Погляди зарубіжних психологів на обдарованість

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський  національний університет імені  Василя Стефаника

Педагогічний  інститут

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з курсу «Методології та технології педагогічних дисциплін»

на тему:

Погляди зарубіжних психологів на обдарованість

 

 

 

                                                                                       Підготувала

                                                                                                      студентка V курсу

                                                                                          групи ПОм (з)

                                                                                          Юськів Марія

 

                                                                                   Викладач

                                                                                              Завгородня Т. В.

 

 

Івано-Франківськ – 2012

ЗМІСТ

1. Природа обдарованості …………………………………………..………2
2. Типи і види обдарованості………………………………………....……..7
3. Психологічні та соціальні аспекти обдарованості………………...…..12

Список використаних джерел…………………………………………..………15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Природа обдарованості 

Термін «обдарований»  був вперше вжитий А.Треєм у 1839р. у розумінні слова «геній». Стосовно феномену обдарованості дитини існує дві протилежні точки зору. За соціальною концепцією визнається, що більшість дітей від народження однаково наділені розумом і різниця у рівні розвитку їх здібностей зумовлена різницею життєвих умов, а обдарованість – поширене явище(Дж. Локк, К.А. Гельвецій, В.П. Єфроїмсон). Друга – теорія генетичної спадковості, за якою обдарованість є вродженим, досить рідкісним явищем, що успадковується від батьків і навіть через покоління (Ф.Гальтон, Р. Стернберг) [6, 10].

Суперечність цих поглядів зникає, якщо вважати, що потенційна обдарованість дитини по відношенню до різних видів діяльності притаманна багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонструє лише незначна частина дітей. Будь-яка дитина може досягати особливих успіхів у широкому спектрі діяльності, оскільки її психічні можливості надзвичайно пластичні на різних етапах вікового розвитку. Таким чином, обдарованість у певній діяльності може виникати стихійно й далі розвиватись за сприятливих умов або затухати за несприятливих [7, 3].

Для того, щоб краще усвідомити феномен обдарованості, слід ознайомитися з такими поняттями, як „задатки” та „здібності”, оскільки вони - це невід'ємна складова обдарованості.

Задатки – це природжені анатомо-фізіологічні особливості організму. До них належать передусім особливості будови головного мозку, органів чуттів і руху, властивості нервової системи, якими організм наділений від нородження. Задатки являють собою лише можливості і передумови розвитку здібностей [2, 6]. Але не всі задатки, з якими народжується людина, обов'язково перетворюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від задатків не залежить зміст психічних властивостей, які входять до кожної здібності. Ці властивості формуються у взаємодії із зовнішнім світом.

Здібності являють собою  синтез властивостей особистості, який забезпечує успішне виконання діяльності й виявляється у швидкості  оволодіння знаннями, уміннями, навичками. Здібності завжди виявляються в  певній діяльності: здібності до математики, до гуманітарних наук, до живопису.

Виділяють репродуктивний і  продуктивний рівні розвитку здібностей. Репродуктивний рівень характеризується тим, що людина легко засвоює знання, без особливих зусиль оволодіває новою діяльністю. Досягаючи високих  результатів в діяльності, вона, однак, не вносить у неї нічого нового, діє за сталим зразком. Продуктивний (творчий) рівень розвитку здібностей характеризується тим, що людина винаходить, раціоналізує, творить у процесі  діяльності.

Найвищий рівень розвитку здібностей – талант і геній [2, 5]. В.Штейн вважав, що талановита особистість має особливі видатні здібності лише у певній галузі, у той час як розумово обдарована людина повинна мати різнопланові універсальні загальні здібності. Ознака пристосування мислення до нових завдань визначає залежність мислення обдарованого індивідуума від зовнішніх чинників. Геніальність знаходить свій вияв у створенні чогось якісно нового – у науковому відкритті, суспільному вчинку витворі мистецтва тощо. Інакше кажучи, якщо талановита людина розв’язує ті завдання, які вона перед собою ставить, то геній розв’язує проблеми, які ставить перед ним час, а потребу розв’язання зумовлює розвиток суспільства. Досягнення талановитих людей завжди мають величезне суспільно-історичне значення для життя багатьох поколінь. Геній відкриває нову епоху, створює новий напрям у науці, мистецтві, виробництві [3, 75].

Крім рівнів, виділяють  здібності за їх спрямованістю. Розрізняють  загальні здібності (переважно розумові; система інтелектуальних властивостей особистості, що забезпечує успішність оволодіння знаннями), спеціальні (дозволяють людині досягнути значних успіхів  і певних видах діяльності: математиці, літературній творчості і т.п.) [2, 5-6].

Н.С. Лейтес з терміном „обдарованість” пов'язує особливе багатство здібностей, під обдарованістю дитини розуміється більш високе, ніж у її однолітків, при інших рівних умовах, сприйняття до учіння і більш виражені творчі прояви.

З усього вищесказаного випливає, що обдарованість  - це комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих  умов дозволяють потенційно досягти  значних успіхів у певному  виді діяльності (чи діяльностей) порівняно  з іншими людьми. Отже, обдарованість  виступає як інтеграція різних здібностей з метою досягнення позитивних результатів конкретної діяльності [6, 11]. Тому, поняття системи загальних розумових здібностей і задатків є більш широким та різноплановим ніж поняття таланту та геніальності.

Б.Теплов  стверджує, що обдарованість – це якісно своєрідне поєднання здібностей , від якого залежить імовірність більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності, що підкреслює проекцію ознак обдарованості у практичну сферу діяльності. Відомо, що Л.Виготський, С.Рубінштейн, вивчаючи таку проблему, дійшли висновку, що обдарованість виявляється, як правило, у дуже високому рівні розумового розвитку дитини, в якісній своєрідності, самостійності, нестандартності виконання завдань та розумової діяльності загалом.

Дж.Рензуллі розглядав обдарованість як результат поєднання вищих від середнього рівня інтелектуальних здібностей, творчого підходу та наполегливості. О.Кульчицька, яка, наголошуючи на важливості й необхідності врахування мотиваційної сфери особистості учня, констатує, що обдарованість складається з високого рівня інтелекту, творчих здібностей і мотиваційного компоненту [9, 29-30].

Аналізуючи поняття „обдарованість” у зарубіжній психолого-педагогічній літературі, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить часто порушуються питання про зв`язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості тощо.

А. Таненбаум, займаючись вивченням обдарованості, застосував психосоціальний підхід. Він визначає поняття „обдарованість” за п`ятьма чинниками:

- високий рівень загального інтелекту;

- наявність спеціальних здібностей;

- певні особистісні особливості;

- вплив середовища;

- щасливий випадок.

На думку автора, успіх залежить від наявності всіх цих чинників, тоді як відсутність хоча б одного може призвести до невдачі.

одного може призвести до невдачі.

На сьогоднішній день психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості - це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігрового, навчального, трудового). Водночас не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального таланту.

А.М. Матюшкін розглядає обдарованість як загальну передумову творчого розвитку і становлення творчої особистості, виділяє п`ять її структурних компонентів:

- домінуюча роль пізнавальної мотивації;

- дослідницька творча активність;

- можливість досягнення оригінальних рішень;

- можливості прогнозування і передбачення;

- здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

На думку Дж. Фельдхьюсена, в основі загальної обдарованості лежать загальні здібності, що включають:

- здатність добре мислити, ефективно переробляти інформацію;

- досягати розуміння;

- вирішувати проблеми;

- використовувати методокогнітивні системи.

Обдарованість виконує такі функції: максимальне пристосування  до світу, оточення, знаходження рішення  і всіх випадках, коли є нові проблеми, що потребують саме творчого підходу.

Складові обдарованості:

• Біофізіологічні, анатомо-фізіологічні задатки;
• Сенсорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною чутливістю;
• Інтелектуальні й розумові можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації і вирішувати нові проблеми;
• Емоційно-вольові структури, що зумовлюють тривалі домінантні орієнтації і їх штучне підтримання;
• Високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява [2, 7].

Звідси випливає, що обдарована дитина – та, яка виділяється  яскравими, очевидними, іноді видатними  досягненнями (або має передумови для цього) у тому або іншому виді діяльності. У свою чергу необхідним і актуальним у наші дні є розвиток обдарованості – результат складної взаємодії спадковості (природних  задатків) і соціального середовища, опосередкованої діяльністю дитини [6, 11].

Зважаючи на неабияку актуальність проблеми розумової обдарованості  в наш час простежується тенденція  до зростання кількості психолого-педагогічних розробок як у загальносвітовому  вимірі, так і в Україні. Найбільш плідні наукові розвідки в царині розумової обдарованості та розвитку обдарованих дітей провели: Б.Теплов, С.Рубінштейн, А.Запорожець, Н.Лейтес, Д.Узнадзе, А.Матюшкін, Н.Подьяков, К.Теккес, М.Карне, К.Абрамс, А.Анастазі, Б.Уайт, Е.Еріксон, Дж.Катена, П.Торенс та ін. [1, 15].

 

 

 

2. Типи і види обдарованості

Діти дуже відрізняються за рівнем обдарованості. Термін «обдаровані діти» можна застосовувати до всіх різних за своїми здібностями дітей. Тому по-різному автори класифікують типи і види обдарованості [6, 11].

Уявлення про обдарованість як сукупність здібностей, що виявляються у якій-небудь діяльності, лягли в основу численних класифікацій обдарованості:

1) навчальну, „розумову винятковість”;

2) наукову здатність;

3) творчість;

4) соціальне лідерство;

5) винахідливість.

Л. Терстоун розглядав кілька типів обдарованих дітей:

- які показують загальну розумову акселерацію для своїх років, високий IQ (коєфіцієнт інтелектуальності);

- які перевершують інших у деякій спеціалізованій галузі, наприклад, у математиці або в навчанні, що дуже залежить від словесної швидкості;

- які зі спеціальними талантами в мистецтві або з механічною кмітливістю;

- які з виключною оригінальністю і винахідливістю - креативний тип.

Можна виокремити два основних типи обдарованості:

1. Особлива, виняткова обдарованість (спеціальна) – у дітей, для виявлення яких не потрібні ні тести, ні спеціальні спостереження. Цю обдарованість видно неозброєним оком. Спеціальні здібності обмеженіші, але вони спрямовані специфічно – у певну галузь науки, мистецтва, техніки тощо. Спеціально обдарована людина немовби ізолює себе від інших видів діяльності, концентруючи увагу і зосереджуючись у певному напрямі. Виявлення такої обдарованості (у музиці, спорті, математиці) дуже часто припадає на дошкільний і шкільний вік.  Саме ці діти найчастіше належать до групи ризику. У них є проблеми у спілкуванні, підвищена нервова збудженість.
2. Загальна обдарованість або «висока норма обдарованості» - це той природний інтелектуальний і творчий потенціал, який може виявлятися у людини у будь-які роки її життя. Це теж обдаровані діти, але їхня обдарованість більш нормальна, звичайна. Як правило, такі люди талановиті у багатьох сферах діяльності. Це діти, яким поталанило спочатку – нормальні пологи, хороша сім’я, увага, любов матері. Дитина, як правило, не ходила до дитячого садка або пішла туди досить пізно і не надовго.

Ці дві групи дітей  навіть за зовнішнім виглядом дуже відрізняються. Якщо винятково (спеціально) обдаровані діти часто менші на зріст  і фізично слабші за своїх однолітків, то діти з групи «високої норми» здоровіші, навіть красивіші від  своїх однолітків. Якщо надзвичайно  обдаровані діти мають труднощі у  спілкуванні, швидке випереджання однолітків не минає безслідно для їхнього  соціального та емоційного розвитку, то для іншої групи обдарованих  дітей характерна лідерська позиція  в дитячому колективі. Дещо гіперболізуючи відмінності між двома цими групами  дітей, можна сказати: якщо перші  – талановиті вигнанці суспільства, то другі – «улюбленці долі», мазунчики вчителів і суспільства [2, 8].