Отруйні лікарські рослини (збирання,сушіння,зберігання,техніка безпеки)

Івано-Франківський Національний Медичний Університет 
 

Кафедра фармації 
 
 

Реферат

На тему:”Отруйні лікарські рослини (збирання,сушіння,зберігання,техніка безпеки) ” 
 

Виконала:

Провізор-інтерн

2-ї групи

Станкевич Т.О. 
 
 
 
 
 

м.Івано-Франківськ

2011р.

Вступ

Отруйні рослини, рослини, що виробляють і накопичують  у процесі життєдіяльності отрути. Викликають отруєння тварин і людини. У світовій флорі відомо більше 10 тис. видів Я. р., Головним чином у  тропіках і субтропіках, багато їх і  в країнах помірного і холодного  клімату; в Російській Федерації  близько 400 видів. Я. р. зустрічаються серед грибів, хвощів, плаунів, папоротей, голонасінних і покритонасінних рослин. У країнах помірного клімату найбільш широко вони представлені в сімействі Лютикова, макових, молочайних, ластовневих, кутрових, пасльонових, Ранникові, ароїдних. Багато рослинні отрути в невеликих дозах - цінні лікувальні засоби (морфін, стрихнін, атропін, фізостигмін та ін).  
Основні діючі речовини Я. р. - Алкалоїди, глікозиди (у тому числі сапоніни), ефірні олії, органічні кислоти та ін Вони містяться звичайно у всіх частинах рослин, але часто в неоднакових кількостях, і при загальній токсичності всієї рослини одні частини бувають більш отруйні, ніж інші. Наприклад, у віха отруйного, видів аконіта, чемериці особливо отруйно кореневище, у картоплі - квітки, болиголова - плоди, у софори, ляльок, геліотропа - насіння, у наперстянки - листя. Деякі рослинні отрути накопичуються й утворюються тільки в одному органі рослини (наприклад, глікозид амігдалин - в насінні гіркого мигдалю, вишні, сливи). Буває, що деякі частини Я. р. неотруйні (наприклад, бульби картоплі, кровелька насіння Тиса, насіння маку снодійного).  
Зміст отруйних речовин в рослинах залежить від умов зростання і фази розвитку рослини. Як правило, Я. р., Що ростуть на півдні, накопичують діючих речовин більше, ніж виростають на С. Одні рослини більш токсичні перед зацвітання, інші - в період цвітіння, третє - при плодоношенні. Найбільш отруйні рослини у свіжому вигляді. При висушуванні, відварювання, силосуванні токсичність може знижуватися, а іноді втрачається зовсім. Однак у більшості Я. р. токсичність зберігається і після переробки, тому домішка їх у фуражі нерідко буває джерелом сильних отруєнь с.-г. тварин (при силосуванні трав з домішкою чемериці алкалоїди з останньої вилуговується, просочують силосну масу і роблять її отруйною). Тварини, як правило, не поїдають Я. р., однак при нестатку кормів і навесні після тривалого стійлово змісту вони з жадобою поїдають свіжу зелень, в тому числі і Я. р. (часті отруєння тварин, перевезених у райони, де зустрічаються незнайомі для них Я. р.).  
Рослин, що володіють абсолютною отруйна, в природі, мабуть, не існує. Наприклад, беладона і дурман отруйні для людини, але нешкідливі для гризунів, курей, дроздів та інших птахів, морський цибуля, отруйний для гризунів, нешкідливий для інших тварин, піретрум отруйний для комах, але не шкідливий для хребетних і т. д. Зазвичай отруєння Я. р. відбувається при попаданні рослин через рот, органи дихання (при вдиханні пилоподібних частинок Я. р. або що виділяються ними летючих речовин), а також через шкіру в результаті зіткнення з Я. р., їх соками.  
Отруєння людей через дихальні шляхи зазвичай відносять до професійних; спостерігаються у збирачів хмелю, столярів при роботі з деякими видами деревини (наприклад, деревиною бруслини), людей, які мають справу з ліків, рослинами (наприклад, з беладони, секурінегой, лимонником і т. п .). Рідше спостерігаються побутові отруєння летучими речовинами, які виділяються Я. р. Великі букети магнолій, лілій, черемхи, маку, тубероза можуть викликати нездужання, запаморочення, головний біль.  
Нерідкі отруєння дітей спокусливими на вигляд отруйними плодами. Отруєння після поїдання Я. р. може проявитися через кілька хвилин, наприклад після вживання хвої Тиса, в інших випадках - через кілька днів і навіть тижнів.  
Деякі Я. р. (наприклад, хвойників) можуть бути отруйні лише при тривалому їх вживанні, оскільки діючі початку їх в організмі не руйнуються і не виводяться, а накопичуються. Більшість Я. р. одночасно діють на різні органи, однак якийсь орган або центр зазвичай буває вражений сильніше.  
По дії на організм тварин розрізняють Я. р., Що викликають ураження: центральної нервової системи (види аконіта, безвременника, блекоти, болиголова, ветренніци, віха і ін), серця (види конвалії, наперстянки, обвойніка та ін), печінки ( види геліотропа, крестовніка, люпину та ін), одночасно органів дихання і травлення (гірчиця польова, желтушнік левкойний, тріходесма сива) і т. д. У профілактиці отруєнь Я. р. людини важливе значення має санітарний просвіта населення; тварин - знищення Я. р. на пасовищах.  
Багато рослинні отрути в невеликих (так званих терапевтичних) дозах застосовуються як лікарські засоби (наприклад, серцеві глікозиди, одержувані з наперстянки і конвалії, атропін - з блекоти). З деяких Я. р. отримують інсектициди (наприклад, піретрум - 113 ромашки далматської). 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОТРУЙНІ РОСЛИНИ — умовно відокремлена й штучно обмежена група рослин (див. Адаптований перелік… у кінці статті) із значним вмістом рослинних токсинів (грец. toxikon), які призводять до отруєння (лат. venenum), тобто викликають симптоми хвороби чи смерть людини і тварин (див. Отруєння). вивченням О.р. та їх токсинів займається фітотоксикологія, яка дуже близька до фармації, медицини, судової експертизи. Вона націлена на запобігання отруєнням, безпеку життєдіяльності людей, охорону здоров’я. Фітотоксикологія дає знання про морфологічні ознаки О.р., ареал їх розповсюдження, місце зростання, умови, за яких можуть виникати отруєння, про клінічну картину, патологоанатомічні зміни, методи встановлення діагнозу, терапію і профілактику отруєнь. Більшість О.р. є водночас лікарськими (див. Лікарські рослини) та джерелом сировини для отримання БАР, ЛП, інсектицидів тощо. На цей сьогодні відомо понад 10 тис. видів О.р., поширених по всій земній кулі, причому в тропіках і субтропіках їх кількість більша, а токсичність сильніша. На території СНД росте понад 400 отруйних видів, що містять фітотоксини, синтезовані рослинним організмом і призначені для його захисту та самозбереження. В ході еволюції рослини виробили численні захисні пристосування: утворення товстої кутикули (див. Кутин), набуття сукулентності, гіркого чи кислого смаку, різкого неприємного запаху, накопичення надмірної кількості репелентних в’яжучих, їдких, в’язких речовин, отруйного молочного соку (див. Латекс) та ін. Інколи рослини використовують кінцеві продукти свого метаболізму для хімічного захисту від поїдання. Напр. представники родів щавлевих (Rumex L.), кислицевих (Oxalis L.) і ревеневих (Rheum L.) накопичують у листках до 1,3% щавлевої кислоти й оксалатів, які призводять до глибокого порушення обміну речовин в організмі. Хімічна захищеність (як головне із пристосувань рослин) зумовлена синтезуванням таких природних сполук, як ефірні олії, глікозиди, алкалоїди, глікоалкалоїди, сапоніни, антибіотики, фітонциди, смоли, бальзами, деякі кислоти та їх солі, таніни тощо. Більшість із них у тих чи інших кількостях викликає різноманітні специфічні патологічні зміни у структурі та функціях клітин, тканин, органів людини і тварин. Втім, у рослин присутні складні комплекси БАР різної природи та біологічної дії. Нерідко відбувається сумація чи антагонізм ефектів, властивих кожній речовині окремо. В окремих випадках одні речовини можуть сенсибілізувати організм до впливу інших. Напр. тіоглікозиди, сапоніни і деякі алкалоїди подразнюють ШКТ, що сприяє більш інтенсивному всмоктуванню інших токсинів; діючі речовини їстівних грибів роду гнойовика (Coprinus) не розчинні у шлунково-кишковому середовищі, але розчиняються в алкоголі й викликають отруєння тільки в разі споживання спиртних напоїв перед їжею. Деякі токсини харчових та ЛР (напр. ефедри, орляка, пікульників, наперстянок), умовно їстівних грибів з анатоксинами (представники родів Amanita, Chlorophyttum, Galerina, Lepiota) після кількаразового чи тривалого вживання кумулюють (див. Кумуляція), що призводить до стійких і тривалих розладів багатьох систем організму (див. Наркоманія). Накопичення токсинів в організмі тварин зумовлює токсичність м’яса, жиру, молока та інших продуктів. Відомі випадки отруєння худоби макухою насіння мигдалю гіркого, бавовнику. Більшість фітотоксинів потрапляють в організм через рот і всмоктуються у кров у нижній ділянці тонкого кишечнику, деякі — безпосередньо у кров і діють швидше (напр. кураре), леткі речовини — повітряним шляхом. Крім того, фітотоксини (коліни) можуть впливати внаслідок алелопатії (див. Алелопатія) через ґрунтові чи повітряні виділення, при розкладанні опалого листя. Напр. у кореневих виділеннях сосни Веймута наявні азотисті сполуки та органічні кислоти (щавлева, гліколева, малонова, яблучна, аконітова); корені дуба, в’яза дрібнолистого, білої акації виділяють лейцин, валін, триптофан, лізин, аргінін). Отруйними стають ягоди лохіни (Vaccinium uliginosum L.), на яких сконденсувалися токсичні ефірні виділення багна звичайного. Найбільш досконалим і дієвим механізмом самозахисту рослин вважається дистанційний (попереджувальний) хімічний удар, коли фітотоксини виділяються у довколишнє середовище і починають діяти до того, як рослині завдані пошкодження (напр. запалення шкіри ефірними виділеннями ясенців, токсинами сумаху їдкого, токсикодендрону, багна звичайного). Отруєння трапляються здебільшого теплої пори року, в спекотливі дні, після дощу. Місцева дія токсинів на шкіру й слизові оболонки спричиняється часто під час контакту з О.р. Напр. капсаїциноїди плодів стручкового перцю сильно подразнюють слизові оболонки, жалкі волоски кропиви дводомної містять мурашину кислоту, уртицин, гістамін, які викликають дерматит. Інколи місцеве ураження призводить до загальної інтоксикації внаслідок високої всмоктуваності хімічних сполук (напр. дафніїн і мезереїн вовчого лика викликають опіки шкіри, виникнення судом). Деякі О.р. підвищують чутливість шкіри до УФ- чи більш довгохвильового випромінювання, викликають гіперпігментацію, опіки шкіри. Такий фотосенсибілізувальний ефект виявляється при зовнішньому впливі фурокумаринів псоралеї, борщівника сибірського, амі великої, пастернака посівного, смоковниці звичайної, а також при внутрішньому вживанні трави звіробою, якірців та при поїданні тваринами гречки, проса, конюшини тощо. Найбільш вразливі люди і тварини з індивідуальною чутливістю, білотілі, блондини й альбіноси.

Утворення й кількісний вміст токсинів в О.р. може змінюватися залежно від географічного розташування, місцезростання, умов навколишнього середовища: клімату, ґрунту, вологості (рослини, що вирощуються в умовах дефіциту вологи, накопичують більшу кількість токсичних нітратів, ціанідів), освітлення (напр. процеси накопичення алкалоїдів у пасльонових інтенсивніші вночі, ефірні олії накопичуються на яскравому світлі; при вирощуванні південних О.р. на півночі їх токсичність зменшується). Також кількісний вміст, а частково й хімічний склад токсинів рослин залежать від пори року й фенофази (у період зимового спокою максимум токсинів запасають підземні органи), стадії онтогенезу (напр. у чемериці найотрутніші перші паростки, у маку, гірчиці, крушини ламкої — нестиглі плоди; в окремих злаків і бобових — молоді паростки насичені ціаногенними речовинами). Фітотоксини розподілені по всіх тканинах рослинних органів рівномірно чи локалізовані у спеціалізованих структурах (вмістищах, молочниках, трихомах тощо). небезпечними можуть бути всі органи О.р. (напр. у воронячого ока ягоди токсичні для серця, листки — для нервової системи, кореневища викликають блювання, вся рослина має інсектицидні властивості). Але частіше найотрутнішими виявляються певні частини рослин (напр. у вовчого лика звичайного — кора і плоди, у багна звичайного — листки, у болиголова плямистого — плоди, у чистотіла — корінь, у блекоти чорної — листки та насіння, у пасльона солодко-гіркого — зелені частини рослини). насіння з гірким присмаком і паростки багатьох плодових розоцвітих захищені ціаноглікозидом амігдаліном, при гідролізі якого утворюється бензальдегід і синильна кислота. Відомі отруйні медоноси (напр. родів азалія, багно, рододендрон, хамедафна, лавровишня, вовче лико, чемериця, жовтець, блекота, дурман, беладона, тютюн, авран, анабазис, вороняче око, зірчатка, аконіт, олеандр тощо) з отруйним нектаром (див. Нектар) або квітковим пилком, наявність яких надає меду токсичності, може викликати лихоманку, нудоту, блювання, діарею. Буває, що деякі частини О.р. неотруйні (напр. бульби картоплі, принасінник тису, насіння маку снодійного). Найнебезпечніші свіжі О.р. Після висушування, термічної обробки чи при силосуванні токсичні властивості рослин або не втрачаються, або зменшуються, зрідка зовсім зникають. Отруєння рослинами виникають здебільшого як харчові, або аліментарні, що носять загальнорезорбтивний характер. Найчастіше це відбувається при використанні незнайомих рослин або грибів; після вживання небезпечних харчових продуктів (напр. компоту, варення, настойки кісточкових з амігдаліном, що зберігаються більше 1 року); внаслідок вживання зерна чи борошна, забруднених склероціями ріжок пурпурових, насінням куколю, пажитниці, блекоти, геліотропу, триходесми) тощо. Інша причина гострих отруєнь — самолікування, неправильне застосування й передозування препаратів конвалії, наперстянки, адонісу, валеріани, чемериці, лимонника, женьшеню, беладони, папороті чоловічої, аконітів та ін. Водні витяжки з рослин, що містять сильнодіючі речовини, готуються лише в аптеках. Неприпустиме приготування в домашніх умовах настоїв, відварів з таких видів, як жовтозілля широколисте, скополія карніолійська, софора японська, термопсис ланцетоподібний, секуринега напівчагарникова, головатень звичайний, стефанія гола, іпекакуана, фізостигма отруйна, чилібуха отруйна, дельфіній сітчастоплідний, паслін дольчастий тощо. У терапевтичних дозах більшість О.р. та їх отрути застосовують як ЛЗ (напр. серцеві глікозиди наперстянки і конвалії, атропін блекоти, морфін маку). Недотримання умов зберігання, способів, строків і доз вживання, ігнорування застережень щодо взаємодії з іншими ЛП призводить до отруєння сильнодіючими та наркотичними препаратами чи патологій (нікотинізм, кокаїнізм, морфізм) (див. Кокаїновий кущ, Наркоманія, Гашишизм). можливі також виробничі респіраторно-контактні отруєння працівників фармацевтичної, хімічної, тютюнової, деревообробної галузей промисловості при вирощуванні, збиранні, заготівлі й переробці рослинної сировини (хмелю, тютюну, конопель, беладони, чемериці, чистотілу, жовтецю, перцю червоного й ін.), при обробці або хімічній переробці деревини (усі хвойні, токсикодендрон, дуб, бук, тис, вільха, гіркокаштан, робінія, бруслини та ін.). нікотинове отруєння трапляється у робітників, що обробляють сире листя тютюну, або від передозування нікотину при палінні й викликає дихальний параліч, збудження з подальшою депресією нервової системи. Побутові респіраторні отруєння (нездужання, запаморочення, головний біль) можуть викликати леткі речовини при тривалому перебуванні в оточенні заростей або великих букетів магнолій, лілій, гіацинтів, черемхи, маку. Певні види О.р. неоднаково впливають на різні тваринні організми. Напр. беладона отруйна для людини і нешкідлива для кролів; людина вживає плоди кмину, кропу, анісу, а птахи гинуть від них. як правило, тварини не поїдають або уникають О.р.

Збір, сушіння і зберігання лікарської рослинної сировини  

 Збір лікарських рослин вимагає від заготівельника спеціальних знань і навичок. Тому перш ніж приступити до цієї трудомісткої роботи, потрібно ознайомитися з лікарськими рослинами, навчитися відрізняти їх від схожих на них малоцінних, шкідливих, а іноді і отруйних видів. Також дуже важливо  знати, які частини рослин містять лікарські речовини, в які фази   росту і розвитку трав можна займатися збором.

На якість лікарського   сировини впливають не тільки кліматичні умови і грунти, на яких виростають рослини, а й інші чинники - час збору, спосіб сушіння і навіть колір рослин. До лікарському сировини відносять нирки, кору, листя, квіти і суцвіття, трави, плоди та насіння, коріння і кореневища, бульби і корнеклубни.  Збирати лікарські рослини (сировина) необхідно в хорошу суху погоду, в денні години, коли рослини обсохнуть від дощу та роси, так як покриті  вологою вони повільно висихають і змінюють свою натуральну забарвлення. Кількість діючих речовин, що містятяся в лікарській рослині, в різні періоди росту і розвитку останнього бувають неоднакові і коливаються, тому час збирання лікарських трав приурочується до моменту найбільшого вмісту в них активних речовин. Так, якщо в справу йде вся рослина, її збирають на початку цвітіння; в такий же час збираються і рослини, від яких вживаються всі надземні частини. Збір листя здійснюється, як правило, перед цвітінням, за винятком мати-й-мачухи, яку заготовляють після цвітіння. Коріння, кореневища і бульби заготовляються восени, після припинення в рослині сокоруху, або ранньою весною до його початку. Насіння і плоди - у період їх повного дозрівання, за деякими винятками. Збір надземних частин рослини, особливо квітів, повинен проводитися в суху погоду, після того, як зійде роса, бо тільки за цієї умови вдається при сушінні зберегти у частин рослини їх природний колір і оберегти від самонагрівання (процесів бактеріального та грибкового розкладання), результатом якого часто є втрата рослиною діючого початку.

У денний  час доби збирають основну масу рослин, у яких діючі речовини   містяться в надземних органах. Коріння і кореневища можна заготовлювати   в будь-який час і при будь-якої погоди, тому що в більшості випадків перед  сушінням їх промивають. Час заготівлі основних лікарських рослин і  сировини обумовлено в спеціальному календарі.

Тара для збору  має бути абсолютно чистою, сухою  і без запаху. Не можна     збирати в одну тару кілька видів рослин одночасно. Зібрані рослини ретельно сортують, видаляючи сторонні домішки, а від коренів  і стебел відокремлюють омертвілі, загнили частини.  

Правила збору окремих частин рослин

Кору збирають в період посиленого весняного сокоруху, до розпускання листя. Роблять два полукольцевих надрізу ножем на відстані 20-30 см, з'єднують двома поздовжніми надрізами і здирають кору частинами у вигляді жолобків. Кора знімається зі стовбурів і гілок (жостір), а у дуба - тільки з гілок. Сушать кору на сонце, під навісами або в закритих провітрюваних приміщеннях.

Листя збирають в період бутонізації, цвітіння рослин, іноді у фазі плодоношення. Товсті соковиті черешки, не містять корисних речовин (мати-й-мачуха), видаляють, оскільки вони ускладнюють сушку. Дрібні шкірясті листя (брусниця) зрізають разом з гілочками, а потім відокремлюють листя. Сушать в тіні під навісами, в закритих приміщеннях, розкладаючи тонким шаром.

Перед тим як відправитися за лікарськими рослинами, необхідно ознайомитися з ними, навчитися  розпізнавати окремі види рослин,, підлягають збору, і відрізняти їх від схожих, але не підлягають заготівлі, малоцінних або навіть отруйних видів. Потрібно знати, які частини рослини збирають і в які терміни, місця його масового зростання, загальні правила і техніку збору, а також методи первинної обробки заготовленої сировини. Особливо слід пам'ятати про запобіжні заходи при зборі отруйних рослин.

Квітки збирають в період повного розпускання, іноді в стадії бутонізації. Сушать у тіні, іноді в затемненому приміщенні (волошки).

Трави збирають в період повного цвітіння або бутонізації, зрізуючи всю надземну частину на рівні нижнього листя, у рослин з жорсткими стеблами (полин , череда) збирають окремо листя і квітучі верхівки. Сушать у тонких пучках, підвішених на протязі, або розкладають тонким шаром у затінку на. добре провітрюваному місці, наприклад на горищі.

Плоди та насіння заготовляють в період повної зрілості, а іноді трохи недозрілі (шипшина) в тому випадку, якщо при повному дозріванні плоди осипаються або стають м'якими і мнуться при зборі. Соковиті плоди збирають вранці або ввечері, оскільки при денному зборі в сильну спеку вони швидко псуються. Перед сушінням їх завялівают на сонці протягом 1-2 днів, а потім сушать при температурі 70-90 ° С в печах. Зверніть увагу: мити плоди перед сушінням не можна. Перед сушінням сировину сортують, видаляючи випадково потрапили частини того ж або інших рослин. Розкладають рослини тонким шаром, перемішують 3-4 рази на день (крім квіток). Сировина повинна зберігати зелений колір, не пересихати. Сушку закінчують, коли листя і квіти легко розтираються в порошок, стебла ламаються з характерним тріском, коріння ламаються, але не гнуться, ягоди при стисканні в руці розсипаються, не даючи злиплих грудок.