Охорона лісових багатств України

У справах про злочини, відповідальність за які передбачена ст. 246 КК, шкода визнається істотною, коли: були знищені певні види дерев у тій чи іншій місцевості; погіршилися породний склад, якість, захисні, водоохоронні й інші екологічні властивості лісу; виникли труднощі у відтворенні заліснення в певній місцевості; знизилась якість атмосферного повітря; змінились ландшафт місцевості, русло річки; сталась ерозія ґрунту; тощо. Якщо внаслідок незаконної порубки дерев, чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав несе відповідальність за статтями 64 - 67 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Шкода, заподіяна незаконною порубкою лісу, обчислюється за таксами, затвердже­ними постановами КМ України «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству» від 5 грудня 1996 р. № 1464 та «Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України» від 1 червня 1993 р. № 399.

Суб'єкт злочину загальний, це фізична осудна особа, яка досягла 16-ти років.

Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях визнається злочином, суб’єктивна сторона якого характеризується прямим умислом.

ІV. Порушення законодавства про захист рослин, та умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду

Порушення законодавства про захист рослин, є одним із видів злочинів, що передбачають відповідальність за порушення лісового законодавства.

              Відповідно до ст. 247 КК України, порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворо­бами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин, що спри­чинило тяжкі наслідки, - карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеженням волі на строк до двох років.

Суспільна небезпечність порушення законодавства правил боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, а також щодо їх захисту полягає в тому, що порушення посягає на суспільні відносини у сфері рослинного світу, який складає невід'ємну частку людського існування і без якого життя людини в принципі неможливе.

Об'єктом даного злочину виступає встановлений законодавством порядок за­хисту рослин від шкідників і хвороб.

Предметом безпосереднього посягання є рослини (сільськогосподарські, дикорослі, інші) та їхні природні властивості, а також плоди рослин – зерно, насіння, овочі, фрукти, коренеплоди тощо.

Рослини – це організми, які живляться органічними і неорганічними речовинами ґрунту, води і повітря і здатні створювати органічні речовини з неорганічних у природному стані

Об'єктивна сторона порушення законодавства про захист рослин ха­рактеризується трьома ознаками: 1) порушенням правил, установлених для боротьби зі шкідни­ками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин; 2) настанням у результаті цих порушень тяжких наслідків; 3) причинного зв'яз­ку між порушенням правил і наслідків.

Хворобами рослин визнаються відхилення від їх нормального стану і розвитку, які полягають у порушенні основних функцій всієї рослини або її частини (порушення нормального обміну речовин під впливом фітопатогенів (віруси, бактерії, гриби) або несприятливих умов середовища, наприклад надлишку чи нестачі води, порушення температурного режиму).

Захист рослин – це комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни.

Методами захисту рослин є способи, за допомо­гою яких здійснюється захист рослин (організаційно-господарські, агро­технічні, селекційні, фізичні, біологічні, хімічні та ін.). Засоби захисту рос­лин – хімічні, біологічні та інші засоби, які використовуються для захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів.

Основними законодавче встановленими вимогами щодо захисту рослин є:

- додержання технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту;

- екологічне та економічне обґрунтування доцільності захисту рослин від шкідливих організмів;

- обов'язковість здійснення заходів щодо захисту рослин підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами, діяльність яких пов'язана з користуванням землею, лісом, водними об'єктами, вирощу­ванням рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, а та­кож реалізацією, переробкою, зберіганням і використанням рослин та про­дукції рослинного походження;

- суворе додержання регламентів зберігання, транспортування та застосу­вання засобів захисту рослин;

- збереження корисної флори і фауни;

- недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля засобами захисту рослин.

Слід зазначити, що всі екологічні злочини скоюються протиправними діяннями, серед яких можна назвати:

1) порушення встановлених правил;

2) ухилення від дотримання встановлених правил;

3) забруднення екологічного об’єкта;

4) знищення екологічного об’єкта.

Порушення, знищення, ухилення і забруднення – це способи дії злочинця, спосіб безпосереднього прикладання сили до об’єкта взаємодії – предметів навколишнього середовища, які важко перелічити. Звідси механізм злочину і утворення слідової картини є загальними для взаємодіючої системи «люди – речі». Матеріальні та ідеальні сліди-відображення залишаються на речах, у пам’яті людини та ін.

Злочин, передбачений ст. 247 КК України, може бути вчинений шляхом дії або бездіяльності. Здебільшого порушення законодавства про захист рослин набуває пасивної форми, наприклад:

- невжиття заходів, спрямованих на знищення шкідників та збудників хвороб рослин, на локалізацію постраждалих територій або знищення зараженого врожаю чи насіння;

- неповідомлення інформації про загрозу посівам, іншій рослинності, а також продукції рослинного походження від шкідливих організмів;

- невиконання законних вимог службових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист рослин).

Злочин визнається закінченим з моменту спричинення тяжких наслідків. Вирішуючи питання про те, чи є заподіяні наслідки тяжкими, у кожному конкретному випадку потрібно враховувати, зокрема, площу територій, на які поширилась епіфітотія, шкоду, заподіяну людині, рослинному і тваринному світові або сільськогосподарському виробництву, час, на який земельні площі виведено з ладу, вартість заходів, здійснюваних для подолання спричинених негативних наслідків (наприклад, вартість знезараження, переробки або знищення підкарантинних матеріалів та об’єктів).

Суб'єктом злочину виступають особи, які досягли 16-річного віку і на яких по­кладені обов'язки щодо здійснення заходів боротьби зі шкідниками і хворо­бами рослин (керівники господарств, власники земельних ділянок, державні інспектори з карантину рослин та ін.). Це керівники підприємств, державні діячі, наділені владними повноваженнями охороняти і використовувати рослинного світу, фізичні особи, які здійснюють свої потреби з порушенням встановлених правил. Надати їм якусь психологічну і соціальну характеристику навряд чи можливо, оскільки «людство в цілому виявилося недостатньо організованим для того, щоб не руйнувати природу і зберігати умови, в яких воно могло б благополучно і необмежено довго розвиватися»

Суб'єктивна сторона злочину має складний характер і визначається окремо до дії й окремо до наслідків, що настали. Порушення відповідних правил може бути вчинене як умисно, так і з необережності. Щодо наслідків вина виражається тільки в необережності.

Умисел щодо наслідків допускає наявність іншого складу злочину – умисне знищення майна, а також заподіяння шкоди життю і здоров'ю лю­дей.

При кваліфікації слід відмежовувати даний склад злочину від інших, зо­крема, коли вказані дії вчинені з метою ослаблення держави (поширення епіфітотій), вони кваліфікуються як диверсія.

Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (далі – ПЗФ) є різновидом злочи­нів проти довкілля (екологічних злочинів), зокрема й проти лісових багатств України.

Стаття 252 КК України визначає:

Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду – карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років. 

Суспільна небезпечність злочину полягає у спричиненні шкоди тери­торіям, взятих під охорону держави, та об'єктам природно-заповідного фон­ду.

Екологічна безпека в галузі існування і викорис­тання територій та об'єктів, які взяті під особливу охорону є безпосереднім об'єктом злочину.

Предметом злочину, передбаче­ного ст. 252 КК, є: 1) території та об’єкти ПЗФ (відповідно до класифікації, що міс­титься у Законі України «Про ПЗФ України»), та території, що резервуються з метою наступного заповідання; 2) інші природні території та об’єкти, що пере­бувають під особливою охороною дер­жави, 3) складові структурних елементів національної екологічної мережі.

До територій, взятих під охорону держави,належать такі об'єкти приро­ди, які являють собою велику наукову, історичну цінність, а також лікуваль­но-оздоровчу цінність.

Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження при­родної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання за­гального екологічного балансу та фондового моніторингу навколишнього природного середовища.

До складу природно-заповідного фонду входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки – пам'ятники садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Об'єктивна сторона злочину характеризується знищенням або пошко­дженням будь-яким способом територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду.

Під знищенням розуміється приведення території або об'єкта природно-заповідного фонду в повну непридатність для використання їх за цільовим призначенням, коли вони перестають існувати або повністю втрачають свою цінність хоча б якісь їх частини.

Пошкодженням предмета злочину визнається погіршення його якості, зменшення природно-охоронної, наукової, естетичної, рекреаційної та іншої цінності або приведення його на будь-який час в непридатний для викори­стання за цільовим призначенням стан.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом (прямим або непрямим).

Суб'єкт цього злочину – фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Обтяжуючими обставинами, які передбачені ч. 2 ст. 252 КК, є: знищен­ня або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів при­родно-заповідного фонду шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або тяжкі наслідки.

Висновок.

Ліси – це один з найважливіших компонентів навколишнього природного середовища, найскладніше та найпотужніше рослинне угруповання за різноманітністю побудови та рівнем впливу на довкілля. Вони, як основний компонент біосфери завжди відігравали величезну роль у житті людини.

Лісами вкрито близько третини суходолу Землі, вони життєво необхідні людству з багатьох точок зору: екологічної, економічної, соціальної, культурної, духовної тощо.

В наш час з посиленням використання природних ресурсів постала загроза їх виснаження. Інтенсивна експлуатація ресурсів лісу та забруднення їх відходами різних видів і типів, істотно змінюють кількість та якість лісів, що неминуче впливає на всю природу, загалом, та на умови життя теперішнього і майбутніх поколінь людей.

В Україні проблеми довкілля постають з особливою гостротою, що спричинено високим рівнем забруднення, викликаного наявністю потужного промислового та аграрного комплексів і катастрофою на Чорнобильській АЕС. Крім того, екстенсивний тип розвитку української економіки призводить до нераціонального вжитку природних ресурсів, чим ще більше обтяжується екологічна ситуація у державі.