Зазначена норма — це єдина в Конституції  норма, в якій зустрічається слово “адвокатура”. Втім, ще кілька статей Конституції в тому чи іншому аспекті торкаються діяльності української адвокатури з надання правової допомоги. Так, ч. 4 ст. 29 передбачає право заарештованого чи затриманого користуватися правовою допомогою захисника. Стаття 63 гарантує підозрюваному, обвинуваченому та підсудному право на захист. Слід також зазначити, що права і свободи, передбачені ст. 29, 59, 63, не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Конституції), тобто право на захист, згідно з Конституцією України, є правом абсолютним, і тому будь-яке втручання у здійснення цього права з боку держави має визнаватися неправомірним.

Коментована стаття Закону не містить згадки про  правове регулювання діяльності адвокатури іншими нормативними актами, окрім законодавчих. З цього можна було б зробити висновок, що ніяка нормотворча активність повноважних державних органів не може впливати на встановлені законами і лише законами регуляторні засади щодо адвокатської діяльності. Втім, слід зауважити, що з плином часу (а Закон «Про адвокатуру» зберігся фактично без змін протягом надзвичайно тривалого як для національної законотворчої практики періоду) термін «законодавчі акти» дещо застарів, і в сьогоденній правничій мові більш коректним вважається вислів «акти законодавства», який охоплює не тільки власне закони, але й нормативні акти уряду, міністерств і відомств. Це не означає, що словосполучення, застосоване в коментованій статті, більше не використовується юристами, але свідчить, що трансформувався об'єкт, який описувався зазначеними словами, тобто відповідна цьому терміну правова реалія практично зникла, поступившись місцем більш сучасним юридичним феноменам та, відповідно, пов'язаним з ними юридичним термінам.

Таким чином, правове регулювання адвокатури в Україні в принципі може здійснюватись  як законами, так і Указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів, іншими підза-конними актами. Наприклад, Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури», постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань», затверджене Міністерством юстиції України та Міністерством фінансів України Положення про порядок оплати праці адвокатів за подання юридичної допомоги громадянам у кримінальних справах тощо.

Особливе  місце в системі правового  регулювання діяльності адвокатури посідають Правила адвокатської етики.

Відповідно  до Основних положень про роль адвокатів, прийнятих у серпні 1990 року VIII Конгресом 00Н по запобіганню злочинам, професійні асоціації адвокатів відіграють важливу роль у підтриманні професійних стандартів та етичних норм, «Кодекси професійної поведінки адвокатів мають розроблятися їх відповідними органами згідно із законодавством, що відповідає положенням національного права і звичаям, та визнаними міжнародними стандартами і нормами» (п. 26). Встановлено також, що дисциплінарне провадження має здійснюватися згідно з кодексом професійної поведінки та іншими визнаними стандартами та етичними нормами адвокатської професії (п. 29). Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків також передбачають обов'язковість етичних правил для осіб, які займаються консультуванням громадян.  

4. Принципи адвокатської діяльності:

1. Принцип  незалежності адвокатури – означає  самостійність у вирішенні її  завдань передбачених законом,  не втручання з боку інших  органів влади, зокрема і судової

та інших  суб’єктів. Тому закон забезпечує такі умови виконання професійних  прав та обов’язків адвоката, які б  гарантували свободу від будь-якого  внутрішнього впливу, а також від  впливу особистих інтересів. Тому не допускаються компроміси з метою  догодити суду, прокурорам, ін державним органам, третім особам або клієнтам і перешкоджають належному наданню ним правової допомоги.

Цей принцип  забезпечується в першу чергу  громадським недержавним характером адвокатури і її самостійністю як добровільного професійного об’єднання.

 Адвокат  не повинен при виконанні доручення  клієнта керуватися вказівками  інших осіб стосовно способів, методів, форм, порядку надання  ним правової  допомоги.

2.Принцип  демократизму та гуманності.

Принцип демократизму є притаманним адвокатурі за самим її призначенням, змістом діяльності та організаційними формами. Про демократичні принципи організації та діяльності адвокатури свідчать: вільний вибір адвокатської професії і доступність набуття ^статусу адвоката, добровільний вибір організаційних форм здійснення адвокатської діяльності, зокрема вступу в адвокатське об'єднання і виходу з нього; забезпечення громадських інтересів та соціальних і професійних прав адвокатів; свобода здійснення професії; колегіальність у вирішенні проблем діяльності адвокатури, яка закладається у статути адвокатських об'єднань і якою керуються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури та Вища кваліфікаційна комісія адвокатури; самоврядування адвокатських об'єднань; вільне обрання органів, які надають право доступу до адвокатської діяльності і припиняють його, притягають до дисциплінарної відповідальності, здійснюють контроль за якістю виконання професійної діяльності; висування кандидатів на посади голів адвокатських об'єднань, членів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури і обрання їх на альтернативній основі шляхом таємного голосування при вільному висуненні кандидатів (ст. 11 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), їх змінюваність і підзвітність адвокатам; самоврядування; захист професійних прав адвокатів; дотримання гарантій адвокатської діяльності. 

Принцип гуманізму - характерний для адвокатської діяльності, проявляється перш за все у конституційних завданнях адвокатури щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та подання правової допомоги. Існування адвокатури як інституту правової системи, який покликаний професійно захищати права і свободи людини, представляти інтереси громадян у різних організаціях та перед фізичними особами свідчить про особливу гуманну роль цієї інституції. У Правилах адвокатської етики особливо підкреслюється саме цей аспект адвокатської діяльності, побудований на принципі гуманізму: функціональне навантаження адвокатури, специфіка цього інституту обумовлюють необхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієнта із служінням інтересам суспільства в цілому. 

Гуманізмом  пронизані норми Правил адвокатської етики, зокрема, про домінантність інтересів клієнта, компетентність та добросовісність, чесність і порядність адвоката, подання правової допомоги

малозабезпеченим  громадянам тощо. 

3.Принцип  верховенства закону ( законності). Адвокат у своїй діяльності  не

повинен порушувати закон, сприяти утвердженню  і практичній реалізації принципів  верховенства права та закону.

 Адвокат  не може давати клієнту поради  свідомо спрямовані на полегшення  вчинення правопорушень, або іншим  чином умисно сприяти їх вчиненню.

 Адвокат зобов’язаний діяти відповідно до Закону , використовуючи лише передбачені законом способи захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

4.Принцип  конфіденційності. Це найважливіша  передумова довірчих відносин  адвоката і клієнта а також  чи не найважливіша гарантія  адвокатської діяльності ( тобто  адвокатська таємниця). Конфіденційність  певної інформації, що охороняється  положеннями ст. 4 Закону “ Про  адвокатуру” може бути скасована тільки особою, заінтересованою у її додержанні , в письмовій формі чи іншій зафіксованій формі.

 У  таємниці адвокат повинен також  зберігати зміст консультацій, порад,  роз’яснень, та інших відомостей, отриманих ним при здійсненні  професійних обов’язків.

 Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи і незаконні спроби органів дізнання, досудового слідства і суду допитати адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею

 Дані  ж досудового слідства, що стали  відомі адвокату у зв’язку  з його діяльністю у кримінальному  судочинстві можуть бути розголошені  ним тільки з дозволу слідчого  чи прокурора . Адвокати винні  у розголошенні відомостей досудового  слідства, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством

 Адвокат  зобов’язаний забезпечити такі  умови зберігання документів, поданих  йому клієнтом, адвокатських досьє  та інших матеріалів, що є в  його розпорядженні і містять  конфіденційну інформацію, які розумно  виключають доступ до них сторонніх  осіб.

 Адвокату, помічникові адвоката, посадовим  особам адвокатських об’єднань,  забороняється розголошувати відомості,  що становлять предмет адвокатської  таємниці і використовувати їх  у своїх інтересах або в  інтересах третіх осіб.

 Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську  таємницю, предметом і змістом  якої є обставини, котрі вимусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов'язків.

 Дані  попереднього слідства, які стали  відомі адвокату, можуть бути розголошені  тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

 Закон також наголошує, що адвокату, його помічнику, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, а також використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

 Важливою  гарантією збереження адвокатської таємниці є заборона вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомості, що становлять таку таємницю. По цих питаннях вони не можуть бути допитані як свідки (ч. 1 ст. 10 Закону про адвокатуру). Документи, пов'язані з виконанням адвокатом обов'язків захисника у кримінальній справі, не підлягаюгь огляду, розголошенню чи вилученню особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею і судом без згоди захисника (ч. 10 ст 48 КПК).

 Збереження, охорона адвокатської таємниці забезпечує довірительність, конфіденційність у  стосунках адвоката з клієнтом. «Між захисником і тим, хто в тривозі і тузі від обвинувачення, яке грізно насунулося, звертається до нього з надією на допомогу, встановлюється тісний зв'язок довіри і щирості, — зазначав А. Ф. Коні. — Захисникові відкриваються тайники душі, йому намагаються роз'яснити свою винність чи пояснити своє падіння і свою ганьбу, яка приховується від інших. такими подробицями особистого життя і сімейного побуту, щодо яких сліпа феміда повинна бути і глуха».

 Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську  таємницю, предметом і змістом  якої є обставини, котрі вимусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов'язків.

 Збереження, охорона адвокатської таємниці забезпечує довірительність, конфіденційність у  стосунках адвоката з клієнтом. «Між захисником і тим, хто в тривозі і тузі від обвинувачення, яке грізно насунулося, звертається до нього з надією на допомогу, встановлюється тісний зв'язок довіри і щирості, — зазначав А. Ф. Коні. — Захисникові відкриваються тайники душі, йому намагаються роз'яснити свою винність чи пояснити своє падіння і свою ганьбу, яка приховується від інших. такими подробицями особистого життя і сімейного побуту, щодо яких сліпа феміда повинна бути і глуха».

 Адвокати, винні у розголошенні даних, які  складають адвокатську таємницю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством, тобто матеріальну, кримінальну або цивільно-правову. 

5.  Організаційні форми діяльності адвокатури

Відповідно  до положень статті 4 Закону України  «Про адвокатуру» особа, яка одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, має право  займатися такою діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися  з іншими адвокатами в колегії, адвокатські  фірми, контори та інші адвокатські  об’єднання. Отже, організаційно адвокатська  діяльність у нашій країні може здійснюватися  у трьох формах. Адвокат вправі:

1) займатися  адвокатською діяльністю індивідуально;

2) відкрити  своє адвокатське бюро;

3) об’єднуватися  з іншими адвокатами в колегії,  адвокатські фірми, контори й  інші адвокатські об’єднання.

Зайняття  адвокатської діяльністю індивідуально  — організаційна форма, за якою адвокат  здійснює свою діяльність без створення  юридичної особи. Цю норму було відновлено Законом України «Про адвокатуру»  у 1992 р. Адвокат повинен повідомити місцевий орган влади про одержання  свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Він реєструється у податкових органах, стає на облік у Пенсійному фонді, сплачує відповідні податки, обов’язкові платежі, відкриває рахунок у встановленому законом порядку, має свою печатку. Адвокат має право від свого ім’я укладати угоди з громадянами та юридичними особами щодо надання правової допомоги.