Структура, семантика та переклад англомовних термінів підмови лінгвістики

Прибічники другого  підходу Г.О. Винокур [8, c. 7], В.Г. Гак [11, с. 68] наголошують на тому, що термін не є особливим словом, це особливе використання лексичної одиниці  незалежно від того, якою частиною мови це слово репрезентовано, тобто  функція, вид використання, а не особливий тип лексичних одиниць. Згідно з функціональним підходом, термін розглядається як створена штучно чи взята з природної мови одиниця спеціального найменування, яка виражає та формулює професійне поняття, використовується у процесі пізнання й освоєння наукових і професійно-технічних об’єктів і зв’язків між ними.

У нашій курсовій роботі ми дотримуємося погляду, що жоден із зазначених підходів до визначення терміна окремо не може бути визнаний цілком задовільним. Лише у сукупності вони дозволяють зрозуміти сутність терміна. Розглянемо властивості, які дослідники вважають пріоритетними для терміна [55, с. 13].

1. Співвіднесення терміна з відповідним поняттям у лексичній системі певної галузі науки або техніки [71, c. 96]. Понятійність терміна визнається його найважливішою відмінною рисою [60, с. 130]. Вказівка на співвіднесення терміна з поняттям є обов’язковою, оскільки саме воно стало підґрунтям для дефініції терміна, яку сьогодні поділяє більшість дослідників термінології [10, с. 36].
2. Системність терміна. Багато дослідників зазначають, що термін має системний характер, оскільки ця одиниця, насамперед, є елементом термінологічної системи [14, с. 9; 25, с. 17]. Згідно з основною ідеєю теорії систем, комплексне ціле складається з сукупності елементів, інтегрованих різними взаємозв’язками і відокремлених від того, що їх оточує, певними межами. Під системою ми розуміємо упорядковану єдність взаємопов’язаних елементів, що має ієрархічну структуру і виконує певні функції. Як системні елементи сучасних мов, терміни морфологічно конкретні (іменник, дієслово, прикметник), структурно різнопланові (слова, словосполучення), семантично неоднорідні (моносемічні, полісемічні), вони можуть бути репрезентовані в лексико-семантичних групах (омоніми, синоніми, антоніми). Лінгвісти також вказують на подвійну природу терміна: він є не тільки елементом лексики, а й елементом системи наукових понять, формою їх існування [32, с. 170; 20, с. 110].
3. Стилістична нейтральність. На думку Г.О. Винокура [8, с. 12], О.О. Реформатського [56, с. 164] та ін., термін має бути деемоційним, тобто позбавленим стилістичної маркованості та емоційно-експресивного забарвлення. Ми поділяємо точку зору Г.О. Винокура та О.О. Реформатського, які вважають, що у термінологічному полі термін позбавлений емоційних характеристик. У роботі виходимо з того, що у терміна немає завдання виражати ставлення адресанта до об’єкта, а він лише відповідає за точність переданої інформації.
4. Наявність дефініції. Кожна термінологічна одиниця має свій зміст. Термін як фахове слово з наукової галузі встановлений чітко відповідною дефініцією за своїм значенням. Спеціальна дефініція розглядається в роботах деяких термінологів як основа для входження терміна до терміносистеми [25, с. 19]. Дослідники зазначають, що дефінітивність є обов’язковою властивістю термінологічної одиниці. Термін має точну дефініцію. Зазвичай дефініція тлумачиться як логічне визначення поняття, сукупність його характерних інтегральних та диференційних ознак. Відсутність дефініції не дозволяє терміну виконувати своєї функції, а саме позначати поняття певної наукової системи.

У нашій роботі ми дотримуємось погляду, що дефінітивність є провідним  критерієм для визначення терміна, оскільки лише за її наявності термін може позначати поняття термінологічної системи. Дефініція надає мінімум відомостей, необхідних для розуміння, сприйняття й розмежування окремих понять, для встановлення їхньої ієрархії.

5. Точність. На важливість цієї ознаки вказується у праці Т.Р. Кияка [25, с. 21] та ін. Поняття точності з усіма його проявами (точність у математиці, точність у гуманітарних науках, точність висловлення думки і т. ін.) є предметом спеціального вивчення у кожній науці. Термін зазвичай співвідноситься з поняттям, яке він визначає. Слова і словосполучення, що позначають наукові і технічні поняття, повинні відображати найсуттєвіші ознаки своїх об’єктів. Ці ознаки мають бути дібрані за принципом необхідності й достатності для виділення конкретного поняття з низки близьких. Від терміна вимагають, по можливості, максимальної точності, щоб він чітко і повністю відбивав властивості предмета [74, с. 73-76].
6. Стислість. Ця риса забезпечує легке запам’ятовування і широке застосування терміна. На думку ряду науковців термін має бути коротким, оскільки це полегшує оперування поняттям у процесі наукової, виробничої й академічної роботи [65, с. 69]. Але, водночас, довжина термінологічної одиниці має бути достатньою для позначення кожного поняття і виокремлення його з низки суміжних. На нашу думку, точність терміна набагато важливіша за стислість, оскільки основним завданням терміна є позначати певне поняття. Беручи це до уваги, не можна вважати полікомпонентність терміна його недоліком. Якщо певне поняття позначається за допомогою багатокомпонентного словосполучення, що складається з пов’язаних між собою слів, це забезпечує і системність терміна, і демонструє зв’язок цього поняття з іншими. Таким чином, ми поділяємо думку про те, що стислість не повинна бути визначним критерієм оцінки терміна, для якого основним є точність.
7. Спеціальна сфера функціонування. Специфіка терміна полягає в чітко обмеженій сфері його використання, в кореляції поняття та слова [43, с. 13]. Проте, у лінгвістиці існує точка зору [65, c. 15], що термін не перестає бути терміном, якщо його і об’єкт, який він позначає, знають і використовують за межами вузького кола осіб-спеціалістів.
8. Незалежність від контексту. За О.О. Реформатським [56, с. 172], терміни набувають моносемічності не через умови контексту, а через належність до певної термінології. Таким чином, на відміну від слів-нетермінів, слова-терміни не залежать від контексту.

Безумовно, незалежність від контексту безпосередньо  пов’язана з моносемією терміна. Таким чином, чим більше термін задовольняє  вимозі однозначності, тим меншою мірою  виявляється його залежність від контексту, наближаючись до вичерпної незалежності однозначних термінів [65, с. 12].

9. Моносемія. Однозначність терміна вважається його пріоритетною властивістю. Прагнення до моносемічності виступає основним завданням стандартизації термінології. Кожне наукове поняття в конкретній поняттєвій системі в ідеалі співвідноситься лише з одним терміном, а кожному терміну, відповідно, надається лише одне значення. На моносемії термінів наголошує ряд лінгвістів, зокрема Г.О. Винокур [8, с. 13], О.О. Реформатський [56, с. 174]. Вони вважають, що термін, на відміну від звичайного слова, має бути однозначним, тобто позначати обмежене, чітко фіксоване поняття.
10. Можливість існування у вигляді слова або словосполучення. Цю властивість термінів виокремлює більшість термінологів, зокрема Б.М. Головін [13, с. 23], В.П. Даниленко [15, с. 29] та ін. Вивчення професійних мовних підсистем свідчить про те, що спеціальні поняття позначаються не лише окремими словами-термінами, але й різноманітними словосполученнями, тобто багатокомпонентними терміноодиницями. Терміносполучення вважається терміном з огляду на те, що воно позначає певне, закріплене за ним поняття даної професійної сфери діяльності людини. Тільки за такої умови словосполучення може вважатися термінологічним і входити до словникового складу [52, с. 81].
11. Мотивованість. Мотивованість терміна розуміється як семантична прозорість, яка дозволяє скласти уявлення про поняття, яке називає термін [49, с. 65]. При цьому наголошується на тому, що мотивованість є діючим мовним фактором, який значною мірою зумовлює розвиток і вдосконалення термінології.
12. Загальноприйнятість. Цю властивість терміна виокремлюють О.В. Крижанівська, Л.О. Симоненко [33, с. 15-16], О.В. Суперанська, Н.В. Подольська та Н.В. Васильєва [60, с. 108], вважаючи її найбільш системно важливим чинником, який не варто ігнорувати. У нашій роботі ми теж поділяємо цю думку. Слід зазначити, що під час укладання термінологічних рекомендацій перевага надається більш поширеному терміну, що має тривалішу традицію застосування. Заміна менш удалих, але загальноприйнятих термінів на більш вдалі, системно правильні, завжди викликає порушення сталої системи.

Найсуттєвішою ознакою, за якою терміноодиниці дистанцюють  від слів загальної мови, виступає їх належність до термінологічного поля [60, c. 110-111]. Під термінологічним полем у нашій роботі ми розуміємо своєрідну штучно окреслену галузь існування терміна, у межах якої він має всі ознаки, властиві терміноодиницям. Поле для термінологічного поняття є тією система понять, до якої воно належить, а для терміна-слова полем виступає та сукупність інших терміноодиниць, з якими він взаємодіє у межах даної термінологічної системи.

Терміни наділені поліфункціональністю. Функція як об’єкт лінгвістичного аналізу визначає сутність і напрям значної частини сучасних досліджень мови [18, с. 73; 69, с. 564]. Ми дотримуємось тлумачення функції як практичного виявлення сутності мови, специфічної дії мови, що обумовлена самою її природою. Зазначимо, що термінологічна одиниця здатна виконувати номінативну, дефінітивну, акумулятивну та комунікативну функції.

Номінативна функція  реалізується в тому, що терміни  називають загальні властивості, поняття  та категорії. Особлива функція, в якій слово виступає як термін, як зазначає Г.О. Винокур, є функція назви [8, с. 5]. Пріоритетного значення цій функції надає і І.В. Житнікова [18, с. 73]. Вона наголошує на тому, що в семантичній структурі терміна номінативна функція є домінуючою, оскільки основним в значенні терміна є вказівка на предметну денотативну співвіднесеність.

Дефінітивна функція  полягає у тому, що термін визначає і уточнює поняття, максимально  конкретизуючи його і усуваючи можливість подвійного розуміння його суті. Вона набуває особливого значення, коли йдеться про „нонсубстанціальні”  терміни, тобто терміноодиниці, що збігаються за формою з лексичними одиницями загальної мови. Вони функціонують у звичайній мові і не співвідносяться з відповідними дефініціями.

Терміни виконують й  акумулятивну функцію, що забезпечує взаєморозуміння  при спілкуванні фахівців. Як зазначає М.М. Володіна [10, с. 37], термін, створений на базі загальновживаного слова конкретної мови, акумулює загальномовну та спеціальну інформацію. Отже, лексична одиниця, що стає терміном, накопичує інформацію двічі: спочатку акумулюється загальномовна інформація, потім і термінологічна, що базується на дефініції. У процесі створення спеціального терміна відбувається первинне кодування відповідної термінологічної інформації.

Перелік термінологічних  ознак, функцій і вимог до терміна  свідчить про необхідність застосування різнобічного підходу до такого складного й поліаспектного поняття як термін.

Під терміном ми розуміємо  слово або словосполучення, яке  слугує для визначення відповідного спеціалізованого поняття, що відноситься  до певної галузі знання або діяльності. Терміну властива історично вмотивована чи умовно закріплена дефініція і системність.

У термінознавстві неоднозначним  на сьогодні є не тільки слово „термін”, а й „термінологія”. Слово „термінологія” походить від латинського terminus „обмежений” та старогрецького logos „слово”, „наука”, „учення”, „галузь знання”. Щодо диференціації змісту в понятті „термінологія”, то заслуговують на увагу концептуальні положення, які сформулювали О.В. Суперанська, Н.В. Подольська, Н.В. Васильєва [60, с. 12]. Вони розглядають термінологію в кількох аспектах: 1) як сукупність термінів певної галузі знань; 2) як учення про утворення, склад і функціонування термінів певної галузі знань, певної мови і їх еквівалентів в інших мовах; 3) як загальне термінологічне учення.

Під термінологією Б.М. Головін та Р.Ю. Кобрін розуміють [13, с. 7]: 1) сукупність слів та словосполучень, що називають спеціальні об’єкти і виражають спеціально-професійні поняття; 2) розділ мовознавства, що вивчає сукупності термінів, їх граматичну організацію та закони функціонування.

Полісемічність поняття  „термінологія” привертала увагу  і зарубіжних дослідників (див., напр., [74, с. 73]). Термін „термінологія” охоплює  багато понять і йому властиві різні  дефініції залежно від позицій автора. Слід зауважити, що зазначена полісемія не є перешкодою для взаєморозуміння між дослідниками, оскільки умови контексту або ситуації сприяють моносемії слова „термінологія” у кожному його використанні.

Релевантним для нашого дослідження є такі тези Р. де Богранда щодо призначення термінології [4, с. 29]:

1. термінологія є спеціалізованим лексичним складом;
2. термінологія слугує інструментом для втручання у звичайне спілкування;
3. термінологія дає ключові слова для розширення спеціалізованих меж знань про певну галузь;
4. термінологія є системою сигналів для того, щоб відрізнити „своїх” від „сторонніх”;
5. термінологія є організаційним і педагогічним інститутом для пропонування чи одержання компетентності та досвіду в певній галузі знань;
6. термінологія називає контрольні центри в межах специфічних знань у певній галузі.

Під поняттям „термінологія  машинобудування” ми розуміємо прошарок лексики, що обслуговує галузь машинобудування  і до складу якого відносяться  назви предметів, дій, процесів, явищ, осіб, безпосередньо пов’язаних з машинобудуванням як галуззю професійної діяльності.

Термінологічні одиниці  причетні до двох систем: системи мови і системи наукових понять. Термінологія є своєрідним містком між наукою та загальновживаною лексикою. У термінології поєднуються два типи зв’язків: понятійні і мовні. Вона зумовлена загальною системою мови, підкоряється її законам і нормам та корелює з нею у руслі взаємодії і взаємозбагачення [78]. Однак, в силу принципово іншої організації, термінологія не розчиняється в системі загальновживаної лексики, і всі лексико-семантичні процеси мови реалізуються в ній специфічно, в тісному зв’язку з поняттями певної галузі науки і техніки, які, у свою чергу, утворюють систему. Безпосередній зв’язок елементів термінології з поняттями науки і техніки, що знаходяться у постійному русі і розвитку, зумовлює динамічний характер термінології. Це робить її найрухомішим шаром лексики.