Интеллектуальная собственность

Вступ

1. Поняття та види інтелектуальної власності………………………………….3

2. Суб'єкти та об'єкти  права інтелектуальної власності.  Підстави виникнення………………………………………………………………………..5

3. Світові тенденції  охорони інтелектуальної власності  й Україна…..……….9

4.Тенденції і невирішені проблеми в сфері інтелектуальної власності…..….11

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

В умовах глобалізації сучасної економіки переваги в конкурентній боротьбі вже не визначаються ні розмірами  країни, ні багатими природними ресурсами, ні міцністю фінансового капіталу. Нині питання, які стосуються охорони інтелектуальної власності в світі, вийшли на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними. Внаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони все більш стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою, та вимагають стратегічних підходів до їх рішення.

Сьогодні в основному  вже сформувалася глобальна система правової охорони інтелектуальної власності. Україна адаптується до неї через намір розвиватися як складова частина світового співтовариства, а не як економіка, відгороджена від світових тенденцій соціально-економічного і технологічного розвитку. За останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, які регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею понад десяти міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Завершено також процес входження до Світової організації торгівлі (СОТ) і забезпечено участь в Угоді про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС). Продовжується процес приєднання до низки міжнародних конвенцій і договорів. Саме від вирішення проблеми створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності в світовий соціально-економічний системі.

Законодавство України  про інтелектуальну власність надзвичайно  молоде і його становлення продовжується одночасно зі становленням державності та формуванням правової держави. У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність.

1. Поняття та  види інтелектуальної власності

Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати творчої діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури. Загальновизнаним терміном міжнародного права це поняття стало у 1967 р., коли його було вжито у Стокгольмській конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Згідно із статтею 2 цієї Конвенції поняття інтелектуальної власності охоплює усі права, пов’язані з інтелектуальною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. У цій статті зазначено, що до інтелектуальної власності належать права на:

• літературні, художні та наукові твори;
• виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;
• винаходи в усіх сферах людської діяльності;
• наукові відкриття;
• промислові зразки;
• товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
• захист від недобросовісної конкуренції;
• усі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Пізніше в сферу діяльності ВОІВ були включені виняткові права, що відносяться до географічних вказівок, нових сортів рослин і порід тварин, інтегральних мікросхем, радіосигналів, баз даних, доменних імен.

Таким чином, інтелектуальна власність — це власність на результати інтелектуальної діяльності, інтелектуальний продукт, що входить в сукупність об'єктів авторського і винахідницького права. Інтелектуальна власність відноситься до літературних, художніх, наукових творів, виконавської акторської діяльності, звукозапису, радіо і телебачення, винаходів, відкриттів, товарних знаків, фірмових найменувань, нових промислових зразків виробів

У Цивільному Кодексі  праву інтелектуальної власності  присвячена книга четверта, яка розміщена відразу за книгою третьою "Право власності та інші речові права", чим розробники Кодексу мали намір підкреслити соціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права. Право  інтелектуальної   власності   становлять   особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності,  зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається  цим Кодексом  та  іншим законом.

Приступаючи до визначення поняття інтелектуальної власності і права інтелектуальної власності, слід зазначити, що як таке поняття "інтелектуальна власність" поки що потребує доопрацювання. Недосконалість його полягає у тому, що цей вид власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридичне за допомогою документів, які гарантують майнові права. При цьому останні стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій та процесів матеріального виробництва. Лише в результаті зазначеної сукупності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності.

Таким чином, з одного боку, наголошується на значенні врахування тієї обставини, що сутністю інтелектуальної власності є те, що вона стосується інтелектуальної, творчої діяльності, а з іншого, — не менш наполегливо вказується на значення легітимаційного моменту: результати творчої діяльності стають об'єктом правового регулювання лише тому, що такими їх визнає закон. Тобто хоча кожна інтелектуальна діяльність за своїм характером і змістом є творчою, але не кожний результат творчої діяльності стає об'єктом права інтелектуальної власності. Об'єктом останнього визнається лише такий результат творчої діяльності, який відповідає вимогам закону Наприклад, вирішення технічного завдання є результатом творчого пошуку, але може не відповідати умовам патентоспроможності і, отже, не буде об'єктом права інтелектуальної власності. Отже, інтелектуальною власністю прийнято вважати лише ті результати інтелектуальної діяльності, яким закон надає правову охорону.

З урахуванням зазначеного, найпростіше визначити це поняття  так: інтелектуальна власність — це власність (тобто ставлення як до своїх власних) на такі результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Суб'єкти  та об'єкти права інтелектуальної  власності.

Суб'єкти права інтелектуальної  власності — це особи, яким можуть належати права володіння, легітимації, користування, розпорядження та захисту прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Суб'єктами права інтелектуальної  власності можуть бути:

1) творець (творці) об'єкта  права інтелектуальної власності;

2) інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права Інтелектуальної власності.

Творець — це особа, результати інтелектуальної, творчої діяльності якої є або можуть бути визнані  об'єктами права інтелектуальної  власності. Коло суб'єктів, які визнаються творцями, у законі (ст.421 ЦК) не визначене І не обмежене певними вимогами до їх віку, стану здоров'я, дієздатності тощо. У зазначеній нормі ЦК наведений лише приблизний перелік осіб, які створюють той чи інший об'єкт права Інтелектуальної власності: автор, виконавець, винахідник тощо. Звідси випливає, що для суб'єктів права інтелектуальної власності характерною є однакова дієздатність суб'єктів "творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні особи. Слід звернути увагу на те, що "творча правосуб'єктність" не збігається із загальною цивільною дієздатністю, яка за загальним правом настає з досягненням фізичною особою 18 років. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути частково дієздатна, обмежено дієздатна або недієздатна особа. Інша річ, що здійснювати авторські права така особа може лише за допомогою інших осіб (батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника тощо).

Інші особи визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності, якщо відповідно до ЦК, іншого закону чи договору їм належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Наприклад, це може бути особа, якій автор відповідно до закону повністю або частково передав майнові права інтелектуальної власності — видавець літературного твору, який уклав відповідний договір з автором (ст.427 ЦК).

Суб'єктом права інтелектуальної  власності на об'єкт, створений у  зв'язку з виконанням трудового договору, за певних умов може бути також юридична чи фізична особа, де або у якої працює той, хто створив цей об'єкт. Про це йдеться у ст.429 ЦК, яка розрізняє два випадки:

1) визначення суб'єктів  особистих немайнових прав;

2) визначення суб'єктів  майнових прав.

Щодо особистих немайнових прав як загальне правило встановлено, що на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, такі права належать працівникові, який його створив. Водночас у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній чи фізичній особі, де або у якої працює творець.

У зв'язку з цим слід нагадати, що авторське право традиційно виходило з того, що у більшості  випадків твір, створений у порядку  виконання службового завдання, належить роботодавцю, з яким автор перебуває у трудових відносинах. Проте ст.429 ЦК підходить до вирішення цього питання з більш демократичних позицій, загалом надаючи перевагу інтересам працівника, що створив об'єкт права інтелектуальної власності.

Слід підкреслити, що об'єктом права інтелектуальної власності є не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва,  та інші підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органом управління і видачі правоохоронного документа. Правова охорона об'єктів права інтелектуальної власності обмежується лише територією України. Охорона прав на зазначені об'єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі відповідних міжнародних конвенцій і договорів.

Відповідно до переліку об'єктів, що міститься у ст.420 ЦК, визначаються і види права інтелектуальної  власності в Україні:

1) право інтелектуальної  власності на літературний, художній  та інший твір (авторське право)  — гл.36 ЦК;

2) право інтелектуальної  власності на виконання, фонограму,  відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права)  — гл.37 ЦК;

3) право інтелектуальної власності на наукове відкриття (гл.38 ЦК);

4) право інтелектуальної  власності на винахід, корисну  модель, промисловий зразок (гл.39 ЦК);

5) право інтелектуальної  власності на компонування інтегральної  мікросхеми (гл.40 ЦК);

6) право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію (гл.41 ЦК);

7) право інтелектуальної  власності на сорт рослин, породу  тварин (гл.42 ЦК);

8) право інтелектуальної  власності на комерційне найменування (гл.43 ЦК);

9) право інтелектуальної  власності на торговельну марку (гл.44 ЦК);

10) право інтелектуальної  власності на географічне зазначення (гл.45 ЦК);

11) право інтелектуальної  власності на комерційну таємницю (гл.46 ЦК).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Світові тенденції охорони інтелектуальної власності й Україна

Від розв’язання проблеми створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій соціально-економічній системі. А від цього, у свою чергу, — перспективи створення робочих місць у нових галузях, які визначають обличчя світової економіки ХХІ століття — економіки, що базується на знаннях. Це і питання створення цивілізованого ринкового середовища, де і підприємці, і споживачі були б надійно захищені від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності, виробництвом фальсифікованих товарів.

Проблеми охорони інтелектуальної  власності сьогодні вийшли в світі  на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення. Процеси інтелектуалізації досягли надзвичайно високої інтенсивності, немислимої ще десятиліття тому. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на патентування; 2000 р. доход від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти становив 100 млрд. дол., що вдесятеро більше, ніж 1990 р.

Важливо враховувати, що в основному  вже сформувалася глобальна система  регулювання охорони інтелектуальної  власності. Україна повинна адаптуватися до неї, якщо планує розвиватися як складова частина світового господарства, а не як економіка, відмежована від світових тенденцій соціально-економічного й технологічного розвитку. І за останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, що регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею 15 з 26 універсальних міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Нарешті вирішено проблему про здобуття членства в Світовій торговельній організації (СОТ) і забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності,але й досі не завершено процес приєднання до ряду міжнародних конвенцій та договорів.