Господарське право

- метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав’язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору);

- метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб’єктам господарювання пропозицій щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки у сфері господарювання. Тобто держава регулює поведінку суб’єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин (типові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації відносно окремих видів діяльності).

4. Господарське законодавство

Норми господарського права, як загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів господарських відносин, функціонують в певній правовій оболонці – в формі нормативно-правових актів. Саме у формі нормативно-правових актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються на практиці, тобто функціонують як загальнообов’язкові правила поведінки в сфері господарювання.

Таким чином, господарське законодавство можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із своїм функціональним та цільовим призначенням регулюють господарські відносини.

Ознаки господарського законодавства:

- значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів;

- перевага ва господарському законодавстві комплексних нормативних актів, що містять норми різних галузей права;

- кодифікованість господарського законодавства;

- наявність в господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії – відомчих, регіональних, локальних.

Господарська діяльність в Україні регулюється системою нормативно-правових актів, які поділяються на закони та підзаконні акти. В цій системі домінуючим є основний закон України - Конституція України, положення якої передбачають захист державою прав усіх суб'єктів господарювання, соціальну спрямованість економіки, гарантованість права на підприємницьку діяльність (не заборонену законом), захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

Серед законів, що регулюють господарську діяльність, слід вказати Господарський кодекс України, Закони України „Про господарські товариства”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про фінансовий лізинг”, „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та інші.

Істотне значення мають закони, які хоч і регулюють не тільки відносини в господарській сфері, але і багато в чому приналежні до цієї сфери. Це Цивільний кодекс України, Закони України „Про власність”, „Про цінні папери та фондовий ринок”, „Про рекламу”, „Про аудиторську діяльність”, „Про охорону прав на промислові зразки”, „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та інші.

Поряд з вищенаведеними Законами значну роль в регулюванні господарської діяльності відіграють підзаконні нормативно-правові акти:

- Укази Президента України „Про усунення обмежень, стримуючих розвиток підприємницької діяльності”, „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”[2], „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” та інші;

- нормативні акти Кабінету Міністрів України, серед них: Положення „Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності”, „Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”, Постанова „Про упорядження діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” та інші;

- відомчі нормативно-правові акти міністерств і відомств, серед яких: „Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”, затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. № 327; „Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 та інші;

- регіональні нормативно-правові акти, що приймаються та затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування: Правила забудови м. Харкова, Порядок розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності у місті Харкові  та інші;

- локальні нормативно-правові акти, що розробляються і приймаються безпосередньо суб’єктами господарської діяльності з метою їх саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб’єкта господарської діяльності в цілому (Статут), його окремих структурних одиниць чи відокремлених підрозділів (Положення про філію).

5. Поняття та різновиди господарських правовідносин

Господарські правовідносини – це вид суспільних відносин, в якому зв’язок між суб’єктами господарювання заключається в їх юридичних правах та обов’язках.

Господарським правовідносинам притаманні наступні риси:

1. Господарські правовідносини – багата за змістом галузева різновидність правових відносин, що найбільш повно відображає характер та структуру суспільного виробництва.

2. Господарські правовідносини є різновидом вольових суспільних відносин. Для них характерним є не просто поєднання волі як мінімум двох учасників господарювання, а направленість цієї волі на задоволення як приватних, так і суспільних інтересів.

3. Господарські правовідносини базуються на господарсько-правових нормах. Вони слугують специфічним юридичним засобом проведення вимог цих норм в господарську діяльність товариства. Тим самим господарські правовідношення виконують функцію однієї з безпосередніх передумов господарської діяльності.

4. Суб’єктами господарських правовідносин є: господарські організації (підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства та інші), а також громадяни, що здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

5. До об’єктів господарських правовідносин, що слугують засобами здійснення господарського інтересу, відносяться: речі, в тому числі гроші та цінні папери; дії зобов’язаних суб’єктів; діяльність господарюючого суб’єкта; нематеріальні блага, які використовуються при здійсненні  господарської діяльності (фірмове найменування, товарний знак, комерційна таємниця).

6. Змістом господарського правовідношення, як і любих інших правовідносин, є юридичні права та обов’язки його учасників (суб’єктів). Однак для господарських правовідносин характерною є відсутність різкого протипоставлення прав одного суб’єкта обов’язкам іншого. При цьому суб’єкти любого господарського правовідношення, знаходячись в рівному підпорядкуванні суспільному господарському порядку, несуть певні обов’язки перед суспільством (державою) в цілому.

7. Юридичні факти слугують основою виникнення юридичних прав та обов’язків у господарюючих суб’єктів. В господарському праві, як і в любій іншій галузі права, складається своя особлива система таких фактів. Характерною рисою системи юридичних фактів в господарському праві слугує  те, що в ній домінують дії учасників господарських правовідносин, як правоутворюючі факти. Це не виключає того, що в ряді випадків законодавство важливу роль відводить подіям як правозмінюючим та правоприпиняючим фактам.

8. Однією з особливостей господарських правовідносин є їх складність та багатоланковість. В багатьох випадках обов’язки кожного із суб’єктів кореспондують правам не одного, а декількох інших суб’єктів, права кожного із його суб’єктів – обов’язкам декількох інших суб’єктів.

9. Для господарських правовідносин характерна їх тривалість (часова тривалість). Це зумовлюється звичайно стійким характером зв’язків учасників господарювання, великими часовими інтервалами багатьох господарських процесів (капітальне будівництво тощо).

Слід зазначити, що критерії класифікації господарських правовідносин мають передусім внутрішньогалузеве значення. Їх необхідно відрізняти від тих, що використовуються в загальній теорії права (правовідносини загальні та конкретні, абсолютні та галузеві, активного та пасивного типів). Справа в тому, що у загальній теорії права предметом класифікації слугує значно більше різноманіття правовідносин, ніж у господарському праві. Тому критерії класифікації, прийняті в загальній теорії права, в науці господарського права можуть не збігатися.

Виділяють наступні господарські правовідносини:

1. Абсолютні майнові господарські правовідносини. Господарюючим суб’єктом в повному значенні цього слова можна стати лише за умови володіння, користування та розпорядження факторами виробництва. Наявність власності у суб’єкта надає йому належну господарську самостійність, яка тільки і дозволяє створити виробництво як цілісний та ефективний процес. Без самостійності немає власних рішень, а без власних рішень господарювання втрачає всякий сенс.

2. Абсолютно-відносні майнові господарські правовідносини. Первісно майнові об’єкти можуть не належати суб’єкту господарювання, але в процесі виробництва вони обов’язково повинні знаходитись в більш повному його розпорядженні. Цім економічним цілям відповідає така юридична конструкція, як абсолютно-відносні майнові господарські правовідносини. До цих правовідносин відносять ті, що виникають в праві господарського відання, оперативного управління, оренди та інших прав на майно, отримане від власників для здійснення господарської діяльності.

3. Абсолютні господарські правовідносини по здійсненню власної господарської діяльності. Для таких правовідносин характерне те, що вони складаються з приводу здійснення власної діяльності. Ця діяльність виступає в якості об’єкта правовідношення. При цьому у суб’єкта, що здійснює господарську діяльність в рамках закону, немає конкретних зобов’язаних осіб. Всі інші суб’єкти зобов’язані утримуватися від здійснення тих дій, які в тій чи іншій мірі перешкоджали здійсненню цього права – вільного здійснення підприємницької та любої іншої господарської діяльності.

4. Відносні зобов’язувані господарські правовідносини. Цей вид правовідносин є найбільш поширеним в господарюванні, а за своєю конструкцією достатньо складним. На відміну від правовідношення, що має майновий характер, в зобов’язанні один учасник вправі вимагати від іншого здійснення тих чи інших дій. Зобов’язаний суб’єкт повинен їх виконувати – передавати майно, виконувати роботи чи оказувати послуги.

Господарські правовідносини залежно від того, яку сферу взаємодії вони обслуговують, поділяють на:

- господарсько-управлінські (відносини між органами господарського керівництва та підприємством, наприклад, з приводу оподаткування);

- виробничо-господарські (відносини між підприємствами при здійсненні господарської діяльності з виробництва продукції, виконанню робіт, наданню послуг, які отримують форму   господарських договорів);

- внутрішньогосподарські (відносини, що складаються безпосередньо в сфері виробництва).

5. Немайнові абсолютні господарські правовідносини. Ці правовідносини складаються з приводу немайнових благ, що використовуються суб’єктами господарювання в процесі своєї діяльності. Це фірмове найменування, торгівельний знак, комерційна таємниця та інше. Слід звернути увагу на той факт: лише при нормальній реалізації цих прав вони мають вид абсолютних немайнових прав. Коли ці права порушуються, то виникає конкретне зобов’язання по їх захисту та воно відразу ж перетворюється в майнове.

6. Поняття підприємницької діяльності та її кваліфікаційні ознаки

Поняття підприємництва надано в частині 1 ст. 42 Господарського Кодексу України, відповідно до нього підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, до ознак підприємницької діяльності відносяться:

- ініціативність та самостійність;

- творчий та інноваційний характер;

- систематичність;

- ризик;

- цільова направленість на отримання прибутку;

- самостійна юридична відповідальність;

- соціально відповідний характер.

Ініціативність та самостійність підприємницької діяльності полягає в тому, що: по-перше, підприємці мають право без перешкод самостійно здійснювати любу діяльність, не заборонену законом (ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України); по-друге незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та надзору забороняється (ч. 5 ст. 19 Господарського кодексу України).

Творчий та інноваційний характер підприємництва проявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє та оцінюється як незалежний та в значній мірі покладаючийся на самого себе інноватор.