Трансфер технологий

 

Зміст

 

1. Поняття «Трансфер технологій»…………………………………………….2
2. Причини міжнародної передачі технологій………………………………..4
3. Міжнародні аспекти ефективності трансферу технологій………………….5
4. Форми міжнародного обміну технологіями ………………………………..11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Трансфе́р техноло́гій, який також називається передачею технології, являє собою процес передачі навичок, знань, технологій, методів виробництва, зразків виробництва і складових об'єктів технологій між урядами та іншими установами з метою забезпечення науково-технічного прогресу. Трансфер робить технології доступними для широкого кола користувачів, це сприяє подальшому використанню і відтворенню технологій, а також створення нових продуктів, процесів, матеріалів або послуг.

Трансфер технології —  основна форма просування інновацій :

• передача патентів на винаходи;
• патентне ліцензування;
• торгівля безпатентними винаходами;
• передача технологічної документації;
• передача ноу-хау;
• передача технологічних відомостей, що супроводжують придбання чи оренду (лізинг) устаткування і машин;
• інформаційний обмін у персональних контактах на семінарах, симпозіумах, виставках тощо;
• інжиніринг;
• наукові дослідження і розробки при обміні ученими й експертами;
• проведення різними фірмами спільних розробок і досліджень;
• організація спільного виробництва;
• організація спільного підприємства.

 

Законодавство України 

Трансфер технології —  передача технології, що оформляється шляхом укладення двостороннього або  багатостороннього договору між  фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або  припиняються майнові права і  обов'язки щодо технології та/або її складових. [12]

Згідно з українським  законодавством, фізичні особи для  здійснення на постійній та/або професійній  основі посередницької діяльності у  сфері трансферу технологій (технологічні брокери) та юридичні особи, установчим документом яких передбачено таку діяльність та до штатного розпису яких входить щонайменше один технологічний брокер, повинні пройти відповідну державну акредитацію і отримати свідоцтво про акредитацію. [13]

На ряду з поняттям «технологічний брокер», використовується «технологічний менеджер». Різниця в тому, що технологічний  брокер потребує державної акредитації, а технологічний менеджер — ні. Технологічний брокер виконує оформлення угод про трансфер технологій, розроблених  за державним замовленням, а також  технологій, виготовлених за державний  кошт. В тому числі, при експорті/імпорті  військової техніки.

Уповноваженим державою посередником у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності у сфері експорту та імпорту  продукції і послуг військового  та спеціального призначення є Державна компанія «Укрспецекспорт».

Академією технологічних  наук України спільно з Міністерством  освіти і науки України з 2008 року реалізується проект «Національна мережа трансферу технологій» основу якого  було покладено пілотний проект «Українська  мережа трансферу технологій». [14] В рамках спільного проекту передбачається виконання наступних завдань:

• розповсюдження «ідеї» трансферу технологій, як важливого фактору формування інноваційного середовища;
• розширення обміну інформацією між учасниками трансферу технологій (вченими, спеціалістами та менеджерами);
• створення бази даних нових технологій та її актуалізація;
• підготовка спеціалістів у сфері трансферу технологій (у тому числі технологічних брокерів) та підвищення їх кваліфікації;
• проведення оцінки нових технологій, розробка та впровадження механізмів їх комерціалізації;
• надання консультаційних послуг суб'єктам трансферу технологій;
• забезпечення взаємодії між регіональними та галузевими мережами (системами) трансферу технологій у рамках національної мережі трансферу технологій;
• забезпечення взаємодії учасників Національної мережі трансферу технологій з міжнародними мережами.

 

Причини міжнародної  передачі технології:

1) нерівномірність економічного  розвитку окремих держав і  неоднаковий рівень розвитку  науки та техніки в різних  країнах, зосередження окремих  їх видів у різних країнах,  що зумовлює виробництво ними  певних товарів на більш ефективному  рівні, ніж в інших країнах.  У таких умовах країни, що не  мають можливості витрачати великі  кошти на наукові дослідження,  купують іноземні науково-технічні  знання і використовують їх  у своїй промисловості. Приклад  – Японія. Її доля в світовому  імпорті ліцензій складає 16 %;

2) для країн, що розвиваються, придбання іноземної технології  є важливим засобом подолання  технічного відставання і створення  власної промисловості;

3) монополізація НТП великими  фірмами. Часто тільки їм під  силу здійснення довгострокових  дорогих науково-дослідних робіт;

4) загострення конкурентної  боротьби на світовому ринку.  Крупні ТНК розглядають експорт  нових досягнень науки та техніки  як один із засобів створення  своїх філій за кордоном чи  встановлення контролю над фірмами  інших країн;

5) розвиток місцевих можливостей  щодо вдосконалення технології  з урахуванням потреб національної  економіки.

 До міжнародного технологічного  обміну залучені:

 а) наука – теоретичні  закономірності пізнання природи;

 б) техніка – досвід  перетворення природи;

 в) виробництво –  створення матеріальних благ;

 г) управління –  дії щодо вирішення виробничих  та інших завдань. 

 

 

 

 

 

 

МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ  ЕФЕКТИВНОСТІ ТРАНСФЕРУ

ТЕХНОЛОГІЙ

Сьогодні відбувається відносне скорочення міжнародної торгівлі сировиною та енергоносіями (паливними ресурсами), а також скорочується частка продовольчих товарів, при цьому більшого значення набуває торгівля виробами, що потребують значних витрат праці і капіталу, особливо новітніми технологіями.

Міжнародна торгівля відкриває  безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі, країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони отримують можливість імпортувати ту продукцію, якої вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє розповсюдженню нових ідей і технологій. Коли в певній країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розповсюджують технологію по цілому світу. Україні, яка зберегла значний науково-технічний потенціал, у найкоротший термін необхідно освоїти механізми комерціалізації результатів наукових досліджень і науково-технічних розробок та включити інтелектуальний продукт у ринковий оборот для того, щоб стати гідним учасником міжнародної економіки знань.

В контексті міжнародних  економічних відноси н (МЕВ) залежно  від того, що розуміється під технологією, її міжнародне переміщення можна розглядати або як звичайну міжнародну торгівлю специфічним товаром, і як переміщення фактора виробництва, тобто ресурсу, який необхідно витратити, щоб виробити інший товар. Технологію поряд із працею можна вважати людським ресурсом, що самостійно або спільно з майновими ресурсами використовується для створення товарів [6]. Відповідно до визначення Innovation Relay Centers (ІRC) трансфер технологій являє собою взаємодію між двома і більше партнерами, де хоча б один з партнерів передає свою технологію через ноу-хау, патенти і технічне сприяння іншому, який бажає впровадити і використати цю технологію для конкретної мети.

У МЕВ матеріальними носіями  технології можуть виступати:

а) товари – у випадку  міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;

 б) капітал – у  випадках міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами (машинами та обладнанням, що створені на базі нових технічних рішень, а також поставка продукції підприємствам, які реалізують нові технологічні процеси);

 в) праця – міграція висококваліфікованих науково-технічних кадрів. Типологія інституціональних форм міжнародного трансферту технології Peter Buckley (1985): філії іноземних компаній; дочірні компанії; спільні підприємства; ліцензійні угоди; франчайзинг; контракти "під ключ"; інжиніринг; контракти з менеджменту тощо.

Розвинені країни, використовуючи міжнародний трансфер технологій, прагнуть змінити свої позиції і структуру своєї присутності на міжнародному ринку, здійснюючи тим самим неадміністративний вплив на структуру виробництва товарів (послуг) державного і приватного сектора економіки. Для країн з перехідною економікою розвиток трансферу може бути способом реструктуризації економіки, збільшення експортних надходжень у бюджет [1].

В умовах України сучасні  технічні розробки в різних регіонах, це капітал, який має бути захищений і працювати на благо країни. При усуненні митних та інших бар'єрів інтелектуальна власність і товари, пов'язані з унікальними "ноу-хау" і розробки вчених можуть стати конкурентоздатним товаром (рис. 1).

 

 

Рис. 1. Отримання вигід від експорту інтелектуальної власності і продукції на основі високих технологій

При дослідженні загальноприйнятих  міжнародних індикаторів ринку  інтелектуальної власності з метою відстеження ефективності дифузії знань за рахунок розповсюдження технологій на рівні країн виявлено, що саме патентна інформація та статистика використовуються найчастіше. Крім цього, патенти часто використовуються як проміжний показник ефективності капіталовкладень. Gags і Stern, які тривалий час досліджували можливість виміру результативності технологічного трансферу, довели, що міжнародне патентування охоплює всі альтернативні виміри результативності інновацій, а також відображає приклади успіху у міжнародній конкуренції, яка базується на впровадженні інновацій. Цієї ж точки зору дотримуються і міжнародні організації, до функцій яких належить вивчення проблем здійснення міжнародного трансферу технологій, зокрема ОЕСР та СОТ [9].

На сьогодні ж понад 90% продукції України, не має відповідного науково-технологічного забезпечення, відтак вітчизняна продукція стає все менш конкурентоспроможною, а товарна структура експорту є загрозливою, бо обсяги формуються за рахунок сировинних галузей (табл. 1).

На відміну від розвинутих країн, у яких 85-90% приросту ВВП забезпечує виробництво та експорт наукомісткої продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, загальні оцінки якого складають 2,5-3 трлн дол., становить приблизно 0,05-0,1%. Відповідно технологічна ємність торгівлі (частка витрат на дослідження і розробки в обсязі експорту) є досить низькою.

Рентно-сировинна економіка  не може лежати в основі суверенної демократії, оскільки не забезпечує стабільність та високий рівень життя і розкладає демократичні основи правління, дозволяючи легко концентрувати капітал в одних руках. Вже зараз Україна знаходиться у технологічній залежності від розвинутих країн. Лідерами впровадження передових технологій є південна Корея, Китай, Сінгапур, США, Японія та інші. На світовому ринку частка цих країн, що охоплює лише 15% населення планети, сягає майже 80%. І. Шугурова [11] наводить перелік умов, без яких трансфер неможливий: здійснення моніторингу ступеня сприйнятливості та зацікавленості закордонних ринків у вітчизняних розробках, маркетингові дослідження світових ринків високих технологій, орієнтації на сучасну класифікацію технологій не лише по галузевій приналежності, а і по ступеню прибутковості.

Транснаціоналізація трансферу як нове явище вимагає всебічно продуманих заходів щодо оформлення його структури. Наявність позитивних перспектив економічної самостійності країни у світовій економіці пов'язані з її інтеграцією у світовий інноваційно-технологічний простір на умовах забезпечення її технологічної самостійності, безпеки, врахування національних інтересів. У цьому зв'язку інституціональне забезпечення технологічного трансферу за кордон припускає належне забезпечення всіх його ланок, починаючи з етапу створення конкурентоздатних на світовому ринку технологій до успішного здійснення передачі технологічного продукту.

В кожній високорозвиненій країні є державний чи політичний орган, що регулює ринок технологій в державних інтересах, наприклад, в США це Національна агенція в сфері трансферу технологій. Це зумовлено перш за все, необхідністю контролю за передачею технологій зі сторони держави і необхідністю постійного коригування законодавчої бази для високотехнологічного ринку. Наприклад, за період з 1975 по 2000 рік в США прийнято біля тридцяти законів в сфері трансферу технологій та ринку ІВ. В Україні ж на сьогоднішній день відповідна законодавча база взагалі відсутня, відповідний закон прийнятий лише в першому читанні.