Місце процесу спілкування учнів у системі міжособистісної взаємодії

План

Вступ

Розділ  І. Особливості шкільного колективу  молодших школярів

1.1 З  історії вивчення взаємовідносин  у дитячих колективах

1.2 Особливості  взаємовідносин у колективі молодших  школярів

Розділ  ІІ. Місце процесу спілкування  учнів у системі міжособистісної  взаємодії

2.1 Характеристика  особливостей спілкування молодших  школярів у шкільному колективі

2.2 Потреба  у спілкуванні як фактор розвитку  взаємовідносин у колективі

2.3 Методи  розвитку навичок спілкування  у дітей молодшого шкільного  віку

Висновки

Література 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Емоційне благополуччя та самопочуття школярів у системі міжособистісних взаємовідносин, які складаються у колективі, залежить не лише від того, скільки однокласників один з одним спілкується, а від того настільки велике це бажання спілкування. Важливим є вивчення структури взаємостосунків у колективі та рівня задоволення учнів процесом спілкування в умовах загальноосвітнього закладу, обумовленого інтересом до емоційного стану класу молодших школярів.

     Спілкування являється однією з найважливіших сфер духовної сторони життєдіяльності людини. Зараз потреба в уміннях комунікативності є запорукою гарних стосунків у будь-якому колективі. Вона допомагає уникнути конфліктів та піднімає рівень якості навчально-виховного процесу у школі. Тому уміння будувати комунікативні зв'язки необхідно якомога раніше прививати та розвивати школярам.

     Актуальність: Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

     У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному  рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

     Продуктивними з точки зору методологічного  підходу слід вважати соціометричний метод Д. Мореня, який дозволяє визначити структуру міжособистісних взаємин членів групи; школи "групової динаміки" К. Левіна, де досліджуються групові процеси і його "теорія поля", яка покладена в основу вивчення малих груп, соціологічний напрям Е. Мейо, відомий під назвою "хотторнських експериментів" та ін.

     Ці  та інші теоретичні підходи до вивчення психології груп є свідченням загостреної  уваги дослідників даної проблеми і саме тому вони потребують детального аналізу та наукового обґрунтування.

     Таких методів, за допомогою яких у психології вивчаються людські взаємини, досить багато. З таких методів можна  відібрати декілька достатньо валідних і надійних – таких, які дають  різносторонню і цінну інформацію про положення даної людини в  системі міжособових відносин у  малій групі. Частину таких методів  характеризує персональне відношення даної людини до інших людей, інші – положення даної людини в  системі внутрішньогрупових відносин, що склалися, треті – психологію тієї соціальної групи, в яку входить  даний індивід і в систему  міжособистісних відносин якої він  включений.

     Викладене вище й зумовлює актуальність дослідження  курсової роботи.

       На сучасному етапі розвитку  педагогічної та психологічної  науки в нашій країні однією  з найбільш актуальних являється  проблема спілкування молодших  школярів у шкільному колективі.

     Тому  вивчення особливостей спілкування  молодших школярів у шкільному колективі  є важливим напрямом психолого-педагогічного  дослідження.

     Об'єктом  даної роботи є спілкування молодших школярів.

     Предметом є особливості спілкування у шкільному колективі.

     Мета: теоретично обгрунтувати особливості спілкування молодших школярів у шкільному колективі.

     Гіпотезу дослідження можна сформулювати наступним чином:

Діагностика особливостей міжособистісних стосунків визначається комплексом індивідуальних, особистісних та суб'єктивних якостей конкретної дитини.

     Експериментальна  база: СЗШ №3 м.Знамянки, 3-г клас.

     Кількість досліджуваних: 25

     Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дослідження можна при роботі психолога в навчальному закладі.

      Проблемою займались: Оскільки ми порушили проблему спілкування. Слід відзначити, що її розробка,пов’язана з працями А.Н. Леонтьєва, який вважав, що спілкування – певний бік діяльності, бо воно існує у кожній діяльності в якості її елементу. СоковкинВ.К. аналізує людське спілкування як взаєморозуміння, як комунікацію, як діяльність, як відносини та як взаємовплив. Б.Г. Ананьєв підкреслював, що головною характеристикою спілкування, як діяльності є те, що через неї людина будує свої взаємовідносини з іншими людьми.

      Значення  спілкування з боку вікової психології розглядались як у зарубіжній, так  і в радянській психології. Представник  гештальтпсихології К. Левін розглядав  спілкування в з точки зору соціально-психологічного явища.Левін  вважав, що в цьому віці розширюється життєвий світ , коло його спілкування, групова прихильність до типу людей, на яких вони орієнтуються.

     Завдання:

     1.Висвітлити історико-теоретичний аспект взаємовідносин у дитячому колективі.

     2.Висвітлити особливості комунікативних відносин молодших школярів у колективі.

     3.Охарактеризувати зміст та особливості процесу спілкування у шкільному житті першокласників.

     4.Визначити методи розвитку навичок спілкування дітей молодшого шкільного віку.

     Відповідно  до визначених завдань було застосовано  такі методи дослідження:

· аналіз філософських, психологічних та педагогічних джерел;

· педагогічний експеримент;

· бесіда та спостереження;

· методи математичної обробки експериментальних даних. 
 
 
 
 
 
 

Розділ  І. Особливості шкільного  колективу молодших школярів

1.1 З історії вивчення  взаємовідносин у  дитячих колективах

     Зi вступом дитини до школи змiнюється  її соцiальна ситуацiя розвитку. Змiна соцiальної ситуації розвитку, що вiдбувається в молодшому шкiльному вiцi, та змiна провiдного типу дiяльностi, на думку  Л.С. Виготського, сприяє становлению  якiсно нових вiдносин мiж дитиною i колективом класу, мiж дитиною i дорослим, який його навчає.

     Певнi вiдносини iз дорослими й ровесниками  формуються на основi того, як учень  навчається, виконує класнi доручення, поводиться в сiм'ї, з дорослими, однолiтками, виявляє або не виявляє готовнiсть  виконувати доручення інших людей. Отже, соцiальна ситуацiя дитини залежить вiд рiвня задоволення соцiальних потреб школяра, якi реалiзуються в  межах взаємодiї „вчитель - учень" i “учень - учень". Це об'єктивне становище  дитини суб'єктивно й адекватно  чи менш адекватно проявляється в  настрої домiнуючих переживань, емоцiйному  ставленнi до школи і навчального  процесу.

     П.М. Якобсон зазначає, що школа для  молодшого школяра спричиняє  дуже багато нових видiв переживань, яких не було в дошкiльному віці. Це, зокрема, переживання повязані з  перебуванням в учнівській групі, спілкування  з ровесниками, учителем, оцiнка якого, похвала чи зауваження є дуже значущими  для учня в такий період.

     Вивчення  взаємостосунків й спілкування  всередині дитячих групп являється  традиційним у вітчизняній та зарубіжній соціально-психологічній  та педагогічній думці, та як наслідок літературі.

     Перші згадки про певний тип взаємовідносин, які складаються між дітьми у  класі можна помітити ще у літературі ХІХ століття. Вже Л.М. Толстой писав про таке явище як „дух школи". Тепер це соціально-психологічний клімат, атмосфера в середині дитячого колективу та осередку.

     Проблема  взаємних впливів дітей один на одного знаходить відображення і в роботах  інших визначних педагогів початку  ХХ століття. Цікаво, що найрозповсюдженішою  проблемою на той час було питання  лідерства та вожачества.

     Педагоги  та психологи визначають, що школярі  мають значнi резерви у своєму розвитку. У цей перiод вiдбувається активне анатомо-фiзiологiчне дозрiвання  органiзму. Після цього створюються  умови для здiйснення цiлеспрямованого довiльного планування i виконання програм  дiй. Зростає рухливiсть нервових процесiв, спостерiгається бiльша, ніж  у дошкiльникiв витривалість у  процесi збудження i гальмування, хоча збудження переважають. Зростає  функцiональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого  значения. Істотно зростає фiзична  витривалість дитини, але вона вiдносна. Працездатнiсть молодших школярiв  рiзко спадає через 25 - 30 хвилин уроку. Тому в усіх працях про колектив 20-30 років помічається сильний  вплив рефлексологічних концепцій  В.М. Бєхтєрєва, що були сформульовані  ним в „Колективній рефлексології", що також мало місце у поясненні  поняття про колектив дітей з  біологічної точки зору.

     Одним з педагогів, що розглядали проблему вивчення дитячих колективів та їх взаємостосунків був Г. Фортунатов. Автор висвітлював важливість та самостійність проблеми дитячих  колективів. Він намагається вперше класифікувати типи колективів. Стверджував, що колектив не є звичайним збігом індивідуумів, він завжди є системою взаємоіснуючих особистостей і при  цьому характеризується наявністю  не просто об'єднуючих, але й організуючих в єдине ціле моментів.

     Заслужує  уваги й думка відомого педагога свого часу Г.А. Рокова про те, що дитячий колектив має організуюче  значення. У купі граючихся школярів швидко встановлюються ті норми поведінки  та спілкування, які ніколи не складуться в умовах суворого контакту на уроках.

     Г. Фортунатовим колектив визначається як реально існуюча сукупність особистостей у стадії формування, що поєднані однією спільною діяльністю, виконанням соціальних завдань в процесі тривалої взаємодії  та спілкування. Автор робить перші  спроби дати диференціацію членам колективу  за ознаками особливостей поведінки  та деяких характеріологічних якостей. Ці особливості учнів мають великий  вплив на формування процесів внутрішньоколективного спілкування. Діти розподіляються на наступні групи:

1) вожаки  та організатори, що мають тверду  цілеспрямованість;

2) активісти,  що володіють особистою ініціативою  при необов'язковій твердості  їх характеру;

3) виконувачі;

4) одиначки, що живуть своїм окремим життям;

5) бунтарі,  які вступають у боротьбу проти  вожаків, проти встановлених правил  поведінки;

6) затравлені  члени колективу. Ці групи учнів,  взаємодіючи між собою активно  формують стиль та особливості  спілкування у колективі.

     Не  дивлячись на абстрактність суті комунікативної функції колективу  дітей, вітчизняні педагоги присвячують  безліч творів та праць роз'ясненню  цього питання, адже воно має чималий  вплив та вагу на ефективність навчально-виховного  процесу.

     Вивчення  взаємостосунків у шкільній групі, проведене в руслі соціометрії, показало, що між дітьми існують  складні відносини, які несуть на собі відбиток реальних соціальних впливів, що існують і у дорослому світі. Декілька досліджень дитячих колективів виявили певні фактори, які, як вважають їх автори, пов'язані з утворенням малих груп. Морено відмічав, що діти молодшого шкільного віку утворюють  доволі стабільні колективи й  що членам цих груп надається певний статус, а також що відношенні престижу, розумового розвитку й сімейного  достатку членів колективу.