Лікарські препарати. Способи їх застосування. Техніка підшкірних, внутрішньом’язових ін’єкцій

Правила виконання  внутрішньо шкірних та підшкірних ін’єкцій

Перед ін’єкцією шкіру  протирають двома ватними кульками, змоченими 0696 спиртом. Після виконання ін’єкції до місця уколу прикладають ватну кульку (третю), змочену спиртом, і роблять легкий масаж для кращого розсмоктування ліків.

Категорично забороняється  користуватися одним і тим  самим шприцом для введення ліків  декільком хворим. Для кожної ін’єкції треба брати окремі голку та шприц. Не дозволяється змішувати в одному шприці різні ліки і вводити їх разом без спеціального дозволу  лікаря.

Існують внутрішньошкірний, підшкірний, внутрішньом’язовий, внутрішньовенний і внутрішньоартеріальний методи введення лікарських препаратів.

Внутрішньошкірні ін’єкції призначають для місцевого знеболення та діагностичних проб, наприклад, діагностики туберкульозу (проба Манту), профілактики правця. Для діагностичних проб використовують переважно шкіру внутрішньої (долонної) поверхні передпліччя.

Для виконання внутрішньошкірної ін’єкції беруть шприц місткістю 1-2 мл, найтоншу і найкоротшу ін’єкційну голку. Кількість рідини для введення — від кількох крапель до 1 мл. Положення хворого сидяче. Місце ін’єкції протирають двома ватними кульками, змоченими 96% спиртом. Шприц беруть у праву руку так, щоб І, III і IV пальці утримували циліндр, II - муфту голки, а V - поршень. Видаляють пухирці повітря з шприца, тримаючи його вертикально і легко натискаючи на поршень до появи краплі розчину з просвіту голки. Після висихання шкіри лівою рукою обхоплюють передпліччя хворого знизу і злегка розтягують шкіру. Тримаючи шприц з голкою зрізом догори і майже паралельно до поверхні шкіри, вколюють голку на незначну глибину в товщу шкіри так, щоб занурився її зріз. Лівою рукою повільно натискаючи на поршень, вводять вміст шприца. При цьому на місці ін’єкції утворюється білуватий горбик. Стерильну ватну кульку, омочену спиртом, прикладають до місця ін’єкції і швидким рухом витягають голку.

При порушенні правил асептики й антисептики на місці ін’єкції можуть утворюватись інфільтрати, рожисте запалення, іноді спостерігаються алергічні реакції.

Підшкірні ін’єкції забезпечують відносно швидке (протягом 20 хв.) всмоктування лікарських препаратів у загальне коло кровообігу. Для підшкірних ін’єкцій частіше використовують зовнішню поверхню плеча, підлопаткову ділянку, передньо-зовнішню поверхню стегна, бокову частину передньої черевної стінки і ділянку навколо пупка. У цих місцях шкіру і підшкірну основу легко захопити в складку, до того ж відсутня небезпека ушкодження великих судин і нервів. Положення хворих сидяче. Пацієнтам з лабільною нервовою системою, схильним до запаморочень, ін’єкції необхідно виконувати в лежачому положенні. Протипоказані підшкірні ін’єкції при глибоких змінах шкіри, опіках, ранах, гнійниках, що поширюються на місця, де треба робити укол, а також вираженому набряку і рубцевих змінах підшкірної основи.

Для виконання підшкірних ін’єкцій використовують шприц об’ємом 1-2-5 мл, голку довжиною 20 мм і діаметром 0,4 мм. Підшкірно вводять 1—2 мл розчину, максимальний об’єм не повинен перевищувати 5 мл. У місці ін’єкції шкіру протирають 96% спиртом. Наповнений ліками шприц тримають у правій руці вертикально і, легко натискаючи на поршень, видаляють з нього пухирці повітря. Вказівним та великим пальцями лівої руки захоплюють шкіру з підшкірною основою у відповідній ділянці і відтягують її догори. Коротким швидким рухом під гострим кутом (30-45°) по току лімфи (від периферії до центру) вколюють голку зрізом догори на 2/3 її довжини в основу утвореної складки на глибину 1-2 см між І та II пальцями лівої руки. Після проколу шкіри складку відпускають і ІІ-Ш пальцями лівої руки затискають обід циліндра шприца, а 1-м пальцем надавлюють на рукоятку поршня і повільно вводять ліки під шкіру. Потім лівою рукою, прикладають змочену в 96% спирті ватну кульку до місця уколу і швидким рухом витягають голку. Цією ж ватою лівою рукою злегка масажують місце введення ліків, щоб вони краще розподілилися в підшкірній основі.

При введенні олійних розчинів слід пам’ятати, що перед набиранням ліків у шприц ампулу з розчином необхідно підігріти на водяній  бані до температури 25-30°С. Вводити  ці розчини треба двомоментно. Після введення голки складку шкіри відпускають і лівою рукою підтягують поршень шприца до себе, щоб перевірити, чи не потрапила голка в просвіт кровоносної судини. Якщо кров у шприці відсутня, ліки повільно вводять. При наявності крові в шприці необхідно трошки підтягнути голку з шприцом на себе і, не виймаючи її, ввести під іншим кутом. Після введення олійних розчинів місце ін’єкції слід добре промасажувати, а для кращого розсмоктування ліків на місце ін’єкції можна накласти зігрівальний компрес або грілку.

При підшкірних ін’єкціях  можливі ускладнення. Одним з  них є потрапляння голки в  просвіт кровоносної судини і  введення в неї лікарських речовин. Потрапляння в просвіт судини олійних розчинів може спричинити жирову емболію. Поранення стінки судини голкою призводить до кровотечі і підшкірних крововиливів. Для зупинки кровотечі місце проколу притискають стерильною марлевою кулькою. При недостатньо глибокому уколі голки лікарські препарати потрапляють не в підшкірну основу, а в товщу шкіри, що може спричинити її некроз.

Після підшкірної ін’єкції в деяких випадках з’являється біль і почервоніння шкіри в місці  уколу, а також утворюється підшкірний інфільтрат. Найчастіше це спостерігається  при недотриманні правил асептики, а також при одноразовому введенні великого об’єму ліків, при постійному введенні лікарських препаратів в одне й те саме місце, при введенні непідігрітих олійних розчинів. Для профілактики цього ускладнення слід постійно чергувати місця ін’єкцій, не вводити великого об’єму ліків одномоментно, суворо дотримуватися правил асептики. При виникненні ускладнень на місце уколу прикладають зігрівальний компрес з 40-45% спирту.

4. Внутрішньом’язові ін’єкції.

Внутрішньом’язові ін’єкції порівняно з підшкірними мають перевагу. Багато лікарських препаратів при підшкірному введенні спричиняють місцеве подразнення тканин, а іноді утворюють інфільтрати та абсцеси. При внутрішньом’язовому їх введенні, завдяки наявності у м’язах численних кровоносних та лімфатичних судин, препарати всмоктуються швидше і не призводять до ускладнень. Внутрішньом’язові ін’єкції найчастіше проводять у верхньо-зовнішній квадрант сідничної ділянки або передньо-зовнішню поверхню стегна.

Для визначення місця уколу  область сідниці умовно розділяють на чотири квадранти. Укол голкою здійснюють у верхньо-зовнішньому квадраті сідниці, де немає великих судинних і нервових стовбурів. Для внутрішньом’язових ін’єкцій беруть шприц об’ємом 5-10 мл, голку довжиною 8—10 см з достатньо широким просвітом. Одноразово вводять не більш як 10 мл розчину. При введенні ліків у ділянку сідниці хворий лежить на животі або на боці. При цьому м’язи повністю розслаблюються. Шкіру верхньо-зовнішнього квадранта протирають двома ватними кульками, змоченими 96% спиртом. У правій руці тримають шприц з голкою (II пальцем притримують поршень, V- муфту голки, а останніми пальцями утримують циліндр шприца). Між І та II пальцями лівої руки шкіру на місці уколу розтягують та фіксують. Перпендикулярно до поверхні шкіри різким рухом вколюють голку на глибину 5—7 см, проколюючи при цьому шкіру, підшкірну основу, фасцію і великий сідничний м’яз і повільно вводять ліки, натискаючи на поршень лівою рукою. Якщо голку введено дуже глибоко і вона досягла кістки, и необхідно підтягнути. При появі крові в шприці голку підтягують або зовсім витягають, місце уколу притискають стерильною ватною кулькою, змоченою 96% спиртом, а укол проводять в іншому місці сідниці. Після введення ліків швидким рухом видаляють голку, одночасно притискаючи до шкіри кульку з 96% спиртом.

При введенні ліків у м’яз стегна хворий повинен лежати на спині, шприц необхідно тримати під  гострим кутом, щоб не пошкодити  окістя стегнової кістки.

При виконанні внутрішньом’язових ін’єкцій можуть виникнути певні ускладнення. При порушенні правил асептики, користуванні короткою голкою на місці ін’єкції виникає інфільтрат (ущільнення) або абсцес. Одномоментне введення великих об’ємів лікарських препаратів понад 10 мл призводить до перерозтягнення м’язів і поганого розсмоктування ліків.

При введенні лікарських препаратів можуть виникати різноманітні алергічні  реакції, особливо при введенні антибіотиків. Для запобігання алергічним реакціям необхідно проводити пробу на чутливість організму до антибіотиків.

5. Венепункція.

Венепункція - прокол вени з метою забору крові для лабораторного дослідження, введення у вену різних лікарських препаратів. Поверхню шкіри хворого старанно обробляють, суворо дотримуючись правил асептики. Для венепункції найчастіше використовують поверхневі вени ліктьового згину, можна використати інші вени, наприклад, тильної поверхні передпліччя, кистей, нижніх кінцівок. Для тривалих внутрішньовенних вливань використовують і підключичні вени.

Для забору крові з вени в стерильний лоток складають  стерильні марлеві серветки, три  ватні кульки, змочені 96% спиртом, а  також джгут, рушник і штатив з  пробірками.

Положення хворого при  цьому може бути сидячим або лежачим. У сидячому положенні передпліччя  укладають на столі внутрішньою  поверхнею дороги. Для створення  максимального розгинання під лікоть підкладають тверду подушечку. У  положенні лежачи для передпліччя  теж формують тверду опору і забезпечують максимальне розгинання руки в ліктьовому суглобі.

Для чіткого контурування венозних стовбурів на плече вище від ліктьового згину накладають гумовий джгут, причому не на голе тіло, а на сорочку, серветку. Зав’язують його так, щоб вільні кінці були спрямовані вгору і не заважали під час виконання ін’єкції, а також щоб його було зручно розв’язати однією рукою. При цьому слід пам’ятати, що джгут має стискувати лише поверхневі вени і ні в якому разі не порушувати рух крові по артеріях. Це перевіряють за наявністю пульсу на променевій артерії. Для посилення венозного застою хворому пропонують декілька разів стиснути і розтиснути кулак або перед накладанням джгута опустити руку. Іноді розтирають тильну поверхню передпліччя рукою в напрямку від кисті до ліктьового згину, легко поплескують кистю руки по ділянці ліктьової ямки. При задовільному наповненні вени чітко контуруються і промацуються під шкірою у вигляді еластичних тяжів.

Внутрішню поверхню ліктьового згину протирають двома ватними  кульками, змоченими 96% спиртом. Кінцями  пальців лівої руки обстежують вени ліктьового згину, вибирають найбільш і найменш рухому. І та II пальцями правої руки за муфту беруть голку  зрізом доверху. Під муфту підкладають  стерильну серветку. Над венозним стовбуром вказівним або І  пальцем лівої руки натягують  шкіру ліктьового згину, зміщують її вниз і притискають до венозного  стовбура. Вену також можна фіксувати  великим і вказівним пальцями лівої руки, кулак хворого при  цьому стиснутий. При венепункції голку встановлюють паралельно до шкіри зрізом доверху над венозним стовбуром у напрямі течії крові і швидким рухом одночасно проколюють шкіру і стінку фіксованої вени. При цьому відчувається, як голка потрапляє в просвіт вени. Набравши необхідну для лабораторного дослідження кількість крові, хворого просять розтиснути кулак і знімають джгут. Потім швидким рухом витягають голку, приклавши до місця проколу стерильну ватну кульку, змочену 96% спиртом. Хворому пропонують зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути вату на 3—5 хв.

6. Внутрішньовенне введення ліків

Внутрішньовенне введення ліків можна проводити струминно (внутрішньовенна ін’єкція) та крапельно (внутрішньовенне вливання). Внутрішньовенні ін’єкції застосовують для екстреного введення лікарських препаратів при загрозливих станах організму, а також для введення препаратів, які не можна ввести підшкірно і внутрішньом’язово.

Для виконання внутрішньовенних ін’єкцій використовують шприц ємністю 10-20 мл, голку довжиною 4 см і діаметром 0,8 мм. Перед тим, як набрати в шприц ліки, слід перевірити відповідність назви розчину, дату його виготовлення, дозу і цілість фабричної упаковки. Розчини набирають безпосередньо з ампули. Сильнодіючі препарати, як правило, вводять розведеними, оскільки струминне введення таких препаратів як строфантин, новокаїнамід та ін. може призвести до небезпечних для життя наслідків. Як розчинник застосовують ізотонічний розчин натрію хлориду, воду для ін’єкцій, 5% розчин глюкози. Для рівномірного розчинення ліків їх набирають у шприц першими, а потім - розчинник. При цьому турбулентні завихрення в шприці рівномірно розподіляються і розмішують ліки і розчинник. Бульбашки повітря видаляють.

Положення хворого, накладання джгута та підготовка вени такі самі, як описано вище.

Внутрішньовенна ін’єкція - складна маніпуляція, і при її виконанні можуть виникати деякі  складності. Якщо кров не аспірується поршнем, значить, голка не потрапила в просвіт вени. Тоді її злегка підтягують, але не витягають з-під шкіри, і повторюють венепункцію. При проколюванні обох стінок вени утворюється гематома. У цих випадках голку злегка підтягують, одночасно створюючи поршнем від’ємний тиск у циліндрі шприца. При відсутності крові в шприці голку витягають, і ін’єкцію повторюють в іншому місці. Якщо при введенні ліків поршень важко просувається вперед, навколо вени з’являється випинання, це свідчить про те, що розчин виливається в навколишні тканини. У таких випадках ін’єкцію припиняють і, не виймаючи голки з-під шкіри, шляхом підтягування поршня у міру можливості відсмоктують введену рідину. При потраплянні в тканини концентрованих розчинів (10% розчин кальцію хлориду, 10% розчин натрію хлориду) виникає пекучий біль, подразнення тканин з наступним їх змертвінням. У таких випадках, не виймаючи голки, вводять у паравенозний простір 20-25 мл 0,25 % або 0,5 % розчину новокаїну чи 25-30 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Розчин новокаїну не лише знеболює, але й зменшує концентрацію препаратів, запобігаючи некрозові тканин. Ін’єкцію повторюють у вену другої руки іншим стерильним шприцом.

Для тривалого внутрішньовенного  введення лікарських препаратів використовують пластикові системи одноразового користування, їх випускають у стерильній герметичній  упаковці з позначеними серією і  датою стерилізації. Заповнення системи для крапельного введення ліків проводять у такій послідовності: