Цивільна правосуб'єктність фізичних осіб

Захист зародка, а в майбутньому і новонародженої дитини передбачений також у інших нормативних актах, зокрема, у ч. 2 ст. 25 ЦК України у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси дитини, що зачата, але яка ще і не народилася.

Не зважаючи на це, правові наслідки настають після народження дитини, а значить з цього моменту, як вже йшлося вище, вона стає суб'єктом права. У спеціальній літературі неодноразово підкреслювалось, що правоздатність - не природна, а суспільне правова якість, якою держава наділяє своїх громадян.

За наведеною концепцією держава може наділяти людину правоздатністю, а може і не робити цього або суттєво дану здатність обмежити.

Правоздатність - не якесь суб'єктивне право, а можливість бути носієм юридичних прав і обов'язків, які визначені об'єктивним правом. Здатність мати права і обов'язки не означає можливості їх одночасної реалізації.

Користування ними залежить від конкретних життєвих обставин. Наявність чи відсутність умов (підстав) для реалізації певного права не змінює суті правоздатності у названій сфері.

Вона не може розглядатися як сукупність всіх прав і обов'язків, носієм яких є людина. Від ідеологічних, економічних, політичних і соціальних факторів залежить обсяг прав і обов'язків особи, а не її правоздатність, як колись зазначалось у літературі.

Найчастіше правоздатність плутають із суб'єктивним правом. Правоздатність - це не право, а тільки передумова до володіння правами й обов'язками.

За наявності правоздатності можливе виникнення конкретних суб'єктивних прав та обов'язків. Правоздатність є підставою для правоволодіння, його передумовою.

Допускаються два види обмеження цивільної правоздатності добровільний і примусовий. Одним із прикладів добровільного обмеження цивільної правоздатності можна визнати випадок, коли особа, яка стала ченцем, добровільно відмовляється від деяких цивільних прав.

Примусове обмеження цивільної правоздатності допустиме лише тоді, коли воно передбачене законом (обмеження волі, виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, адміністративний нагляд, позбавлення права керувати транспортним засобом тощо).

Такі обмеження є реакцією держави на протиправну поведінку особи або заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань.

Примусове обмеження правоздатності не можна змішувати з позбавленням громадянина деяких суб'єктивних прав. Так. конфіскація майна за вироком суду означає позбавлення громадянина права власності на певні речі, та цінності, але не пов'язана з обмеженням правоздатності[2, c.137].

Можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права і обов'язки не може обмежуватися будь-якими підзаконними актами. Такі обмеження можуть встановлюватися підзаконними актами лише у випадках, коли Конституція України допускає встановлення обмежень конституційних прав, але кожного разу при цьому зазначається на те, що такі обмеження можуть встановлюватися тільки законом. Лише ст. 64 Конституції України , допускаючи встановлення обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина в умовах воєнного і надзвичайного етапу, не зазначає на те , що такі обмеження встановлюються тільки законом. Тому в цих випадках обмеження можливості мати цивільні права і обов'язки можуть встановлюватися і підзаконними актами.

Від правоздатності (здатності мати права і обов'язки на щось взагалі) слід відрізняти суб'єктивне цивільне право. Правоздатність - це передумова виникнення суб'єктивного цивільного права. Якщо громадянин фактично використає те чи інше умовно гарантоване право, то в нього виникне суб'єктивне (реальне) право. Кожна особа може мати безліч суб'єктивних прав, однак ніколи не може мати їх всі. Наприклад, кожний громадянин мас право бути автором твору літератури, науки, мистецтва, але в нього виникне суб'єктивне право авторства лише після того, як він створить такий твір, втілить його в якусь форму.

Саме тому обсяг правоздатності як суб'єктивного права мати права, ширший за обсяг будь-якого конкретного суб'єктивного права.

Відмінність правоздатності від суб'єктивного права полягає у тому, що

вона:

а) невіддільна від особистості, не можна людину позбавити правоздатності, «відібрати» її у неї або обмежити. Особа може розпорядитися своїми суб'єктивними правами, однак не може зменшити свою правоздатність, відмовитися від неї;

б) не залежить від статі, віку, професії, національності;

в) не передається, її не можна делегувати іншим;

г) стосовно суб'єктивного права вона первинна, висхідна, відіграє роль передумови;

д) суб'єктивне право конкретне, а правоздатність - абстрактна. Отже, характерними ознаками правоздатності є:

- рівність для всіх фізичних осіб;

- невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;

- неможливість обмеження її актами суб'єктів приватного чи публічного права, крім випадків, прямо встановлених законом;

- існування її як природної невід'ємної властивості фізичної особи [10, c. 340].

Набуття конкретних суб'єктивних прав та володіння ними означає реалізацію правоздатності і здійснюється за наявності певних юридичних фактів - дій чи подій. Тобто лише за наявності певного юридичного факту (наприклад, набуття майна у власність, створення об'єкту права інтелектуальної власності, тощо) виникне конкретне суб'єктивне право особи, яке до цього моменту - мало характер лише абстрактної можливості мати таке право. 
РОЗДІЛ 2

Дієздатність, як елемент правосуб'єктності Фізичної особи

 

2.1 Поняття та зміст дієздатності

Цивільна дієздатність - це юридична категорія, яка характеризує правовий статус громадянина, його здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, які він може створювати для себе.

Цивільна дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК).

Здатність здійснювати права і нести обов'язки в зазначеному розумінні виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення фізичної особи певного віку. Крім того, на дієздатність може негативно впливати стан здоров'я фізичної особи, її можливість розуміти значення і наслідки своїх дій і здатність керувати ними, протиправність поведінки самої особи.

Наведене визначення цивільної дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію.

Елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

-можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

-можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатнІсть);

-можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестамептоздатність);

-можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);

-можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність).

За визначенням цивілістів - це фактична здатність людини вчиняти ті чи інші юридичні угоди, дії, які спрямовані на встановлення, зміну, припинення чи здійснення цивільних прав. Дієздатність і правоздатність знаходяться у різних площинах. Різниця між ними полягає у наступному:

а) дієздатність встановлюється законом, а правоздатність є природною властивістю людини, визнаною державою;

б) дієздатність перебуває у динаміці, її зміст і обсяг з часом розширюються чи звужуються у передбачених законом випадках, а правоздатність перебуває у статиці, її зміст та обсяг не можна обмежити;

в) дієздатність прямо залежить від віку людини, а на правоздатність вік не впливає;

г) на дієздатність впливає стан здоров'я, а правоздатність від нього не залежить;

д) дієздатність пов'язана з фактичними правами і обов'язками конкретної людини, а правоздатність - з можливими правами і обов'язками потенційного суб'єкта права [10, c. 352].

 

2.2 Види дієздатності

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦК України і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана зі здійсненням громадянином вольових дій, що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості. Критеріями дієздатності є вік, а також стан психічного здоров'я,

З урахуванням цих критеріїв можна виділити кілька видів дієздатності фізичних осіб:

- часткову дієздатність (ст. 31 ЦК);

- неповну дієздатність (ст. 32 ЦК);

- повну дієздатність (ст. 33 ЦК).

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), наділяється частковою цивільною дієздатністю згідно ст. 31 ЦК. В її межах така особа має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Це пояснюється тим, що малолітні особи і це не можуть повною мірою оцінювати свої дії і керувати ними, а тому не можуть визнаватися винними і нести відповідальність за правопорушення [9, c.221].

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи Іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи Іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду [10, c.337].

Обов'язок зазначених осіб відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або доров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а визначені законодавством особи є неплатоспроможними або померли.

Фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа), наділяється неповною цивільною дієздатністю згідно ст.32 ЦК.

В її межах така особа має право:

- самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

- здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

- самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

- самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

- бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

- самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею па своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та

піклування.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.