Правова охорона вод в Україні

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ВНУТРІШНІХ СПРАВ 

Навчально – науковий інститут заочного та дистанційного  навчання 

Житомирське відділення 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота

з предмету: «Екологічне  право»

на  тему №5:  «Правова охорона вод в  Україні»

студентки 3–го курсу Житомирського відділення

навчально–наукового інституту заочного

та дистанційного  навчання КНУВС 
 
 

Варіант № 5 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Житомир – 2009 

План

   Вступ……………………………………………………………………………3

1. Вода як об'єкт охорони і використання…………………………………...4
2. Правові форми охорони вод……………………………………………...12
3. Відповідальність за порушення водного законодавства……………….16

Висновок……………………………………………………………………...20

Використана література……………………………………………………...23 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Вода  – один із найважливіших ресурсів нашої планети. Чільне місце водних ресурсів обумовлено унікальними властивостями води як складової природного середовища.

     Водні ресурси є необхідним елементом  довкілля. Вони становлять важливий регулюючий і стабілізуючий компонент біосфери, який охороняється й використовується для задоволення духовних і матеріальних потреб громадян України.

     Води  належать до найцінніших національних багатств України. Вони відіграють важливу  роль у житті суспільства, розвитку економіки країни, покращенні стану  навколишнього природного середовища. Їх значення як природничого компонента, як елемента екосистеми важко переоцінити. За запасами доступних до використання водних ресурсів Україна належить до малозабезпечених країн.

     Водні ресурси мають істотне значення як для народного господарства, так і для підтримки екологічної рівноваги у регіоні їх розташування. Тому проблема раціонального використання та охорони водних об’єктів та їх ресурсів повинна вирішуватись комплексно, системно, з урахуванням взаємовпливу усіх факторів, процесів та компонентів географічної мережі, а також впливу господарської та іншої діяльності з боку людини. В значній мірі вирішення цієї проблеми залежить від ефективного правового регулювання використання, управління та охорони водних об’єктів та їх ресурсів нашої держави.

     Усе це викликає необхідність більш докладного висвітлення правового регулювання  суспільних відносин, що складаються  у сфері використання й охорони  вод. 
 
 
 

1. Вода  як об'єкт охорони і використання

      Великим і корисним природним ресурсом є вода. Саме їй належить найважливіша роль у виникненні та існуванні життя. Як відомо, переважна більшість міст і сіл розташовані біля річок, озер, інших водойм, які використовуються як водні шляхи, джерела енергії, місця масового відпочинку людей.

      Запаси  води на Землі величезні. Вона покриває близько 75% земної поверхні. Але переважну більшість вод складають солоні води Світового океану.

      Вода  — одна з найпоширеніших речовин  у природі. На гідросферу припадає 71% загальної площі поверхні Землі. Як складова навколишнього природного середовища вода включає води суходолу (річок, озер, льодовиків, штучних водойм, боліт, підземних вод, ґрунтової вологи, снігового покрову), морів, океанів. Загальні запаси води на Землі становлять приблизно 1390 млн куб. км, із них близько 1340 млн куб. км (96,5%) припадає на води Світового океану. Обсяг підземних вод становить понад 23 400 тис. куб. км, у льодовиках міститься 24 064 тис. куб. км води, в озерах — 176 тис. куб. км, у болотах — 11,5 тис. куб. км, річках — 2,12 тис. куб. км. 3 усієї води менш як 2% становить прісна вода, доступними для використання є лише 0,3 відсотка.

     Вода  виконує важливі екологічну, культурно-оздоровчу, економічну функції.

     Екологічна  функція виявляється в забезпеченні життєдіяльності людини, існування та розвитку рослинного і тваринного світу. Вода входить до складу клітин людини (близько 65% маси тіла дорослої людини становить вода), тварин і рослин.

     Культурно-оздоровча  функція води має прояв у використанні водних об'єктів як місця і засобу відпочинку, туризму, рибальства, санаторно-курортного лікування, організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

     Економічна  функція води виявляється в її здатності бути ресурсом для промислового виробництва та іншого господарського викорис тання. Одним із найбільших споживачів води є сільське господарство. Так, на вирощування однієї тонни цукрових буряків витрачається 130—160 кубометрів води, однієї тонни пшениці — 800—1200, однієї тонни бавовни-сирцю — 4000-5000, однієї тонни рису — 5000—7000 кубометрів. Багато води споживають промисловість, енергетика, комунальне господарство.

      Усі води (водні об’єкти) на території  України становлять її водний фонд. До нього належать:

      1). Поверхневі води: природні водойми  (озера); водотоки (річки, струмки); штучні  водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти.

      2). Підземні води та джерела.

      3). Внутрішні морські води та  територіальне море.

      Усі водні об’єкти поділяються на об’єкти загальнодержавного і місцевого  значення. До водних об’єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об’єкти в межах територій природно – заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

      До  водних об’єктів місцевого значення належать: поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об’єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

      Води (водні об’єкти) є виключно власністю  народу України і надаються тільки у користування.

      Народ України здійснює право власності  на води (водні об’єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

      Окремі  повноваження щодо розпорядження водами (водними об’єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

      Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації та громадяни  України, а також іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об’єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об’єктами.

      Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

      Первинні – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

      Вторинні  водокористувачі не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу.

      Водне законодавство закріплює права та обов’язки водокористувачів. Вони мають право:

• здійснювати загальне, спеціальне водокористування та користування водами для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту;
• користування водними об’єктами місцевого значення на умовах оренди;
• користування поверхневими, підземними, внутрішніми морськими водами і територіальним морем для задоволення питних, господарсько – побутових, сільськогосподарських, промислових та інших потреб;
• вимагати від власника водного об’єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;
• передавати у користування воду іншим споживачам за плату на визначених умовах;
• здійснювати інші функції щодо водокористування та користування водними об’єктами в порядку, встановленому законодавством. Права водокористувачів охороняються законом.

      Водокористувачі зобов’язані:

• економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;
• користуватися водними об’єктами відповідно до цілей і умов їх надання;
• дотримуватися встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;
• здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об’єктів стічними (дощовими, сніговими) водами;
• не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об’єктам та об’єктам навколишнього природного середовища;
• утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько – побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;
• здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об’єкти зворотних і забруднюючих речовин;
• здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;
• безперешкодно допускати на свої об’єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони  навколишнього природного середовища;
• своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;
• своєчасно інформувати місцеві Ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень;
• здійснювати невідкладні роботи, пов’язані з ліквідацією наслідків аварії, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації на об’єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством;
• виконувати інші обов’язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

      Водне законодавство передбачає такі види водокористування:

      а). загальне

      б). спеціальне

      Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

      З метою охорони життя і здоров'я  громадян, охорони навколишнього  природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об’єктах, розташованих на їх території.

      Місцеві Ради зобов’язані повідомляти населення про встановлення ними правил, що обмежують загальне водокористування.

      Спеціальне водокористування – це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

      Спеціальне  водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько – побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних та інших державних і громадських потреб.

      Не  належать до спеціального водокористування:

• пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);
• подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони;
• усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення);
• використання підземних вод для вилучення корисних компонентів;
• вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;
• виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт;
• видобування корисних копалин і водних рослин;
• прокладання трубопроводів і кабелів;
• проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;
• інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.