Интеллектуальная собственность

Велике значення для ефективної охорони інтелектуальної власності  має процес входження України  в регіональні європейські структури  регулювання цієї сфери, і передусім у структури Європейського союзу. На цьому напрямі також є нерозв’язані проблеми — невизначеність позиції України щодо Євразійської патентної конвенції та налагодження відносин із Євразійською патентною організацією, відсутність перспективних програм взаємодії з Європейським патентним відомством і Відомством із гармонізації на внутрішньому ринку (товарні знаки ЄС).

Домінуючу роль у сфері двосторонніх відносин у цій царині, безумовно, відіграють США, які є світовим технологічним  лідером. Саме цей чинник, а не тільки загроза санкцій із боку Сполучених Штатів, є потужним стимулом до розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні.

Слід підкреслити, що протягом останнього десятиліття в Україні відбувався досить інтенсивний процес становлення системи охорони інтелектуальної власності. На сьогодні система органів регулювання сфери охорони інтелектуальної власності в Україні перебуває в завершальній фазі формування й уже спроможна виконувати свої основні функції. Її регулюють 37 законів і понад 100 підзаконних актів, дія яких поширюється принаймні на 16 самостійних об’єктів авторського права в галузі науки, літератури й мистецтва, три види об’єктів суміжних прав, дев’ять видів промислової власності й на сферу захисту від недобросовісної конкуренції. Однак ефективність системи знижує цілий комплекс проблем, що вимагають невідкладного розв’язання.

4.Тенденції  і невирішені проблеми в сфері  інтелектуальної власності

Реальні тенденції в  сфері реєстрації та використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони. Нестабільність умов для винахідницької та раціоналізаторської діяльності через, головним чином, погіршення матеріально-технічних і фінансових умов в інноваційній сфері, обумовила зменшення, порівняно з 1995 р., кількості винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторів майже на третину, а кількість підприємств, що беруть участь у створенні й використанні об’єктів промислової власності, — удвічі. Вкрай незначними є операції з укладання договорів на передачу прав щодо об’єктів промислової власності.

2010 р. зареєстровано лише 372 договори (185 — про передачу прав і 182 — ліцензійні договори на використання об’єктів промислової власності), причому переважна частина з них стосувалася знаків для товарів і послуг (233). Характерно, що 2010 р. 42,8% усіх ліцензійних договорів на використання знаків для товарів і послуг стосувалися лікеро-горілчаних і ще 7,5% — тютюнових виробів; не було жодного договору в таких сферах, як засоби зв’язку, електроніка, сільське господарство, медицина. У царині ліцензійних договорів на використання винаходів серед лідерів — також лікеро-горілчані вироби (16,6%), тоді як на машинобудування припадає 4,8%, електроніку — 2,4%, сільське господарство — жодного договору.

У структурі системи охорони інтелектуальної власності недорозвиненими є елементи, що забезпечують комерціалізацію запатентованих досягнень. При несприятливому кліматі для іноземного інвестування це обумовлює низький показник високотехнологічного експорту на душу населення, за яким Україна майже вдесятеро відстає від його середньосвітового значення. А на роялті й ліцензійні послуги 2010 р. припадало лише 0,04% українського експорту послуг й 1,27% їх імпорту.

У сукупності проблем  охорони інтелектуальної власності  в Україні найгострішими є такі: охорона комп’ютерних програм і баз даних (відзначили 65,3% опитаних УЦЕПД експертів), захист від недобросовісної конкуренції (55,6%), охорона знаків для товарів і послуг (товарних знаків) — 52,1%, охорона виробників аудіовізуальної продукції — 50,0%.

На думку експертів, створенню в Україні ефективної системи охорони інтелектуальної  власності перешкоджають передусім  недоліки правової системи країни.

 Значну роль відіграє  і пануюча в суспільстві зневага  до охорони прав інтелектуальної власності, відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності. Водночас навіть серед експертів спостерігається певна недооцінка соціально-економічних механізмів охорони інтелектуальної власності.

Характерно, що понад половина з 2 тис. опитаних УЦЕПД громадян не відносять проблеми охорони інтелектуальної власності до першорядних проблем економічного розвитку України. В умовах обмеженої платоспроможності широких верств населення діють потужні стимули до придбання та споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності. Майже 70% населення України споживає підроблену продукцію, маркіровану загальновідомими товарними знаками, а ніколи не купує її лише п’ята частина населення. 42,4% громадян України купують дешевші товари, навіть якщо вони можуть бути підробленими. Майже 40% українських споживачів якість підроблених товарів вважає цілком прийнятною. Це свідчить про деформацію правових понять у значної частини громадян, підтримувану їхніми низькими вимогами до якості — що є нормою для малозабезпечених верств населення.

Низькі стандарти захисту  інтелектуальної власності в  Україні значною мірою визначаються браком кваліфікованих фахівців у цій  сфері, позаяк вона вимагає досить великого обсягу специфічних знань. На жаль, лише з 2010 р. у цьому питанні почали з’являтися певні позитивні зрушення. Але й сьогодні потужність освітньої системи низька й не може задовольнити попит на фахівців цього профілю. Так, 2010 р. на перший курс Інституту інтелектуальної власності та права було зараховано лише 39 чоловік, а на другому курсі продовжували навчання 42 студенти. У Харківському міжгалузевому інституті підвищення кваліфікації кадрів за новими напрямами розвитку техніки й технологій при Харківському національному технічному університеті «ХПІ», що готує менеджерів інтелектуальної власності, перших випускників із цього фаху було лише 39.

Нарешті, слід відзначити, що серед головних причин недостатнього  рівня ефективності охорони інтелектуальної  власності українських фізичних і юридичних осіб за кордоном фахівці найчастіше називають «відсутність у держави коштів на патентування та здійснення реєстраційних процедур за кордоном» (54,8% відповідей експертів), «низький рівень правової культури в країні» (46,6%), «відсутність належних знань й інформації про порядок захисту інтелектуальної власності за межами України» (45,2%). На «законодавчу неврегульованість в Україні питань трансферу технологій, зокрема при виїзді українських фахівців на роботу за кордон», указують 43,8% опитаних УЦЕПД експертів.

Аналіз, проведений в  УЦЕПД, показав, що в структурі законодавчого  регулювання питань охорони інтелектуальної  власності не розв’язано такі важливі  проблеми:

1. володіння й управління правами на об’єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів державного бюджету й загальнодержавних централізованих фондів;
2. колективне управління авторським і суміжними правами;
3. регулювання ринку інтелектуальної власності, передача на комерційних засадах прав на об’єкти інтелектуальної власності;
4. нормативно-правове забезпечення розвитку франчайзингу — продажу або тимчасового надання в користування товарного знака під контролем його власника;
5. трансфер технологій за кордон, що приводить до цілеспрямованого відбору, часто за безцінь, українських технологій із боку іноземних фірм; правові механізми, які запобігали б подачі заявок на винаходи в інші країни в обхід патентного відомства України, що призводить до неконтрольованого відпливу нових технологій за кордон;
6. захист комерційної інформації підприємств, а також ноу-хау;
7. захист відомих товарних знаків, які не потребують реєстрації: у законах України загалом немає визначення цього терміна, немає списку таких знаків;
8. захист фірмових найменувань;
9. оцінка вартості нематеріальних активів;
10. облік об’єктів інтелектуальної власності;
11. впровадження ефективнішого захисту наукової інтелектуальної власності проти порушень у цій сфері (привласнення результатів наукової праці в формі фіктивного «співавторства»; публікування працівниками державних структур від свого імені результатів, які містяться в науково-аналітичних матеріалах, поданих підпорядкованими їм організаціями; відтворення результатів наукових робіт без посилання на авторів або їх несанкціонована публікація );
12. охорона раціоналізаторських пропозицій;
13. охорона порід тварин;
14. охорона фольклору, народних художніх промислів і традиційних знань;
15. прогалини в антимонопольному законодавстві, які вможливлюють використання процедур патентування як способу монополізації ринків.

Відчувається необхідність додаткових правових норм, які узгодили б українське законодавство в питаннях охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності й механізму їх реалізації з Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), статтею 50 і Додатком III Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС (УПС).

Неврегульовані й питання  «інтелектуальної спадщини» колишнього Радянського Союзу. Так після розпаду СРСР у Росії залишилося близько 500 тис. діючих охоронних документів (авторських свідоцтв) на винаходи з грифом «Для службового користування», які ніколи не публікувалися й можуть бути перетворені на патенти. За розрахунками фахівців, приблизно чверть із них (125 тис.) належить українським винахідникам. В Україні немає навіть переліку цих винаходів, не говорячи вже про їх описи. Аналогічна ситуація і з таємними авторськими свідоцтвами колишнього СРСР (також близько 500 тис.). Деякі з них уже перетворено на патенти Російської Федерації. Така ситуація може створювати для українських підприємств певні труднощі при виході на зарубіжні ринки високотехнологічної продукції.

Попри активізацію зусиль правоохоронних органів щодо захисту  прав інтелектуальної власності, загальний  рівень правопорушень у цій сфері  залишається високим. Це є підставою  для звинувачення України в низьких стандартах охорони інтелектуальної власності. Так, Міжнародний альянс інтелектуальної власності поставив Україну першою в списку 58 країн із низькими стандартами охорони інтелектуальної власності. Особливо це стосується аудіовізуальної продукції, програмного забезпечення, фармацевтичних препаратів. За даними Міжнародної федерації виробників фонограм (International Federation of the Phonographic Industry — IFPI), Україна лідирує в Європі за рівнем піратства з показником близько 95% від обсягу ринку. Інша міжнародна організація — Асоціація виробників програмного забезпечення (Business Software Alliance) у своєму останньому «Звіті про піратство» віднесла Україну до першої десятки країн — піратів програмного забезпечення, де вона (разом з іншими державами — членами СНД) із показником піратства 89% ділить з Індонезією третє-четверте місця після В’єтнаму й Китаю, випереджаючи Росію.

За даними української  Асоціації іноземних виробників фармацевтичної продукції (AIPM), в Україні  на етапі реєстрації в Фармакологічному експертному центрі Міністерства охорони здоров’я не враховується наявність патентного захисту винаходів і промислових зразків, не проводиться патентна експертиза препаратів, що подаються на реєстрацію. Це призводить до порушення патентних прав на оригінальні лікарські препарати. Як наслідок, провідні фармацевтичні компанії світу можуть відмовитися від поставки на ринок України інноваційних лікарських препаратів.

Україна загалом не входить  у десятку країн із найвищими  абсолютними обсягами виробництва піратської фонографічної продукції. А втрати доходів світових виробників комп’ютерних програм через українське піратство 2010 р. становили лише $29,7 млн., тоді як загалом у світі ці втрати сягають $11,75 млрд. Вказані дані свідчать, що за всієї складності проблем охорони прав інтелектуальної власності в Україні навряд чи можна розглядати нашу країну як одну з держав, що своєю піратською діяльністю завдають найбільших збитків легальним виробникам.

Аналіз стану боротьби з порушеннями в сфері інтелектуальної власності в Україні підтверджує, що хоча рівень порушень залишається високим, останнім часом відбувається помітна активізація процесів охорони інтелектуальної власності.

Дані Міністерства внутрішніх справ України свідчать, що за 2010 р. серед перевірених 12 тис. підприємств у різних регіонах України на кожному другому з них виявлено порушення встановленого законодавством України порядку тиражування й розповсюдження об’єктів інтелектуальної власності. Міністерством порушено 221 кримінальну справу, зокрема 63 — за порушення авторських і суміжних прав, тоді як за весь 2010 р. виявлено лише 19 таких злочинів. Понад 4200 осіб притягнуто до адміністративної відповідальності. Припинено незаконну діяльність 16 «підпільних» цехів, що займалися виробництвом і розповсюдженням контрафактної продукції. У правопорушників вилучено 257 тис. відеокасет, 235 тис. аудіокасет і 217 тис. компакт-дисків (загалом — 709 тис. одиниць) на загальну суму 7,8 млн. грн.

Хоча на сьогоднішній день система система охорони  інтелектуальної власності в Україні сформована, на мою думку вона вимагає певних доробок:

- необхідно створити ефективну систему охорони інтелектуальної власності, спираючись винятково на державні структури, неможливо. Тож власникам інтелектуального продукту (юридичним і фізичним особам), а також творчим спілкам України важливо активізувати процес створення недержавних організацій із питань охорони інтелектуальної власності, а найпотужнішим із них — вивчити питання про вступ у відповідні міжнародні недержавні організації;

- необхідно ужити заходів для посилення координації діяльності органів виконавчої влади, зокрема правоохоронних органів, із метою створення цілісної системи забезпечення дотримання законодавства про охорону інтелектуальної власності;

- треба розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних досягнень, адже в Україні бізнес не зацікавлений у нових технологіях, тому винахідникам важко знайти інвесторів для втілення своїх проектів в життя;