Контрольная работа по "Психологии"

 

Міністерство  освіти і науки молоді та спорту України

Київський економічний інститут менеджменту

Е К  О М Е Н

 

 

 

 

 

Комплексна контрольна робота

з дисципліни "Психологія та педагогіка"

Варіант №1

 

 

 

 

 

 

Виконала:

    студентка 3 курсу

   групи ЗФ 3-10

      Біляєва О. А.

Перевірив:

доцент Демченко М. Г.

 

Київ 2013

 

 

 

 

Зміст:

1. Зміст контрольної роботи………………………………………………………… 2 ст.
2. Визначення етапів становлення психології як науки……………...................... 3 ст.
3. Що складає основний метод біхевіоризму

(інтроспекція;  складання  моделі   психологічного процесу;

 спостереження  і експеримент)…………………………………………………..... 9 ст.

4. Тестові завдання………………………………………………………………… 11 ст.
5. Таблиця - організаційні методи в психологічній науці, їх назва ................... 12 ст.
6. Принципи психологічної науки…………………………………………….... 14 ст.
7. Використана література…………………………………………………….... 17 ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. а) Визначте етапи становлення психології як науки.

Слово "психологія" походить від двох старогрецьких слів: psyche, що означає душа і logos, що означає  наука. Дослівно: психологія наука про  душу. Психічні явища - це постійні регулятори діяльності, що виникають у відповідь  на подразники, які діють в даний  момент часу (відчуття, сприймання), або  ті, які були в минулому досвіді (пам'ять), узагальнюючи ці виливи і передбачаючи результати, до яких вони приведуть (мислення, уява), підсилюючі чи послаблюючі, взагалі  активізуючи діяльність під впливом  одних чинників і гальмуючі її під впливом інших (почуття, воля), виявляючи відмінність в поведінці  людей (темперамент, характер, здібності). Пояснити психічні явища це означає  розкрити їх взаємні зв'язки, залежність їх від життєвих умов, що їх породжують, з'ясувати ці закономірності, яким вони підлягають. Значить, предметом психології є психічні явища. Тому психологію можна визначити як науку, яка вивчає умови, властивості і закони психічних явищ, маючи при цьому на увазі, що психіка є особлива властивість особливим способом організованої матерії, суть якої полягає у відображенні реальної дійсності. Психологія як наука, вивчає психіку людини і тварин.

У системі наукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів. Психологія сформувала систему наукових уявлень, які розкривають  природу психіки, слугують поліпшенню життя людей, їхньої поведінки та діяльності. Оволодіння системою психологічних  знань сприяє зростанню психологічної  культури окремої людини і всього суспільства, покращенню якості життя, психічного здоров’я людини, підвищення рівня навчальної та професійної  діяльності, громадської поведінки.

 Психологія формувалась упродовж століть і бурхливо розвивається в сучасних умовах науково-технічного поступу в нерозривному взаємозв’язку з іншими галузями наукового знання і суспільної практики. Психологія як наука становить систему пов’язаних між собою та з іншими науками галузей. Передусім це соціальна, історична, економічна, етична, юридична, політична психологія, психолінгвістика та психологія мистецтва. Нерозривний зв’язок існує між психологією та природничими науками і насамперед між психологією та фізіологією, внаслідок чого сформувалися спеціальні дисципліни – психофізіологія й психофізика. Розв’язання проблем виникнення й розвитку психіки в процесі біологічної еволюції спричинило формування таких галузей знань, як зоологічна та порівняльна психологія. Крім того, на межі природничих наук та психології формується і розвивається ряд напрямів, до яких можна віднести загальну, диференціальну й генетичну психофізіологію.

Важливі психологічні проблеми виникають на перетині педагогіки і  психології при вивченні закономірностей  розвитку особистості, вікових та індивідуальних особливостей дітей, а також при  розробці нових методів навчання й виховання. Чого навчати сучасного  школяра? Що і як відбирати з величезної маси інформації та наукових знань? Які  можливості й резерви психічного розвитку людини на різних вікових  етапах? Ці та інші питання розв’язуються  педагогічною, віковою й дитячою психологією та іншими спеціальними галузями психології – тіфлопсихологією, сурдопсихологією тощо.

Потребують психологічних  знань і технічні науки, пов’язані  з діяльністю людини в умовах комп’ютеризованих, автоматизованих та автоматичних систем. На перетині технічних і психологічних  наук сформувалися спеціальні дисципліни й напрями – психологія праці  й інженерна психологія, котрі  використовують психологічні знання для  оптимізації діяльності спеціалістів, а також для проведення профорієнтаційної, профконсультаційної роботи, відбору  кадрів та їх навчання. Ці науки спричинили виникнення науково-прикладного комплексу  – ергономіки.

Базою об’єднання всіх спеціальних психологічних дисциплін є загальна психологія, яка теоретично й експериментально розробляє фундаментальні психологічні проблеми.

Сучасна наукова психологія являє собою досить розмаїту систему  дисциплін та галузей. За спрямованістю  діяльності психологів на пізнання, дослідження  або перетворення психіки доцільно виділяти три великі групи галузей

• теоретичну;

• науково – прикладну;
• практичну психологію.

1. До теоретичної психології належать: загальна психологія, історія психології, експериментальна, генетична, соціальна, порівняльна, диференціальна психологія, психофізіологія, психологія особистості, моделювання психіки.

2. До науково – прикладної психології слід віднести ряд галузей, для яких характерні дослідження і практичне використання знань з метою оптимізації поведінки та діяльності людей. Напрями науково-прикладної психології доцільно розрізняти за певними ознаками:

а) за видом діяльності та поведінки людини;

б) за психологічними питаннями розвитку людини (вікова психологія, педагогічна психологія, психологія аномального розвитку, або спеціальна психологія);

в) за відношенням до нормальної або хворої психіки (психологія здоров’я, медична психологія);

г) за відношенням до права (юридична психологія).

3. Практична психологія функціонує і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на надання безпосередньої допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем. Головна мета практичної психології – створити сприятливі соціальні та психологічні умови для діяльності в усіх сферах життя – від сімейних стосунків до управління державою, надати дієву допомогу у розвитку та захисті її психічного здоров’я. Основними функціями практичної психології є аналіз і прогнозування поведінки й діяльності людини, активний соціальний та психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична, реабілітаційна, дорадча та психогігієнічна функції тощо.

Отже, сучасна наукова  психологія має в своєму розпорядженні  широкий арсенал методів активного  дослідження, пізнання та впливу на психіку  людини, щоб допомогти їй у складних умовах нинішнього напруженого, динамічного життя.

Можна умовно виділити ряд  етапів розвитку наукового розуміння  природи психіки та предмета психології як науки. На першому етапі психіка розглядалась як душа (цей етап починається приблизно п’ять тисячоліть тому і закінчується на початку нашої ери). Потім природа психіки пов’язується із свідомістю людини (з перших століть нашої ери і до кінця ХІХ ст.). У другій половині ХІХ ст. виникає уявлення про психіку як поведінку. Наприкінці ХІХ ст. психіка людини дедалі чіткіше пов’язується із свідомістю, пізніше – з особистістю. (таблиця1)

Таблиця 1. Етапи становлення предмета психології як науки

Час виникнення	Провідне поняття	Стисле визначення
Десятки тисячоліть до н.е.	Душа в архаїчному розумінні	Двійник тіла, що живе власним життям та покидає тіло під час сну, смерті, непритомності
Кінець IV тис. до н.е.	Душа	Нематеріальна, не залежна від тіла пізнавальна та життєдайна основа. В античну епоху ототожнювалась з атомом, вогнем, повітрям, а в  епоху середньовіччя – із свідомістю як здатністю до рефлексії.
Перші ст. н.е.	Свідомість	Сукупність мотиваційних, пізнавальних та емоційних властивостей індивіда.
Друга половина ХІХ ст.	Поведінка	Сукупність реакцій у відповідь  на зовнішні подразники. Згідно з поглядами  біхевіористів має бути протиставлена  свідомості.
Кінець ХІХ ст.	Самосвідомість	Система уявлень індивіда про себе, що регулює його стосунки з іншими людьми, ставлення до себе, образ  власного “Я” з притаманними йому когнітивними, емоційними та оцінково-вольовими  компонентами.
Початок ХХ ст.	Особистість	Соціально зумовлена система психічних  якостей індивіда, яка формується і виявляється у предметній діяльності та спілкуванні. Містить комунікаційні, мотиваційні, характерологічні, самосвідомісні, інтелектуальні, досвідні, психофізіологічні  властивості суб’єкта творчої діяльності.

Найдавніші спроби науково  пояснити психіку зафіксовані у  давньоєгипетському папірусі – “Пам’ятці мемфіської телеології” (кінець IV тис. до н.е.), де вперше описується механізм психічної діяльності. Центральний орган – це серце людини, котре “усякій свідомості дає підніматися”. Мова ж повторює усе, “що замислене серцем”.

У стародавніх китайських медичних книгах (наприклад, у “Книзі про внутрішнє” – VIII ст. до н.е.) головним органом, або “князем тіла”, з яким пов’язана психічна діяльність, також називається серце.

Пізніше був установлений зв’язок психічної функції з  мозком. У давньокитайських медичних працях закладається вчення про темперамент. За основу китайські, а також індійські  лікарі брали три елементи – подібне  до повітря начало “ці”, жовч та слиз. Залежно від домінуючого елемента виділяли три типи людей: а) сильні, хоробрі, схожі на тигра ( з домінуванням жовчі); б) рухливі, неврівноважені, як мавпи (з домінуванням “ці”); в) малорухливі, повільні (з домінуванням слизу).

Демокрит (бл. 460 - бл.370 до н.е.) першим висуває розгорнуту теорію пізнання на основі розрізнення чуттєвого та розумового знання.

Видатному мислителеві стародавньої Греції Сократу (бл. 469-399 до н.е.) належить відомий вислів “Пізнай самого себе”. Під цим розуміється аналіз у процесі спеціальної діяльності (“маєвтика” як пошук істини шляхом постановки запитань) моральних норм людської поведінки. Все це давало можливість по-новому зрозуміти душу. Сократ розглядав її як сукупність психічних властивостей індивіда, який діє відповідно до розуміння моральних ідеалів.

Засновник філософського  ідеалізму Платон (427-347 до н.е.), виходячи із сократівського методу діалектики та з тлумачення Піфагором числа як першопричини всього існуючого та основи світового порядку, створив учення про незмінні й вічні “ідеї”. З них утворюється незримий, вищий світ, що лежить по той бік природи. Платон є засновником так званого дуалізму у психології, згідно з яким матеріальне і духовне, тілесне та психічне розглядаються як два самостійних та антагоністичних начала.

Значний внесок в античну  психологію зробив Аристотель (384 – 322 до н.е.). Він виклав систему психологічних понять на основі об’єктивного і генетичного методів.

Видатний римський лікар  Гален (129-199) використовув при тлумаченні душі поняття “пневма”. Периферична  пневма поєднується з центральною, внаслідок чого душа стає здатною  розпізнавати тілесні зміни. Такий  погляд наближається до поняття про  свідомість і відкриває новий  етап у розвитку науки, пов’язаний з вивченням свідомості як головного  феномена психіки.

У ІІІ-Vст. поняття свідомості завдячуючи працям Платона (бл. 205-бл.207) й Августина (354-430) набуло ідеалістичного тлумачення. Усі знання вважалися вміщеними в душу, яка здатна до самоспостереження, самопізнання, розуміння власної діяльності та набуття таким чином внутрішнього досвіду. Останній відрізняється від досвіду зовнішніх органів чуття. Такий погляд було названо інтроспекціонізмом.

У середньовічній Європі найбільший поштовх розвиткові психологічних  поглядів дала система Фоми Аквінського (1225-1274) – томізм. Томізм орієнтувався на вчення Аристотеля.

Переломною епохою у розвитку поглядів на психіку стало XVII століття.

Нідерландський філософ Спіноза (1632-1677) вважав, що свідомість – таке ж реальне явище, як і матерія. Його психологічні погляди формувалися під впливом механіки, оптики, геометрії. Одна з теорем його твору “Етика” проголошувала, що “порядок і зв’язок ідей такі самі, як і порядок і зв’язок речей”. Спіноза був радикальним представником детермінізму, тобто вчення про об’єктивний, закономірний взаємозв’язок та взаємозумовленість речей, процесів і явищ реального світу.