Цивільна правосуб'єктність фізичних осіб

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП                                      3

РОЗДІЛ 1. Поняття і зміст правоздатності                       5

РОЗДІЛ 2. Дієздатність, як елемент правосуб'сктності особи                                                                                                                  14

2.1 Поняття та зміст дієздатності                                                              14

2.2 Види дієздатності                                                                                  15

2.3 Обмеження та позбавлення фізичної особи цивільної дієздатності    20

РОЗДІЛ 3. Участь фізичних осіб у цивільних правовідносинах                                                                                           26

ВИСНОВКИ                                                                                             31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                           34

 

ВСТУП

 

Правосуб'єктність фізичних осіб (індивідуальних суб'єктів правовідносин) - це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її право суб'єктності.

В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздатності) фізичної особи лежать два критерії: - вікова характеристика (певний вік); зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів. Склад правосуб'єктності фізичної особи:

- правоздатність;

- дієздатність;

- деліктоздатність (при цьому деліктоздатність досить часто включається до категорії дієздатність),

Вищим рівнем цивільної правоздатності є правоздатність повнолітньої фізичної особи, яка володіє здатністю мати усі цивільні права та обов'язки.

Нижчим рівнем цивільної правоздатності є правоздатність дитини, яка нездатна мати окремі цивільні права та обов'язки.

Вищенаведені тези підтверджують актуальність теми даного дослідження.

Об'єктом курсової роботи є цивільне законодавство України.

Предмет дослідження - правоздатність фізичної особи як суб'єкт цивільного права.

Метою роботи є аналіз складових елементів цивільної правосуб'єктності фізичних осіб: дієздатності та правоздатності та формулювання теоретичних висновків з окресленої проблематики. Відповідно до поставленої мети було сформульовано наступні завдання роботи:

- Визначити поняття правоздатності, охарактеризувати основні Познаки та зміст;

- Визначити поняття та зміст дієздатності, як складової правосуб'єктності;

- Охарактеризувати види дієздатності за чинним законодавством України.

 

 

РОЗДІЛ 1

Поняття і зміст правоздатності

 

Для того, щоб стати суб'єктом права, необхідна єдина передумова - володіння правоздатністю, тобто можливістю мати права і обов'язки.

Умовами володіння нею є автономне існування індивіда та наявність у нього власного імені і власної Індивідуальності. Правоздатність у рівній мірі визнається за кожним незалежно від раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, соціального походження, майнового стану, місця проживання тощо. Іншими словами, за всіма фізичними особами визнається рівна здатність мати права і обов'язки.

Від неї не можна відмовитись, передати іншій особі, позбавити у судовому порядку чи обмежити законом або за рішенням якогось державного органу.

Правоздатність - не кількісне вираження прав і обов'язків суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами і обов'язками, а здатність їх мати. Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають па його правоздатність [7, с.356].

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та Цивільним кодексом України (далі за текстом - ЦК України). Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені ЦК України, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України. ЦК України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним, тобто недійсним в силу прямої вказівки закону (ст. 27 ЦК України).

Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

Поняття «правоздатність» сформульоване цивілістами і вперше введене у практику Цивільним кодексом Франції 1804 p., а пізніше стало об'єктом наукових досліджень фахівців інших галузей права (у тому числі права соціального забезпечення). Нині кожна галузь права оперує цим поняттям, а галузеві науки обґрунтовують його особливості дії у тій чи іншій сфері правового регулювання.

Раніше у теорії права була поширеною думка, що правоздатність поділяється на загальну (здатність особи бути суб'єктом права взагалі), галузеву (бути суб'єктом правовідносин конкретної галузі права) і спеціальну (бути суб'єктом лише певних правовідносин, що складаються в середині окремої галузі права). Багато відомих фахівців цивільного права дотримувались наведеної точки зору. Так, на думку Р.Іванової, під галузевою правоздатністю громадян у названому праві слід розуміти гарантовану державою бланкетну (загальну) можливість володіння правами та нести обов'язки в цивільних правовідносинах будь-якого виду [6, с.156].

Вступаючи в конкретні цивільні правовідносини, громадянин наділяється не тільки галузевою правоздатністю, а й спеціальною, тобто підгалузевою та видовою правоздатністю.

Ю. Мацулевич вважає, що у змісті даної галузевої правоздатності можна виділити дві групи юридичних можливостей, які відносно самостійні. Першу частину змісту можна умовно назвати «постійною», а другу - «змінною».

Зміст постійної частини утворює сукупність юридичних можливостей бути носієм прав і обов'язків на всі без винятку види цивільних прав. Обсяг змісту першої однаковий в усіх громадян незалежно від будь-яких інших обставин. За допомогою цієї частини правоздатності за громадянином закріплюється сукупність юридичних можливостей бути носієм суб'єктивних прав на стадії загального володіння (правовий статус громадянина в соціальному забезпеченні). На відміну від першої, зміст змінної частини завжди конкретний і персоніфікований. Та чи інша сукупність таких можливостей правоволодіння складає зміст змінної частини правоздатності конкретного громадянина і залежить від стану здоров'я, віку, рівня забезпечення тощо. Обсяг змісту другої частини протягом життя громадянина не однаковий.

З одного боку, при настанні життєвих обставин, передбачених правовими підставами тих чи інших правовідносин, змінна частина правоздатності поповнюється новими елементами (новими можливостями правоволодіння).

З іншого - при відомих обставинах деякі елементи виключаються із змінної частини у разі припинення дії життєвих обставин, встановлених правовими підставами даного забезпечення.

Наявність юридичних можливостей правоволодіння, які становлять змінну частину правоздатності, є обов'язковою умовою вступу окремих громадян у окремі конкретні правовідносини. За допомогою змінної частини за конкретним громадянином закріплюється сукупність юридичних можливостей бути носієм суб'єктивних прав па стадії конкретного володіння (індивідуальний правовий статус громадянина у цивільному правовідношенні) [10, с.422].

Таким чином, настання постійної і змінної частини галузевої правоздатності не збігаються у часі. Перша виникає з дня народження, а друга - після виповнення відповідного віку.

На думку Д.В. Боброва, у деяких випадках здатність мати певні права і обов'язки виникає не з моменту народження, а з досягнення відповідного віку. Така правоздатність (умовно її можна назвати спеціальною на відміну від загальної, що з'являється у момент народження) виникає одночасно з відповідною (спеціальною) дієздатністю [15, с.151].

На підставі цього деякі автори виділяють загальну і часткову правоздатність. Остання означає здатність громадян мати права І нести обов'язки не з моменту народження, а з досягненням встановленого законом віку. В контексті наведеного під рівністю правоздатності розуміється те, що вона належить у рівній мірі відповідним категоріям людей.

Подібних поглядів дотримується і законодавець. Наприклад, у ч. З ст. 25 ЦК України зазначено, що у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі права та обов'язки може пов'язуватись з досягненням фізичною особою відповідного віку[17].

Така позиція є не зовсім вірною, адже правоздатність означає можливість володіти правами і обов'язками, що уже закріплені чи можуть бути закріплені у нормативних актах і які можна реалізувати сьогодні або у майбутньому.

Правоздатність не означає володіння конкретними суб'єктивними правами і обов'язками і не прив'язана до юридичних фактів.

На мою думку, правоздатність лише вказує на те, хто може бути суб'єктом права, тобто чия поведінка регулюється правовими нормами» і цим обмежується. Сенсу виділяти спеціальну правоздатність немає.

Незрозуміле, які можуть бути особливості у здатності фізичної особи мати права і обов'язки? Така здатність у всіх галузях права одна і та ж. І оскільки правоздатність є поняттям абстрактним, то її зміст диференціюється щодо характеру відносин, які регулюються правом [5, с.130].

Для характеристики цивільної правоздатності принципове значення має закріплення чинним законодавством рівність прав громадян. Саме тому правоздатність громадян закріплюється як рівна для всіх і однакова незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відхилення від принципу рівності правоздатності не можна вбачати в тому, що деякі громадяни фактично або за прямого вказівкою не можуть (не здатні) мати окремі права і обов'язки (неповнолітні, психічно хворі). Наприклад, малолітній не може мати такі елементи змісту правоздатності, як право заповідати майно або бути членом кооперативу. У таких випадках йдеться про неможливість мати деякі права, яка поширюється однаковою мірою на усіх громадян ( наприклад , на усіх неповнолітніх, і таким чином принцип рівності правоздатності не поширюється, не має винятків.

Правоздатність виникає у людини під час народження і припиняється у момент її смерті. Відсутність державної реєстрації народження не є перешкодою для здійснення правочину з участю дитини , що народилась та набула цивільної дієздатності. Але ця дитина повинна бути при здійсненні правочину від її імені належне індивідуалізована. Зокрема, з народженням людина здатна володіти не всіма цивільними правами та обов'язками.

Отже, по-перше, сам факт народження не означає, що у новонародженого виникла цивільна правоздатність у повному обсязі, деякі її елементи виникають лише з досягненням певного віку (право вступу до кооперативу тощо). По- друге, вимагають тлумачення слова "в момент народження", оскільки встановлення такого моменту може мати практичне значення (при вирішенні питання про коло спадкоємців тощо). Момент народження дитини визначається відповідно до даних медичної науки. З точки зору права не має значення, чи була дитина життєздатною: важливо, щоб вона народилася живою та не раніше 6 місяців вагітності.

Доки людина жива - вона є правоздатною незалежно від стану здоров'я. Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припинення існування фізичної особи як суб'єкта права[14, c.201].

Щодо правоздатності, то вона однакова як для громадян, так і для іноземців та осіб без громадянства. Правовий статус людини не впливає на її можливості бути суб'єктом права.

Правоздатністю не наділені речі і тварини. І це означає, що вони не можуть бути суб'єктами права.

Складніша справа з людським зародком. Якщо його визнати суб'єктом права, то необхідно заборонити аборти, інакше вони будуть розцінюватись як умисне вбивство.

З іншого боку, право не може залишати його поза своєю увагою. Норми права соціального забезпечення беруть його під свій захист. Так, ст. 9 Закону від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачає: заподіювання шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою та до 16 років або до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років їй надається допомога Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Відповідно до ч. 1 ст, 33 цього Закону в разі смерті потерпілого право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника має дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного терміну після його смерті.