Проблема профилактики и психологической коррекции отрицательных черт характера личности

1.3  Характеристика  негативних рис характеру 

Характер - це нерозривне ціле. Але вивчити й  зрозуміти таке складне ціле, як характер, не можна, не виділивши в  ньому окремих сторін або типових проявів (рис характеру). Загальні риси характеру проявляються у відносинах особистості до суспільних обов'язків, до людей, до самої себе.

Відношення  до суспільних обов'язків насамперед проявляється відносно особистості  до суспільної праці. У цьому зв'язку виявляються такі риси характеру, як працьовитість, сумлінність, наполегливість, ощадливість, і протилежні їм негативні риси характеру - лінощі, недбалість, пасивність, марнотратство. Відношення людини до праці впливає на формування її інших особистісних якостей.

Відношення  до людей наочно виступає в таких  рисах характеру, як товариськість, увічливість, доброзичливість і  т.п.

Антиподами  цих рис є замкнутість, безтактність, недоброзичливість.

З метою з'ясування суті свого характеру людині корисно  знати думку про себе колективу, у якому вона працює й проводить значну частину свого життя. І насамперед те, наскільки впорядковані в неї відносини з людьми, наскільки вона потрібна людям, наскільки вона авторитетна серед них.

Ставлячись  до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією чи протиставленням. Ставлення до самого себе позитивне або негативнее залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Разом з тим  деяким людям властиві негативні  риси нескромність, хвалькуватість, кар’єризм, гординя, самовпевненість тощо. Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються порізному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними.

Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних.

Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію  рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні  та інші патологічні реакції. Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження. Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації. Застрявання в стані збудження на впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди виявляють відповідальність і розсудливість при розгляді справ. Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні “букви”, хоча це й шкодить справі, у міркуванні типу “коли б чого не трапилося”. Демонстративні характери виявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони заперечують очевидне: “це неможливо”, “я цього не розумію”. За звичайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані  особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах  або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших людей є загострено емоційними, афективними. Тривожні характери в усьому чекають небезпеку, виявляють підвищену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні сховатися від небезпечного, поступитися навіть слабшому, втікти від нього, якщо він чимось погрожує.

Інтровертовані  особистості замкнуті, свої думки  та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особистостям. Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.

Негативними рисами характеру є підвищена  зарозумілість, хвастощі, марнославство, насмішкуватість, облудність, боягузтво, нахабність, жадібність, підлість, несправедливість, безсердечність, себелюбність, підступництво, ненависть, заздрісність та інші. Людина, що володіє цими негативними рисами, звичайно неуживчива у колективі, мимоволі створює в ньому предконфліктні й конфліктні ситуації. Небажана й інша крайність у характері людини: недооцінка своїх достоїнств, боязкість у висловленні своїх позицій, у відстоюванні своїх поглядів.

Слабовільні люди при продуманій педагогічній роботі з ними можуть стати активно діяльними. При цьому треба брати до уваги  індивідуальні особливості людини, наприклад її темперамент. Так, у  холерика легше виробити активність і рішучість, ніж у меланхоліка. Сама людина повинна з юного віку тренувати свою волю, виробляти такі якості, як самовладання, активність, сміливість, і бороти в собі негативні риси характеру. 

ІІ.  ПРОБЛЕМА ТА ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ НЕГАТИВНИХ РИС ХАРАКТЕРУ 

  Психологічна  корекція негативних рис характеру

У вітчизняній  та зарубіжній науці існує ряд  концепцій, кожна з яких розглядає  порушення особистісного розвитку як наслідок досить різноманітних причин. Аналізуючи педагогічну, психологічну, соціальну, юридичну, медичну літературу, ми зустрічаємо різні визначення суспільно несхвальної поведінки. Сучасні вчені стосовно неповнолітніх, які мають відхилення у розвитку, що накладають специфічний відбиток на поведінку, використовують такі терміни: ”важкий”, ”важковиховуваний", ”педагогічно занедбаний”, ”недисциплінований”, ”девіантний", ”деліквентний" (Б. Алмазов, А. Бєлкін, Т. Гура, Л. Зюбін, А. Краковський, Г. Медведєв, І. Невський В. Оржеховська). Усі ці терміни несуть однобічну інформацію.

Аналізуючи наведені визначення, ми знайшли спільну рису - така поведінка характеризується як ненормативна у всіх гуманітарних науках, тобто вона не сумісна з чинними нормами, а девіація в перекладі й означає ”відхилення".

Узагальнюючи  здобутки попередників у дослідженні цієї проблеми, ми зупиняємося на наступному визначені - девіантна поведінка характеризує особистість, яка не сприйняла суспільних моральних норм спільноти, й адаптувалася на стику двох чи кількох субкультур завдяки особистісним новоутворенням, сформованим під впливом соціальних факторів. Така поведінка відрізняється інфантильністю, порушеннями міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку.  Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність та відносна простота методів, вона безпосередньо спрямована на поведінкові зміни і має лише практичний характер. Серед інших її переваг можна підкреслити значний спектр можливостей, наочну результативність методу. Стратегічними цілями корекції девіантної поведінки можуть бути: формування конструктивної мотивації (позитивних цінностей; орієнтація на виконання соціальних вимог та самозбереження); інтеграція індивідуального досвіду; удосконалення саморегуляції; підвищення стійкості до стресів та розширення ресурсів особистості: виробка життєво важливих навичок та вмінь; усунення або зменшення проявів дезадаптивної поведінки; розширення соціальних зв’язків та позитивного соціального досвіду особистості; підвищення рівня соціальної адаптації. Більш конкретними завданнями корекції девіантної поведінки можуть бути: усунення дефіциту нормовідповідних поведінкових репертуарів; посилення адаптивної поведінки; послаблення або усунення неадекватної поведінки; розвиток здібності розслаблюватися; розвиток здібності самоствердження; розвиток ефективних соціальних навичок; розвиток здібностей до саморегулювання. Зважаючи на ці погляди, можна дійти до висновку, що корекція девіантної поведінки - це процеси морально-психологічної перебудови людини, які сприяють внутрішній переорієнтації системи духовних цінностей, формування почуттів відповідності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього. Таким чином можливо вважати провідною метою корекції девіантної поведінки досягнення поведінкових змін.

Робота над  собою - не самокопання, а цікава й творча праця, невіддільна від повсякденних справ і спілкування. Коректуючи свою взаємодію з навколишнім світом і людьми, можна змінити до кращого хоча б малу частку світу, з якою людина стикається у житті.

 Робота  над собою є свідомою зміною  світогляду й способу життя. Зміна характеру нерідко починається саме з аналізу негативних станів або наслідків, потім визначаються причини - помилки або негативні риси характеру.

Ці причини  індивідуальні для кожної людини. Наприклад, причиною стану страху може бути переляк, боягузтво, бридливість (якщо це страх, наприклад, перед комахами). Розібравшись із причиною негативного стану або наслідку, набагато легше впоратися із цим станом, вийти з нього.

Щоб виправити  помилку, упоратися зі звичкою або  недоліком, потрібно:

Визнати цю помилку  за собою, визначити її назву й  зрозуміти суть.

Усвідомити  шкоду, нанесену проступком іншим людям, справам, навколишньому світу, самій  собі. Для усвідомлення шкоди можна  згадати не тільки реальні наслідки проступку - зіпсовані взаємини, невирішені завдання, хвороби й інші проблеми, але й подумати про те, до чого може привести цей недолік у його крайніх проявах. Наприклад, агресія - до війни, дратівливість - до руйнування родини або колективу, втрати друзів.

Зрозуміти, як потрібно було надійти в розглянутій ситуації, щоб не зробити цієї помилки.

Прийняти  рішення з даного моменту не повторювати  помилку або проступок.

Контролювати  виконання цього рішення. Приділяти  час на аналіз знову чинених помилок, щораз намагаючись більш глибоко  усвідомлювати мотиви (причини) їхнього здійснення, що дозволяє стати більш стійким у подоланні недоліків. Зміна характеру починається із прийняття розумних думок, реалізація їх у слова й учинки, що припускає терпіння в цій праці.

Помилки

слова або  дії, що приносять шкоду кому-небудь або чому-небудь.

Негативні риси характеру 

схильності  до здійснення яких-небудь помилок (При  аналізі вказуються синоніми, кожний з яких може дати поштовх до розуміння  помилки, риси характеру. Деякі з  них є типами даної помилки).

Наслідки 

негативні явища (факти), які відбуваються внаслідок  здійснення помилок або прояву недоліків  характеру (Наприклад, суперечка може бути наслідком азартності його учасників. Наслідками є також травми, хвороби  й інші проблеми. Також будь-яка  помилка може бути наслідком інших помилок).

Негативний  стан

Результат неправильного  відношення або неправильної реакції  на що-небудь. Характеризує почуття (емоції), які володіють людиною (Причиною негативного стану є помилки  або помилкові думки. Нерідко  цей стан відбивається й на фізичному самопочутті людини, наприклад, страху може супроводжувати прискорене серцебиття, роздратуванню - головний біль. Негативний стан може бути реакцією людини на своє власне поводження, якщо воно не відповідає його переконанням, наприклад, невдоволення собою).

Робота зі складання списку негативних рис  характеру, моральних якостей і  помилок у поведінці призначена для допомоги в аналізі своєї  поведінки, пошуку й подоланні недоліків  характеру, пошуку причин невдач і шляхів для розвитку позитивних рис характеру. 
 

Шляхи виховання  позитивних рис характеру

Необхідною  умовою виховання характеру є  формування світогляду, переконань і  ідеалів. Світоглядом визначається спрямованість людини, її життєві  цілі, устремління, зі світогляду випливають моральні установки, якими люди керуються у своїх вчинках. Завдання формування світогляду, переконань повинне вирішуватися в єдності з вихованням певних форм поведінки, у яких могла б втілитися система відносин людини до дійсності. Тому для виховання суспільно цінних рис характеру необхідна така організація ігрової, навчальної, трудової діяльності дитини, при якій вона б могла нагромадити досвід правильної поведінки. У процесі формування характеру треба закріплювати не тільки певну форму поведінки, але й відповідний мотив цієї поведінки, ставити дітей у такі умови, щоб їхня практична діяльність відповідала їхньому ідейному вихованню, щоб вони застосовували на практиці засвоювані принципи поведінки. Якщо умови, у яких жила і діяла поведінки, не вимагали від неї, наприклад, прояву витримки або ініціативності, то відповідні риси характеру в неї й не виробляться, які б високі моральні ідеї не прищеплювалися їй словесно. Не можна виховати мужньої людини, якщо не поставити її в такі умови, коли б вона могла і повинна була виявити мужність. Виховання, що усуває всі труднощі на життєвому шляху дитини, ніколи не може створити сильного характеру. Найважливішим засобом виховання позитивного характеру є праця. У серйозній й суспільно значимій праці, пов'язаної з подоланням труднощів, виховуються кращі риси характеру - цілеспрямованість, колективізм, наполегливість. Найважливіша умова правильної організації виховних заходів - тісна погодженість навчально-виховної роботи школи з відповідними впливами родини. На виховання характеру впливають література й мистецтво. Образи літературних героїв і їхня поведінка часто служать для школяра своєрідним зразком, з яким він порівнює свою поведінку. На виховання характеру впливає й особистий приклад вихователя. Те, що роблять вихователі, часто набагато більше впливає на життя дитини, ніж те, що вони йому говорять. Як учитель відноситься до роботи, як він слідує суспільним нормам поведінки, чи володіє собою й своїми почуттями, який стиль його роботи - все це має величезне значення для виховання характеру дітей. Важливу роль у формуванні характеру грає живе слово вчителя, вихователя, з яким він звертається до дитини. Значне місце займають, зокрема, етичні, або моральні, бесіди. Їх ціль - формувати в дітей правильні моральні уявлення й поняття.