Виборчая система Великобритании

Отже, ми бачимо наявність у структурі британського парламенту як Корони, так і палати лордів, які в принципі не мають ніякого відношення до демократичного виборчого процесу. Повноваження палати лордів абсолютно не можуть уважатися як-небудь урізаними із правової точки зору у зв'язку з тим, що різноманітні самообмеження останньої виводилися на рівень якоїсь поза правової домовленості й, практично, ніколи не фіксувалися в законодавчих актах Великобританії. Ми тут навіть не говоримо про саму монархічну модель державного правління, що дозволяє призначати парламентаріїв верхньої палати парламенту особисто монархові, виходячи з виборчих і досить суб'єктивних міркувань.

На відміну від верхньої палати, палата громад ще із часів прийняття «білля про права» і формально, і реально володіє надзвичайно широкою компетенцією, що обмежена, за словами самих британців, «лише прерогативами Творця» і ґрунтується на принципі верховенства закону, тобто актів парламенту, які приймаються винятково «громадами» як представниками всього народу[27, c. 226].

Розглянемо докладніше базові аспекти виборчого процесу Великобританії в контексті виборів у нижню палату парламенту.

У Великобританії застосовується мажоритарна система відносної більшості. Треба відзначити, що ця система є досить результативною: єдиним випадком, коли результату може не бути, це одержання однакової найбільшої кількості голосів двома або більше кандидатами. Але такі випадки є досить рідкими й законодавчим дозволом такої ситуації стає жереб. Дана система може застосовуватися як в одномандатних, так і в багатомандатних виборчих округах. При цій системі переважно не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні: навіть якщо проголосує лише одна особа, вибори - дійсні. Якщо ж на виборах був висунутий лише один кандидат, він уважається обраним без голосування. Отут досить, щоб за нього проголосував, принаймні, один виборець (навіть, якщо таким єдиним виборцем буде він сам)[17, c. 141].

Як нами вже відзначалося вище, у Великобританії парламентарії обираються народом лише в нижню палату парламенту - палату громад. Вона обирається строком на п'ять років шляхом загальних і рівних виборів при таємному голосуванні на основі мажоритарної системи відносної більшості.

Розрізняють два види виборів у палату громад:

а)              загальні (general election), які проводяться одночасно на всій території країни;

б)              додаткові (by-election), які проводяться додатково в окремих виборчих округах у зв'язку з появою вакантного депутатського мандата в період між загальними виборами. Якщо в парламенті вивільняються відразу кілька місць, то додаткові вибори проводяться одночасно в декількох округах для заміщення вільних місць. Так, протягом терміну дії парламенту місце може стати вакантним у зв'язку з відмовою або позбавленням кого-небудь із парламентаріїв депутатського мандата, у результаті порушення вимог несумісності депутатського мандата з інший забороненої законом діяльністю або смерті. Крім того, відповідно до закону депутата можна позбавити депутатського мандата у випадку його банкрутства, психічного захворювання або обвинувачення в здійсненні тяжкого злочину. Зміна депутатом політичної партії не є обов'язковою підставою для проведення додаткових виборів. До тієї пори, поки не буде обраний новий депутат, інтереси даного виборчого округу представляє член парламенту, що належить до тієї ж партії, обраний у сусідньому виборчому окрузі. По сформованому за довгі роки загальному правилу додаткові вибори організує голова політичної партії, представник якої займає вільне місце в парламенті[7, c. 363].

Відповідно до офіційної інформації, опублікованої на сайті парламенту Великобританії, з 2005 року (дата проведення останніх виборів) додаткові вибори в парламент проводилися сім разів: 6 разів у зв'язку зі смертю парламентаріїв і один раз у зв'язку з відставкою.

Активним виборчим правом відповідно до Акту про народне представництво 2000 року наділяються особи, які (а) зареєстровані в реєстрі виборців парламентських виборів у конкретному виборчому окрузі; (б) є правоздатними; (в) є громадянами Співдружності або Республіки Ірландія; (г) досягли виборчого віку - 18 років. Особи, які проживають за кордоном, можуть брати участь у парламентських виборах за умови, що вони виїхали із країни менш 15 років тому. Особа не має права голосувати на виборах, якщо воно зареєстровано в одному виборчому окрузі більше одного разу або одночасно в декількох виборчих округах[16, c. 12].

У Великобританії реєстрація виборців у реєстраційних списках обов'язкова. Виборці реєструються по місцю свого постійного проживання. Постійне проживання особи по даній адресі не вважається перерваним у випадку його тривалої відсутності у зв'язку з виконанням будь-яких обов'язків, які виникають або пов'язані з його службовими або трудовими функціями, за умови, що: (а) така особа має намір відновити фактичне проживання протягом 6 місяців після останнього від'їзду; (б) дане місце є для цієї особи постійним місцем проживання й було б фактичним місцем його проживання, якби не його відсутність в зв'язку з виконанням вищезгаданих обов'язків.

Цікаво відзначити, що реєстраційні списки у Великобританії складаються урядовцем-реєстратором не на основі даних муніципальних органів, а за даними домовласників. Дана, досить сумнівна з погляду демократичних стандартів, практика має вже вкорінене історичне значення й реально позбавляє права голосу значне число виборців, з волі домовласників або з інших причин не мають транспарентних договорів наймання житлового приміщення.

Складені списки виборців вивішуються для ознайомлення наприкінці листопада кожного року в приміщенні бібліотеки або в будь-якім іншім громадському місці. Оскаржити неправильність списків можна двічі, включаючи й апеляційний суд. Остаточне складання таких списків здійснюється до 16 січня, і вони діють протягом одного року для всіх виборів. Через рік списки складаються знову. Відповідно до Пункту 5 Частини 2 Статті 1 Акту про народне представництво 2000 року особа має право зареєструватися в списках виборців у випадку, якщо воно досягне виборчого віку протягом наступних 12 місяців з моменту реєстрації. У цьому випадку в реєстрі вказується дата, коли така особа досягне 18 років. До настання цієї дати особа не має права брати участь у виборах[16, c. 13].

По законодавству Великобританії не мають права брати участь у виборах: (а) особи, яким призначене покарання у вигляді позбавлення волі за рішенням суду; (б) особи, які перебувають на службі у військово-повітряних, військово-морських силах або сухопутних військах; (в) особи, укладені в психіатричні лікарні; (г) іноземці. Отут треба черговий раз звернути увагу на те як принципово підходять моніторингові місії БДІПЧ/ОБСЄ в східноєвропейських країнах до дискримінаційної проблематики позбавлення права голосу осіб, що перебувають у висновку і як індиферентно вони підходять до абсолютно аналогічним проблемам у країнах Західної Європи.

Пасивним виборчим правом користуються особи, які досягли 21 року й мають право голосу. Виключенням є: (а) іноземці (дане положення не стосується громадян Ірландської республіки); (б) священики англіканської церкви; (в) особи, які визнані винними в застосуванні «нечесних і незаконних прийомів на виборах»; (г) банкрути; (д) психічно хворі; (е) особи, які перебувають на державній службі (до них ставляться й судді, які здійснюють свою діяльність на професійній платній основі); (ж) військовослужбовці (крім офіцерів у відставці). Отут слід зазначити, що даний дискримінаційний список є одним із самих більших у рамках загальноєвропейського правового простору[23, c. 151].

Громадяни, стосовно яких застосовується принцип несумісництва, повинні подати у відставку ще до висування своєї кандидатури. Це правило передбачене спеціальною урядовою постановою про висування суспільними службовцями кандидатур на вибори. Принцип несумісності поширюється й на цілий ряд осіб, що займають посади в інших державних установах. Перелік таких посад перебуває в спеціальному законі. Серед них можна назвати керівників публічних корпорацій (Бі-бі-сі, Незалежне телевізійне керування й т.п.), клерків місцевих рад і інших. Поясненням існуючих обмежень є потреба в політичній безпристрасності, суддівській витримці й тому подібних речах, несумісних зі членством у палаті громад.

Закон передбачає різні види правопорушень, пов'язаних з веденням виборчої кампанії, які поєднуються поняттям «нечесних і незаконних прийомів на виборах». Зокрема до них відносять: підкуп, винагорода виборців шляхом організації вечерь, розважальних заходів; вплив на учасників виборчого процесу із застосуванням погроз, сили, примуса; фальсифікація виборів; надання неправдивої інформації про виборчі витрати; оплата виборчих витрат без дозволу кандидата або його агента. Британський закон забороняє здійснювати які-небудь витрати на проведення публічних зборів, видання рекламних оголошень або на використання яких-небудь інших засобів з метою вираження поглядів кандидата, якщо це проводиться без згоди кандидата або його агента. Незаконними прийомами вважаються дії, які не містять у собі складу правопорушення, але порушують норми закону про вибори. До них можна віднести: свідоме перевищення розміру виборчих витрат, установлених законом; виплата винагороди за доставку виборців до місця голосування; плата виборцям за демонстрацію плаката; організація заходів за межами країни з метою впливу на результати виборів. Суд може оголосити вибори недійсними, якщо кандидат визнав провину в застосуванні нечесних або незаконних прийомів на виборах. Позбавлення права балотуватися на виборах осіб, винних у застосуванні незаконних прийомів на виборах, установлюється на певний строк (5-10 років) залежно від виду порушення. Воно може стосуватися окремого виборчого округу або бути універсальним[8, c. 18].

Особа, що бажає балотуватися на виборах у палату громад, повинне подати «чиновникові по виборам» документ про висування й внести грошова виборча застава. Звичайно ці засоби надають політичні партії, які висувають кандидатів по виборчих округах. Незалежні кандидати вносять суму застави самостійно. Якщо кандидат набирає менше встановленого законом відсотка голосів виборців (5 %), внесені засоби не повертаються. У середньому по Великобританії не повертається близько 20 % від всієї суми виборчих застав. Після виконання всіх формальностей, пов'язаних з реєстрацією, кандидат починає виборчу кампанію в окрузі. Звичайно у виборчому окрузі балотується 2-3 кандидата. Обраним уважається той кандидат, що одержить найбільше голосів виборців у порівнянні з іншими кандидатами.

Кількість депутатів палати громад відповідає кількості виборчих округів. На сьогодні Великобританія розділена на 646 виборчих округів, кожний з яких представлений одним парламентарієм. Хоча все округи відрізняються між собою по площі, середню кількість виборців у кожному з них приблизно рівняється 68500 осіб. Відповідно до офіційної інформації, опублікованої на сайті британського парламенту, Англія розділена на 529 округів, Шотландія - на 59, Уельс - на 40, а північна Ірландія - на 18[14, c. 98].

Визначення границь виборчих округів здійснюється чотирма постійними межовими комісіями, по однієї в Англії, Шотландії, Уельсі й Північній Ірландії. Комісії роблять регулярні доповіді й вносять пропозиції щодо зміни границь виборчих округів у зв'язку зі зміною кількості населення. У найближчому майбутньому очікується, що функції межових комісій будуть передані виборчим комісіям.

Отже, у Великобританії застосовується мажоритарна система відносної більшості. Це найпростіша система, при якій обраним є той кандидат, що одержав найбільшу кількість голосів, тобто більше чим будь-який інший з його суперників. Вибори народом здійснюються лише у нижню палата – палату громад, а палата лордів є рудиментарним середньовічним залишком.

РОЗДІЛ 3.

ПОЛІТИКО – ПРАВОВИЙ ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ  У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Загальні вибори в країні проводяться після дострокового розпуску парламенту або закінчення строку його повноважень. На практиці, строк повноважень жодного з парламентів останніх скликань не досягав п'яти років. Середня тривалість повноважень парламенту одного скликання рівнялися 3-4 рокам. Відповідно й середній проміжок між виборами обчислювався цими строками. Справа в тому, що у Великобританії питання про розпуск парламенту вирішується прем'єр-міністром. Зрозуміло, що він намагається обрати найбільш зручний момент для своєї партії точки зору її шансів на виборах.

На відміну від інших країн Західної Європи, у Великобританії до самого недавнього часу фактично не існували які-небудь спеціальні центральні органи, що безпосередньо займаються організацією й проведенням виборів. Були відсутні вони й у виборчих округах. Загальне керівництво цим процесом традиційно було покладено на Міністерство внутрішніх гсеп (тобто на поліцейське відомство), а у виборчих округах - на чиновників по виборам (ці функції виконують шерифи графств і голови місцевих рад)[15, c. 25].

В 2000 року відповідно до Акту про політичні партії, вибори й референдуми (Political Party, Election and Referendums Act 2000) парламентом була створена Виборча комісія, функції якої дуже обмежені. По суті справи, вона не тільки займається організацією виборів. У сферу її безпосередніх обов'язків входять: залучення населення країни до участі в демократичних процесах, забезпечення поінформованості громадськості з питань виборів, удосконалювання виборчого законодавства й виборчих процедур. Слід зазначити, що у Великобританії голова й всі члени вищезгаданої комісії призначаються особисто главою держави, у поточній ситуації - королевою Єлизаветою Другої. Члени Виборчої комісії не можуть одночасно бути членами або співробітниками якої-небудь партії або займати виборну посаду[16, c. 16].

Фактично у Великобританії парламентські вибори зараз повністю організуються державними структурами. Новацією загальних виборів 2005 року став той факт, що головна відповідальність за проведення виборів на національному рівні замість традиційного Міністерства внутрішніх справ була покладена на Міністерство по конституційних питаннях, що працювало в тісному співробітництві з Міністерствами по справах Шотландії й Північної Ірландії.

Безпосередньо в регіонах за організацію виборів відповідають офіційні особи (Returning Officer), які призначаються в кожному виборчому окрузі. Ними звичайно, як уже вказувалося вище, є керівники органів місцевої влади (наприклад, мер міста, шериф графства). Також призначаються діючий уповноважений по виборам (Acting Returning Officer) - найчастіше глава виконавчої влади (Chief Executive) і його заступник (Chief Election and Electoral Registration Officer). Посадові особи, відповідальні за проведення голосування безпосередньо на ділянці (Presiding Officer, Polling Clerks), а також за підрахунок голосів, звичайно призначаються із числа співробітників місцевої адміністрації. Як лічильники можуть залучатися добровольці[14, c. 99].

Таким чином, відповідаючи на запитання, як забезпечується незалежність виборчих комісій від адміністративного впливу державних органів на виборах у Великобританії, ми можемо дати тільки один, єдино можлива відповідь - на жаль, ніяк. На прикладі З'єднаного Королівства можна говорити не тільки про домінуючий вплив представників влади в організації й проведенні виборів, але й про фактичне державне адміністрування їхніми владними структурами.