Роль і місце протекторату Кромвеля в історії англійської буржуазної революції

2

Роль і місце протекторату Кромвеля в історії англійської буржуазної революції

ПЛАН

ВСТУП

1. Історичні події, що передували Англійській революції 1640-1660 р. і передумови становлення протекторату

2. Довгий парламент і початок революції

3. Встановлення протекторату й поява "Знаряддя керування"

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

Тема протекторату Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.) вивчається на стику відразу декількох взаємозалежних дисциплін. Для сучасного стану науки характерний перехід до глобального розгляду проблем тематики протекторату Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.) як форми військової диктатури.

Питанням дослідження присвячена безліч робіт. В основному матеріал, викладений у навчальній літературі, носить загальний характер, а в численних монографіях по даній тематиці розглянуті більше вузькі питання проблеми здійснення протекторату Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.), а також так званого "Знаряддя правління 1653 г". Однак, потрібне врахування сучасних умов при дослідженні проблематики позначеної теми.

Висока значимість і недостатня практична розробленість проблеми протекторату Кромвеля в Англії (1653 -1658 рр) визначають безсумнівну новизну даного дослідження.

Подальшу увагу до питання про проблему протекторату Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.) як - форми військової диктатури необхідно приділяти з метою більше глибокого й обґрунтованого дозволу актуальних проблем тематики даного дослідження.

Актуальність роботи обумовлена, з одного боку, більшим інтересом до теми протекторату Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.), а також "Знаряддя правління" 1653 г" у сучасній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значимість.

Результати можуть бути використані для розробки методики аналізу "Протекторат Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.)".

Теоретичне значення вивчення проблеми полягає в тім, що вибрана для розгляду проблематика перебуває на стику відразу декількох наукових дисциплін.

Об'єктом даного дослідження є аналіз умов виникнення й здійснення протекторату Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.) як форми військової диктатури.

Предметом дослідження є розгляд окремих питань, сформульованих як  завдання даного дослідження.

Метою дослідження є вивчення теми "Протекторат Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.)" з погляду  новітніх вітчизняних і закордонних досліджень по подібній проблематиці.

У рамках досягнення поставленої мети автором були поставлені для вирішення наступні завдання:

1. Вивчити теоретичні аспекти й виявити природу потектората ромвеля в Англії (1653 -1658 р.);

2. Визначити актуальність проблеми протекторату Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.), як форми військової диктатури, а також вивчення такго явища як "Знаряддя правління" 1653 р. у сучасних умовах;

3. Викласти можливості рішення тематики протекторат Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.);

4. Позначити тенденції розвитку тематики протекторат Кромвеля в Англії (1653 -1658 р.) і його значення на сучасному етапі розвитку розуміння такої категорії як форма державного правління.

1. Історичні події, що передували Англійській революції 1640-1660 р. і передумови становлення протекторату

Англійська революція 1640-1660 р. була одним з найважливіших подій європейської історії, суперечки про характер якої ніколи не припинялися в історіографії. Можна виділити наступні головні інтерпретації революції: либеральну, марксистську, ревізіоністську й пост-ревізіоністську.

Перша, ліберальна, складалася в ХІХ столітті в працях таких істориків, як Ф. Гізо й Т. Маколей. Вони вважали революцію подією закономірною, і пояснювали її виникнення політичними протиріччями між англійським парламентом і королівською владою, покладаючи відповідальність за їхнє загострення на корону, на династію Стюартів, представник якої Яків VІ Шотландський став в 1603 році одночасно королем Англії під ім'ям Якова ІV. Революція, отже, була справедливою відплатою, боротьбою парламенту й народу за відновлення потоптаних прав, а в ретроспективному плані - кроком на шляху до встановлення в країні конституційно-демократичних порядків. Історик С. Гардинер вважав, що корінне значення мали релігійні протиріччя, і висунув конценпцию Англійської революції як "пуританської". Ліберальне трактування революції переважало в закордонній історіографії аж до 70- х рр. ХХ ст.

Основа марксистської інтерпретації Англійської революції виявляється в працях К. Маркса й Ф. Энгельса. Не заперечуючи політичних протиріч між короною й парламентом, Маркс вважав їх вторинними, а першорядне значення надавав економічним причинам. З погляду істориків-марксистів, революція була викликана довгостроковими передумовами, тим, що протягом  багатьох десятиліть в Англії розвивався капіталізм, і пануючі феодальні по суті форми суспільного устрою стали до середини ХVІІ століття гальмом для його розвитку. Отже, революція була буржуазної, тобто була спрямована на заміну феодального ладу капіталістичним. Протидія королівської влади й парламенту відбивало боротьбу між відсталим феодальним дворянством і буржуазією, що виступила в союзі з новим (обуржуазненому) дворянством.

Такий підхід знайшов багатьох послідовників в історіографії ХХ ст. Ряд відомих англійських істориків (Р. Г. Тоуні, К. Хилл і ін.) займали марксистські або близькі до марксизму позиції. Марксистський підхід панував у радянській історіографії й знайшов вираження в працях таких відомих фахівців, як Е. А. Косминський, В. М. Лавровський, М. А. Барг, Г. Р. Левин, Т. А. Павлова й ін.

Ревізіоністська інтерпретація історії Англійської революції склалася в 80- х рр. ХХст. Історики-ревізіоністи думають, що передумови Англійської революції не носили скільки-небудь довгострокового характеру. Вони не вбачають у політику перших королів з династії Стюартов тенденції до свідомого насадження абсолютизму в Англії, хоча й відзначають їхні помилки й недоліки. Причиною загострення політичної ситуації в країні вони вважають прагнення корони затвердити одноманітність у керуванні трьома частинами держави: Англією, Шотландією й Ірландією, розходження між якими вона у великій мері ігнорувала.

Крім того, причини революції треба шукати в аналізі ситуації, що зложилася зі скликанням Довгого парламенту в 1640 році. Чому депутати, що не помишляли про боротьбу з королем, виявилися в 1642 році в стані війни з ним? Відповідь на це питання дають не абстрактні міркування про те, що економічні, політичні й релігійні розбіжності наростали протягом  довгих десятиліть, а вивчення особистих і групових інтересів і пристрастей головних гравців на політичній сцені в 1640-1642 р. - указував один із самих видних істориків цього напрямку К. Рассел [8].

У новітній пост-ревізіоністській історіографії відкидається властива ревізіоністському підходу ідея про випадковий характер революції, що витекала із неврівноважених міркувань, позицій і розбіжностей. Ряд істориків підкреслює винність Карла І і його оточення, політика якого сприяла виникненню конфлікту, що особливо виявилося зі спробою введення єдиного молитовника в Шотландії. Очевидно, що відкидаючи ревизионисткий підхід як такий, історики цього напрямку визнають його заслугу в "розтрощенні" марксистської інтерпретації революції, сполучать деякі ідеї традиційної ліберальної історіографії з окремими положеннями, обґрунтованими істориками-ревізіоністами. Прикладом пост-ревізіоністського підходу можуть служити відповідні глави книги сучасного американського історика С. Шами "Історія Британії".

У вітчизняній науковій і навчальній літературі в основному зберігається прихильність марксистському підходу. Це видно, наприклад, з новітніх проектів шкільних стандартів і програм по історії, у яких Англійська революція визначається як "буржуазна" (характерно, але й парадоксально, що у визначенні Французької революції цього слова немає).

Для обґрунтування ідеї про економічну сутьність причин Англійської революції історики- марксисти прибігають до наступної аргументації. Хоча в XVІІ столітті Англія залишалося по перевазі аграрною країною, розвиток капіталізму знайшов свій прояв у сільському господарстві, промисловості й торгівлі. Слідом за Марксом розвивалася концепція первісного нагромадження капіталу, складовою частиною якої була теза про аграрну революцію, що почалася вже в ХVІ столітті. Показниками розвитку капіталізму в сільському господарстві було посилення нового дворянства, що перевело своє господарство на капіталістичні рельси й брало активну участь у торгово-грошових відносинах, а також соціальне розшарування селянства, у міру якого виділилися категорії багатих селян - йоменів (деякі дослідники думали, що це слово правильно відносити до всього англійського селянства, а не до однієї його частині); фригольдерів (власників землі); копигольдеров (орендарів) і коттеров (безземельних селян). Свідченням розвитку капіталізму вважався швидкий розвиток мануфактурного виробництва й розпад середньовічної цехової системи. У сфері торгівлі швидкий розвиток капіталізму бачили, насамперед, у створенні торговельних компаній для зовнішньої торгівлі, як регульованих (Компанія купців-авантюристів), так і акціонерних (Московська компанія, Ост-Індськя компанія).

Політичні причини революції більшість вітчизняних істориків зв'язувало із прагненням королів з династії Стюартов затвердити в Англії абсолютизм. Яків І був спадкоємцем Єлизавети ІІ Тюдор (1533 - 1603), що царювала з 1558 р. У своїх творах він намагався обґрунтувати абсолютистські ідеї; парламент при ньому збирався нерегулярно й на короткий час, а сам Яків опирався на фаворитів, яких уибирав у відповідності зі своїми пристрастями. Останнім фаворитом старого короля став молодий Джордж Вильєрс, якому був навіть дарований герцогський титул: він став герцогом Бекінгемом. Коли парламент все-таки збирали, на його засіданнях усе більш гостро звучала критика корони. В 1621 році парламент обвинуватив у хабарництві канцлера Англії Ф. Бекона. Парламентарії критикували економічну політику (примусові позики, монополії), зовнішню політику королівської влади (тісні зв'язки з католицькими державами Іспанією й Францією, ігнорування протестантських інтересів у Тридцятирічній війні) [2].

Незабаром після воцаріння Карла І (1625-1649) його відносини з парламентом стали ще напруженіше. Різко звучала критика на адресу Бекингема, якого король взяв під власний захист. Коли Бекингэм був убитий релігійним фанатиком в 1628 році, Карл вважав, що вбивство було спровоковано парламентаріями. У парламенті 1628 року виділилися діяльні лідери опозиції - Т. Еліот, Дж. Пім, Дж. Гемпден. (Пізніше, в 30- х рр. Томас Еліот був заточений у Тауер, де й помер, що створило йому ореол мученика, що загинув у боротьбі зі зловживаннями королівської влади). В 1628 р. у палату громад був також уперше вибраний О. Кромвель. Маючи потребу в згоді парламенту на одержання грошей, Карл підписав вимоги опозиції, виражені у формі Петиції про право. Однак вже в 1629 році він розігнав парламент і не скликав його протягом  11 років. Ці роки називають часом проведення "політики напролом".

Натхненниками цієї політики вважали Т. Уентворта (раніше одного з лідерів опозиції), в 1640 р., що одержав, титул графа Страффорда, а також архієпископа Кентерберийского У. Лода. Як лорд-намісник Ірландії Страффорд багато чого зробив для стабілізації положення в цій країні.

Лорд викликав ненависть опозиції за свою, як уважали, примирливу позицію стосовно   католиків. Для переслідування супротивників влада використовувала суди Зоряної палати й Високої комісії. Фіскальні міри припускали вилучення так званих корабельних грошей, а також штрафів за відмову землевласників від вступу в рицарське звання.

Як  особлива причина революції прийнято називати ідеологічну, або релігійну. У результаті Реформації, здійсненої в ХVІ столітті, державною в Англії стала англійська, або англіканська церква, главою якої вважався сам монарх. Англійські католики були позбавлені політичних прав і піддалися переслідуванням. У той же час багато протестантів думали, що проведеної владою реформація недостатня, і наполягали на її поглибленні. Такі позиції займали послідовники Ж. Кальвіна, яких в Англії називали пуританами. До ХVІІ століття усередині пуританського руху виділилися дві основні групи: пресвітеріане й індепенденти.

Пресвітеріане визнавали, що на чолі нової церкви повинна перебувати рада виборних старійшин-пресвітерів. Індепенденти займали більш радикальну позицію - вони стояли за незалежність кожної церковної громади. Пуритани розділяли догмат Кальвіна про божественне приречення, що, на думку багатьох істориків, і визначило революційний характер їхніх поглядів. Складність ситуації була пов'язана з тим, що в трьох королівствах релігійні розходження були істотними.

В Англії прихильники реформації дивилися на католиків як на погрозу. Здавалася, "порохова змова" 1605 р. дала підстави для цього. Коли при Карлі керівництво англіканської церкви зайняло примирливу позицію стосовно   католиків, пуритани сприйняли це як чи не найбільший гріх, чим бути католиком. У Шотландії пануючі позиції займала пресвітеріанська церква, а в Ірландії більшу частину населення становили католики.

Спроба корони уніфікувати порядок служб викликала протест. В 1637 році в Шотландію був створений Єдиний молитовник, що викликало вибух опору. З петиціями протесту виступили представники різних шарів суспільства. Хоча Карл і народився в Шотландії, він зовсім не розумів обстановки, що там склалася. Він загрожував, що оголосить зрадниками тих, хто буде продовжувативпиратися. Це не тільки не зупинило його супротивників, але викликало революцію. 28 лютого 1638 р. під час чотиригодинної церемонії в шотландській столиці Единбурзі священиками й представниками міст був підписаний Національний Ковенант, релігійний і політичний документ, що став ідеологічною основою шотландського повстання. У наступні дні в різних містах підпис під ним поставили десятки тисяч людей. До весни 1639 р. шотландці зібрали армію, у якій було від 25 до 30 тисяч чоловік. Коли почалася війна, розрізнені загони королівської армії не змогли успішно протистояти цим боєздатним силам. У сучасній закордонній історіографії визнано, що серйозні омани й помилки Карла в його шотландській політиці є безпосередньою причиною, що призвела до конфлікту в самій Англії.