Діяльність міліції та дотримання прав людини

    Звернення громадян – це “лакмусовий папірець”  відображення стану нашого суспільства  і, в першу чергу, відношення місцевих органів влади, самоврядування та правоохоронних органів в регіонах. А від того, як реагують відповідні органи на вирішення порушених прав громадян, залежить імідж держави в цілому та особисто її глави. Вирішення питань порушення прав і свобод людини на місцях неналежним чином змушує громадян в пошуках правди звертатися до столиці.

    Необхідно усвідомити, що оперативне вирішення, захист і задоволення законних прав та інтересів громадян на сучасному  етапі є одним із пріоритетних завдань діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органів, відповідальним обов’язком їх посадових і службових осіб, фактором забезпечення суспільно-політичної та економічної стабільності в державі. 

2. Немайнові права громадян України

На даний  час правове регулювання особистих немайнових прав не знайшло свого належного розвитку в сучасному цивільному законодавстві.

У сучасний період по мірі задоволення основних матеріальних потреб все більше значення мають особисті немайнові інтереси. Із розвитком демократичних основ нашої держави, становленням громадянського суспільства, зростають духовні цінності. Разом з тим поступово зростає вагома вага суспільних відносин, які виникають із приводу особистих немайнових благ. У силу цього виникає об’єктивна необхідність в адекватному правовому регулюванні особистих немайнових відношень, в рамках яких реалізуються духовні потреби громадян.

Особисті  немайнові відносини регулюються  кількома галузями права: конституційним, кримінальним, кримінально-процесуальним, трудовим тощо. Проте зі всієї маси немайнових виділяються особисті немайнові відносини, які характеризуються певною особливістю, яка дозволяє забезпечити необхідну єдність їх правового регулювання. Цю єдність неможливо забезпечити, якщо особисті немайнові відносини регулюють різні галузі права. Особисті немайнові відносини тільки у тому випадку можуть входити до предметів різних галузей права, якщо за поняттям “особистих немайнових” стоять якісно різні за змістом суспільні відносини.

Сама  назва “особисті немайнові відносини” вказують на дві їх ознаки: немайновий зміст та особистий характер. Дві ці ознаки повинні знайти адекватне відображення у визначенні поняття особистих немайнових відносин. У відповідності з цим особисті немайнові відносини можна визначити як відносини, які виникають з приводу немайнових благ, в яких здійснюється індивідуалізація особи, шляхом виявлення та оцінки її соціальних якостей. Індивідуальні якості окремих осіб можуть проявитися лише у повірянні з іншими особами. У відповідності з цим належна індивідуалізація особи будь-якого суб’єкта здійснюється тільки у рамках абсолютних відносин, які пов’язують даного суб’єкта з іншими оточуючими його особами. Тому всі особисті немайнові відносини носять абсолютний характер.

Особистим немайновим відносинам, які складають предмет цивільного права, притаманні певні спільні ознаки:

- вони  утворюються у духовній сфері  життя суспільства і не мають  майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов’язані  з майновим правом). У так званих  чистих особистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв’язок з майновими відносинами. Це, звичайно, не означає, що ці два види відносин взагалі не залежить одні від одних. Йдеться про те, що ці види відносин не мають правового зв’язку.

- мають  особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об’єктів – немайнових благ (честі, гідності, імені, особистої недоторканості громадянина тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи (фізичної та юридичної);

- мають  абсолютний характер. Носії цих  прав є уповноваженими особами,  а всі інші,  стосовно  нього і з приводу цих прав – зобов’язані особи

Отже, особисті немайнові права – це права, які  утворюються у духовній сфері  життя суспільства, не мають особистий  характер і носії цих прав є  уповноваженими особами, а всі інші, стосовно нього і з приводу цих прав – зобов’язані особи, тобто мають ще й абсолютний характер.

Недоторканість  особистого життя  громадян

Право на особисту недоторканість є одним  із найважливіших прав людини. Воно неодноразово проголошувалося та закріплювалося міжнародним співтовариством у різних міжнародно-правових документах. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про громадські та політичні права1966 р, Європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 р. Відповідно до цього права ніхто не може бути заарештований або затриманий, триматися під вартою інакше, ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Індивідуальна свобода – це одне з найбільших цінностей людини. Тільки вільна людина може виявити всі свої найкращі якості. Недоторканість – це якість, невід’ємна від особи.

В. Олійник  у своїй статті “Конституційне право  на свободу та особисту недоторканість: поняття та характерні риси” зазначає такі основні риси права на недоторканість особистого життя громадян: а) право індивідуальних суб’єктів; б) основне конституційне право; в) право, що гарантує особисту недоторканість; г) характерне для кожної людини і громадянина; д) належить їм від народження; е) не допускає протиправних арештів і затримань та інших примусових заходів у кримінальному та адміністративному порядку, пов’язаних з обмеженням особистої свободи; є) забезпечується державними органами і органами місцевого самоврядування; ж) створює  можливість  відшкодування  збитків  і  відтворення  порушеного  права².

Отже, право  на недоторканість особистого життя  громадян є предметом правового  регулювання конституційного права, кримінально-процесуального права  та інших галузей права. Важливим цей інститут є  і для цивільного права. Проте у цивільному законодавстві України майже відсутні не тільки регулюючі, а й охоронні норми інституту права на недоторканість особистого життя. Окремі сторони особистого життя, як вже було зазначено, захищаються нормами адміністративного, сімейного, кримінального та іншими галузями права. Наприклад, медичні працівники не мають право розголошувати відомості про захворювання, сімейні та інтимні сторони життя пацієнтів, що стали їм відомими у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. За порушення таємниці усиновлення, листування, недоторканості житла встановлено кримінальну відповідальність. Діючі норми різних галузей законодавства щодо захисту особистого життя не мають достатнього впливу на регулюючі відносин. У цивільному праві необхідно запровадити спеціальні санкції за порушення суб’єктивних прав громадян на недоторканість житла, особисту документацію, таємницю особистого життя, спілкування

    Право громадянина на таємницю особистого життя означає юридичне забезпечену можливість вимагати від оточуючих не Розголошувати відомості, які стали їм відомі з будь-яких джерел чи обставин, що стосуються особистого життя громадянина. Відповідно до цього кожен зобов'язаний не розголошувати відомості з особистого життя іншої людини. Це право у цивільному законодавстві ще не закріплене і не деталізоване. Існує лише правовий режим певних відомостей про особисте життя окремих осіб. Закон встановлює лікарську таємницю, таємницю усиновлення, нотаріальних дій, адвокатську таємницю, таємницю операцій ощадних банків.

Законодавством  України гарантується право особи  на збереження в таємниці певних категорій відомостей, які стосуються ЇЇ особистого чи сімейного життя. Так, статтею 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я передбачено, що медичні працівники та інші особи, яким У зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимний і сімейний бік життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. 

3. Управління  моніторингу діяльності ОВС та мобільні групи

Управління  моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС створено згідно Наказу МВС України від 18.01.2008 р. №15. Управління є структурним підрозділом Апарату Міністра МВС України.

       Метою діяльності Управління  є налагодження системи відомчого  контролю за дотриманням прав  людини в роботі органів внутрішніх  справ у відповідності з міжнародними  стандартами в галузі правоохоронної діяльності.

Основними завданнями діяльності Управління є:

         1. Здійснення контрольно-спостережних  функцій за дотриманням прав  людини в діяльності служб  та підрозділів ОВС 

        2. Вивчення та аналіз проблемних  питань у діяльності органів  внутрішніх справ стосовно дотримання прав людини, підготовка аналітично-інформаційних матеріалів з цих питань для керівництва та членів колегії МВС України.

        3. Участь у роботі з удосконалення  нормативно-правової бази діяльності  МВС України згідно з вимогами міжнародних та національних нормативних актів у галузі прав людини, а також з рішеннями Європейського суду з прав людини. Розроблення та внесення спільно зі структурними підрозділами Міністерства необхідних пропозицій щодо вдосконалення проектів нормативно-правових актів МВС України, відомчої статистики та форм звітності. Моніторинг чинного законодавства у галузі забезпечення прав людини в діяльності правоохоронних органів.

        4. Участь в організації, проведенні  та роботі громадських рад  при МВС, ГУМВС, УМВС України з питань забезпечення прав людини, мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності ОВС, координація їх взаємодії з підрозділами та службами органів внутрішніх справ.

        5. Координація взаємодії МВС України, територіальних органів і підрозділів внутрішніх справ України з органами державної виконавчої влади, міжнародними та національними неурядовими організаціями в галузі прав людини.

Основними напрямками діяльності Управління є:

        1. Моніторинг забезпечення та  дотримання прав людини працівниками  ОВС України при проведенні  заходів з охорони громадського  порядку, виявлення та розкриття  злочинів, запобігання правопорушенням  та протидії злочинності, інших  заходів, що входять до основних завдань органів внутрішніх справ. Пріоритетними напрямками такого моніторингу є:

              - дотримання прав людини при  проведенні затримання, арешту, в  ході проведення дізнання та  досудового слідства;

             - робота із попередження домашнього  насильства, жорстокого поводження  з дітьми, торгівлі людьми, забезпечення  прав неповнолітніх;

              - діяльність із протидії нелегальній  міграції та забезпечення прав  біженців та шукачів притулку;

              - заходи протидії расизму та  ксенофобії в українському суспільстві;

              - забезпечення громадського порядку  під час масових заходів, акцій та демонстрацій, виборчих кампаній;

              - реалізація державної гендерної  політики та вдосконалення кадрового  менеджменту з персоналом ОВС.

        2. Удосконалення нормативно-правової  бази діяльності МВС України,  ініціювання змін до нормативно-правових актів України згідно з вимогами міжнародних та національних договорів у галузі прав людини, а також рішеннями Європейського суду з прав людини.

        3. Організаційне забезпечення діяльності  Громадської ради при МВС України з питань забезпечення прав людини та відповідних громадських рад при ГУМВС, УМВС України, мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини в діяльності ОВС.

        4. Забезпечення представництва інтересів  МВС України у державних органах влади, міжнародних та національних неурядових організаціях, а також під час візитів керівництва МВС України за кордон.

        5. Сприяння в організації освіти  в галузі прав людини та  науково-методичного забезпечення  діяльності МВС України щодо забезпечення прав людини.

Мобільні  групи

1. Загальні  положення 

  1.1. Положення про постійно діючі мобільні групи з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ (далі – Положення) визначає завдання, порядок роботи, склад та повноваження постійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ, а також порядок складання та надання звітів.

  1.2. Мобільні групи здійснюють моніторинг забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності територіальних органів і підрозділів внутрішніх справ головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті (далі – ГУМВС, УМВС, УМВСТ), до складу яких залучаються працівники міліції та представники громадських організацій у сфері захисту прав людини, зареєстрованих у встановленому порядку.