Господарське право

Систематичність підприємницької діяльності означає її регулярність, професійність, постійний характер.

Ризик – це покладення на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (збитків) та вжиття заходів щодо їх усунення.

Цільова направленість на отримання прибутку означає, що максимізація прибутку є основною цілю діяльності підприємця. Не слід змішувати ціль підприємницької діяльності та результат такої цілеспрямованої діяльності. Та чи інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її ціллю не є отримання прибутку. Але якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільову направленість діяльності на її отримання, то сам по собі цей факт не може слугувати підставою для виключення її з числа підприємницької.  Таким чином, визначаючим є існування саме цілі отримання прибутку, але не досягнення її отримання на любому етапі такої комплексної діяльності. Існування цілі отримання прибутку не виключає можливості недосягнення цієї цілі в підприємницькій діяльності та, навіть, напроти, отримання протилежного результату (збитки, банкрутство).

Самостійна юридична відповідальність означає, що суб’єкт підприємництва самостійно несе відповідальність по своїм зобов’язанням.

Соціально відповідальний характер підприємницької діяльності полягає у:

- вимозі підвищення ефективності діяльності підприємців (бути більш ефективним та прогресивним, виготовляти кращі товари та надавати послуги, гарантувати якість споживчих товарів, зводити до мінімуму шкоду, заподіяну суспільному добробуту внаслідок невиконання етичних правил);

- потребі до більш повної відповідальності юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності перед зацікавленими групами осіб (наприклад, акціонерами, працівниками) та створення корпоративної демократії;

- вимозі накладення підприємцями на себе більшої відповідальності за добробут усього суспільства;

- вимозі більшої позитивної ролі підприємців у захисті навколишнього природного середовища.

Не одна із зазначених ознак підприємницької діяльності не є домінуючою, або єдиною. Всі вони як у рівній мірі важливі для визначення підприємництва, та тільки в сукупності здатні його визначити.

Підприємницька діяльність ґрунтується на наступних принципах:

- вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- вільний найом підприємцем працівників;

- комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

- самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

При цьому держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

Підприємницька діяльність припиняється:

- з власної ініціативи підприємця;

- у разі закінчення строку дії ліцензії;

- у разі припинення існування підприємця;

- на підставі рішення суду.

Лекція № 2

Загальна характеристика суб’єктів господарського права

1.      Суб’єкти господарського права: поняття, ознаки та класифікація.

2.      Правовий статус суб’єктів господарювання.

3.      Правове регулювання створення суб’єктів господарювання.

4.      Поняття та види господарських товариств.

5.      Поняття та різновиди державних та комунальних унітарних підприємств.

6.      Правова характеристика об’єднань підприємств.

7.      Правове регулювання банкрутства.

8.      Припинення діяльності суб’єктів господарювання.

Акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, асоціації, корпорації, консорціуми... Ці поняття часто зустрічаються в нашому повсякденному житті завдяки телебаченню, на вході до різноманітних установ, чи при укладенні найпростіших цивільно-правових угод. Але скоріше всього, бачивши ці поняття знов і знов, Ви ніколи не замислювалися над їх сутністю, не бачили їх нібито зсередини. Ця лекція якраз і допоможе Вам з’ясувати, що ж собою представляють ці суб’єкти господарського права.

1. Суб’єкти господарського права: поняття, ознаки та класифікація

Згідно із ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Але не про всіх цих суб’єктів можна відразу сказати, що вони є суб’єктами господарського права. Ними є лише тільки ті учасники відносин в сфері господарювання, що відповідають наступним ознакам:

-         безпосереднє здійснення господарської діяльності;

-         створення у встановленому законом порядку;

-         наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб’єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю;

-         наявність господарської правосуб’єктності (визнаної державою за кожним суб’єктом господарського права можливості мати і здійснювати господарські права та обов’язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права і законні інтереси від можливих порушень).

Таким чином, суб’єкти господарського права – це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб’єктністю.

Класифікація суб’єктів господарського права

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

- суб’єкти господарювання, тобто суб’єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (фізичні особи – підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства);

- суб’єкти господарського права, що керують господарською діяльністю, в тому числі організацію такої діяльності (господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств).

Залежно від форми власності, на базі якої функціонують суб’єкти господарювання:

- державні (державні та казенні підприємства, державні господарські об’єднання, міністерства та відомства);

- комунальні (комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи);

- колективні (господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об’єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями);

- приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності).

2. Правовий статус суб’єктів господарювання

Як уже зазначалося у першому питанні цієї лекції коло суб’єктів господарського права дуже широке та різнобарвне, і інакше кажучи до суб’єктів господарського права можна відносити всіх тих осіб, що легітимно пов’язані з господарською діяльністю. Але кістяк, основу, базу цього складного інституту господарського права складають передусім суб’єкти господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Зазначена норма виділяє наступні ознаки суб’єктів господарювання:

- визначеність організаційно-правової форми суб’єкта господарювання;

- майнова відокремленість;

- легітимність існування в якості суб’єкта господарювання;

- наявність господарської правосуб’єктності;

- відповідальність за наслідки господарювання.

В частині 2 ст. 55 Господарського кодексу України виділені наступні категорії суб’єктів господарювання:

- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України; державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку[3];

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

3. Правове регулювання створення суб’єктів господарювання

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Таким чином, існують дві основних форми створення суб’єктів господарювання:

-         заснування нового;

-         реорганізація (злиття, виділення, поділ, перетворення) діючого суб’єкта господарювання.

Відповідно до діючого законодавства необхідною умовою здійснення всіх видів господарської діяльності є державна реєстрація суб’єктів господарювання. Основні засади державної реєстрації суб’єктів господарювання встановлює Господарський кодекс України, відповідно до якого суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа, чи фізична особа – підприємець, у порядку, визначеному Законом.

Таким Законом, що регулює порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання, є Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

Види державної реєстрації:

1. В залежності від порядку здійснення державної реєстрації:

- загальна держана реєстрація (дія поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб – підприємців);

- спеціальна державна реєстрація (державна реєстрація об'єднань громадян (у тому числі – професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ, бірж, а також інших установ та організацій).

2. В залежності від суб’єкта господарювання, що підлягає державній реєстрації:

- державна реєстрація фізичних осіб – підприємців;

- державна реєстрація юридичних осіб.

Стадії державної реєстрації суб’єктів господарювання:

- перевірка комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та поповнення відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

- перевірка документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

- внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

- оформлення і видача свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Суб’єкт господарювання вважається створеним з дня його державної реєстрації.

4. Поняття та види господарських товариств

Господарські товариства – це підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Ознаки господарського товариства:

- господарське товариство – це товариство корпоративного типу (наявність кількох учасників, подільність майна на частки);

- наявність статусу юридичної особи;

- корпоративний характер управління;

- подільність майна товариства на частки;

- можливість для засновників вибору форми товариства;