1.3. Робота мобільних груп базується на принципах законності, гуманізму, об’єктивності, неупередженості та невтручання в оперативно-рошукову діяльність органів внутрішніх справ, професіоналізму, доступності представників ЗМІ та широких верств населення до результатів діяльності цих груп.

  1.4. Роботу мобільних груп координують помічники Міністра (представники в ГУМВС, УМВС, УМВСТ), забезпечуючи залучення до роботи в складі кожної з них по два представники громадських організацій у сфері захисту прав людини.

  1.5. Мобільні групи виконують наглядові функції. Висновки мобільних груп, які містяться в моніторингових звітах, носять рекомендаційний характер, а викладена в них інформація щодо порушень прав людини та громадянина є підставою для обов’язкового проведення службових перевірок.

  1.6. У своїй діяльності члени мобільних груп керуються міжнародними документами у сфері захисту прав людини, у тому числі тими, які ратифіковані Україною в установленому порядку.

2. Завдання  мобільних груп 

Основними завданнями мобільних груп є:

  2.1. Вивчення проблем із забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина працівниками органів внутрішніх справ у їх оперативно-службовій діяльності.

  2.2. Інформування керівництва МВС України, ГУМВС, УМВС, УМВСТ, охоплених моніторингом, про його результати та виявлені порушення.

  2.3. Розроблення методичних рекомендацій для органів внутрішніх справ, спрямованих на недопущення правопорушень у їх подальшій оперативно-службовій діяльності.

  2.4. Доведення результатів моніторингу до відома громадськості через засоби масової інформації.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

      Після написання даної роботи можна зробити наступні висновки. Регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення природних прав людини повинно мати максимально розвинену, деталізовану нормативну систему. Необхідна активізація роботи з удосконалення системи соціальних стандартів щодо функціонування правоохоронних органів, проведення їх кодифікації. Стандарти дотримання прав людини повинні скласти підґрунтя відповідної роботи.

    Основним  фактором, що обумовлює наявність порушення прав людини правоохоронними органами, є корупція. Необхідним є використання системи оперативного управління правоохоронними органами для боротьби з корупційними проявами, розробка та впровадження доктрини розумного державного аскетизму.

    За  наявності в системі державного управління сукупності органів, необхідних для ефективного регулювання  суспільних відносин у сфері забезпечення прав людини, охорони громадського порядку, громадської безпеки, існує  проблема їх дієвого функціонування. Необхідно створення ефективного механізму управління правоохоронними органами. Одним з напрямів такого кроку є запровадження системи оперативного управління правоохоронними органами.

    Неповною  мірою реалізується потенціал інституту  громадського контролю, хоча є аксіоматичною його роль у справі боротьби з корупцією і, як наслідок, – ліквідація фактів порушень прав людини правоохоронними органами. Всебічне сприяння утворенню громадських організацій, які ставлять за мету сприяння охороні громадському порядку, громадській безпеці, протидію корупції.

    Боротьба  за чистоту рядів правоохоронних органів не повинна бути виключно справою контрольних, ревізійних служб. Організація правоохоронних органів, якщо вона відповідає умовам суспільного  життя, спрямована на реалізацію потреб та інтересів як нації, так і особистості, спроможна унеможливлювати злочинну діяльність окремих службовців, груп, всієї системи. Реформа правоохоронної організації України має відбуватися в рамках конституційної реформи. Адміністративна реформа не повинна приводити до змін у загальній системі правоохоронних органів.

    Реорганізація системи МВС України останніми  роками призвела до суттєвих змін в  організації правоохоронних органів; прогнозу наслідків реформ не існує.

    Не  сприяють покращанню стану дисципліни й законності та створенню належного мікроклімату в правоохоронних органах часті зміни керівників середньої ланки. В органах внутрішніх справ кожен третій керівник територіального підрозділу перебуває на посаді менше року, що стосується і питань призначення керівників з інших регіонів. Необхідним, на наш погляд, є вжиття невідкладних заходів щодо перегляду основних підходів до організаційно-штатної роботи у правоохоронних органах.

    Можна сподіватися, що сучасна державна політика в Україні в галузі забезпечення прав людини стане прозорішою, адже ця сфера регулюється виключно нормативно-правовими актами лише вищого юридичного рівня – законами, конституційність яких досить легко визначається органом конституційного контролю. Вважаємо, що провідна ідея нашого суспільства – “непорушення прав і свобод людини та громадянина” – має стати не просто декларацією в діяльності правоохоронних органів, а принципом їх повсякденної роботи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список використаної літератури

1. Коментар  до Конституції України: Наук.-популярне видання. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376с.
2. Конституція незалежної України: Кн. 1: Документи, коментарі, статті. – К.: Укр. Правнича фундація, 1995. – 380с.
3. Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства: Зб. Наук. Праць. – Вип. 2. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – 320с.
4. Правознавство: Навчальний посібник / В.І. Бобир, С.Е. Демський, А.М. Колодій (керівник авт. Колективу) та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 480с.

5.  Кондратьєв Я.Ю. Забезпечення органами внутрішніх справ прав і свобод     людини в умовах політичної реформи // Наук. вісник Національної акад. внутрішніх справ України. – 2004. – № 4.

6.  Конституція України від 28.06.1996 р.: Прийнята на V сесії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

7.  Жук В.О. Ми за нове сприйняття іміджу міліції // Уряд. кур’єр. – 2004. – № 154. – Ст. 10.

8. Конституція  України // Відомості Верховної  Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

9. Права людини і правоохоронні органи: Посіб. для практ. навч.: Центр інформації з прав людини. – Страсбург, 1998.

10. Олійник В. Конституційне право на свободу та особисту недоторканість: поняття та характерні риси / Право України. – 2000. - №12. – С.33. 
 
 

Сайт в Інтернеті:

www.ukrreferat.com