Правова охорона вод в Україні

      Спеціальне  водокористування здійснюється на підставі дозволу.

      Дозвіл  видається:

• державними органами охорони навколишнього природного середовища – у разі використання води водних об’єктів загальнодержавного значення.
• Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища – у разі використання води водних об’єктів місцевого значення.

      Строки  спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.

      Спеціальне  водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п’яти  років).

      У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування.

      В окремих випадках користування водними  об’єктами (їх частинами) місцевого  значення може здійснюватися на умовах оренди лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних та оздоровчих цілях.

      Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього  природного середовища та водного господарства.

      Умови, строки і плата за оренду водних об’єктів (їх частин) місцевого значення визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

      Значну  увагу водне законодавство приділяє водокористуванню для задоволення  питних і господарсько – побутових потреб населення та користуванню водними об’єктами для лікувальних, курортних і оздоровчих цілей.

      Для задоволення питних і господарсько – побутових потреб населення  використовуються води, якісні характеристики яких відповідають встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам.

      У разі невідповідності використання припиняється за рішенням державних  органів санітарного нагляду. Підземні води питної якості повинні використовуватися  для задоволення потреб питного і господарсько – побутового водопостачання населення, а також харчової промисловості.

      Водні об’єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії  лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку.

      Водні об’єкти, віднесені до категорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.

      У законодавстві знайшли відображення особливості спеціального водокористування та користування водними об’єктами  для потреб галузей економіки, зокрема: сільського і лісового господарства; промислових і гідротехнічних потреб; водного транспорту; рибного і мисливського господарства; протипожежних потреб. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Правові форми охорони  вод

     Під правовою охороною вод розуміють  закріплену в законодавстві систему державних та суспільних заходів, спрямовану на запобігання забрудненню, засміченню, вичерпанню вод та організацію раціонального використання водних ресурсів для задоволення потреб народного господарства і забезпечення матеріальних, екологічних і культурно-оздоровчих інтересів населення, а також на ліквідацію негативних явищ і поліпшення стану вод.

     Перелік основних водоохоронних заходів  міститься у Водному кодексі  України (розділ IV), який містить усі  основні заходи, що виправдали себе на практиці. Деякі охоронні заходи є і в інших правових приписах ВК України. До основних водоохоронних заходів віднесені: утворення водоохоронних зон (ст. 87 ВК України), прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів тощо (так, водоохоронні зони утворюються для найбільш сприятливого режиму водних об'єктів, а також зменшення коливань стоку вздовж рік, морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм); обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах навколо водойом та на островах. На охорону водних ресурсів спрямовані і деякі заборонні приписи — заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан води; заборона скидання у водні об'єкти відходів і сміття; заборона підприємствам і громадянам забруднювати, засмічувати поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, а також морів, їх заток, лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами та ін.

     Слід  зазначити, що Водний кодекс України передбачає чимало заходів запобіжного характеру. Це, зокрема, охорона підземних вод, водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних; запобігання забрудненню вод добривами і хімічними засобами захисту рослин; розробка умов розміщення, проектування, будівництва, реконструкції підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод та на стан рибогосподарських водних об'єктів; охорона внутрішніх морських вод та територіального моря. Так, охорона внутрішніх морських вод і територіального моря встановлена ст. 102 ВК України, а також Правилами охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 269. Ці Правила встановлюють вимоги щодо запобігання забрудненню та засміченню внутрішніх морських вод і територіального моря України підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, громадянами України, а також іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства, українськими та іноземними судами, які перебувають у цих водах.

     У законодавстві також встановлено комплекс заходів, спрямованих на запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідацію їх наслідків; залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смутах, схилах; будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб; спорудження дренажу тощо.

     У Водному кодексі України передбачені  невідкладні заходи по запобіганню  стихійним лихам, спричиненим шкідливою  дією вод, і аваріям на водних об'єктах  та ліквідації їх наслідків. Зокрема, в разі загрози стихійного лиха, пов'язаного зі шкідливою дією вод, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування разом з підприємствами і організаціями зобов'язані вжити невідкладних заходів до запобігання цьому лиху, а в разі його настання — до негайної ліквідації його наслідків. У разі аварії на водних об'єктах, пов'язаних із забрудненням вод, що може шкідливо вплинути на здоров'я людей і стан водних екосистем, підприємство або організація, з вини яких сталася аварія або які виявили її, зобов'язані негайно почати ліквідацію її наслідків і повідомити державні органи охорони навколишнього природного середовища, санітарного нагляду, водного господарства, геології та відповідну раду.

     Державні  органи водного господарства зобов'язані  забезпечити безаварійне функціонування водних об'єктів під час повеней і паводків, прогнозувати поширення спричинених ними наслідків, а також спільно з відповідними радами народних депутатів здійснювати заходи щодо забезпечення безперебійного водопостачання населення і галузей економіки.

     Особливої уваги заслуговують правові заходи, що забезпечують охорону вод від  забруднення, засмічення і вичерпання.

     Забрудненими визнаються водні об'єкти, якщо склад і властивості води змінилися в результаті впливу або виробничої діяльності чи побутового використання населенням до такого ступеня, коли водні об'єкти стають частково або повністю непридатними для одного з видів водокористування. Джерела забруднення можуть бути різними — це і неочищені стічні води, і неправильне захоронения радіоактивних відходів, і скиди з суден нафти. Факт забруднення вод встановлюється або інспекторами Державної екологічної інспекції Мінприроди України, або посадовими особами спеціально уповноважених органів інших міністерств та відомств відповідно до їх компетенції.

     Під засміченням розуміють привнесення у водні об'єкти сторонніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод. Це може бути деревина, кора, будівельне сміття, металобрухт, інші виробничі або побутові відходи. У цьому разі якість вод змінюється поступово, але не до такого ступеня, що водні об'єкти не можуть бути використані за призначенням. Засмічення в першу чергу впливає на русло річок і перешкоджає судноплавству.

     Саме  тому водним законодавством встановлено  заборону на скид у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття.

     Вичерпання характеризується кількісним зменшенням природних запасів води у водойомах і джерелах внаслідок неправомірних дій або ж природних стихійних явищ чи значними якісними змінами в результаті хімічного, радіаційного забруднення до такого ступеня, що вода не може бути використана для водокористування. В цьому випадку вичерпання є вищою формою забруднення водоймищ. Для охорони вод від вичерпання встановлюються водоохоронні зони, а також здійснюються лісомеліоративні, протиерозійні, гідротехнічні та інші заходи відповідно до планів.

     З метою забезпечення охорони вод  використовуються різні правові  форм, основними з яких є:

     1). Законодавче закріплення компетенції  органів державної влади і управління в галузі регулювання водних відносин.

     2). Контроль за використанням і  охороною вод та відтворенням  водних ресурсів.

     3). Державний облік вод.

     4). Економіко – правове регулювання  раціонального використання і  охорони вод.

     5). Стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод.

     6). Заборона введення в дію підприємств,  споруд та інших об’єктів, що  впливають на стан вод. 
 
 

3. Відповідальність  за порушення водного  законодавства

     Відповідальність  в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об’єктів і охорони довкілля, яка, в свою чергу, має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування та охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів тощо.

     За  порушення водного законодавства  застосовуються традиційні види відповідальності: цивільна (майнова), адміністративна, дисциплінарна,  кримінальна.

     Дисциплінарна відповідальність являє собою різновид юридичної відповідальності, який настає за еколого-правові проступки, що пов’язані з неналежним виконанням службових обов’язків посадової особи. Законодавство України не встановлює конкретного переліку дисциплінарних проступків у галузі екології, за які настає дисциплінарна відповідальність. Видами дисциплінарних стягнень згідно зі ст. 147 Кодексу Законів про працю України від 10.12.71 є догана і звільнення з роботи.

     Дисциплінарна відповідальність у сфері екології настає за екологічні правопорушення, вчинені працівником у процесі  виконання ним службових обов’язків, встановлених правилами, статутами, положеннями, правилами внутрішнього трудового  розпорядку.

     Дисциплінарне стягнення може накладатися за правопорушення незалежно від настання екологічних наслідків, лише за формальним складом, тобто за одним лише фактом вчинення правопорушення.

     Адміністративна відповідальність у сфері екології настає за скоєння еколого-правових проступків. Адміністративні стягнення покладаються на юридичних і фізичних осіб, які мають різний статус: посадових осіб, громадян за порушення загальнообов’язкових правил поведінки, загального порядку щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, встановлених для всіх громадян, незалежно від місця і характеру їх роботи.