Порушення мислення у хворих на шизофренію

Порушення мислення у хворих на шизофренію

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЛАН: 

Вступ.

1. Загальні відомості про шизофренію.

2. Теорії патогенезу.

3. Порушення мислення, як основний симптом при шизофренії.

Висновок.

Список використаних джерел.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

Порушення мислення є одним з симптомів, що найчастіше зустрічаються, при психічних захворюваннях. Клінічні варіанти розладів мислення надзвичайно різноманітні. Деякі  з них вважаються типовими для  тієї або іншої форми шизофренії. При встановленні діагнозу захворювання психіатр часто керується наявністю того або іншого виду порушень мислення. Тому у всіх підручниках і монографіях по психіатрії, присвячених самим різним клінічним проблемам, є немало висловів щодо розладу мислення; є безліч робіт, що описують розлади розумової діяльності, і в психологічній літературі. Проте єдиної кваліфікації, або єдиного принципу аналізу цих розладів немає. Відбувається це тому, що при описі і аналізі порушень мислення, дослідники базувалися на різних психологічних теоріях мислення, на різних філософсько-методологічних положеннях.

Порушення мислення, що зустрічаються в психіатричній  практиці, носять різноманітний характер. Їх важко укласти в яку-небудь жорстку схему, класифікацію. Може йтися  про параметри, навколо яких групуються різні варіанти змін мислення, що зустрічаються у психічно хворих.

Б.В.Зейгарник  виділяла три види, патології мислення [1]:

• Порушення операціональної сторони мислення
• Порушення динаміки мислення.
• Порушення особового компоненту мислення.

Особливості мислення кожного окремого хворого далеко не завжди можуть бути кваліфіковані  в межах одного виду порушень мислення. Нерідко в структурі патологічно  зміненого мислення хворих спостерігаються  більш менш складні поєднання  різних видів порушень. Так, наприклад, порушення процесу узагальнення в одних випадках поєднується з порушенням цілеспрямованості мислення, в інших – з різними підвидами порушень його динаміки.

Хоча встановлення діагнозу шизофренія – справа психіатрії, однак без комплексного психологічного дослідження, при цьому не обійтись.

1.Загальні відомості про шизофренію. 

Креппеліном вперше була зроблена спроба об'єднати різноманітні психічні хвороби в одну групу  – деменція прекокс [2].

Критерієм послужив результат цих хвороб, названий в сучасній литературі апато-абулічний синдром. Недивлячись на все різноманіття клінічних проявів шизофренії, Блейлером були виявлені загальні риси її різноманітних форм:

1. Розщеплення  психічних функцій на незалежні  комплекси, руйнуючі єдність особистості, котра поперемінно знаходится то під впливом одного, то під впливом іншого комплекса.

2. Ассоціативні  порушення.

3. Афективні  розлади.

Блейлер виділяв 4 основних види шизофренії:

- параноїдна  форма 

- кататонія 

- гебефренія 

- проста форма 

- і надавав велике значення латентній формі шизофренії, вважаючи її найбільш поширеною. В сучасній міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду виділяють також кататонічну, гебофренічну, просту и параноїдну форми шизофренії, а також недифференційовану, неуточнену та інші.

Шизофренія, котрою хворіє приблизно 1% населення, найчастіше починається у віці до 25 років (в 50% випадків) і триває на протязі  всього життя [Dorothy P., 1999; Седок, 1998; Лічко, 1985]. На шизофренію хворіють люди всіх верств суспільства. Найбільш часто хвороба трапляється серед підлітків, один або обидва батьки котрого хворіють на шизофренію. Імовірність захворіти в цьому випадку відповідно дорівнює 12 і 40 процентам.

З роками стан пацієнтів  може значно поліпшитись, аж до повного  виліковування.

Симптоми шизофренії діляться на позитивні, та негативні. До позитивних симптомів відносяться:

Маячні ідеї (пацієнт думає, що хтось вкладає  йому в голову думки, змушує здійснювати  якісь вчинки).

Галюцинації.

Атактичне мислення (наявність в мові пацієнта некоординованих, не співпадаючих між собою понять).

До негативних симптомів відносяться:

Емоційна тупість (послаблення емоцій).

• Алогія (скупість, або повне припинення мови).
• Гіпобулія (послаблення вольової активності, бажань).
• Абулія (повна відсутність бажань).

Парабулії (спотпорені пози, жести, хода).

Найбільш важливим симптомом шизофренії - Блейлер вважав порушення мислення, які характеризуються порушенням асоціативного процесу.

Володимир Лєві так описує порушення мислення при  шизофренії [3]:

„Cхильність до розумування, до пояснення і обгрунтування всього і вся; до всеохоплення, до однозначності суті, до глобальної послідовності, до всезагальних кінвих істин. („Почавши говорити , відчуваю нездоланне бажання розвивати думку дальше і дальше, хоча нема конкретної теми: приходжу до абсолютів, до часу і простору, питання: що первинне?) Це називають деколи філософською інтоксикацією; можливо, це компенсація якоїсь недостатньої інтуїції; тут теж гіпертрофія логіки, виключна раціональність. („В житті є справа і насолода, найвища справа – наука, найвища насолода жінка; ділю час між наукою і жінкою, але кожна вимагає всього часу; що вибрати? Що первинне?”

Об’єктивних методів  діагностики шизофренії на даний  час немає. Діагноз ставиться  на основі бесід з пацієнтом і аналізу його поведінки. 
 

2.Теорії патогенезу 

Теоррії патогенезу шизофренії [4] багаточисленні і протирічні, і ні одна з них не в стані  дати відповіді на ряд питань, пов'язаних з виникненням і лікуванням хвороби. Шизофренія вважається гетерогенним розладом. В основі його розвитку лежать, як порушення нейротрансміттерних систем, так і дія соціальних факторів, які впливають на пенетрантність генів. Існують також гіпотези про вірусну природу цього захворювання.

При шизофренії мають місце порушення, як мінімум, трьох нейромедіаторних систем: дофамінергічної, норадренергічної та ГАМК-ергічної системи. Вважається, що порушуються переважно два дофамінергічних тракти: мезокортикальний та мезолімбічний тракти. Клітини даних трактів зосереджені в чорній субстанції, аксони котрих підходять до нейроцитів фронтальної долі та долі Брока ( лімбічні структури). Роль мезокортикального тракта полягає в церебральній інтеграції. Ряд дослідників вважає, що недостатність ГАМК є днією з причин розвитку шизофренії: наприклад описані позитивні результати лікування пацієнтів бензодіазепинами.

Вважається, що при шизофренії порушується і  серотоніергічна система, на на основі цих данних получені нейролептики з  двойним механізмом дії: блокування дофамінових и серотонінових  рецепторів. Попередні нейролептики, наприклад галоперідол мали здатність блокувати переважно дофаминові рецептори і в 35 раз меншу властивість – серотонінові рецептори.

Останнім часом  з'явились дані, котрі свідчать про  підвищення в крові рівня поліамінів, токсично діючих на гемато-енцефалічний прцес. Тим самим запускається аутоімунний механізм пошкодження головного мозку. Сканування головного мозку показало зміни в скроневих та лобних долях (зниження густини сірої речовини).

В пацієнтів  з гострим початком шизофренії були виявлені атипічні макрофаги, що може відображати генетичну трансформацію імунної відповіді. При анатомічному дослідженні головного мозку виявляють змінені аномалії.

Найбільш відомою  з нейрохімічних гіпотез є  концепція гіперактивності допамінових  систем при шизофренії. Її підтвердженню служить те, що припарати, які в експеременті блокують допамінові рецептори, найбільш ефективні в подоланні симптомів шизофренії. Однак допамінова гіперактивність неспецифічна відносно шизофренії, позаяк блокатори допаміну ефективні також, при лікуванні інших хвороб.

Існуюча гіпотеза соціокультурної причини шизофренії базується на виявленій диспропорції представництва хворих в бідніших верствах індустріально розвинутого суспільства. Однак не виключено, що соціальне  зниження є не причиною, а наслідком шизофренії.

В цілому можна  сказати, що шизофренія – без сумніву  мозкове, можливо поліетіологічне  захвоювання.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Порушення мислення 

3.1 Порушення операціональної сторони мислення.  

Мислення, як узагальнене  і опосередковане віддзеркалення дійсності, виступає практично, як засвоєння і використовування знань. Це засвоєння відбувається не у вигляді простого накопичення фактів, а у вигляді процесу синтезу, узагальнення і відтворення, у вигляді застосування нових інтелектуальних операцій. Мислення спирається на відому систему понять, які дають можливість відобразити дію в узагальнених і відтворених формах. Узагальнення – наслідок аналізу, що розкриває істотні зв'язки між явищами і об'єктами. Воно означає інше відношення до об'єкту, можливість встановлення інших зв'язків між об'єктами. З іншого боку, воно дає можливість встановлення зв'язку між самими поняттями. Встановлені і узагальнені в колишньому досвіді системи зв'язків не анулюються, утворення узагальнення йде не тільки шляхом наново створюваного узагальнення одиничних предметів, а шляхом узагальнення колишніх узагальнень.

При деяких формах патології психічної діяльності у хворих втрачається можливість використовувати систему операцій узагальнення і відтворення. Порушення операціональної сторони мислення приймають різні форми. При всій їхній різноманітності вони можуть бути зведені до двох крайніх варіантів:

а). Зниження рівня  узагальнення

б). Спотворення  процесу узагальнення. 

3.1.1 Зниження рівня узагальнення.  

Зниження рівня  узагальнення полягає у тому, що в думках хворих домінують безпосередні уявлення про предмети і явища; оперування загальними ознаками замінюється встановленням  суто конкретних зв'язків між предметами. При виконанні експериментального завдання подібні хворі не в змозі зі всіляких різноманітних ознак відібрати ті, які якнайповніше розкривають поняття.

При яскраво  вираженому зниженні рівня узагальнення, хворим взагалі недоступна задача на класифікацію: для досліджуваних  предмети виявляються по своїх конкретних властивостях настільки різними, що не можуть бути об'єднані. В деяких випадках хворі усвідомлюють велику кількість дрібних груп на підставі надзвичайно конкретного наочного зв'язку між ними, наприклад ключ і замок, пір'я і ручка, нитка і голка. Іноді досліджувані об'єднують предмети як елементи якого-небудь сюжету, але класифікація не виробляється. Такого роду помилкові рішення позначаються як конкретно-ситуативні поєднання.

Можливість операції узагальненими ознаками характеризує мислення, як діяльність аналітико-синтетичну. Тому порушення типу конкретно-ситуативних поєднань якнайбільше виявлялися при виконанні основних завдань (класифікація предметів, пояснення прислів'їв і т.д.), в яких ця розумова операція чітко виступає. В основному такі рішення властиві хворим на шизофренію, а також хворим з епілептичними процесами, що рано почалися. Такий тип рішень спостерігається також, і у значної частини хворих, що перенесли важкі форми енцефаліту.

Аналогічні результати виявлені у цієї групи хворих при виконанні завдання по методу виключень.

Неможливість  виконання завдання в узагальненому  плані, невміння віхилитися від окремих  конкретних властивостей предметів  пов'язані з тим, що хворі не можуть засвоїти умовності, прихованої в завданні.

Особливо чітко виступає таке нерозуміння умовності при тлумаченні досліджуваними прислів'їв і метафор.