Iнтеракція в освітньому процесі: технологія організації

Дидактичні вимоги:

• реалізація дидактичної мети; її відповідність цілям предметної програми та певному етапу пізнання (сприйняття, усвідомлення, запам’ятовування, застосування, закріплення, перевірка);
• доцільність вибору певного інтерактивного методу з огляду на рівень навченості учнів, ступінь їх адаптованості до участі у інтеракції;
• визначення місця та ролі інтеракції в системі інших занять за темою;   
• оптимальність розробленої структури інтеракції та дотримання її;
• врахування суб’єктного донавчального досвіду учнів;
• здійснення індивідуального та диференційованого підходу до учнів в процесі підготовки до заняття та під час його проведення;
• оптимальність відбору методів, прийомів, способів, засобів навчання та контролю і оцінювання;

- логічна завершеність етапів  інтеракції;

Психологічні вимоги:

• створення сприятливого мікроклімату;
• здійснення установки на пошуково-творчу діяльність;
• розвиток внутрішньої мотивації пізнання та діяльності;
• врахування індивідуальних психологічних особливостей та властивостей учнів;
• створення умов для реалізації можливостей учнів;
• гарантування успіху;
• педагогічна фасилітація;
• дотримання інструктивно-демократичного стилю спілкування;
• систематичне формування умінь здійснювати логічні мисленнєві операції та здійснення відповідної корекції;
• розвиток критичного мислення;
• розвиток емоцій;
• заохочування до розумової активності, ініціативи та творчості;
• чергування діяльності та відпочинку.

Виховні вимоги:

• етичність, тактовність учасників;
• толерантність до “чужої” думки;
• виховання волі, розвиток контролю за емоціями;
• формування самостійності;
• розвиток самоврядування;
• виховання колективізму, уміння працювати в команді та відповідальності за спільну справу;
• стимуляція до самоосвіти та самовиховання.

Технологічні вимоги:

• обізнаність педагога та учнів з технологією підготовки та проведення інтеракції та дотримання її на кожному етапі заняття;
• дотримання кожним учасником інтеракції рольової функції;
• дотримання інструкцій та правил проведення інтеракції;
• вичерпне використання потенціалу внутрішніх методів, способів, засобів, дій та операцій.

Організаційно-технічні вимоги:

• обов’язковість попередньої підготовки до інтеракції: планування, розподіл ролей та доручень, консультування, інструктування, виготовлення дидактико-засобового забезпечення заняття;
• підготовка приміщення із врахуванням своєрідності інтеракції (умови для групової роботи, диспуту, дебатів, психодрами тощо);
• розподіл часу на кожний етап заняття;
• логічна завершеність етапів;
• дотримання регламенту, темпу та ритму діяльності;
• дотримання композиції дійства (зав’язка, кульмінація, розв’язка);
• правильність, емоційність, акцентованість мовлення.

Гігієнічні вимоги:

• комфортність;
• профілактика перевтоми;
• чергування праці та відпочинку;
• чистота, порядок.

 

 

Технологія  інтеракцій

 

Технологія проблемної лекції

Лекція (від лат. – читання) – один з розповсюджених академічних методів організації навчання. Розрізняють вступні, оглядові, узагальнюючі та “поточні”. Класифікація лекцій обумовлюється їх дидактичною метою.

Лекція вважається активним методом  організації навчання, поскільки  слухачі під час її слухають, сприймають, усвідомлюють інформацію, виділяють у ній суттєве, складають конспект тощо. Однак використання пояснювально-ілюстративного методу навчання, викладу інформації у вигляді “готівки”, монологічність педагога, який розповідає, пояснює, наводить приклади, демонструє наочність, робить висновки, - не дозволяє віднести лекцію до інтерактивних методів, а також – до проблемних.

У класичному вигляді академічна лекція використовується у системі вищої  та післядипломної освіти. Проте її відсоток з-поміж навчальних занять у інших формах поступово зменшується (25 – 40 відсотків). Особливо це стосується вищих навчальних закладів у розвинутих країнах Європи та в Америці. Так, студенти університетів Великобританії схиляються до  тих навчальних планів, у яких 70 – 75 % часу виділено для проведення тьюторських занять, співбесід, семінарів, практикумів, для самоосвітньої та дослідницької роботи. Шкільна лекція вирізняється від академічної тривалістю, підвищеним контролем та корекцією діяльності учнів з боку вчителя, організацією повторення основних положень тощо.

Академічна та шкільна лекція потребує осучаснення, удосконалення її достатньо  “консервативної” структури та методики. Відтак лекція має набути ознак проблемної, інтерактивної. Це стане можливим в разі включення до її структури проблемної дискусії, діалогу, евристичної бесіди, елементів мозкового штурму, постановки контрольних питань,  обговорення проблем для самостійного дослідження, організації подальших семінарів, практикумів.

 

Орієнтовна структура  лекції з елементами інтеракції:

1. Оголошення теми лекції як актуальної наукової проблеми.

2. Мета як намагання розкрити  тему, здійснити пошук шляхів  розв’язання проблеми.

3. План як послідовність кроків  розв’язання проблеми. Проблемність  та привабливість пунктів плану.

4. Список літератури – як джерел, у яких певним чином розглядається означена проблема. Короткий аналіз наукових підходів до розв’язання проблеми як діалог ідей.

5. Ознайомлення з тезаурусом.
6. Евристична бесіда.
7. Створення проблемної ситуації. Полеміка.
8. Виклад основних тез. Їх фіксація. Виділення головного.
9. Обговорення. Інтерв’ювання.
10. Загальний висновок. Рефлексія.

 

 Оцінка якості лекції

І. Зміст лекції:

• науковість;
• новизна та інформативність матеріалу;
• зв’язок з практикою;
• логічність;
• проблемність;
• діалогічність підходів до розв’язання проблеми;
• внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки.

ІІ. Методика:

1. Відповідність структури навчальній, розвивальній та виховній меті.

2. Логічність побудови лекції. Оптимальність  композиції з точки зору розкриття  головної тези та конструктивних питань, що її реалізують.

3.Доцільне, правильне та вичерпне  застосування перцептивних, логічних  та проблемно-діалогічних методів  навчання та адекватних їм  форм взаємодії та спілкування.

4.Активізація мислення: проблемність, діалогічність наукових підходів до розв’язання проблеми, аналіз, порівняння, пошук аналогій, викликання асоціацій, екстраполяція, обмін думками, полеміка, бесіда тощо).

5. Доказовість, аргументованість  висловлювань.

6. Виділення головних думок.

7. Використання прийомів закріплення (повторення, питання для перевірки, підведення підсумків після кожного етапу лекції та наприкінці).

8. Раціональне використання дошки,  наочних посібників (таблиць, структурно-логічних  схем, малюнків тощо), ТЗН.

ІІІ. Керівництво роботою учнів:

1. Темп лекцій для запису (змінення темпу, паузування, інтонаційне виділення головного).
2. Використання прийомів підтримки уваги (риторичні питання, гумор, екскурси у суміжні галузі, зауваження, ремарки тощо).
3. Оптимальний стиль спілкування (свобода спілкування, можливість задавати питання, дискутування, обговорення, висловлювання власних думок).
4. Активізація мислення: проблемність, діалогічність наукових підходів до розв’язання проблеми, аналіз, порівняння, пошук аналогій, викликання асоціацій, екстраполяція, обмін думками, полеміка, бесіда тощо).

ІV. Лекторські дані педагога:

• компетентність (знання предмету);
• переконливість;
• емоційність;
• уміння встановлювати контакт з аудиторією;
• володіння методикою лекції та її інтерактивних фрагментів;
• тактовність;
• уміння перебудовуватись в процесі взаємодії;
• правильність та виразність мови.

V. Аспект культури мови:

• фонетично-інтонаційна виразність мови, чіткість вимови, немонотонність, уміння управляти голосом;
• нешаблонність мови;
• доцільне використання цитат, крилатих висловів, порівнянь, метафор тощо;
• доступність викладу, прийнятний ступінь популяризації наукових положень;
• узгодженість тону, тембру, темпу та стилю мовлення.

VI. Результати лекції:

• інформаційна цінність;
• реалізація дидактичних цілей;
• виховний вплив;
• активізація мисленнєвої діяльності, викликання емоцій;
• виховний вплив.

 

Технологія семінару

Семінар – від лат. seminarium – “розсадник” знань.

Семінар передбачає обговорення складних питань у змісті матеріалу за темою, а також повідомлень, доповідей, рефератів, підготовлених учнями.

Завдання семінару:

• поглибити, розширити знання учнів, що засвоєні під час попередніх лекцій, самостійної роботи;
• розвинути пошуково-творчу активність та самостійність учнів;
• розкрити сутність протиріч  та складних питань у змісті навчального матеріалу.

До важливих показників якості семінару відносяться:

- розв’язання проблем;

• активізація мислення;
• сформованість в учнів умінь та навичок здійснювати логічні мисленнєві операції;
• сформованість умінь та навичок готувати доповіді, повідомлення, реферати у усній та письмовій формі;
• сформованість умінь та навичок мовлення (логічність, послідовність, конкретність, лаконічність, аргументованість, доказовість, ілюстрованість тощо).

Класифікація семінарів:

• проблемний семінар – розв’язання проблем, подолання утруднень, протиріч у змісті навчального матеріалу;
• семінар – грунтовне відпрацювання вузлових питань;
• семінар – спецсемінар дослідницького характеру за окремими проблемами науки;
• семінар – розгонута фронтальна евристична бесіда;
• семінар – дискусія;
• семінар – захист доповідей;
• семінар – узагальнення та систематизація знань.

 

Структура семінару залежить від дидактичної мети, з якою його організовують. Наведемо структури деяких семінарів.

Проблемний семінар:

1.  Організаційна частина: установка,  інструктаж, постановка проблемних питань, розподіл доручень, ролей.

2. Висування ідей, гіпотез, пропонування моделей. Їх доведення, аргументація. Доповнення. Корекція. Вироблення висновків стосовно розв’язання кожної проблеми.
3. Оцінка результатів.
4. Підсумки. Творча рефлексія.

Семінар – захист доповідей, рефератів:

1. Організаційна частина: оголошення мети, плану; установка, розподіл ролей та доручень (доповідачі, співдоповідачі, опоненти, рецензенти), утворення груп.
2. Інструктаж учасників. Пред’явлення критеріїв оцінювання якості доповіді, реферату.
3. Заслуховування доповідей та співдоповідей або захист рефератів.
4. Організація дискусії. Опонування. Обговорення виступів. Коригування. Пропозиції, рекомендації учасників семінару виступаючим.
5. Оцінка результатів.
6. Підсумки. Творча рефлексія.

Семінар – евристична бесіда:

1. Організазаційна частина.
2. Усвідомлення проблеми.
3. Висування гіпотез, ідей, моделювання.
4. Колективний пошук шляхів доведення гіпотез. Аргументація.
5. Оцінка правильності доведення. Коригування.
6. Підсумки. Рефлексія.

 

 Вимоги до проведення  семінарів:

- визначення кола суттєвих проблемних питань з урахуванням ступеня проблемності та значимості певного питання для розуміння науки, способів використання наукових положень у практичній діяльності;

• попередня теоретична підготовленість учасників;
• своєчасність розподіл завдань, ролей та доручень (на основі диференціального підходу);
• чіткість та доцільність, адресність інструкцій та консультацій;
• оптимальність управління пошуково-пізнавальною діяльністю учнів;
• оптимальне використання комплексу методів, способів та засобів навчання (рецептивні, перцептивні, пошукові; опорні структурно-логічні схеми, таблиці, інструктивні матеріали; ТЗН тощо);
• аргументованість, доказовість всіх положень;
• оцінювання результатів за визначеними нормами та критеріями. Обов’язковість рецензування, оціночного судження;
• дотримання інструктивно-демократичного стилю спілкування педагога та учнів;
• постійне стимулювання та мотивування учнів щодо активної та інтенсивної пошукової діяльності;
• обов’язковість розв’язання проблем семінару;
• оптимальність техніки проведення семінару;
• результативність семінару: досягнення мети семінару через розв’язання проблем, поглиблення знань за темою, формування умінь та навичок пошукової діяльності, розвиток самостійності, оптимальне використання прийомів розумової праці, засвоєння етичних норм взаємодії та спілкування.