Интеллектуальная собственность

- у Держбюджеті необхідно передбачити належне фінансування видатків на розвиток інфраструктури охорони інтелектуальної власності, модернізацію технічної бази державних установ цієї сфери, озброєння їх новітніми інформаційними технологіями;

- доречним було б проведення в українських ЗМІ широкомасштабної освітньої кампанії, спрямованої на формування в населення України правової культури, поваги до інтелектуальної власності й надання йому базових знань про права власників інтелектуального продукту й механізми його охорони;

- відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності має полягати у встановленні додаткових невигідних майнових наслідків, до того ж настільки суворих, щоб відбивали бажання порушувати ці права в майбутньому. Ці штрафні санкції можуть полягати в додаткових штрафах, і не тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб'єкта права інтелектуальної власності. Закон має визначити, у яких випадках штраф стягується на користь бюджету, а в яких на користь суб'єкта права. Штраф має зростати відповідно до прогресивної шкали у разі його несвоєчасної сплати.

Висновки

Отже, право інтелектуальної  власності – це право на результат  інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законодавством. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Право інтелектуальної власності слід розглядати у двох значеннях: об'єктивному та суб'єктивному. У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності являє собою суб'єктивне право (майнові або немайнові права) на інтелектуальний продукт, тобто певні правомочності творця або іншої особи стосовно інтелектуального продукту. В об'єктивному значенні право інтелектуальної власності - це система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Ця сукупність правових норм становить підгалузь цивільного права і складається з декількох правових інститутів: авторське право та суміжні права, право промислової власності (патентне право), інститут засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу та їх продукції і послуг та нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності. Кожний з названих інститутів регулює суспільні відносини у певній сфері інтелектуальної діяльності, яка відрізняється як специфікою самого інтелектуального продукту, так і пов'язаними з нею особливостями його використання. Захист права інтелектуальної власності здійснюється судом. Для суб'єкта права інтелектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосував такі загальні для всіх цивільних відносин способи захисту: 1) визнання права (наприклад, визнання права інтелектуальної власності, визнання права використання відповідного об'єкта тощо); 2) визнання правочину недійсним (наприклад, визнання недійсним ліцензійного договору); 3) припинення дій, які порушують право (наприклад, припинення використання твору без згоди його автора); 4) відновлення становища, яке існувало до порушення права (наприклад, вилучення і знищення незаконно виданого накладу літературного твору); 5) примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, вимога до видавця про виконання його обов'язку за договором про видання твору); 6) зміна правовідношення (наприклад, зміна умов авторського договору на вимогу автора у вигляді реакції на порушення з боку видавця); 7) припинення правовідношення (наприклад, дострокове розірвання ліцензійного договору у випадку його порушення); 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Звичайно, після того як результат інтелектуальної, творчої діяльності стає надбанням суспільства, творець не в змозі здійснювати контроль за його використанням. Цей основоположний факт, а саме нездатність охороняти об'єкт шляхом самого лише володіння ним, є наріжним каменем законодавства в галузі права інтелектуальної власності. До того ж це право відносять не до матеріального об'єкта, у якому може бути втілений результат інтелектуальної діяльності, а до породження людського розуму як такого. Тому існує потреба вдосконалення законодавства, що регулює відносини в галузі інтелектуальної власності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.
3. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993р. (із змінами від 20 листопада 2003 р.).
4. Саржан А.О. Інтелектуальна власність: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ «Юго – Восток Лтд», 2007. – 651 с.
5. Сиденко В. Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розв’язання.
6. Осадчий А. Развитие законодательства в сфере интеллектуальной собственности//Маркетинг. – 2007. - № 4 (95). – с. 11 – 23.
7. Право інтелектуальної власності: Академічний курс: Підручник для студентів вищих нав. закладів / О.А. Підопригора, О.Б. Бутнік-Сіверський, В.С. Дроб’язко та ін.; За ред. О.А. Підопригори, О.Д.Святоцького . – 2-ге вид., перероб. та допов. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 672 с.