Контрольная работа по "Психологии"

Завдяки англійському філософу і педагогу Джону Локк (1632-1704) в науці змінюється думка про те, що головним законом психології є закон асоціації (зв’язку) ідей. Асоціанізм стає одним із провідних напрямів психології.

У XVIII ст. визріває вчення про  психіку як функцію мозку. Цьому  сприяли досягнення Галлера іПрохазки у дослідженні нервової системи. Виникло поняття про рефлекторну дугу, за допомогою якого в той час пояснювалися найпростіші форми рухових реакцій.

Видатний учений І.М. Сєченов (1829-1905) у праці “Рефлекси головного  мозку” стверджував, що “всі акти свідомого  та несвідомого життя за способом походження є рефлекси”. Спираючись на вчення про рефлекси, І.М. Сєченов  розробив програму створення об’єктивної  психології, яка має базуватися на об’єктивному методі спостереження  за еволюцією індивідуальної поведінки. Однак його рефлекторна модель психіки  не була експерементально доведена.

Рефлекторна лінія розуміння  психіки була продовжена вже у  ХХ ст. І.П. Павловим (1849-1936), який експериментально обґрунтував й розробив учення про дві сигнальні системи. На його думку, тварини керуються у своїй поведінці зоровими, слуховими, нюховими образами, що слугують для них сигналами певних безумовних подразників. Уся психічна діяльність тварин, формування в них умовних рефлексів здійснюються на рівні першої сигнальної системи (“перші сигнали”).

Рефлекторне вчення І.М. Сєченова і І.П. Павлова мало великий вплив  на подальший розвиток психологічних  поглядів, сприяло виникненню нових  наукових течій

Середину і другу половину ХІХ ст. можна вважати періодом становлення психології як самостійної  науки. Під впливом дарвінізму, вчення про рефлекс, психофізіології органів  чуття, психофізики, досліджень часу реакції  та асоціанізму постають програми побудови психології як дослідницької науки.

На зламі ХІХ – ХХ ст. виникають такі галузі психологічної  науки, як експериментальна, диференціальна, дитяча і педагогічна психологія, психотехніка. Формуються нові школи  та течії психології, серед яких структурна школа Е.Тітченера, вюрцбурзька школа О. Кюльпе, К.Марбе, К.Бюлера, О.Зельца, функціоналізм в американській психології (В.Джемс, Дж.Дьюї, Г.Керр, Р.Вудвортс), біхевіоризм, гетальтпсихологія, фрейдизм. Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., став біхевіоризм. Його фундатори визнавали предметом психології не свідомість, а поведінку. Видатний біхевіорист Дж. Вотсон (1878-1958) за основу своєї експериментальної програми взяв павлівську схему рефлексів та бехтерєвську реактологію. Девізом біхевіоризму Дж. Вотсон оголосив діаду “стимул-реакція”. Поведінка була побудована з секреторних та м’язових реакцій, що детерміновані зовнішніми стимулами. У зв’язку з цим він вважав людину стимул-реактивною машиною. Він висунув план перебудови суспільства на основі біхевіористської схеми, за якою, маніпулюючи зовнішніми подразниками, можна “виготовити” людину з будь-якими константами поведінки.

У психології наприкінці ХІХ  – на початку ХХ ст. починають  використовуватися поняття самосвідомості та особистості, які поступово витісняють поняття свідомості та поведінки (вони не зникають, а набувають нового значення, посідають певне місце  у новій системі понять про  психіку). У концепціях З.Фрейда, К.Г.Юнга, Г.Олпорта, В.Штерна, Е.Шпрангера, представників французької соціологічної школи, а також гуманістичної психології виходить на перший план категорія особистості як системи психічних властивостей, “відкритої системи” тощо. На початку ХХ ст. про потребу введення у науковий обіг синтетичного поняття особистості, індивідуальності “як координованої цілісної системи”, про необхідність всебічного вивчення особистості заявляли М.М.Ланте, І.О.Сікорський, В.М.Бехтерєв та інші дослідники.

У післяреволюційний період вітчизняна психологія розвивалася  на основі ідей марксистської філософії, а також під впливом матеріалістичних ідей І.М.Сєченова, І.П.Павлова, О.О.Ухтомського  та ін. У теоретичних дослідженнях 20-30-х років розроблялися методологічні  засади нової діалектико-матеріалістичної психології. У філософських працях К.Маркса, Ф. Енгельса, В.І.Леніна були виділені й канонізовані певні теоретичні положення, що мали вирішальне значення для подальшого розвитку вітчизняної  психологічної науки.

У радянській психології утвердилися  методологічні принципи детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку психіки в діяльності. У формулюванні цих принципів велику роль відіграли такі психологи, як П.П.Блонський, М.О. Бернштейн, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов та ін.

За принципом детермінізму психіка визначається способом життя  і змінюється зі зміною способу життя. Психіка, свідомість людини детерміновані  суспільним буттям, рівнем розвитку виробництва, матеріальних умов життя та культури.

За принципом єдності  свідомості та діяльності свідомість становить внутрішній план діяльності, модель дійсності, за допомогою яких регулюється взаємодія людини з  навколишнім світом.

Відповідно до принципу розвитку психіки в діяльності психіка  людини розглядається як результат  діяльності людини. Розвиток психіки  на різних вікових етапах залежить від здійснюваних видів діяльності – гри, навчання, спілкування, праці, творчості.

Виходячи з діалектико-матеріалістичних позицій вітчизняні психологи досліджували закономірності функціонування та розвитку особистості як цілісної системи  психічних властивостей з певною психологічною структурою, а також  різні аспекти особистості –  її мотиви та настанови, предметну діяльність, мислення та розумові дії, характер, вміння та навики, пам’ять, увага, сприймання, здібності та темперамент тощо.

Таким чином, вітчизняна психологія сформувала досить ґрунтовну наукову  картину психіки.

На основі існуючих наукових даних можна більш конкретно  визначити предмет сучасної психології.

Психологія як наука вивчає факти, закономірності, механізми психічного життя людей і тварин. Взаємовідносини  живих істот з навколишнім  світом реалізуються за допомогою психіки  як складної сигнальної системи, до якої входять почуття та образи, настанови  й мотиви, процеси спілкування  та ідеальні предметні дії, емоційні стани та інші психічні властивості. Різноманітні психічні якості утворюють  систему регуляції, що надає поведінці  й діяльності стійкості та ефективності. У людини ця система виступає як психічний склад особистості, який утворюється її комунікативними  здібностями, ціннісними орієнтаціями, рисами характеру, самосвідомістю, інтелектуальними здібностями, темпераментом тощо.

    б) Дайте відповідь: що складає основний метод біхевіоризму (інтроспекція;  складання  моделі   психологічного процесу; спостереження і експеримент)?

Характер предмета і принципів психологічної науки  визначає її методи. Методи психології доцільно розділити на дві групи: пізнавальні (дослідницькі) методи; методи активного впливу на особистість.

Біхевіоризм визначив обриси американської психології XX ст. У перекладі англійське слово «behavior» означає поведінка. Отже, предметом психології, за біхевіоризмом, є поведінка, а не свідомість, як вважали прихильники інтроспективної психології. Свідомість визначали за допомогою суб'єктивних методів, поведінка була цілком у сфері дії об'єктивного методу. Теоретичним лідером біхевіоризму став Дж. Б. Уотсон(1878-1958). Предметом психології він вважав поведінку, яка цілком побудована із секреторних та м'язових реакцій, що повністю визначаються зовнішніми стимулами.

Дж. Б. Уотсон мріяв зробити психологію наукою, здатною контролювати та передбачати поведінку, і це вдалося б, якби людська поведінка справді залежала тільки від зовнішніх чинників.

Загалом біхевіористи тяжіли до експериментального підтвердження своїх гіпотез  щодо людської поведінки саме на тваринах, та й серед останніх обирали навіть не мавп, а голубів і пацюків - що й давало змогу оминати певні  ускладнення, пов'язані із запереченням внутрішнього світу людини. Формула  «стимул-реакція», яку біхевіористи пропагували як пояснювальний принцип  поведінки, передбачала, що з людини можна виліпити що завгодно, якщо давати їй відповідні стимули, позитивно підкріплювати  певні реакції. Російським варіантом  біхевіоризму можна вважати рефлексологію В.М. Бехтєрева (1857^_1927).

Джон Уотсон сформулював кредо  біхевіоризму: «Предметом психології є поведінка». Він вважав, що аналіз поведінки повинен мати суто об'єктивний характер і обмежуватися ззовні спостережуваними реакціями (усе, що не можна об'єктивно реєструвати, поза сумнівом, тобто думки, свідомість людини неможливо вивчити, їх не можна виміряти, зареєструвати). Усе, що відбувається всередині людини, дослідити неможливо, тобто людина постає як «чорний ящик». Об'єктивно вивчити, реєструвати можна тільки реакції, зовнішні дії людини і ті стимули, ситуації, які ці реакції зумовлюють. Завдання психології в тому, щоб за реакцією визначати імовірний стимул, а за стимулом передбачати певну реакцію.

Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та або інша поведінкова реакція  виникає на певний стимул, ситуацію. Формула «стимул - реакція» (S-R) була провідною в біхевіоризмі. Закон  ефекту Торндайка уточнює: зв'язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна  винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини найчастіше випливає з очікування позитивного  підкріплення, але іноді переважає  бажання насамперед уникнути негативного  підкріплення, тобто покарання, болю тощо.

Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакцій (навички, соціально регульовані інстинкти, соціалізовані емоції + здатність до пластичності, щоб утворювати нові навички + здатність утримання, збереження навичок) для пристосування до середовища, тобто особистість - організована і відносно стійка система навичок. Вони становлять основу стабільної поведінки. Навички пристосовані до життєвих ситуацій, зміна ситуації зумовлює формування нових навичок.

Людину в концепції біхевіоризму розуміють насамперед як істоту, запрограмовану на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули й підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.

У надрах самого біхевіоризму психолог Е. Толмен поставив під сумнів схему S-R як дуже спрощену і ввів між цими членами важливу перемінну І - психічні процеси конкретного індивіда, які залежать від його спадковості, фізіологічного стану, попереднього досвіду і природи стимулу (S-I-R).

Пізніше один з послідовників Уотсона - Скіннер, розвиваючи концепцію біхевіоризму, довів, що будь-яка поведінка визначається наслідками, сформулював «принцип оперантного зумовлення» - поведінка живих організмів визначається наслідками, які вона зумовлює.

Залежно від того, будуть ці наслідки приємними, байдужими чи неприємними, живий організм виявить тенденцію  повторювати цей поведінковий акт, не надавати йому жодного значення або ж уникати його надалі. Отже, людина цілковито залежить від свого  середовища, і будь-яка свобода  дії, якою, як їй здається, вона може користуватися, - повна ілюзія.

У 70-ті роки біхевіоризм представив свої концепції в новому ракурсі - з погляду теорії соціального  вчення. На думку А. Бандури, одна з  головних причин, що зробила нас такими, які ми є, пов'язана з нашою схильністю наслідувати поведінку інших людей з урахуванням того, наскільки сприятливі можуть бути результати такого наслідування для нас. Отже, на людину впливають не тільки зовнішні умови, вона також постійно має передбачати наслідки своєї поведінки, самостійно її оцінюючи.

3. Тестові завдання.

1. Як у психології розрізняють пізнавальні процеси?

1. відчуття,  сприймання, пам’ять, мислення, уява, мовлення, увага.
2. характер, темперамент, емоції, воля, почуття, потреби, інтереси.
3. активність, регідність, пластичність, спрямованість, тривожність, здібність, свідомість.
4. холеричність, сангвістичність, флегматичність, меланхолічність, педантичність, екстравертність, інтровертність.

2. Структура особистості, що існує суб’єктивно включає в себе

1. спрямованість, здібності, характер, систему управління.
2. автономність, ініціативу, працелюбність, егоідентичність, творчість, здібності.
3. байдужість, схвильованість, інтерес, потребу, сумнів, спокій.
4. реактивність, самоспостереження, активність, діяльність, здібності, цілеспрямованість.

3.Які три основні блоки включає функціональна організація людського мозку?

1. енергетичний, інформаційний, регулятивний.
2. приймальний, передаючий, відображальний
3. кодуючий, декодуючий, мовний.
4. емоційний, почуттєвий, мислячий.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Розв'яжіть задачу. Заповніть таблицю - організаційні методи в психологічній науці, їх назва.