Організація роботи кабінету Міністрів України

Радники, експерти, головні спеціалісти:

– готують експертні  висновки і прогнози політичних  та соціально-економічних  наслідків  прийняття  проектів  рішень Кабінету Міністрів України, що подаються на розгляд Урядовця (за окремими дорученнями);

– забезпечують підготовку матеріалів та готують тексти для виступів Урядовця на засіданнях Кабінету Міністрів України, нарадах, у засобах масової інформації тощо;

– беруть участь у  підготовці проектів протокольних рішень нарад у Урядовця та засідань Урядового комітету;

– готують аналітичні та інформаційні матеріали з окремих питань, що належать до компетенції Урядовця;

– організовують  підготовку  експертних  висновків  до законопроектів, що вносяться до Верховної Ради України іншими, крім Кабінету Міністрів України, суб’єктами права законодавчої ініціативи;

– координують діяльність радників Урядовця, які працюють на громадських засадах.

Провідні спеціалісти:

– забезпечують щоденну  роботу Урядовця;

– ведуть діловодство  в Службі;

– виконують функції, пов’язані з технічною підготовкою нарад, прийомів делегацій та окремих відвідувачів Урядовцем, зокрема збирання необхідних матеріалів, інформування керівників та інших осіб про час і місце проведення нарад, зустрічей, реєстрація учасників;

– забезпечують робоче місце Урядовця необхідними матеріалами та канцелярським приладдям;

– організовують  телефонні переговори, приймають  і передають телефонограми, здійснюють реєстрацію телефонних  дзвінків  за відсутності Урядовця з наступним інформуванням про них Урядовця або керівника Служби;

– виконують інші завдання за дорученням Урядовця та керівника  Служби.

Працівники Служби призначаються на посаду і звільняються з посади Державним секретарем за поданням керівника Служби. Штатний розпис Служби затверджується Державним секретарем в межах затвердженої Кабінетом Міністрів  України граничної чисельності працівників відповідної Служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. №88 «Питання Секретаріату Кабінету Міністрів України» (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів № 466 від 9 березня 2000 р., №1264 від 11.08.2000 р., №1860 від 20.12.2000 р.) граничну чисельність працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України встановлено у кількості 520 осіб, патронатної служби Прем’єр-міністра України - 38 осіб, Першого віце-прем’єр-міністра України - 8 осіб, Віце-прем’єр-міністрів України - по 7 осіб. Крім того, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, Віце-прем’єр-міністри України та Державний секретар Кабінету Міністрів України можуть мати радників на громадських засадах з числа високопрофесійних фахівців.

ВИСНОВКИ 
  Таким чином, Кабінет міністрів України є вищим органом виконавчої влади в Україні. До основних завдань, закріплених у ст.116 Конституції України, належать: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності; здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави; виконання Конституції й законів України, актів Президента України; забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; управління об’єктами державної власності відповідно до закону; вжиття заходів щодо гарантування обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів.  
  Кабінет Міністрів України є органом загальної компетенції, тому його функції є численними і різноманітними. Серед них можна відзначити політичну, економічну, бюджетну, гуманітарну, екологічну, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, адміністративно-організаційну, забезпечення державного суверенітету і національної безпеки.

Звичайо, конституційні приписи є вирішальним джерелом правового регулювання організації та діяльності українського Уряду — Кабінету Міністрів України. Однак, саме прийняття Закону конкретизувало процедури формування Кабінету Міністрів України, його статусу, повноважень та порядку діяльності.

Використана література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. (зі змінами, внес. Законом від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст.141; 2005. – № 2. – Ст.44.
2. Закон України „Про Кабінет Міністрів України”  від 21.12.2006 р. № 514-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. - № 11. – ст.94.
3. Авер’янов В.Б. Правовий статус Кабінету Міністрів України: конституційні засади // Правова держава. Щорічник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 1997. – Вип.8. – С.28-36.
4. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади України. – К.: Ін Юре, 1997. - 32с.
5. Авер’янов В. Центральні органи виконавчої влади України: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - №1(16). – С.42-50.
6. Батанов О. Концептуальні засади співвідношення функцій територіальних громад з функціями місцевих органів державної виконавчої влади // Право України. – 1999. - №5. – С.25-29.
7. Макаренко О. Щодо співвідношення понять “орган виконавчої влади” та “орган державного управління” // Право України. – 2000. - №6. – С.23-26.
8. Михеєнко Р. Виконавча влада і конституційні статуси Президента України та Кабінету Міністрів України // Право України. – 2000. - №8. – С.24-28.
9. Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні. Монографія / О.О.Кордун, К.О.Ващенко, Р.М.Павленко; За заг. ред. О.О.Кордуна. – К.: МАУП, 2000. – 248 с.
10. Тодика Ю.М., Серьогін В.О. Парламентський контроль як одна з форм реалізації принципу гласності щодо діяльності Кабінету Міністрів України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - Вип.40. – С.26-32.