Взаємовідносини у колективі молодших школярів

Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і  підгрупи, причому на різні, не співпадаючи  одна з одною за ознакам. По-перше  існує соціальне розшарування, що виявляється як в нерівності матеріальних можливостей, так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їх реалізації у дітей. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним. По-друге, складається особлива внутрішньокласова ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів їх учбовій успішності або приналежності до "активу". По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих в самому учнівському середовищі. Виявляється різниця в положенні "зірок" і "відкиданих".

Що стосується лідерства, в шкільних класах є офіційний  лідер, що посідає керівні посади, не завжди буває найавторитетнішою  людиною в колективі. Часто його висувають не діти, а дорослі. У  стихійних же групах лідером може бути лише той, хто володіє реальним авторитетом.

Крім шкільного  класу, учень є членом референтної  групи, тобто тієї групи, яка відповідає його віковим потребам.

Шкільні групи  задовольняють в першу чергу  потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування - не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, встановлення нових людських контактів. Приналежність до певної компанії підвищує упевненість в собі і дає додаткові можливості самоствердження.

Часто такі групи  учнів характеризуються певною манерою  поведінки, що відрізняє її від дорослих і зазвичай відношуваної до ознак  субкультури. Субкультурою називають  культуру щодо дрібних груп, що характеризується низкою властивих тільки їм особливостей. Субкультура означає, як правило, власні норми, вдачі і звички, нерідко такі, що протирічать пануючим в суспільстві.

Розділ ІІ. Місце процесу спілкування учнів  у системі міжособистісної взаємодії

2.1 Характеристика  особливостей спілкування молодших  школярів у шкільному колективі

Спiлкування багатоплановий процес встановлення i розвитку контактiв мiж людьми, який передбачає обмiн iнформацiєю, певну  тактику i стратегiю взаємодiї сприймання i розумiння суб"єктами спiлкування один одного.

Спілкування iсторично склалося в процесi спiльної дiяльностi, де спочатку вiдiгравало допомiжну роль: супроводжувало i обслуговувало певні дії. З ускладненням дiяльностi воно набуває вiдносної самостiйностi, починає виконувати специфiчну функцiю передачi наступним поколiнням форми культури i суспiльного досвiду. В онтогенезi спiлкування також поступово стає особливою дiяльнiстю. Задовольняючи потребу в спiлкуваннi дитина оволодiває мовленням, освоює соцiальнi норми, культуру в цiлому, будує образ свiту i свого Я. В процесi спiлкування вiдбувається перехiд від одного рiвня життя до iншого. Спiлкуючись, людина виявляє себе iндивiдом i заявляє про себе як особистiсть.

Експерименти  з позбавленням людини можливостi спiлкуватись, випадки виживання дiтей, що виростали  серед тварин, переконливо свiдчать: спiлкування - необхiдна умова повноцiнного психiчного розвитку iндивiда, нормального життя.

На вiдмiну вiд предметної дiяльностi, яка реалiзує  суб"єкт-об"єктнi стосунки, спiлкування - зв"язок суб"єкта з суб"єктом. Навiть у найпростiшому виглядi спiлкування - це взаємини, в процесi яких його люди заявляють про себе i висловлюють відносне ставлення один до одного. Однак суб"єкт-суб"єктнi стосунки не iснують безвiдносно суб"єкт-об"єктних. У будь-якому разi вони є способом вияву суспiльних стосункiв мiж учнями i несуть у собi не тiльки iнформацiю, а й суспiльні цiнностi, соцiальнi норми.

Отже, спiлкування i предметна дiяльнiсть перебувають  у взаємозалежностi i взаємозв"язку. Тому не випадково спiлкування виявляє  риси дiяльностi, адже, як i дiяльнiсть, воно спонукається певними мотивами, спрямовується на досягнення якихось цiлей, має свiй операцiйний змiст. До того ж, чим бiльше дiяльнiсть об"єднує її учасникiв, тим iнтенсивнiше i глибше спiлкування мiж ними. В свою чергу, на дiяльностi позначається форма спiлкування. Про це, наприклад, свiдчить експеримент, пiд час якого кiлька груп учнів з приблизно однаковим рiвнем iнтелекту розв"язували математичнi задачi рiзної складностi. У першiй серiї кожен член групи розв"язував задачу сам i спiлкувався з iншими лише з приводу отриманих результатiв. У другiй члени групи, розв"язуючи задачi, повiдомляли один одного про свої пошуки i помилки. З"ясувалося, що результати першої серiї в усiх групах були майже однаковi. Друга серiя виявила iстотнi вiдмiнностi мiж ними за такими параметрами, як успiшнiсть, швидкiсть розв"язання, ступiнь точностi. При цьому бiльшої продуктивностi досягли групи, структура спiлкування яких вдало поєднувалася з поєднанням зусиль.

Про взаємозв"язок спiлкування i предметної дiяльностi свiдчить також вiдома схема перiодизації психiчного розвитку у дитячому вiцi, за якою такий розвиток вiдбувається шляхом закономiрного переходу вiд дiяльностi до спiлкування та вiд спiлкування до дiяльностi у молодшому шкільному віці.

В онтогенезi спiлкування дитини з однолітками складається особлива комунiкативна дiяльнiсть, мотивом якої є тi чи інші властивостi товариша. Вона складається з дiй дитини, адресованих товаришу i спрямованих на нього як на свій об"єкт; її операцiями є мовнi i немовнi засоби, що ними користується дитина. Потреба в спiлкуваннi, на якiй грунтується така дiяльнiсть, формується вже у вiцi немовляти а особливого свого піку розвитку досягає у шкільному віці.

У першi сiм  рокiв життя комунiкативна дiяльнiсть  проходить ряд форм ситуативно-особистiсну, ситуативну-дiлову, позаситуативно-пізнавальну i позаситуативну-особистiсну. Своєрiднiсть кожної визначають змiст потреби в спiлкуваннi, провiднi мотиви, а також мiсце спiлкування в життi дитини. Цi форми закономiрно змiнюють одна одну i забезпечують повноцiнний психiчний розвиток дитини за умови задоволення вiдповiдної потреби. Якщо ж цього не вiдбувається, порушується онтогенез спiлкування, а разом з ним i психiчний розвиток: вiн стає ненормативним.

Спiлкування - складний процес, в якому видiляють три взаємопов"язанi аспекти - комунiкативний, iнтерактивний i перцептивний.

Комунiкативний аспект спiлкування це обмiн мiж його учасниками рiзною iнформацiєю: знаннями, думками, почуттями тощо. Головним засобом  спiлкування учнів у цьому разi є мовлення - використання мови, значення якої є водночас i носiями знань, i знаряддям пiзнавальної дiяльностi. Тому спiлкування - не лише передача iнформацiї, а й її створення. Про це, зокрема, свiдчить аналiз висловлювань - суджень, якi в зв"язку з особливостями спiлкування є ланкою своєрiдного ланцюга, створюваного учнем, що розмовляє. Вони несуть у собi власнi значення i смисли, а також значення i смисли висловлювань спiвбесiдника. При цьому висловлювання не втiлюється в словi, як слiд було б сподiватися, а породжується у ньому. Усе це робить мовне спiлкування молодших школярів багаторiвневим процесом: вiн дає змогу школярам не лише обмiнюватись iнформацiєю, а й творити її виявляючи при цьому змiст не лише своєї свiдомостi, а й несвiдомого.

Мовлення  буває усне або письмове, що впливае на характер спiлкування. Так, на вiдмiну вiд усного, письмове висловлювання значною мiрою регламентуеться граматичними i стилiстичними нормами, що обмежує спектр виявiв емоцiйних станiв суб"єктiв мовлення. Однак, завдяки письму долаються просторово-часовi обмеження, пiдсилюється змiстовнiсть спiлкування. Письмове спiлкування не втрачае дiалогiчностi й загалом вiдбиває особливостi реального спiлкування людей. Проте воно менш притаманне дітям цієї вікової групи, адже вони мають певну специфіку їх навчання.

Iстотну роль  у спiлкуваннi молодших школярів  вiдiграють також немовнi засоби: жести, мiмiка, пантомiмiка, манера  триматися, зовнiшнiй вигляд (одяг, зачiска), темп мовлення, iнтонування, паузи тощо. Важливий i „контакт  очима" який дає можливiсть зрозумiти смисл повiдомлення, що його передають, емоцiї спiвбесiдника. Крiм того, невербальнi засоби є джерелом зворотного зв"язку в спiлкуваннi - необхiдної умови його нормального функцiонування колективу.

Iнтерактивний  аспект спiлкування характеризує органiзацiю мiж його суб"єктами. Спiлкування в цьому разі може бути кооперацією або ж конкуренцiєю. Хоча конкуренцiя сприяє ефективностi спiльної дiяльностi, особливо спочатку, часто супроводжуються конфліктами, які негативно позначаються на дiяльностi учнів. Психологи розробили низку дій, спрямованих на подолання конфлiктiв у дитячих колективах, та використання їх як джерела активностi. Найоптимальнiшою щодо цього є кооперацiя оскiльки вона передбачає взаємодопомогу, прикладання зусиль.

Рiвень спiлкування залежить вiд характеру вiдношень, що склалися мiж учасниками спiлкування, тобто колективом певного класу. Видiляють три такi рiвнi: соцiальний, дiловий i духовний. Соціальний рiвень реалiзує спiлкування, в процесі якого учні ставляться один до одного згiдно з соцiальними нормами поведінки. Дiловий рiвень коли, спiльна дiяльність характеризується насамперед змiстом конкретної ситуацiї, що викликає спiлкування. Духовний рiвень - взаємодiя, засобами якої є не лише значення, а й смисли спілкування. Це спiвпереживання i взаємопроникнення учасників спiлкування у внутрiшнiй свiт один одного, це, власне, спілкування особистостей учнів. У такому віці діти дуже чутливі до думок та почуттів товаришів, вони активно допоможуть та переживатимуть разом з ними якісь проблеми, турботи.

Також має  місце наслiдування - повторення учнями зразкiв поведiнки, що їх демонструють довколишнi люди. Найяскравiше це виявляється у дитячому віці. Через те, що молодші дошкільники легко підпадають під вплив дорослих та авторитетних однолітків.

Перцептивний  аспект спiлкування характеризує особливостi сприймання i взаєморозумiння партнерами один одного.

Iдентифiкацiя  - уподiбнення себе iншому, спроба поставити себе на його мiсце, проникнути в систему його смислiв. Цей засiб виникає в процесi неусвiдомлюваного наслiдування дитиною свого товариша, про те надалi вiн набуває форми особливої, внутрiшньої ідентифiкацiї тiсно пов"язана з емпатiєю - здiбнiстю проникатися емоцiйними станами iншої людини шляхом спiвпереживання. Якщо iдентифiкацiя - рацiональний момент побудови образу людини, то емпатiя - афективний.

Рефлексiя  у процесах спiлкування - спосiб одного учня зрозумiти iншу, виходячи з уявлень про себе та свій досвід. Ця залежнiсть посилюється за умови спiльної дiяльностi у колективі. Коли ж люди мало знайомi, образ часто будується на пiдставi зовнiшнiх, до того ж малоiнформативних ознак. Це можна проспостерігати з приходом „новачка" до усталеного колективу.

Симпатiя, приятельство... це основні види ставлення дітей  один до одного в умовах шкільного  колективу.

Симпатiя - бiльш-менш стiйке емоцiйно-позитивне ставлення  люди ні до тих, хто вiдповiдає її привабливостi. Сюди вступать певне уявлення про зовнiшнiсть, манеру триматися, говорити тощо. На перших етапах спiлкування переважають фiзичнi складники цього еталону (симпатичними здаються красивiшi люди). Посилюють симпатiю такi властивостi iншого, як привiтнiсть, доброзичливiсть, уважнiсть, освiченiсть тощо.

Дружба - вибiркове  емоцiйнонасичене ставлення однiєї дитини до iншої. З другом дiляться цiнностями, переживаннями, враженнями, йому допомагають, будучи впевненими в аналогiчному  ставленнi до себе. Особливого значення приятельство набуває в молодшому вiцi, адже потрапивши у нове середовище, діти прагнуть мати опору та однодумців. Переважна бiльшiсть дружить з особами своєї статi, вiку, соцiального становища, з подiбними iндивiдуально-психологiчними особливостями і поглядами. Проте при цьому нерiдко перебiльшують ступiнь її взаємностi i розумiння iншого. Кожен схильний вважати активнiшим у виявленнi емоцiйної пiдтримки і добровiльної допомоги друговi. Дружба має складну динамiку: вона може привести до пригнічення стосункiв i навiть до переходу у свою протилежнiсть - ворожнечу.

2.2 Потреба  у спілкуванні як фактор розвитку  взаємовідносин у колективі

Ми вже  говорили про те, що клас чи інше більш  чи менш постійне об"єднання людей  завжди являє собою якесь ціле, малу групу в соціально-психологічному сенсі цього слова. що ж заставляє їх зближуватись? Іншими словами яка внутрішня психологічна причина того, що діти вступають між собою у емоційно-насичений контакт? Такою внутрішньою основою являється потреба у спілкуванні.

Потреба у  спілкуванні - одна з основних соціальних потреб. Виникає вона на самих різних етапах людського життя, а деякі психологи вважають її вродженою й пов"язують з нею майже всі суспільні прояви.

В даний момент дуже важко сказати чи, являється  потреба у спілкуванні дійсно вродженою. Але абсолютно точно встановлено, що виникає вона найяскравіше у молодшому шкільному віці.

Поступово потреба  у спілкуванні примушує дитину шукати емоційного контакту не лише з дорослими, але й з однолітками, з іншими дітьми. Як визначило соціальне дослідження, між дітьми виникають різноманітні контакти, які включають в себе й позитивні взаємостосунки й негативні.