Психологічна структура особистості

У звичайних умовах флегматик  спокійний, рівний у стосунках з  іншими людьми, рідко "виходить із себе", не схильний до афектів. Легко залишається  спокійним навіть у найскладніших  життєвих ситуаціях. Викликати збудження  у флегматика нелегко, його почуття визрівають довго. Але у випадку виникнення афектів вони нагадують бурю, яка руйнує всі перешкоди. Флегматик не образливий.

Холерик - нервова система  характеризується великою силою  з переважанням збудження над  гальмуванням. Позитивні рефлекси виробляються легко і залишаються стійкими за різних умов, гальмівні рефлекси виробляються важко. Відрізняється низькою чутливістю, високою реактивністю і активністю, хоча реактивність переважає над активністю, тому він нестриманий, нетерплячий, запальний. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси - більша стійкість прагнень та інтересів, більша наполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги. Характеризується великою життєвою енергією, здатністю віддаватися справі з особливою пристрастю, але йому не вистачає самовладання. Це людина швидка і поривчаста, схильна до бурхливих емоційних спалахів і різких змін настрою, зі стрімкими та різкими рухами. Прийнявши рішення, без коливань переходить до його реалізації.

У гарному настрої, під  час виконання захоплюючої справи холерик здатний на сильну концентрацію уваги, але виявляє недостатню здатність до її переключення.

Меланхолік - характеризується слабкістю як процесів збудження, так  і гальмування. Позитивні умовні рефлекси утворюються повільно і  виявляються нестійкими, при найменшій зміні навколишнього середовища легко гальмуються.

Реакції неадекватні. Особливо послаблене внутрішнє гальмування  з переважанням зовнішнього. Увага  легко відволікається.

Має високу чутливість і  низьку реактивність. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози. Меланхолік надмірно образливий і чутливий. Має поганий опір впливам сильних позитивних і гальмівних стимулів. Вплив сильних подразників може стати джерелом різних порушень поведінки. Часто пасивний, загальмований. Почуття відрізняються повільністю перебігу, стійкістю і слабкою експресивністю. Під впливом неправильного виховання буває надмірно розвиненим пасивно-захисний рефлекс. Тому меланхолік буває дуже замкненим, сором'язливим, боязливим, нерішучим.

Важко переживає зміни  життєвого оточення, що вимагає зміни  динамічних стереотипів. Потрапляючи  в нові умови, легко ніяковіє. Міміка і рухи невиразні, голос тихий, рухи стримані. Це вразлива людина, з глибокими переживаннями, хоча зовні слабко реагує на оточення. Зазвичай меланхолік не впевнений у собі, найменші труднощі змушують його опускати руки. Неенергійний, ненаполегливий, легко втомлюється і мало працездатний. Йому властива нестійка увага і уповільнений темп усіх психічних процесів.

У спокійній та звичній  обстановці меланхолік почуває себе дуже добре, може бути гарним працівником  і успішно справлятися із завданням.

Вважається доведеним  фактом, що тип темпераменту людини -вроджений. Кожному типу темпераменту властиве певне співвідношення психічних властивостей, насамперед міра активності та емоційності, а також тих чи інших особливостей моторики. Певна структура динамічних проявів і характеризує тип темпераменту.

 

3.Особистість та характер

Характер - це сукупність стійких рис особистості, що визначає відношення людини до інших людей, до навколишньої дійсності, до себе самого (від грецьк. character -  карбування).

Характер людини - це те, що проявляється через значимі  вчинки індивіда, а не його випадкові реакції на ті або інші стимули чи обставини. Говорячи про людину із сильним характером, ми звичайно маємо на увазі особистість, що спроможна поводитися самостійно, послідовно, незалежно від обставин виявляти свою волю і наполегливість, цілеспрямованість і завзятість[5]. 

У якій мірі характер людини стабільний? Витоки  характеру людини і перші ознаки його  стабілізації варто шукати на самому початку життя.

Основну роль у формуванні і розвитку характеру  людини відіграє її спілкування з  навколишніми людьми.

Перш за все, у характері людини закладаються такі риси, як доброта, товариськість, чуйність і протилежні їм риси. Початок  їх формування відбувається вже в  перші місяці життя людини.

Ті властивості  характеру, що найбільш яскраво проявляються у праці - працьовитість, акуратність і ін. - закладаються в ранньому і дошкільному дитинстві.

У початкових класах школи починають формуватися  риси характеру, що проявляються у стосунках  з людьми. 

У  підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються вольові риси характеру, а рання юність закладає базові моральні , світоглядні основи його.

По закінченню школи характер людини можна вважати  в основному сформованим, і те, що відбувається надалі, майже ніколи не робить характер людини невпізнанним для тих, хто з нею спілкувався в шкільні роки.

У зв'язку з  генезисом характеру розрізняють  три групи рис:

-інтелектуальні риси (критичність, свідомість, спостережливість, допитливість);

-емоційні риси (чуйність, доброта, вразливість, гарячність);

-вольові риси (рішучість, самовладання, цілеспрямованість, наполегливість).

Стосовно   рівня норми характер може бути:

-нормальним, збалансованим, тобто відповідати адекватними реакціями на різноманітні стимули;

-акцентуйованим, із надмірним проявом деяких рис;

-психопатичним, коли деякі риси проявляються на рівні патології.

У світовій психологічній  науці немає єдиної типології  характеру. Найбільше відомі такі типології  характерів:

1.Соціальна типологія характерів, в основі якої є твердження: тип характеру визначається відношенням людини до життя, до суспільства, моральних цінностей (Фромм та ін.)

          2.Конституціональна типологія характерів (пов'язує  характер  із особливостями будови тіла людини  - Кречмер, Шелдон та ін.).

Е.Кречмер (1888-1964) виділив і описав три найбільш  розповсюджені типи  конституції людини: астенічний, атлетичний і пікнічний.

У астеніка невелика товщина тіла в профіль, середній або вищий за середній зріст, вузькі плечі, тонкі руки, слаборозвинена мускулатура, “мало контактний, недостатньо реалістичний, самозакоханий”.

Атлетичному типу властиві сильно розвинений скелет і мускулатура. Така людина звичайно середнього або високого росту, із широкими плечами,  “потужна людина зі спокійним характером”.

Пікнічний тип  – це “широко-важка” людина, для  якої характерна недостатня емоційна стійкість, швидка зміна настрою, почуття колективізму, товаришування і проекція на інших.

Хоча типологія  Кречмера була побудована умоглядним шляхом, вона містить у собі ряд  життєво правдивих спостережень. Згодом дійсно виявилося, що люди з певним конституціональним типом мають схильність до захворювань, що супроводжуються акцентуаціями відповідних рис характеру.

3.Акцентуальна типологія характерів ( пов'язує особливості характеру з його акцентуацією - Личко, Леонгард та ін.). Акцентуація характеру, за Личком, - це “надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігаються відхилення в психіці та поведінці людини, які не виходять за межі норми, але межують з патологією”.

К.Леонгард (1981) виділив такі варіанти акцентуйованих особистостей: 1) гіпертимні – підвищена психічна активність із прагненням до діяльності і тенденцією не доводити справу до кінця; 2) дистимні – фіксація на темних сторонах життя, низька контактність у спілкуванні; 3) циклоїдні  - зміна фаз гарного і поганого настрою, підвищена дратівливість, схильність до апатії;  4) збудливі – слабкий контроль над потягами і спонуканнями; 5) епілептоїдні – схильність до формування понад цінних ідей; 6) педантичні (ригідність, інертність психічних процесів; 7) тривожні – схильність до страхів, самокритичність, ретельність; 8) емотивні – чутливість та вразливість, доброта; 9) демонстративні – завищений рівень домагань, неординарність мислення та вчинків, демонстративність у поведінці; 10) екзальтовані – великий діапазон емоційних станів.

Враховуючи  темперамент, характер, інтелектуальну діяльність індивіда, Московський інститут соціальних досліджень пропонує таку класифікацію типів особистості.

Розумово-інтуїтивний тип. У такої особистості переважає теоретичне мислення. Людина даного типу належить до екстравертів, за темпераментом це частіше сангвінік, іноді – флегматик. Емоційно стійкий. Цей тип особистості добре зарекомендував себе у сфері наукових досліджень, а також виконуючи ті роботи, що потребують витримки у складних ситуаціях.

Інтуїтивно-розумовий тип. У такої особистості домінує інтуїтивне мислення. Вона має сильну неурівноважену нервову систему. Темперамент холеричний, екстраверт. Характерною особливістю даного типу особистості є потенціювання ідей, що базуються на інтуїтивних передбаченнях.

Емоційно-інтуїтивний тип. Головною визначальною рисою таких особистостей є емоційність, що підсвідомо базується на інтуїтивному мисленні. Особистості такого типу можуть бути інтровертами з темпераментом меланхоліка, але частіше це холерики-екстраверти. Мислення – предметно-образне, добре розвинута спостережливість, добре аналізує ситуацію.

Інтуїтивно-емоційний тип. Переважає інтуїтивне мислення. За темпераментом – сангвінік, іноді – холерик, має сильний тип нервової системи. Вивести із рівноваги таку людину складно. Характер сильний. Людина такого типу має творчу уяву, гарну пам’ять.

Розумово-розсудливий тип. Домінанта – теоретичне мислення. Поєднання якостей сангвініка і екстраверта дозволяє такій особистості заглиблюватися у свої думки. Вчинки її помірковані і розсудливі.

Розсудливо-розумовий тип. Переважає практичне мислення. Екстраверт. Сангвінік з урівноваженою нервовою системою. Емоційно стійкий. Екстремальні ситуації сприймає спокійно, сміливо мобілізує свої знання, практичне мислення, досвід.

Емоційно-розсудливий тип. Екстраверт із сильним типом нервової системи, за темпераментом – сангвінік. Люди такого типу розсудливі, чутливі, схильні до емпатії.

Серед емоційно-розсудливих  осіб зустрічаються інтроверти. Тоді за темпераментом це меланхоліки або флегматики. Емоційні переживання таких людей тривалі.

Розсудливо-емоційний тип. Домінанта – практичне мислення. екстраверт, за темпераментом – сангвінік. Мислення предметне і образне. Потяг до прикладних видів мистецтв, ручної праці.

 

4.Здібності та особистість. Класифікація здібностей

 

Термін “здібності”, незважаючи на його давнє і широке застосування в психології, наявність  у літературі багатьох його визначень, неоднозначний. Предметом спеціального психологічного вивчення здібності  стали в XIX ст., коли працями Ф.Гальтона було покладено початок експериментальному і статистичному вивченню людей (диференційна психологія).

Значний внесок у розробку загальної теорії здібностей вніс Б.М.Теплов (1896 - 1965). Його визначення здібностей є найбільш часто уживаним у вітчизняній психології. За Б.М.Тепловим, “здібності - це такі індивідуально - психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої, і мають відношення до успішності виконання однієї діяльності або багатьох діяльностей”.

У психологічній науці існує два підходи до розуміння сутності і природи здібностей.

1-ий підхід: біологічний - здібності є  природженими якостями людини і мають генетичну обумовленість.

2-ий підхід: соціальний - формування тих або інших здібностей відбувається протягом  життя людини на основі задатків. Задатки - це в основному природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, що складають природну основу розвитку здібностей. У людини є два види задатків: природжені і надбані. Очевидно, справедливим є  твердження, що при наявності сприятливих природних задатків і при оптимальних умовах життя та діяльності здібності людини можуть формуватися дуже рано і розвиватися досить швидко.

Здібності, вважав Б.М.Теплов, не можуть існувати інакше, як у постійному процесі розвитку. Здібності, що не розвиваються, які на практиці людина перестає використовувати, згодом  губляться. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, математика, спорт, технічна і художня творчість, ми підтримуємо в собі і розвиваємо далі відповідні здібності. Навіть за наявністю геніальних задатків вирішальну роль у розвитку тих чи інших здібностей відіграє праця. Видатний американський винахідник Едіссон говорив: “Геній – це на 1% натхнення, а на 99% потіння”.

Класифікація здібностей

За типом  прояву здібності  діляться на природні (загальні і часткові) і соціальні (загальні і часткові). В основі природних здібностей лежить біологічна обумовленість, соціальні ж здібності мають суспільно - історичне походження. До природних загальних здібностей відносяться такі здібності як здатність відчувати, говорити, ходити, бігати. До  природних часткових здібностей, наявних в окремих індивідів, відносяться музичний слух, оперативна пам'ять і ін. До соціальних загальних здібностей, що забезпечують успіх у найрізноманітніших видах людської діяльності, можна віднести розумові здібності, розвинену пам'ять та ін. І  нарешті, до соціальних часткових здібностей, що забезпечують успіх у специфічних видах людської діяльності, відносяться командні, спортивні, технічні здібності та ін.

За рівнем розвитку здібності виступають як обдарованість, талант і геніальність.