Загальний огляд засад проходження державної служби в країнах ЄС

Рівень заробітної плати  “прив’язаний” також до службового просування, яке залежить від стажу, робочого місця та результатів праці.

На відміну від України, значно ліберальнішою є система робочого часу на публічній службі в Австрії. Зазвичай, тижневий робочий час становить 40 годин. І це є затверджена середня норма. Проте вона є не обов’язковою. Можливі відхилення як щодо щоденного навантаження, так і тижневого, місячного, річного. Організація чи установа фіксує у положенні обов’язковий час присутності держслужбовців на робочому місці, наприклад від 8.30 до 12.30. Далі службовець у межах регламенту і конкретного навантаження планує свій час самостійно. Проте існують обмеження щодо не перевищення щоденного робочого часу більше 13 годин та тижневого – 48 годин [16, c.118].

Кращим є соціальний захист публічного службовця Австрії порівняно з державним службовцем України і у випадку хвороби. Особливо це стосується осіб, які мають невеликий стаж служби. Всі публічні службовці Австрії у випадку хвороби з першого дня перебування на лікарняному отримують стовідсотковий розмір заробітної плати. Такий самий обсяг виплати здійснюється протягом 6 місячного періоду хвороби. У разі подальшої хвороби відсоток виплати зменшується. На противагу державні службовці України підпадають під дію Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованнями” [3]. Згідно із ст. 37 цього закону, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах: 60% середньої заробітної плати особам, які мають страховий стаж до п’яти років; 80% середньої заробітної плати особам, які мають страховий стаж від 5 до 8 років. 100% середньої заробітної плати у випадку тимчасової непрацездатності отримують лише особи, які мають страховий стаж понад 8 років. Окрім цього трудові відносини державних службовців України регулюються також Кодексом законів про працю України , пункт 5 ст. 40 якого передбачає розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Цей пункт ставить під загрозу соціальний захист державного службовця від ймовірного звільнення внаслідок хвороби. І подекуди застосовується у практиці при зміні керівництва державного органу

Пенсійне забезпечення публічного службовця Австрії регулюється Законом про пенсі. Пенсійний вік для публічного службовця Австрії встановлено на рівні 65 років. Розмір пенсії обчислюється на основі останнього місячного заробітку перед виходом на пенсію. Найвища пенсія становить 80% від останньої місячної заробітної плати за умови вислуги 40 років.

2.3. Публічна служба ФРН: досвід для України

У частині третій статті 33 Конституції ФРН встановлено  принцип рівності суб’єктів публічної  служби. Ніхто не може бути ущемлений  у своїх правах через релігійні  віросповідання, світогляд чи приналежність  до політичних партій. У галузях, де в управлінських структурах недостатньо  представлені жінки, за рівної професійної  підготовки їм надається перевага.

Слід зазначити, що нині в  Німеччині немає поняття “державна  служба” (Staatdienst), яке після Другої світової війни було витіснене поняттям “публічна служба” (offentliches Dienst), що міцно ввійшло в теорію і практику соціального життя. Нині “публічна  служба” у функціональному плані  розуміється як діяльність з метою  виконання загальнодержавних завдань  управління. В інституційному плані  під нею розуміють певне коло осіб і посад, виконання публічних  функцій яких складає зміст їхньої діяльності.

Відповідно до Закону 1985 року публічна служба в Німеччині  охоплює правове регулювання  особливих публічно-правових відносин, що поділяються на дві основні групи: відносини з чиновниками і відносини з найманими особами – службовцями і робітниками державних установ. При цьому визначальним для поняття ”державна служба” є правова форма організації роботодавця. Державною службою є лише діяльність на службі юридичній особі публічного права. Таким чином, під державною службою в ФРН розуміють діяльність федеральних і земельних органів влади.

До державних службовців у Німеччині належить такі особи: чиновники державного апарату, суді, а також викладачі вищих навчальних закладів, учителі, лікарі, працівника пошти, залізниці, державних банків та ін. Законодавство ФРН класифікує державних службовців на дві великі групи: чиновників і осіб найманої праці (службовців і робітників). Державні чиновники як еліта державної служби зобов’язані дотримуватися традиційних правил професійної бюрократії [7, c.101].

Умови проходження служби чиновників у Німеччині суттєво  відрізняються від умов трудової діяльності найманих працівників: для перших вони визначаються призначенням; для службовців і робітників вони засновуються на договорі приватного права; права і обов’язки чиновників регулюються законом про державну службу. Заробітна плата і оклади працюючих за наймом, як й інші умови їхньої праці, визначаються тарифною угодою; оклади чиновників визначаються залежно від посади і стажу служби. Винагорода службовців установлюється тарифом з урахуванням їхнього віку й особливостей виконуваної роботи; чиновник має довічне призначення, службовців можуть звільнити; на відміну від чиновників робітники і службовці не несуть дисциплінарної відповідальності; на них поширюється загальне адміністративне право; для чиновників діє беззаперечна заборона на організацію страйків; для працюючих за наймом право на страйки зберігається; держава несе всі видатки з утримання чиновництва. Чиновники отримують особливу пенсію. Робітники і службовці отримують пенсію, як усі, з пенсійного страхового фонду [11, c.224].

Законодавство ФРН досить детально регулює порядок прийому  на публічну службу. Претенденти визначаються за допомогою оповіщення в спеціальних  друкованих повідомленнях про наявність  вакантної посади. Їхній відбір має  відбуватися відповідно до придатності, здібностей і професійних досягнень  без урахування статі, віросповідання, релігійних чи політичних поглядів. Призначення  на посаду здійснюється після підтвердження  їхньої придатності до публічної  служби в результаті складання іспитів. Якщо вік службовця не перевищує 32 років, він може бути призначеним  на посаду лише після випробувального  терміну. У такому разі призначення  допускається виключно на найнижчі посади.

Для підтвердження професійної  придатності службовцю в Німеччині  надається можливість пройти випробувальний строк, який сукупно не може перевищувати п’яти років. Призначення на публічну службу довічно здійснюється лише після  успішного проходження випробувального  терміну і досягнення 27-річного  віку.

Загальний закон про правовий статус державних службовців ФРН  встановлює чотири види посад державних  службовців: нижчий рівень служби (проста служба); середній рівень служби (середня  служба); підвищений рівень служби (відповідальна  служба) і вищий рівень служби (вища служба).

Державним службовцям гарантуються виплати із соціального забезпечення, що включають пенсійне забезпечення (віковою межею для виходу публічних службовців на пенсію є 65 років, цей вік може бути подовжено до 68), матеріальну допомогу, забезпечення сім’ї в разі втрати годувальника, компенсації в особливих вікових і службових випадках. Службовці отримують компенсації в разі переїзду з одного місця проживання на інше. Кожний працівник має право на відпустку із збереженням повної заробітної плати. Характерним для німецької публічної служби є також і те, що чиновникам надано право збереження оплати в разі, якщо вони балотуються на виборні посади, або виконують почесні обов’язки, або для роботи в місцевих представницьких органах [8, c.99].

Службовець у Німеччині має право на доступ до своєї особової справи. Його зобов’язані повідомити про всі скарги на нього або негативний висновок про його діяльність, при цьому думка працівника заноситься до його особової справи. Німецькі державні службовці мають право на об’єднання в профспілки. Застосування будь-яких санкцій за цю діяльність не допускається. Через дію принципу службової відданості чиновник не має права брати участь у страйках. При цьому слід зазначити, що закон відкрито не забороняє цього, але й не надає чиновнику права на страйк.

Специфікою німецького законодавства  є закріплене право державних  службовців на іншу оплачувану діяльність: діяльність в об’єднаннях, установах, на підприємствах, капітал яких належить публічному власнику, або діяльність у міждержавних об’єднаннях. Для  зайняття такого роду діяльністю слід отримати спеціальний дозвіл керівника  державного органу.

Основні обов’язки державних  службовців визначаються принципом  публічно-правових службових відносин [9, c.88]. Чиновник зобов’язаний виконувати всі розпорядження свого керівника; він несе особисту відповідальність за правомірність своїх дій у процесі виконання посадових обов’язків. Якщо службовець має сумнів щодо законності розпоряджень свого начальства, він зобов’язаний негайно поінформувати про це свого безпосереднього керівника. Якщо його сумніви не розсіялися, чиновник має право на звернення до вищого керівника. При цьому підтвердження розпорядження для чиновника має бути дано в письмовому вигляді.

Важливим чинником успіху німецької освітньої системи  публічних службовців і високої  якості її результатів є орієнтація на неперервність навчання чиновників. Базова підготовка, профільна освіта, курс перепідготовки і підвищення кваліфікації – усі ці етапи тут пов’язано  в єдину систему кар’єрного і  професійного зростання. Позитивними  якостями німецької моделі підготовки державних службовців є прозора  систем оплати праці, чітка система  просування по службі, що сприяють прийому  на державну службу, службовій кар’єрі  та підвищенню кваліфікації кадрів. Програми підготовки державних службовців у  Німеччині відрізняються правильно  віднайденим балансом між теоретичними знаннями й необхідними практичними  навичками.

Недоліком же системи підготовки публічних службовців у Німеччині, є насамперед орієнтація переважно на юридичні дисципліни, що визнають і в самій ФРН [8, c.205].

Підготовка державних  службовців в Україні останнім часом орієнтується і на кращі німецькі практики. Так, зокрема, саме в результаті співпраці Національної академії державного управління при Президентові України (далі – НАДУ) з однією з таких шкіл – Вищою школою управління та права міста Берлін (Fachhochschule fur Verwaltung und Rechtspflege – FHVR) – за сприяння Німецького товариства технічної співпраці (Deutsche Gesellschaft fur Technische Zusamnenarbeit – GTZ) та фінансової підтримки уряду Федеративної Республіки Німеччини було розроблено програму підготовки державних службовців із наданням кваліфікації “магістр публічного адміністрування”. Названу програму реалізують у НАДУ з 2007 року як експериментальну в межах підготовки магістрів за спеціальністю “Державне управління”, а Наказом Міністра освіти і науки України від 5 травня 2008 року №374 спеціальність “Публічне адміністрування” було виокремлено як самостійну в освітній галузі “Державне управління”.

Загальне керівництво  публічною службою в ФРН здійснюється Федеральним комітетом з кадрів, що здійснює свою діяльність незалежно, у межах законів і несучи за неї повну відповідальність. Комітет складається з семи постійних членів і семи членів, які періодично міняються. Постійними штатними членами є голова Федеральної рахункової палати (голова Комітету) і керівник правового управління з кадрових питань Федерального міністерства внутрішніх справ. Решта п’ять постійних членів Комітету та їхні заступники призначаються федеральним Президентом терміном на чотири роки за поданням Міністерства внутрішніх справ. При цьому три постійних члени і три заступники представляють провідні профспілкові організації. Комітет зобов’язаний інформувати уряд про свою діяльність. Крім того, він має право запиту необхідної йому інформації. У цьому зв’язку всі інстанції зобов’язані надавати йому необхідне сприяння.

ВИСНОВКИ

З метою подальшого реформування державної служби в умовах адаптації до Європейського Союзу слід вдосконалити систему правових та соціальних засад ефективного функціонування державної служби та її кадрового забезпечення, реалізувати Концепцію з адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу, розробити Законодавство України про державну службу та створити систему регламентів виконання державних послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Вирішення основних проблемних питань, особливо стабільність корпусу  державних службовців, їх професіоналізм, можливе за умови здійснення необхідних інвестицій у розвиток кадрового  ресурсу та створення потужної горизонтальної інфраструктури управління процесом європейської інтеграції у всій системі державних  органів.

З метою удосконалення  управління персоналом та підвищення ефективності управління державною  службою слід запровадити об’єктивне і неупереджене оцінювання при відборі, призначенні та просуванні державних  службовців, ротації кадрів.

З цією метою в системі  державної служби необхідно запровадити  незалежні центри оцінювання особистісних та професійних якостей претендентів на керівні посади. Посилити роль кадрових служб органів державної влади  в плануванні кар’єри державного службовця, визначенні потреби у  професійному навчанні та підвищенні кваліфікації, 8плануванні безперервного  вузькоспеціалізованого навчання.

Вирішити питання інформаційного та технологічного забезпечення їх діяльності.

Пріоритетом державної політики має стати професіоналізація  державної служби насамперед через  систему професійного навчання державних  службовців. Сьогодні відбувається процес удосконалення системи професійного навчання державних службовців, спрямування її на підготовку висококваліфікованих менеджерів у сфері державного управління, набуття державними службовцями сучасних знань та вмінь, необхідних у контексті нової ролі державної служби.