоне - з них і досить. Або, наприклад, у прислів'ї: горщик котлу не товариш - нехай діти пояснять, чому не товариш. моральний зміст прислів'я можна не пояснювати.

Прислів'я ним самим й хороше, що в ньому, майже завжди, незважаючи на те, що воно коротше за пташиний ніс є дещо, що дитині слід зрозуміти: являє собою маленьку розмову задачу, яка цілком дитині під силу.

Приказки, примовки й скоромовки, іноді позбавлені змісту, я вмістив для того, щоб поламати дитячу мову на російський лад і розвинути в дітей чуття до звукових красот рідної мови. особливо я розрахував на дітей, так званого освіченого класу, того класу, який зіпсував свою рідну мову, позбавивши її кольору, барв поезії і життя.

Загадки в вміщував не для того, щоб дитина відгадала саму загадку, хоч це може часто статися, бо багато загадок прості; а для того, щоб дати розумові дитині корисну вправу; пристосувати відгадку, сказано можливо вчителем, до загадки і дати привід до цікавої і корисної класної бесіди, яка закріпиться в розумі дитини саме тому, що мальовнича й цікава для неї загадка заляже міцно в її пам'яті, приєднавши до себе й усі пояснення до неї пов'язані. Так, скільки цікавих і корисних для дитини пояснень можна зв'язати з такою поетичною загадкою: зоря-зоряниця, красна дівиця, по лісу гуляла, ключі загубила; місяць бачив не сказав, сонце бачило підняло. Припустимо, що дитина не відгадає, що ключі означає роса; але нехай вона пояснить чому зорю називають красною дівицею, чому говориться що зоря губить росу, чому місяць не підняв роси, як сонце піднімає росу? Яка жвава і корисна бесіда може бути закріплена в душі дитини такою мальовничою загадкою! Словом, я дивився на загадки, як на мальовничий опис предмета.

Жанрове багатство і різноманітність дитячого фольклору дає змогу відбирати з народнопоетичної скарбниці саме ті твори, які найкраще відповідають віком особливостям дітей та навчально-виховним цілям роботи з ними.

     Виховні можливості фольклору

Складовими частинами народної творчості для дітей є:

- твори, які перейшли із загального фольклорного доробку (деякі обрядові пісні, казки, загадки, прислів’я).

- поезія створена дорослими спеціально для дитячого вжитку (колискові пісні, пестушки, утішки, прислів’я приказки, легенди, казки, скоромовки, небилиці).

- численні фольклорні зразки, складені власне дітьми (ігрові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки).

Казка – улюблений жанр дітвори. Але чи всі знають, що прийшла вона до дітей із світу дорослих, як і пісні-ігри, прислів’я і приказки, загадки?

Прийшла завдяки яскравій поетичності мови, її милозвучності. Ігровому характерові, відбиті у ній наявній мудрості поетичного генія народу. Дітей приваблює фантастика казок, напруженість їх сюжету, афористичність прислів’я, метафоричність загадки, таємничість легенди, абсурдність небилиці, яка утверджує в них розуміння реального стану речей, ігровий характер скоромовки.

Народ великий художник і педагог, надавав вихованню підростаючого покоління першорядної ваги. Його поетична творчість була неписаним підручником з педагогіки. Але у тому вигляді, в якому вона побутувала серед дорослих, поетична творчість не завжди виявлялась доступною дітям і необхідно було здійснювати відбір із врахуванням вікових особливостей. Хоча в цьому напрямі багато зроблено і самими носіями народної творчості, і фольклористами, письменниками і передовими педагогами, на сьогодні не можна вважати роботу по збиранню і науковому вивченню народнопоетичної творчості для дітей доведеною до кінця.

Подібно до того, як має свою специфіку дитяча література, має її й фольклор для дітей. Його своєрідність проявляється у яскравому вираженому виховному спрямуванні, відповідності тем, образів, ідей віковим особливостям дітей, поєднанні словесного матеріалу з елементами гри, використанні звуконаслідування.

Пісні – це один з найбільш поширених жанрів дитячого фольклору. Дитина зустрічається з піснею вже в перші дні свого життя, набагато раніше, ніж сама навчиться говорити і співати. Як доказано наукою, це має позитивний вплив на розвиток мови, музичних і поетичних здібностей дітей. У дитячому фольклорі поширені ігрові пісні, в основі яких лежать найпростіші рухи дітей, що відповідають не тільки змісту, а й ритму пісеньки. Вони сприяють вихованню сміливості, кмітливості, колективізму, розвивають мову та музичний слух дітей. Досі поширені серед дітей такі ігрові пісні, як «Каравай», «А ми просо сіяли», «Мак», «Подоляночка». У хороводних піснях, як про це свідчить найдавніша з них «Ой ми просо сіяли», збереглись залишки різних трудових процесів. Подібними творами в глибокій давнині супроводилась трудова діяльність людини. Поділ учасників цієї пісні-гри на табори також пояснюється історично: колись у танках-хороводах виступали члени різних родів.

Під звуки колискової складаються перші уявлення дитини про світ, перші відчуття радості і задоволення життя. Основна мета колискових, або, як їх ще називають, материнських пісень, - заспокоїти дитину, зробити її сон міцним і здоровим. У деяких місцях на Україні, існував звичай спочатку класти в колиску кота, а потім на його місце дитину. Ласкавий кіт, щоб своїм муркотінням навівав на дитину сон, зустрічається в багатьох піснях: «А-а, котино!», «ой кіт-воркіт», «Пішов коток на торжок», «Ходить кіт», «Коте сірий» та багато інших.

А-а, котино!

Засни мала дитино!

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота!

Ой а кота все лихо, -

Ти, дитино спи тихо!

Ой кіт буде воркотати,

Дитиночка буде спати!

У колисанках, що прийшли з давніх часів, бринить материнська зажура, стогін надірваної важкою працею жінки-срадниці. Повільний ритм пісні, плавна мелодія заспокоювала дитину. А матері дозволяла виплакати свої жалі та болі. Ніжна колискова. Не втрачаючи рис родинної інтимності, не раз набувала соціального звучання.

У колискових піснях відбиті мрії і сподівання матері на краще життя дитини, побажання їй здоров»я і щастя. Може, тому, що мати так гаряче прагне звершенню своїх надій, у колискових піснях часто звучить віра в магічну силу слова, віра, що піснею можна накликати спокійний сон, відгонити лихо («Ходить сон по долині») і що дитина, таким чином, виросте здоровою і щасливою.

Колискові пісні відзначаються поетичністю, задушевністю і ліризмом. У них майстерно поєднано образи природи, навколишнього світ з мріями і почуттями людей. Метафоричні образи сну, дрімоти постійні звертання до сил природи, домашніх тварин і птахів, вживання пестливих слів і виразів, повторень і звуконаслідувань надають цим пісням особливої принадності. Колискові пісні дають широкі можливості для імпровізації.

У дитячому фольклорі поширені ігрові пісні, в основі яких лежать найпростіші рухи дітей, що відповідають не тільки змісту, а й ритму пісеньки. Вони сприяють вихованню сміливості, кмітливості, колективізму, розвивають мову і музичний слух дітей. Досі поширені серед дітей такі ігрові пісні, як «Караван». «А ми просо сіяли», «Мак», «Подоляночка». У хороводних піснях, як про це свідчить найдавніша з них «ой ми просо сіяли», збереглись залишки різних трудових процесів. Подібними творами в глибокій давнині супроводилась трудова діяльність людини. Поділ учасників цієї пісні-гри на табори також пояснюється історично: колись у танках-хороводах виступали члени різних родів.

А-а, котино!

Засни мала дитино!

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота!

Ой на кота все лихо, –

Ти, дитино спи тихо!

Ой кіт буде воркотати,

Дитиночка буде спати!

Своєрідним вступом до колективних дитячих ігор є лічилки – мініатюрні вірші з чітким ритмом і повною римою. вони допомагають визначити роль учасників гри чи розміщення їх за групами. Виконуються лічилки, як правило, речитативом. Авторами і виконавцями цього фольклорного жанру є самі діти. Зразком лічилки є загальновідома «Котилася торба».

Здебільшого в лічилках використовуються числівники, що вказують на певний порядок у грі:

Раз, два, три, чотири, п’ять

Вийшов зайчик погулять.

Як нам бути, що зробити?

Триба зайчика зловити.

Будем знову рахувать: