Контрольная работа по "Психологии"

 

Відповідно  до етапів психологічного дослідження  доцільно розрізняти чотири групи методів: організаційні, емпіричні, методи обробки  даних та інтерпретаційні методи. 

Організаційні методи включають: порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, що відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, який виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб протягом тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об’єкт вивчається різними засобами й представниками різних наук, що дає змогу з різних боків характеризувати особистість.

Порівняльний метод (метод "поперечних зрізів")	полягає у зіставленні властивостей в осіб різного віку з метою  вивчення динаміки психічних явищ. Він вимагає критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних (за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи  тощо). В досить великих групах за допомогою конкретних методик вивчається певний аспект розвитку, наприклад, рівень розвитку інтелекту. У результаті одержують  дані, характерні для цієї групи - дітей  одного віку, або школярів, що вчаться  за однією навчальною програмою. Таких  зрізів робиться кілька і дані по кожній групі порівнюються між собою. На підставі цього робиться висновок про  те, які тенденції розвитку тут  спостерігаються і чим вони зумовлені.
Лонгітюдний метод (метод "поздовжніх зрізів")	Полягае в простеженні розвитку однієї й тієї самої дитини протягом тривалого часу. Таке дослідження дає змогу точно виявити тенденції розвитку, незначні зміни, що відбуваються в інтервалах, які не охоплює метод "поперечних" зрізів. Разом з тим існує ймовірність звикання дослідника до групи, що виявляється у некритичному осмисленні одержаної інформації. Складнощі у проведенні лонгітюдних досліджень зумовлені міграцією індивідів, їхньою відмовою від участі в експерименті, звиканням до нього і "продукуванням" бажаних для дослідника даних, які не відповідають реальності, значними затратами коштів, оновлюваністю теорій і методик.
Комплексний метод
Нерідко вчені об'єднують методи лонгітюдного і поперечного зрізів. Наприклад, американська дослідниця Стела  Вітбурн у 1968-1976 роках досліджувала розвиток Я-образу, соціальні відносини  і життєві цінності студентів  старших курсів коледжів. У 1984-1990 роках  вона повторила це дослідження з  новими групами старшокурсників, а  також знову дослідила тих, хто  брав участь у дослідженні раніше. Кожну із цих 4-х груп вона розглядала як вікову когорту. Найстарша вікова когорта до завершення дослідження  обстежувалася 4 рази. Вікові зміни  в ній можна було проаналізувати тим самим способом, що і за лонгітюдного дослідження, протягом тривалого часу. Крім того, цю когорту можна було порівняти з іншими на кожному  віковому рівні.

 

 

5. Принципи психологічної науки.

Терміном «принцип» (від латинського  – основа, першоджерело) позначають провідну ідею, основне правило поведінки  і діяльності, центральне поняття, основу системи.

 Принцип утворює найголовніше  узагальнення й поширення певного  теоретичного положення на всі  явища визначеної сфери діяльності, з якої цей принцип виокремлено  та абстраговано. Розглянемо ці принципи, за В.В. Рибалкою, відповідно до кожного з означених рівнів методологічного простору (МП). 
Закони і принципи філософсько-психологічного рівня: 
- принцип можливості пізнання внутрішнього світу особистості; 
- принцип єдності суб´єкта та об´єкта психологічного пізнання; 
- принцип віддзеркалення; 
- принцип визначальної ролі практики у психологічному пізнанні. 
      Ці принципи теорії пізнання знаходять своє вираження у більш конкретних принципах наукового дослідження в гуманітарних і природничих науках. 
Принципи загальнонауково-психологічного рівня: 
- принцип системності (системного аналізу, системного підходу); 
- принцип відносності (у його не лише фізичному розумінні); 
- принцип зворотного зв´язку; 
- принцип збереження енергії; 
- принцип додатковості; 
- принцип синергічності тощо. 
     У психології ці принципи використовують як у загальнонауковій формі, так і у психологічній модифікації, в інтеграції за суто психологічними принципами. 
Принцип єдності психіки і діяльності конкретизує принципи детермінізму і відображення. За цим принципом, психіка і діяльність не тотожні одна одній, але й не протилежні. Вони утворюють єдність. Психіка постає як внутрішній, ідеальний план діяльності. Принцип єдності психіки та життєдіяльності дозволяє вивчати «таємниці психіки» через процеси та продукти діяльності й поведінки людини, розкриваючи об´єктивні закономірності внутрішніх психічних явищ. 
      У принципі розвитку психіки об´єктивно виявляються і реалізуються детермінація поведінки, зв´язок психіки та діяльності. За цим принципом кожному рівню детермінації притаманний свій тип розвитку. На рівні організму суб´єкт розвивається в процесі визрівання і формування психофізіологічних підструктур, на рівні індивіду – у процесі діяльності присвоєння, а на рівні особистості – у процесі перетворювальної діяльності. 
     У реальному процесі становлення людської особистості типи розвитку представлено не окремо й однозначно послідовно, а інтегрально, з послідовним домінуванням одного з них. Процес розвитку особистості слід пов´язувати з її творчою діяльністю. Особистісні якості спочатку закладаються ще у творчих формах ігрової та навчальної діяльності, а потім досягають повного розквіту у трудовій творчій діяльності. При цьому творчість постає і як процес створення суспільне цінного продукту, і як процес самотворення, саморозвитку, самореалізації, самооб´єктивації особистості – на основі засвоєння суспільно-історичного досвіду. 
     Усі типи розвитку (шляхом визрівання, вчення, присвоєння, творення) в реальному процесі становлення людини як особистості здійснюються не ізольовано, а діалектично переплітаються. Принцип розвитку психіки дозволяє адекватно зрозуміти психіку, якщо розглядати її не як щось стале, а як результат розвитку на різних етапах становлення особистості та її діяльності (ігрової, навчальної, трудової тощо). 
      Відповідно до системно-структурного принципу психіка є складною системою взаємопов´язаних елементів, таких як, наприклад, пам´ять, воля, мислення, уява тощо, які слід розглядати не як щось автономне, а як складові елементи цілого. Психіка постає при цьому як особлива відкрита система зі зворотними зв´язками. На кожному рівні детермінації психіка ввімкнена у регуляцію взаємодії суб´єкта з ширшою біологічною системою (на рівні організму), із соціальною системою (на рівні індивіду), зі створюваними культурно-історичними цінностями суспільства та предметного світу (на рівні особистості). 
Важливими є такі принципи теоретичної психології, як: 
- принцип розвитку психіки; 
- принцип детермінізму; 
- принцип історизму; 
- принцип еволюції; 
- принцип єдності психіки та діяльності; 
- системно-структурний принцип; 
- принцип відображення; 
- принцип визначальної ролі практики у психологічному пізнанні. 
      Принципи психолого-прикладного рівня представлені тими, що властиві різним галузям прикладної психології. Вони відображають як дослідницьку, так і перетворювальну специфіку цих галузей, їх зв´язок із принципами теоретичної психології. Тут йдеться про принципи галузей прикладної психології. 
Наприклад, у соціальній психології розглядають як головні такі принципи:

а) соціальної зумовленості психіки;

 б) детермінації;

в) відображення;

г) спілкування.

 
      Принципи практично-психологічного рівня, які відповідають відносно новому для вітчизняної психологічної науки напрямові – практичній психології – лише визначаються. Так, один із засновників української практичної психології В.Г. Панок слушно визнає необхідність створення саме системи спеціальних принципів цієї галузі, яка має включати до себе і принципи академічної, теоретичної психології, проте не обмежуватись лише ними. 
Центральним принципом (метапринципом) практичної психології В.Г. Панок пропонує вважати принцип гуманізму, який є «вихідною точкою, з якої можливе розгортання практичної роботи, та основною умовою її здійснення». За принципом гуманізму, «або гуманістичного підходу до людини», усі види діяльності у практичній роботі мають відповідати її об´єктові, виходити з інтересів і прав людини, захисту її особистісного суверенітету, всебічного розвитку її самобутності». 
      На основі принципу гуманізму будуються етичні правила роботи практичного психолога, які стосуються його відповідальності, компетентності, захисту інтересів клієнта («не зашкодь»), конфіденційності роботи з ним тощо. 
Принципи онтопсихологічного рівня в методологічному просторі психології постають як правила, етичні норми забезпечення життєдіяльності, міжособистісної взаємодії, соціальної поведінки та професійної діяльності. Як приклад, можна навести принцип життєвої доцільності психологічного знання для особистості. Його різновидом є принцип прагматизму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Демченко М.Г. Психологія (короткий курс лекцій) ‒ К.: 2006.
2. Демченко М.Г. Психологія. Опорний конспект лекцій. ‒ К.: 2008
3. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. Основні положення. Навч. посіб. ‒ К., 2006.
4. Колесніченко Л.А., Борисенко Л.Л. Основи психології та педагогіки ‒ К., 2002.
5. Варій М. Й. "Загальна психологія" 2007 р.