Взаємовідносини у колективі молодших школярів

Взаємовідносини у  колективі молодших школярів

Предмет: Психология

2 
 
Міністерство освіти і науки України 
 
Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка 
 
Особливості спілкування молодших школярів 
 
у шкільному колективі 
 
 
 
Виконала 
 
студентка 
 
факультету 
 
групи 
 
Науковий керівник: 
 
Полтава 
 
План 
 
Вступ 
Розділ І. Особливості шкільного колективу молодших школярів 
1.1 З історії вивчення взаємовідносин у дитячих колективах 
1.2 Особливості взаємовідносин у колективі молодших школярів 
Розділ ІІ. Місце процесу спілкування учнів у системі міжособистісної взаємодії 
2.1 Характеристика особливостей спілкування молодших школярів у шкільному колективі 
2.2 Потреба у спілкуванні як фактор розвитку взаємовідносин у колективі 
2.3 Методи розвитку навичок спілкування у дітей молодшого шкільного віку 
Висновки 
Література 

Вступ

Емоційне  благополуччя та самопочуття школярів у системі міжособистісних взаємовідносин, які складаються у колективі, залежить не лише від того, скільки однокласників один з одним спілкується, а від того настільки велике це бажання спілкування. Важливим є вивчення структури взаємостосунків у колективі та рівня задоволення учнів процесом спілкування в умовах загальноосвітнього закладу, обумовленого інтересом до емоційного стану класу молодших школярів.

Спілкування являється однією з найважливіших  сфер духовної сторони життєдіяльності  людини. Зараз потреба в уміннях  комунікативності є запорукою гарних стосунків у будь-якому колективі. Вона допомагає уникнути конфліктів та піднімає рівень якості навчально-виховного процесу у школі. Тому уміння будувати комунікативні зв"язки необхідно якомога раніше прививати та розвивати школярам.

Актуальність: На сучасному етапі розвитку педагогічної та психологічної науки в нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема спілкування молодших школярів у шкільному колективі.

Тому вивчення особливостей спілкування молодших школярів у шкільному колективі  є важливим напрямом психолого-педагогічного  дослідження.

Об"єктом  даної роботи є спілкування молодших школярів.

Предметом є  особливості спілкування у шкільному  колективі.

Мета: теоретично обгрунтувати особливості спілкування  молодших школярів у шкільному колективі.

Задачі:

Висвітлити  історико-теоретичний аспект взаємовідносин у дитячому колективі.

Висвітлити  особливості комунікативних відносин молодших школярів у колективі.

Охарактеризувати  зміст та особливості процесу  спілкування у шкільному житті  першокласників.

Визначити методи розвитку навичок спілкування дітей молодшого шкільного віку.

Розділ І. Особливості шкільного колективу  молодших школярів

1.1 З історії  вивчення взаємовідносин у дитячих  колективах

Зi вступом  дитини до школи змiнюється її соцiальна  ситуацiя розвитку. Змiна соцiальної ситуації розвитку, що вiдбувається в молодшому шкiльному вiцi, та змiна провiдного типу дiяльностi, на думку Л.С. Виготського, сприяє становлению якiсно нових вiдносин мiж дитиною i колективом класу, мiж дитиною i дорослим, який його навчає.

Певнi вiдносини iз дорослими й ровесниками формуються на основi того, як учень навчається, виконує класнi доручення, поводиться в сiм"ї, з дорослими, однолiтками, виявляє або не виявляє готовнiсть виконувати доручення інших людей. Отже, соцiальна ситуацiя дитини залежить вiд рiвня задоволення соцiальних потреб школяра, якi реалiзуються в межах взаємодiї „вчитель - учень" i "учень - учень". Це об"єктивне становище дитини суб"єктивно й адекватно чи менш адекватно проявляється в настрої домiнуючих переживань, емоцiйному ставленнi до школи і навчального процесу.

П.М. Якобсон  зазначає, що учебное заведение для  молодшого школяра спричиняє  дуже багато нових видiв переживань, яких не було в дошкiльному віці. Це, зокрема, переживання повязані з  перебуванням в учнівській групі, спілкування  з ровесниками, учителем, оцiнка якого, похвала чи зауваження є дуже значущими для учня в такий період.

Вивчення  взаємостосунків й спілкування  всередині дитячих групп являється  традиційним у вітчизняній та зарубіжній соціально-психологічній  та педагогічній думці, та як наслідок літературі.

Перші згадки про певний тип взаємовідносин, які  складаються між дітьми у класі  можна помітити ще у літературі ХІХ  століття. Вже Л.М. Толстой писав  про таке явище як „дух школи". Тепер це соціально-психологічний  клімат, атмосфера в середині дитячого колективу та осередку.

Проблема  взаємних впливів дітей один на одного знаходить відображення і в роботах  інших визначних педагогів початку  ХХ століття. Цікаво, що найрозповсюдженішою  проблемою на той час було питання  лідерства та вожачества.

Педагоги  та психологи визначають, що школярі  мають значнi резерви у своєму розвитку. У цей перiод вiдбувається активне анатомо-фiзiологiчне дозрiвання  органiзму. Після цього створюються  умови для здiйснення цiлеспрямованого довiльного планування i виконання програм дiй. Зростає рухливiсть нервових процесiв, спостерiгається бiльша, ніж у дошкiльникiв витривалість у процесi збудження i гальмування, хоча збудження переважають. Зростає функцiональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значения. Істотно зростає фiзична витривалість дитини, але вона вiдносна. Працездатнiсть молодших школярiв рiзко спадає через 25 - 30 хвилин уроку. Тому в усіх працях про колектив 20-30 років помічається сильний вплив рефлексологічних концепцій В.М. Бєхтєрєва, що були сформульовані ним в „Колективній рефлексології", що також мало місце у поясненні поняття про колектив дітей з біологічної точки зору.

Одним з педагогів, що розглядали проблему вивчення дитячих  колективів та їх взаємостосунків був  Г. Фортунатов. Автор висвітлював важливість та самостійність проблеми дитячих колективів. Він намагається вперше класифікувати типи колективів. Стверджував, що колектив не є звичайним збігом індивідуумів, він завжди є системою взаємоіснуючих особистостей і при цьому характеризується наявністю не просто об"єднуючих, але й організуючих в єдине ціле моментів.

Заслужує  уваги й думка відомого педагога свого часу Г.А. Рокова про те, що дитячий колектив має організуюче  значення. У купі граючихся школярів швидко встановлюються ті норми поведінки та спілкування, які ніколи не складуться в умовах суворого контакту на уроках.

Г. Фортунатовим колектив визначається як реально існуюча  сукупність особистостей у стадії формування, що поєднані однією спільною діяльністю, виконанням соціальних завдань в процесі тривалої взаємодії та спілкування. Автор робить перші спроби дати диференціацію членам колективу за ознаками особливостей поведінки та деяких характеріологічних якостей. Ці особливості учнів мають великий вплив на формування процесів внутрішньоколективного спілкування. Діти розподіляються на наступні групи:

1) вожаки  та організатори, що мають тверду  цілеспрямованість;

2) активісти,  що володіють особистою ініціативою  при необов"язковій твердості  їх характеру;

3) виконувачі;

4) одиначки, що живуть своїм окремим життям;

5) бунтарі,  які вступають у боротьбу проти  вожаків, проти встановлених правил  поведінки;

6) затравлені  члени колективу. Ці групи учнів,  взаємодіючи між собою активно  формують стиль та особливості  спілкування у колективі.

Не дивлячись  на абстрактність суті комунікативної функції колективу дітей, вітчизняні педагоги присвячують безліч творів та праць роз"ясненню цього  питання, адже воно має чималий вплив  та вагу на ефективність навчально-виховного  процесу.

Вивчення  взаємостосунків у шкільній групі, проведене в руслі соціометрії, показало, що між дітьми існують складні відносини, які несуть на собі відбиток реальних соціальних впливів, що існують і у дорослому світі. Декілька досліджень дитячих колективів виявили певні фактори, які, як вважають їх автори, пов"язані з утворенням малих груп. Морено відмічав, що діти молодшого шкільного віку утворюють доволі стабільні колективи й що членам цих груп надається певний статус, а також що відношенні престижу, розумового розвитку й сімейного достатку членів колективу.

В останні  роки інтерес до вивчення взаємовідносин у групі школярів посилюється. Це пов"язано і з тим, що в умовах нашої виховної системи школи  стають закладами якісного виховання

Одним з головних факторів розвитку суспільного виховання дітей, - пише А.П. Усова, - дитина виступає перед нами головним чином як особистість, що живе своїм життям, як член маленького дитячого суспільства з його інтересами, потребами, зв"язками, що завойовує якесь місце у цьому суспільстві.

Спілкування з близьким товаришем, - підсумовує Т.В. Драгунова, - виділяється в абсолютно  особливу діяльність. Вона існує як самостійна діяльність, яка може бути названа діяльністю спілкування. Предметом  цієї діяльності є інша людина - товариш-одноліток  як людина. Ця діяльність існує з одного боку, у вигляді вчинків школярів по відношенню один до одного.

1.2 Особливості  взаємовідносин у колективі молодших  школярів

Як ми вже  відмічали відносини учнів ті зароджуються вже у перші дні  перебування у школі, тому їх важко відділити одне від одного. У зв"язку з цим ми зупинимося на аналізі не лише процесу спілкування, а й ділових, особистісних відносинах, які складаються вже на початкових етапах навчання в школі.

З перших днів перебування у школі діти бувать настільки приголомшені безліччю нових вражень, що майже не помічають власних однокласників. Часто вони не можуть відповісти на просте запитання: „ С ким ти сидів за партою? "

Характерно  те, що спочатку діти навіть уникають контактів  з товаришами (якщо серед них не має сусідів чи вихованців одного дитячого садочку). Цей контакт здійснюється через педагога. Якщо, наприклад, хто-небудь з учнів забув ручку, то вони ніколи не попрохають товаришів дати їм її. Вони будуть мовчки сидіти, навіть плакати, доки їх не помітить вчитель та не вирішить за них проблему. Але згодом, поступово вчитель допомагає та привчає їх спілкуватись та взаємодіяти з однокласниками без остраху.

Ці перші  паростки колективізму необхідно укріплювати  та розвивати, заохочувати до них  учнів. Дуже велике значення вже на перших етапах формування колективу має створення його структури: треба розбити колектив на мілкі елементи та встановлювати зв"язки між дітьми.

Як вже  мовилося вище, одна з головних тенденцій  молодшого шкільного віку - переорієнтація спілкування з батьків, вчителів на ровесників, більш менш рівних за положенням.

Потреба в  спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає  у дітей дуже рано і з віком  посилюється. Вже у дошкільників відсутність оточення однолітків негативно  позначається на розвитку комунікативних здібностей і самосвідомості. Спілкування з однолітками в такому віці виділяється в абсолютно|цілком| особливу діяльність, предметом якої є інша людина, пізнання цієї людини, а також пізнання самого себе порівняно з ним.

Разом з рідною домівкою учебное заведение - найважливіша інстанція соціалізації. Шкільний клас - найважливіша група приналежності  учня. Школяр вступає у певні особисті відносини з однолітками. Ці відносини  грунтуються на відчутті симпатії і  антипатії. Крім того, особистісні відносини можуть грунтуватися на спільності інтересів, думок, поглядів. Статус учня в системі особистісних відносин є для нього дуже значущим і робить сильний вплив на його поведінку і самосвідомість надалі. Відсутність близьких товаришів негативно позначається на емоційному стані учня, породжує глибокі переживання, наприклад відчуття самотності, невір"я в себе і т.п. Несприятливе положення в класному колективі - одна з головних причин передчасного невдоволення дітей по відношенню до школи.

Таким чином, група однолітків лише тоді є сприятливим  для дитини середовищем, коли статус його достатньо високий. Місце в  системі відносин залежить від різних рис вдачі школяра, у тому числі  і від таких, як товариськість, здатність  зрозуміти іншого, швидко орієнтуватися в обстановці, що склалася. Спостереження показують, що нерідко в групі між учнями виникають взаємини, які не тільки не виробляють у дітей гуманні один до одного відносин, але, навпаки, ведуть до виховання протилежних якостей. Не всім дітям добре живеться в середовищі однолітків, не для всіх тут сприятливий " клімат". У шкільній групі звичайно є декілька надзвичайно активних дітей, яких вчителі нерідко вважають ядром групи, на них спираються в навчально-виховній роботі. В той же час в групі є діти, які знаходяться в підпорядкуванні у перших. Така поляризація погано відбивається на розвитку особистості.