Цивільна правосуб'єктність фізичних осіб

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини [7, c.173].

Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником

майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Повна цивільну дієздатність визнається за повнолітніми фізичними особами, тобто тими, хто досяг вісімнадцяти років згідно ст.34 ЦК.

Повна дієздатність - це здатність фізичної особи власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові І особисті не майнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'язки, тобто реалізувати належну йому правоздатність у повному обсязі.

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної

цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.

 

2.3. Обмеження та позбавлення фізичної особи цивільної дієздатності

Відповідно до ст. 36 ЦК України, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище [3, c.142].

Під зловживанням спиртними напоями (наркотиками) слід розуміти як систематичне пияцтво, так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків).

Як член суспільства, громадянин має не лише права, а й обов'язки.

Обов'язки можуть виникати як внаслідок угод або інших цивільно-правових зобов'язань, так і на підставі закону. Наприклад, батьки зобов'язані утримувати своїх малолітніх і непрацездатних дітей, діти - непрацездатних батьків; які потребують цього; один із подружжя, якщо він працездатний, повинен матеріально допомагати непрацездатному. Інколи буває так, шо цих обов'язків громадянин не дотримується. Заробітну плату в сім'ю не приносить, витрачає її на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів, програє у карти або використовує на інші цілі, не пов'язані з утриманням і забезпеченням добробуту сім'ї. Іншими словами, займається надмірним марнотратством, від чого страждають і його близькі, про яких він зобов'язаний турбуватися. Буває часто й так, що й сам марнотратник потерпає від матеріальної незабезпеченості.

На нашу думку, підставою для обмеження дієздатності мусить бути будь- яке систематичне надмірне марнотратство, внаслідок якого громадянин ставить себе або непрацездатних членів своєї сім'ї в тяжке матеріальне становище.

Звертатися до суду із заявою про обмеження громадянина в дієздатності можуть дієздатні члени його сім'ї, профспілкові та інші громадські організації, психіатричні лікарні, прокурор. Заява подається в суд за місцем проживання громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні, то за місцем знаходження лікувально-профілактичного закладу.

Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відповідно до Ст. 37 ЦК України, і в порядку, визначеному зазначеним документом встановлюється піклування.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Одержання заробітку, пенсії, стипендії, Інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником.

Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними [5, c.264].

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

Факт психічного одужання фізичної особи підтверджується відповідним фаховим медичним висновком, якщо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні,

У випадках, коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд, на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших даних щодо психічного стану громадянина, може зазначити у рішенні - з якого часу громадянин є недієздатним.

У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст.39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатного, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Справа може бути розпочата за заявою членів сім'ї громадянина, громадських організацій, прокурора, органу опіки і піклування, психіатричного лікувального закладу в суді за місцем проживання громадянина чи за місцем знаходження лікувального закладу, де він перебуває. Суддя в порядку підготовки справи до судового засідання призначає судово-психіатричну експертизу. В судовому засіданні беруть участь: сам громадянин, якщо це можливо за станом його здоров'я, члени його родини, прокурор, представник органу опіки і піклування.

Законом передбачені певні гарантії від необгрунтованого звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Якщо від часу виникнення недієздатності залежить Визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово- психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Рішення суду про недієздатність громадянина є підставою для призначення йому опікуна, який є законним представником останнього.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

Опікун захищає права фізичної особи, визнаної недієздатною, вчиняє у її інтересах та від її імені правочини, несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.

Важливою процесуальною гарантією захисту прав визнаних обмежено дієздатними чи недієздатними громадян є встановлений порядок скасування обмеження і поновлення їх у дієздатності.

Провадження у справах про скасування обмеження дієздатності чи про поновлення дієздатності громадянина може бути розпочато за заявою осіб, установ та організацій, які мають право на порушення справи про обмеження дієздатності громадянина чи визнання його недієздатним, піклувальника й опікуна, а також за ініціативою суду.

Заяву про скасування обмеження дієздатності вправі подати сам громадянин, якого стосується таке обмеження.

Пояснюється це тим, що рішенням суду обмежується тільки цивільна, а не цивільна процесуальна дієздатність, особа не позбавляється можливості самостійно здійснювати цивільні процесуальні права і брати участь у цивільному процесі, але поряд з нею, діють законні представники, які захищають у суді її права й охоронювані інтереси. Заява подається і розглядається судом в окремій справі за місцем проживання визнаного обмежено дієздатним чи недієздатним громадянина.

У процесі підготовки справи до розгляду збираються необхідні докази, залучаються всі заінтересовані особи, а в справах про поновлення дієздатності фізичної особи обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза. Справи розглядаються з обов'язковою участю органів опіки та піклування.

Скасування судом обмеження дієздатності здійснюється за наявності достатніх фактичних даних, які підтверджують, що фізична особа припинив зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами й у зв'язку з цим її може бути довірено самостійне розпорядження майном і грошовими коштами.

Обмеження дієздатності скасовується і тоді, коли сім'я такої особи перестала існувати (розірвання шлюбу, смерть, розділ сім'ї), а отже, відпав обов'язок цієї особи надавати кошти на її утримання.

Рішення суду про скасування обмеження дієздатності громадянина чи про поновлення дієздатності громадянина після набрання ним законної сили надсилається органові опіки й піклування і є підставою для зняття встановлених над громадянином опіки чи піклування.  
РОЗДІЛ 3

 Участь фізичних осіб у цивільних правовідносинах

 

Правовідношення може бути визначене як врегульоване нормами права вольове суспільне відношення, що виражається в конкретному зв'язку між уповноваженим та зобов'язаним суб'єктами - носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності - і забезпечується державою. Можливе також визначення правовідносин як таких специфічних вольових суспільних відносин, які виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. 
 Спираючись на таке розуміння сутності і загальне визначення поняття правовідносин, у найпростішому варіанті цивільні правовідносини можуть бути визначені як цивільні відносини, врегульовані нормами цивільного права. 
Водночас можливе і точніше визначення. Наприклад, таке. Цивільне правовідношення - це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридичне рівними суб'єктами, які є носіями цивільних прав і обов'язків [1, c.152].   
 Суб'єктами цивільного правовідношення є його учасники, які також іменуються особами. Фізичні особи - громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами за винятками, встановленими у законі є суб'єктами приватного (цивільного) права - учасниками цивільних правовідносин. 
 У кожному правовідношенні беруть участь не менше двох суб'єктів. У іншому разі цивільні відносини як стосунки між особами, відсутні, а отже, не може бути і правовідношення.  
 Учасники правовідношення можуть мати права. Тоді вони називаються уповноваженими (іноді - управомоченими) особами (у зобов'язаннях їх іменують також кредиторами). Наприклад, власник майна є уповноваженою особою, оскільки вже саме право власності як юридична категорія може бути визначене як сукупність цивільних прав певної особи з володіння, користування, розпоряджання, управління тощо цим майном. 
 Учасники правовідношення, на яких покладено обов'язки, називаються зобов'язаними особами (у зобов'язаннях вони іменуються "боржники" або "дебітори"). Наприклад, той, хто заподіяв шкоду, завжди є зобов'язаною особою, оскільки зміст зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, складають право потерпілого на її відшкодування і обов'язок порушника відшкодувати заподіяну шкоду.  
 У більшості випадків учасники цивільних правовідносин одночасно мають і права, і обов'язки, тобто виступають і як зобов'язані, і як уповноважені особи. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати продану річ, але має право на отримання її вартості. Покупець, у свою чергу, має право вимагати передачі йому купленої речі, але зобов'язаний сплатити її ціну. 
 Як уповноваженою, так і зобов'язаною стороною може бути оду на особа або декілька осіб.  
 Необхідною умовою участі особи у цивільних правовідносинах є наявність у неї цивільної правосуб'єктності, тобто соціально-правової можливості (здатності) бути учасником цивільних відносин.  
 Цивільну правосуб'єктність зазвичай визначають як соціально-правову можливість (здатність) особи бути учасником цивільного правового відношення. 
 Суб'єктивне цивільне право - це міра можливої поведінки уповноваженої особи, якій відповідає міра належної поведінки зобов'язаної особи. 
 Традиційно цивільне (суб'єктивне) право характеризується через так звану "тріаду" можливостей. Згідно з цією характеристикою володіння суб'єктивним правом для уповноваженої особи означає: 1) можливість поводитися певним чином; 2) можливість вимагати певної поведінки від інших суб'єктів цивільного права; 3) можливість звернутися у необхідному випадку до суду та інших органів, що мають юрисдикцію у цивільних справах, за захистом порушеного права [8, c.623].   
 Наприклад, власник має можливість здійснювати своє право власності, не вдаючись до допомоги інших осіб. Він також має право вимагати, щоб інші суб'єкти права не перешкоджали йому в здійсненні повноважень володіння, користування, розпоряджання, управління його майном. Нарешті, у разі порушення його права власності (наприклад, позбавлення можливості користуватися річчю, спроба привласнення його майна тощо) власник може звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування річчю, про повернення її з чужого незаконного володіння тощо. 
Фізична особа як учасник цивільних правовідносин володіє рядом суспільних і природних ознак і властивостей, що певним чином індивідуалізують її і впливають на її правове положення. До таких ознак і властивостей варто віднести: ім'я, громадянство, вік, родиний стан, стать, стан здоров'я. 
 Кожна людина бере участь у цивільних правовідносинах під визначеним ім'ям і лише в порівняно рідких випадках (наприклад, в авторських відносинах) - під псевдонімом (вигаданим ім'ям) чи анонімно (без імені). Ім'я є одним із засобів індивідуалізації громадянина як учасника цивільних правовідносин. 
 Друга обставина, яку необхідно враховувати при, характеристиці правового статусу громадянина (фізичної особи) як суб'єкта цивільного права, - це громадянство. Громадянство означає офіційну приналежність людини до народу визначеної країни, унаслідок чого він знаходиться в сфері юрисдикції даної держави і під його захистом.   
 Третя обставина, якій закон надає важливого значення при визначенні статусу громадянина, - це вік. Так, закон визначає вік, з досягненням якого настає повноліття, а також часткова дієздатність неповнолітніх громадян. Вік має визначальне значення при рішенні таких питань, як оголошення неповнолітнього громадянина цілком дієздатним (емансипація),  а також особи, що має право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, і в багатьох інших випадках. 
 Правовий статус громадянина як учасника цивільних правовідносин нерідко залежить від його родиний стану. Так, житлове законодавство важливе значення додає стану обличчя в шлюбі, його родинним зв'язкам. Згідно Житлового кодексу члени родини наймача, що проживають разом з ним, користаються нарівні з наймачем усіма правами і несуть всі обов'язки, що випливають з договору наймання житлового приміщення. Великий значення сімейним зв'язкам додає і спадкоємне право. Так, при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), чоловік і батьки (усиновителі) померлого, а також дитина померлого, народжений після його смерті. Родинний стан громадянина впливає на його правовий статус і в ряді інших випадків. Так, шкода, що виникла в зв'язку зі смертю годувальника, відшкодовується непрацездатним обличчям, що складалися на утриманні померлого чи мало до дня його смерті право на одержання від нього змісту [16, c. 173].   
 Іноді для цивільно-правового положення людини визначене значення має стать. Законом для чоловіків і жінок установлений різний вік, з досягненням якого вони вважаються непрацездатними, що має важливе значення при визначенні права на відшкодування шкоди, при визначенні кола спадкоємців і в інших випадках.  
 До числа ознак, що індивідуалізують громадянина (фізична особа) як учасника цивільно-правових відносин, відноситься також стан його здоров'я. У першу чергу закон враховує психічне здоров'я. Громадянин, що унаслідок психічного розладу не може розуміти значення своїх чи дій керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним. У цьому випадку цивільно-правовий статус такого громадянина істотно міняється: він не може особисто робити юридичні дії й індивідуалізується як суб'єкт цивільного права саме за цією ознакою. Для індивідуалізації громадянина як суб'єкта цивільного права важливе значення в деяких випадках має такий стан здоров'я, що виражається в зниженні чи втраті їм працездатності. Якщо ці обставини наступили внаслідок заподіяння йому шкоди іншим обличчям, то при відшкодуванні шкоди враховується ступінь утрати потерпілим працездатності. У випадку стійкої втрати працездатності потерпілий може бути визнаний інвалідом і здобуває права, обумовлені цим статусом.  
 Крім розглянутих, для індивідуалізації фізичної особи як суб'єкта цивільного права можуть мати значення й інші якості й ознаки, якщо для цього маються підстави, передбачені законом.