Місце процесу спілкування учнів у системі міжособистісної взаємодії

     Рiвень спiлкування залежить вiд характеру  вiдношень, що склалися мiж учасниками спiлкування, тобто колективом певного  класу. Видiляють три такi рiвнi: соцiальний, дiловий i духовний. Соціальний рiвень реалiзує спiлкування, в процесі якого учні ставляться один до одного згiдно з соцiальними нормами поведінки. Дiловий рiвень коли, спiльна дiяльність характеризується насамперед змiстом конкретної ситуацiї, що викликає спiлкування. Духовний рiвень - взаємодiя, засобами якої є не лише значення, а й смисли спілкування. Це спiвпереживання i взаємопроникнення учасників спiлкування у внутрiшнiй свiт один одного, це, власне, спілкування особистостей учнів. У такому віці діти дуже чутливі до думок та почуттів товаришів, вони активно допоможуть та переживатимуть разом з ними якісь проблеми, турботи.

     Також має місце наслiдування - повторення учнями зразкiв поведiнки, що їх демонструють довколишнi люди. Найяскравiше це виявляється  у дитячому віці. Через те, що молодші  дошкільники легко підпадають під  вплив дорослих та авторитетних однолітків.

     Перцептивний  аспект спiлкування характеризує особливостi сприймання i взаєморозумiння партнерами один одного.

     Iдентифiкацiя  - уподiбнення себе iншому, спроба  поставити себе на його мiсце,  проникнути в систему його  смислiв. Цей засiб виникає в  процесi неусвiдомлюваного наслiдування  дитиною свого товариша, про те  надалi вiн набуває форми особливої,  внутрiшньої ідентифiкацiї тiсно  пов'язана з емпатiєю - здiбнiстю  проникатися емоцiйними станами  iншої людини шляхом спiвпереживання. Якщо iдентифiкацiя - рацiональний  момент побудови образу людини, то емпатiя - афективний.

     Рефлексiя  у процесах спiлкування - спосiб одного учня зрозумiти iншу, виходячи з уявлень  про себе та свій досвід. Ця залежнiсть  посилюється за умови спiльної  дiяльностi у колективі. Коли ж люди мало знайомi, образ часто будується  на пiдставi зовнiшнiх, до того ж малоiнформативних ознак. Це можна проспостерігати  з приходом „новачка” до усталеного колективу.

     Симпатiя, дружба... це основні види ставлення  дітей один до одного в умовах шкільного  колективу.

     Симпатiя - бiльш-менш стiйке емоцiйно-позитивне ставлення люди ні до тих, хто вiдповiдає її привабливостi. Сюди входить певне уявлення про зовнiшнiсть, манеру триматися, говорити тощо. На перших етапах спiлкування переважають фiзичнi складники цього еталону (симпатичними здаються красивiшi люди). Посилюють симпатiю такi властивостi iншого, як привiтнiсть, доброзичливiсть, уважнiсть, освiченiсть тощо.

     Дружба - вибiркове емоцiйнонасичене ставлення однiєї дитини до iншої. З другом дiляться цiнностями, переживаннями, враженнями, йому допомагають, будучи впевненими в аналогiчному ставленнi до себе. Особливого значення дружба набуває в молодшому вiцi, адже потрапивши у нове середовище, діти прагнуть мати опору та однодумців. Переважна бiльшiсть дружить з особами своєї статi, вiку, соцiального становища, з подiбними iндивiдуально-психологiчними особливостями і поглядами. Проте при цьому нерiдко перебiльшують ступiнь її взаємностi i розумiння iншого. Кожен схильний вважати активнiшим у виявленнi емоцiйної пiдтримки і добровiльної допомоги друговi. Дружба має складну динамiку: вона може привести до пригнічення стосункiв i навiть до переходу у свою протилежнiсть - ворожнечу. 
 
 
 
 

2.2 Потреба у спілкуванні  як фактор розвитку  взаємовідносин у  колективі

     Ми  вже говорили про те, що клас чи інше більш чи менш постійне об'єднання  людей завжди являє собою якесь  ціле, малу групу в соціально-психологічному сенсі цього слова. що ж заставляє  їх зближуватись? Іншими словами яка  внутрішня психологічна причина  того, що діти вступають між собою  у емоційно-насичений контакт? Такою  внутрішньою основою являється  потреба у спілкуванні.

     Потреба у спілкуванні - одна з основних соціальних потреб. Виникає вона на самих різних етапах людського життя, а деякі  психологи вважають її вродженою  й пов'язують з нею майже всі  суспільні прояви.

     В даний момент дуже важко сказати  чи, являється потреба у спілкуванні  дійсно вродженою. Але абсолютно  точно встановлено, що виникає вона найяскравіше у молодшому шкільному  віці.

     Поступово потреба у спілкуванні примушує дитину шукати емоційного контакту не лише з дорослими, але й з однолітками, з іншими дітьми. Як визначило соціальне  дослідження, між дітьми виникають  різноманітні контакти, які включають  в себе й позитивні взаємостосунки й негативні.

     Згідно  цього, з соціально-психологічної  точки зору вже в колективі  дітей молодшого дошкільного  віку є особистісні взаємостосунки - симпатія та антипатія й певні  індивідуальні розбіжності в  їх появі.

     З віком потреба у спілкуванні  розширюється й ускладнюється як за формами так і за по змісту. Діти починають її усвідомлювати. При  цьому особливо гостро проявляється потреба у спілкуванні з однолітками, потреба у дитячому колективі. Як вказує Аркін А., якщо 3-4 річну дитину влаштовує спілкування ляльок, то 6-7 річній необхідно мати товаришів - однолітків.

     Ріст  потреби у спілкуванні з однолітками  призводить до того, що група школярів - це складна психологічна одиниця. Прихід дитини в школу - дуже важливий момент в його житті: змінюється „соціальна ситуація” його психічного розвитку.

     З того моменту як дитина потрапила  у групу однолітків його індивідуальний розвиток вже не можна назвати, розглядати та вивчати поза стосунків з іншими членами колективу. Саме тут на сонові досвіду спілкування з друзями  закладаються основи моральних якостей  особистості.

     Розвиток  та поглиблення потреби у спілкуванні  яскраво проявляється у дошкільників у тому, що з кожним днем відношення між ними стають все більш стійкими. Вперше виникає дружба, вивченню якої приділяється велика увага.

     Навіть  далеко не повний аналіз ситуацій, які  складаються в процесі спілкування  між дітьми у колективі, показує, що взаємостосунки між дошкільниками  являють собою актуальну-психолого-педагогічну  проблему. Щоб її розв'язати необхідно  базуватись на наступних принципових  положеннях.

     По-перше, взаємостосунки між дітьми у групах і у шкільному колективі треба  розглядати як цілісну систему зі своєю внутрішньою структурою й  динамікою розвитку. Необхідно вивчати  відношення кожного члена групи  до усіх інших учасників. Неможна  обмежуватись вузьким аналізом групи  близьких друзів. Адже кількість дружньої компанії - це невелика за обсягом група. Окрім того, відносини дітей, які  дружать один з одним потребують дослідження, так як між ними складаються  не лише комунікативні зв'язки. Необхідно, далі вивчити яке місце займають дружні пари у загальній системі  відносин та як вони впливають на процес спілкування у шкільному колективі.

     Новий етап потреб у спілкуванні, розвитку взаємостосунків починається із вступом дітей до школи. Особливий  інтерес представляють взаємостосунки першокласників. У порівнянні з підготовчою  групою дитячого садку в учнів  першого класу є багато особливостей.

     Взагалі у школі виникає глибока перебудова усієї структури взаємостосунків  між дітьми. Першокласники не мають  багато часу для спілкування та налагодження стосунків, вони можуть говорити в основному  лише на переваг. Тут у них з'являється  система ділових відносин. Структура  цих відносин багато у чому залежить від педагога та його впливу.

     У подальшому системи відносин розвиваються не однаково. Одні з них свідомо  постійно будується педагогами. Саме вони визначають ділові відносини у  колективі та їх перебіг. Система  особистих відносин, яка виникає  на базі особистих симпатій дітей, не має ніякого офіціального оформлення. її структура складається зсередини, стихійно.

     У появі та розвитку потреби у спілкуванні  у школярів молодших класів помічаються  значні особистісні індивідуальні  особливості. як показує спеціальне дослідження, тут можна виділити дві групи дітей. В учнів першої групи спілкування з товаришами в основному обмежувалось школою й, на думку, вчителя та батьків, не займало  значного місця в їх житті. В учнів  другої групи спілкування з товаришами вже займало чимале місце у  житті.

     В початкових класах проходить зміна, що пов'язана з загостренням потреби  у спілкуванні з однолітками. це знаходить своє вираження у  тому що у своїх дітей дуже яскраво  з'явилось прагнення до спілкування  з товаришами, бажання брати участь в усьому, що проходить у класі.

     Підвищилось прагнення не лише до встановлення особистісних контактів. Діти прагнуть знайти у колективі, у стосунках  з товаришами якесь своє місце - не просто бути поряд, а бути визнаним товаришами

     Звичайно, у початкових класах у дитини вже  є прагнення зайняти певне  положення у системі колективних  відносин, але часто діти важко  переживають невідповідність між  бажаннями в цій області й  фактичним станом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3 Методи розвитку  навичок спілкування  у дітей молодшого  шкільного віку

     Спілкування є однією з найбільш важливих сфер духовної життєдіяльності людини. Вищі психічні функції дитини, такі як пам'ять, увага, мислення, формуються спочатку в спілкуванні з дорослим і  лише потім стають повністю довільними. В процесі спілкування з дорослим і однолітками, дитина пізнає закони поведінки, норми людських взаємин. Правильно побудоване спілкування - це і є процес виховання і  розвитку дитини. Традиційно процес регуляції  і побудови спілкування дитини з  дорослими і однолітками вважається прерогативою педагогів. У зв'язку з  цим виникає питання: якою мірою  психолог з його специфічними методами може оптимізувати процес спілкування  психічно здорової, благополучної дитини? Відповісти на це питання психолог може лише в результаті глибокої психологічної  діагностики тих дітей, з якими  він працює.

     Дитина  має ряд специфічних рис, які  утрудняють процес його спілкування  з однолітками і дорослими  і результати цього спілкування  багато в чому визначають його подальший  психологічний розвиток.

     Слід  відмітити, що проблеми спілкування  може в тій або іншій формі  мати кожна дитина, оскільки уміння спілкуватися формується прижиттєво і, як будь-яка психічна функція, являється| результатом досвіду людини.

     Аналіз  особливостей проблемних дітей і  специфічних дефектів спілкування  з однолітками дозволив виділити основні напрями роботи:

     По-перше  необхідно порушити справжній інтерес  дитини до людей, що оточують її, примусити  її задуматися про їх інтереси, потреби. Така інформація може допомогти дитині більш ефективно встановити справжній  характер ставлення до себе, а у  випадку виниклих розбіжностей уникнути розповсюдження власної негативної оцінки з виниклою ситуацією на відношення до себе і, відповідно, на взаємини з  тими, що оточують її.

     По-друге  необхідно навчити дитину не прикладати мірку досконалості ні до себе ні до інших, не допускати звинувачення, виховати в собі прагнення у важку хвилину  залишатись в контакті, навчитись  бачити позитивне в негативному  та невдалому спілкуванні.

     Високі  вимоги до своїх друзів та близьких створюють потенційне джерело для  образ, дитина таким чином виходить за межі звичайних спокійних контактів  та залишається соціально ізольованою. Психологічна компенсація цього  явища пов'язана з привиттям  дитині уміння подивитись на себе з  боку, об'єктивно оцінити свою поведінку  й дії.

     Третій  напрям розвитку функцій спілкування  пов'язане з навчанням їх прийомам саморегуляції свого стану, що дозволило  б їм уникати конфліктів та бути соціально-гнучким.

     Велике  значення треба приділяти навчанню дітей вираженню дружніх почуттів, посмішки, спокійного темпу мовлення.

     Велике  значення для розвитку навиків спілкування  має уміння підтримувати загальну бесіду, брати участь в колективному обговоренні  теми, необхідно навчити правилам участі у спілкуванні: уважно вислуховувати  кожного, не перебиваючи, обговорювати всі виниклі ідеї по черзі, не говорити дуже довго і швидко, чітко і  ясно виражати|виказувати, висловлювати свою точку зору, договорюючи до кінця.