5.4. Адміністративно-позовне
провадження
Доцільність формування
в загальних судах спеціальних
колегій по розгляду адміністративних спорів або ж створення спеціалізованих
адміністративних судів, здійснюючих
правосуддя по адміністративних справах,
що виникають з конфлікту між особою і
публічною владою, визнається практично
всіма вітчизняними та російськими адміністративістами.
До основних чинників, що обумовлюють
необхідність створення спеціального
судового органу по розгляду справ, що
витікають з адміністративних правовідносин,
відносять: недостатньо високий якісний
рівень розгляду адміністративних справ
уповноваженими органами, а також брак
об’єктивності останніх (Ю. П. Битяк, В.
В. Богуцький, В. М. Гаращук); закріплення
в Конституції України принципу спеціалізації
та територіальності судів (В. Б. Авер’янов);
адміністративно-правовий характер матеріальних
та процесуальних відносин, покладених
в соснову конфлікту між особою та органом
публічної влади (І. П. Голосніченко, М.
Ф. Стахурський); перевантаженість адміністративними
справами судів загальної юрисдикції
(В. С. Стефанюк); необхідність приведення
державної судової системи у відповідність
до міжнародних правових стандартів; відсутність
в адміністративному конфлікті відносин
майнового характеру (Ю. М. Старілов); наявність
історичних передумов (Ю. А. Тихомиров);
незалежність спеціалізованого суду від
інших гілок влади, відсутності відомчої
зацікавленості, наявності всебічних
гарантій, детальної процесуальної регламентації
розгляду (Л. С. Анохіна) тощо [Error: Reference
source not found, с. 198; Error: Reference source not found, с. 394;
Error: Reference source not found, с. 34–35; 97, с. 5–13; 98,
с. 500; Error: Reference source not found, с. 3–18; 99, с. 16].
Цей перелік є далеко не вичерпним. Проте
й наведені аргументи достатньо переконливо
свідчать про назрілість та актуальність
питання реформування системи вітчизняного
судочинства у частині регламентації
суспільних відносин публічної сфери.
Вырезано. Для заказа
доставки полной версии работы воспользуйтесь
поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
Як відомо, попередній
розгляд справи також відбувається
на судовому засіданні, в його ході приймаються судові
рішення, котрі знаходять своє відображення
у належних процесуальних документах.
Та й сам законодавець для позначення
стадії попереднього розгляду справи
нерідко використовує термін «провадження»
(достатньо лише згадати назви Глави 2
Розділу ІІІ, статей 112, 113 КАСУ та ін.). Викладене
з повним правом дозволяє іменувати попередній
розгляд справи «судовим». Підготовчий
характер процесуальних дій, які здійснюються
на цій стадії провадження, тут мало що
змінює.
Таким чином, назва Глави 3 Розділу ІІІ видається
дещо неконкретною. Вона не зовсім адекватно
відображає суть регламентованої нею
стадії судового провадження. Більш придатними
у цьому відношенні видаються такі варіанти
назв, як: «Глава 3. Вирішення адміністративної
справи» або «Глава 3. Остаточний розгляд
справи» тощо.
Відповідно до частини
2 статті 122 КАСУ, судовий розгляд
адміністративної справи здійснюється
у судовому засіданні з обов’язковим
викликом осіб, які беруть участь
у справі. Втім, це не позбавляє
учасника справи права заявляти клопотання
про розгляд справи за їх відсутності.
Судове засідання у розгляді справи може
проводитись як у відкритій, так і в закритій
формі. Остання має місце, якщо відкритий
розгляд може призвести до розголошення
державної або іншої охоронюваної законом
таємниці. Під час розгляду справи в закритому
судовому засіданні присутні лише учасники
судового процесу, а в разі необхідності
– експерти, спеціалісти, перекладачі
та свідки.
У зв’язку з цим дещо
зайвою видається закріплена у частині
4 статті 12 КАСУ ремарка про те, що: «Розгляд
справи в закритому судовому засіданні
провадиться з додержанням усіх правил
судочинства». Адже – це положення цілком
підпадає під дію Статті 5 КАСУ, якою визначається
чинність адміністративного процесуального
закону в часі та просторі. Нагадаємо,
що згідно з положеннями цієї статті, судове
провадження в адміністративних справах
(незалежно від того, є воно закритим чи
ні) здійснюється відповідно до норм Конституції
України, КАСУ та ратифікованих Україною
міжнародних договорів, чинних на час
проведення окремої процесуальної дії,
розгляду і вирішення справи.
Процесуальні дії,
що здійснюються на стадії
судового розгляду адміністративної справи умовно можна
згрупувати у кілька етапів. Перший етап
являє собою підготовчу частину і починається
з того, що у призначений для розгляду
час головуючий у судовому засіданні (суддя,
який здійснював попередній розгляд справи)
відкриває судове засідання й оголошує,
яка справа розглядатиметься.
Секретар судового
засідання повідомляє дані про
явку учасників провадження (називаються
особи, які прибули за викликом,
особи, які не з’явились, та
причини неявки останніх), після
чого суд встановлює особи присутніх, а також перевіряє
повноваження посадових чи службових
осіб і представників.
Наслідком неявки
сторін провадження або їх
представників може бути відкладення
розгляду справи на певний
строк; залишення позову без
задоволення; прийняття рішення на підставі наявних у ній даних
чи доказів. У разі неявки на засідання
свідка, експерта чи спеціаліста суд заслуховує
думку сторін (їх представників) щодо можливості
розгляду справи за відсутності названих
учасників процесу. Залежно від позиції
зацікавлених сторін провадження, суд
приймає рішення про продовження судового
розгляду або ж оголошує перерву. Одночасно
суд може вирішити питання про прихід
свідка, експерта, спеціаліста, які не
прибули, та ініціювати питання про їх
юридичну відповідальність.
У цьому аспекті
варто підкреслити таке. Згідно
з прийнятим КАСУ, за завідомо
неправдиві показання або за
необґрунтовану відмову від виконання
своїх обов’язків свідок (ч. 8 ст.
65), експерт (ч. 13 ст. 66) та перекладач
(ч. 5 ст. 68) несуть кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність
за такі дії учасників провадження наступає
за статтями 384 та 385 КК України.
Одночасно в КАСУ
не визначається відповідальність
учасників провадження, котрі
злісно ухиляються від явки
в суд. А між тим, такі дії свідка, експерта або перекладача
очевидно є проявом неповаги до суду, відповідальність
за яку передбачена статтею 185-3 КУпАП.
У зв’язку з цим доцільно доповнити статті
65, 66, 68 КАСУ окремими нормами, які б передбачали
притягнення до адміністративної відповідальності
за злісну неявку до суду свідка (ч. 1 ст.
185-3 КУпАП), експерта і перекладача (ч. 2
ст. 185-3 КУпАП).
До речі, КАСУ взагалі
не встановлює наслідків неявки
на судове засідання такої
особи, як перекладач. Подібний
підхід не є достатньо виправданим, адже перекладач (у разі
потреби в застосуванні його спеціальних
знань) є однією з ключових фігур, без якої
здійснення об’єктивного та всебічного
розгляду справи неможливе. На наш погляд,
ця обставина також має знайти обов’язкове
відображення у змісті Кодексу.
Вырезано. Для заказа
доставки полной версии работы воспользуйтесь
поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
За винятковими
обставинами оскаржуються:
– судові рішення
в адміністративних справах після
їх перегляду в касаційному порядку;
– рішення суду
касаційної інстанції;
– рішення Верховного
Суду України в адміністративних
справах, якщо вони оскаржені
на підставі, встановленій пунктом
2 статті 237 цього Кодексу.
Випадки, які можуть
бути підставою для подання
повторної касації повинні мати винятковий
характер і принципово визначити позицію
Верховного Суду України у найскладніших
ситуаціях з точки зору права [Error: Reference
source not found, с. 129]. Згідно із статтею 237 КАСУ,
підставами для повторного касаційного
оскарження судових рішень є: 1) неоднакове
застосування судами законодавства України;
2) встановлення міжнародною судовою установою,
юрисдикція якої визнана Україною, факту
порушення судовим рішенням існуючих
міжнародних зобов’язань.
Скарга за винятковими обставинами подається безпосередньо
до Верховного Суду України протягом одного
місяця від дня настання обставин, які
можуть бути підставою для провадження
у порядку повторної касації. Одночасно
зі скаргою подається документ про сплату
судового збору (крім випадків, передбачених
частиною 2 статті 237 КАСУ).
Протягом п’ятнадцяти
днів після надходження скарги
колегія у складі семи суддів
вирішує питання про допуск
скарги до провадження за винятковими
обставинами. Скарга вважається
допущеною до провадження за винятковими обставинами, якщо
про необхідність цього висловилось хоча
б три судді. Відповідне рішення колегії
оформлюється ухвалою, яку не може бути
оскаржено.
Справа в порядку
провадження за винятковими обставинами
розглядається колегією суддів
Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України за участі не
менш як двох третин її складу. Якщо предметом
оскарження є неоднакове застосування
судами касаційної інстанції одного і
того самого положення закону, то справа
розглядається колегією суддів на спільному
засіданні відповідних судових палат
Верховного Суду України за наявності
не менш як двох третин чисельності кожної
палати.
Провадження за
винятковими обставинами здійснюється
відповідно до правил касаційного
провадження. За результатами розгляду справи більшістю
голосів членів колегії Судової палати
в адміністративних справах Верховного
Суду України приймається постанова про
задоволення скарги (повне чи часткове)
або ж постанова про відмову в задоволенні
скарги. Постанова Верховного Суду України
набирає законної сили негайно після проголошення.
Вона є остаточною і оскарженню не підлягає,
крім випадку, встановленого пунктом 2
статті 237 цього Кодексу.
Завершальною стадією
адміністративно-позовного провадження
виступає звернення судових рішень до виконання. Норми, якими
регламентується здійснення процесуальних
дій на цій стадії, містяться в Розділі
V КАСУ. Згідно з положеннями цього розділу,
постанова або ухвала суду виконується
після набрання ними законної сили на
підставі виконавчого листа, виданого
судом, котрий ухвалив рішення у справі.
Рішення суду першої
інстанції набирає законної сили
після закінчення строку подання
апеляційної скарги. У разі подання
апеляційної скарги судове рішення,
якщо його не скасовано, набирає
законної сили після закінчення апеляційного
розгляду справи. Рішення судів другої
інстанції набирають законної сили з моменту
проголошення. Так само з моменту проголошення
набувають законної сили ті ухвали суду,
які відповідно до КАСУ не можуть бути
оскаржені. Суд може призначити окремий
строк для виконання рішення суду, який
обчислюється від дня набрання рішенням
чи ухвалою законної сили.
Негайному виконанню
підлягають рішення суду про
виплату бюджетних або позабюджетних
періодичних платежів громадянам;
поновлення на посаді у публічній службі;
припинення повноважень посадової особи
у разі порушення нею вимог щодо несумісності;
уточнення списку виборців; про реалізацію
права на мирні зібрання.
Крім того, суд вправі
за клопотанням учасників судового
процесу або за власною ініціативою звернути
до негайного виконання рішення: про стягнення
одноразового бюджетного або позабюджетного
платежу; про тимчасову заборону (зупинення)
окремих видів або всієї діяльності об’єднання
громадян; про примусовий розпуск об’єднання
громадян; про депортацію іноземця чи
особи без громадянства.
Примусове виконання
судових рішень здійснюється
в порядку встановленому Законом
України «Про виконавче провадження».
Завершуючи аналіз
адміністративно-позовного провадження,
не можна не відзначити деякі нюанси термінології,
використаної законодавцем при формулюванні
окремих положень КАСУ. Так, відповідно
до ряду статей цього Кодексу, рішення
суду «ухвалюються» (статті 190, 196, 202, 205
та ін.), а ухвали «постановляються» (статті
186, 189, 190, 194…). Згідно з частиною 2 статті
31 КАСУ судові ухвали можуть ще й «вирішуватись».
Алогізм подібного «комбінування» наведених
термінів є достатньо помітним. З нашої
точки зору, у даному аспекті доречно вести
мову про прийняття рішень та винесення
ухвал, що й мало б знайти своє відображення
у змісті статей КАСУ.
Стаття 104. Право на звернення
до адміністративного суду
1. До адміністративного
суду має право звернутися
з адміністративним позовом особа,
яка вважає, що порушено її
права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових
відносин. Суб'єкт владних повноважень
має право звернутися до адміністративного
суду у випадках, встановлених законом.
Стаття 105. Форма і зміст
адміністративного позову
1. Адміністративний позов
подається до адміністративного суду у формі письмової позовної
заяви особисто позивачем або його представником.
Позовна заява може бути надіслана до
адміністративного суду поштою.
2. На прохання позивача
службовцем апарату адміністративного
суду може бути надана допомога
в оформленні позовної заяви.
3. Адміністративний позов
може містити вимоги про:
1) скасування або визнання
нечинним рішення відповідача
- суб'єкта владних повноважень
повністю чи окремих його положень;
2) зобов'язання відповідача
- суб'єкта владних повноважень
прийняти рішення або вчинити певні дії;
3) зобов'язання відповідача
- суб'єкта владних повноважень
утриматися від вчинення певних
дій;
4) стягнення з відповідача
- суб'єкта владних повноважень
коштів на відшкодування шкоди,
завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;