Права людини в сучасних ісламських країнах

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ 

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 ІМ. П. МОГИЛИ

 

Юридичний факультет 

 

Кафедра теорії та

історії держави  і 

права

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни

„Порівняльне правознавство”

на тему

„Права людини в сучасних ісламських країнах”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки  551 групи

Марченко Олександри

Ігорівни

 

 

 

 

 

 

Миколаїв  – 2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП ------------------------------------------------------------------------------------------3

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ДОКТРИНА ІСЛАМУ

1. Дослідження соціальної    доктрини ісламу та її впливу на  права     

людини в сучасних ісламських   країнах -----------------------------------------5

РОЗДІЛ 2. ОСНОВОПОЛОЖНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В СУЧАСНИХ  

           ІСЛАМСЬКИХ КРАЇНАХ

2.1. Права чоловіка в ісламі ---------------------------------------------------------9

2.2. Права жінки  в ісламі ------------------------------------------------------------12

2.3. Правові основи  ставлення до  дітей та  неповнолітніх в ісламі -------15

ВИСНОВКИ  ----------------------------------------------------------------------------------17

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ------------------------------------------------19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

Актуальність  даної роботи полягає в тому, що за останні роки збільшилась кількість прихильників  релігії ісламу, а тому аналіз соціальної доктрини, яка регулює життя мусульманського суспільства в цілому, окремих громад і кожного мусульманина, є важливим та необхідним як з наукової, так і з  практичної точки зору.

 Крім того, українська держава є також багатогранним соціокультурним та геополітичним утворенням. АР Крим та прилеглі території, як полікультурний регіон, містять елементи як східної, так і західної культур, зуміли поєднати цінності та традиції мусульманського та православного світогляду. Сьогодні, у добу глобалізації,  наукова думка тяжіє до спільних рис із західноєвропейським дискурсом, тоді як Схід залишається чимось віддаленим, малодослідженим. Тому вивчення прав людини за ісламською доктриною має на меті виховати більш толерантне ставлення до осіб, що живуть за канонами та нормами мусульманського права.

Іслам є не лише однією з найчисленніших світових релігій, але й способом життя та основою  цілої цивілізації. Настанови мусульманської віри пронизують усе життя мусульманина від його народження до самої смерті, впливаючи на його соціальну поведінку. Це релігія, що має значний потенціал для свого поширення. Адже протягом ХХ – початку  ХХІ ст. іслам впливав і впливає значною мірою на характер економічних відносин, на форму державного правління та на духовні, міжнародні, культурні процеси. Не оминув мусульманські країни і глобальний процес декларування та захисту прав людини.

Основоположні права  людини, які в науковій літературі прийнято називати правами першого покоління, існують без національної чи територіальної належності. Вони є невід’ємними властивостями кожної людини, фундаментальною основою її буття. Положення людини в суспільстві є визначальним показником рівня розвитку останнього. Забезпечення прав людини повинно бути основною метою діяльності будь-якої сучасної держави, у тому числі й ісламської. Розвиток європейської спільноти також впливає на становлення прав людини в ісламських країнах.  Адже вступ до Європейського Союзу і світової економіки неможливий без урахування тих вимог, які висуваються до країн, що мають такі наміри (у тому числі й мусульманських) та відображення їх у національному конституційному законодавстві. Загальні проблеми конституційного регулювання прав людини у країнах Близького Сходу розглядаються здебільшого у працях з державного (конституційного) права зарубіжних країн і порівняльного конституційного права.   Конституційні реформи, які відбулися в 2002-2007 рр. у деяких державах Близького Сходу сприятимуть розвитку і подальшій реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина в країнах Близького Сходу на рівні загальновизнаних міжнародних стандартів у цій галузі. На сучасному етапі актуальним є втілення демократичних процесів до більшості ісламських країн, а також визнання ряду загальновизнаних прав людини, що знаходить своє відображення у відповідних правових документах, прийнятих мусульманськими державами, наприклад, Каїрська декларація прав людини в ісламі 1990 р., Арабська хартія прав людини 1994 р. та ін. Вищезазначені акти є прикладами документів міжнародного регіонального, рівня, в яких знаходять закріплення права і свободи людини (політичні, економічні, соціальні, культурні). Хоча на міжнародному рівні, кожен громадянин мусульманського суспільства має рівні права та свободи, в національному законодавстві все ще існують певні дискримінаційні положення на основі ґендерного чи вікового чинника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА   ДОКТРИНА ІСЛАМУ

 

 

 

1.1. Дослідження  соціальної доктрини ісламу та  її впливу на права людини в сучасних ісламських країнах

 

Соціальна доктрина розглядається  як сукупність соціально-філософських знань про сутність та устрій людського  суспільства. Головним у соціальній доктрині є формування в людині світогляду, надання відповідей на питання сучасності та конкретних рекомендацій щодо моделі поведінки віруючого в різних життєвих ситуаціях. Метою соціальної доктрини є формування системи поглядів, які охоплюють всі сторони життя людства на межі тисячоліть: від глобальних процесів у світовому співтоваристві до соціальних вимог щодо окремого індивіда. У вітчизняній науковій літературі поняття „соціальна доктрина” має певний змістовний відтінок [1, с.321].  Разом з цим Шинкарук В.І. під соціальною доктриною розуміє: «... найбільш концептуалізовану форму існування ідеології, яка безпосередньо орієнтована на практичну дію, втілення в життя, дотримання в повсякденній практиці та може існувати у вигляді конкретного документа» [2, с.166]. 

Початковим джерелом соціальної доктрини ісламу є зафіксовані в Корані висловлювання Мухаммеда з різних питань, що стосуються регламентації поведінки мусульман. Але для аналізу витоків доктрини найбільшу цінність становлять проповіді Мухаммеда мекканського та мединського періодів. В ісламській догматиці Коран розглядається як чудесна, несотворенна книга як за змістом, так і за формою. Як відомо, Мухаммед став отримувати божественні одкровення, тобто Коран, від Аллаха, а потім почав пропагувати у Мецці свою релігійну та соціальну реформу.

Ісламська соціальна  доктрина сформована в рамках теорії мусульманського права (фікха), а кожна зі шкіл (мазхабів) надавала їй своїх специфічних рис, хоча відмінності між ними носять частковий характер.

Для розвитку ісламської соціально-правової думки величезне значення мали деякі важливі положення релігійно-правової доктрини. Перш за все, це незаперечне твердження про те, що все суще іде від Аллаха. При цьому Коран стверджує: «Немає змін у творінні Аллаха». По-друге, це догмат про перед визначення. Разом із тим, в Корані є ряд аятів, в яких йдеться про свободу волі людини: «Кожен надходить за своєю подобою» [3, с.76].  Третя важлива складова у віровченні ісламу, яка наклала істотний відбиток на багато елементів соціальної доктрини ісламу, це – вчення про людину. Четвертий постулат віровчення твердить, що всі священні книги були керівництвом для окремих народів.

Ставлення до прав і свобод людини в ісламі регулюється прямою волею Творця, а не людськими бажаннями. Це має принципове значення, оскільки інститут громадянських прав і свобод, створений людиною, не має непорушної опори, і так само, як він був створений, може бути змінений, наприклад, з волі правителя. Воля ж Аллаха є вічною й незмінною, і ніхто з людей, які відносять себе до віруючих, не вправі її порушити.

У матеріалістичному й ліберальному суспільствах права й свободи людини розглядаються поза поняттям вічного життя, що дарується Аллахом, а саме –лише як засіб досягнення тимчасового комфорту. Без поняття вічного життя немає об’єктивного критерію, за яким можуть бути чітко встановлені межі людської свободи, за якими починається аморальність, свавілля, анархія й тиранія. У цьому сила релігії ісламу, яка не поділяє життя на духовне та мирське, а поєднує їх в єдину реальність, де мета й засоби перебувають у гармонії.

Іслам пропонує людству еталон цілісної та здорової особистості з почуттям власної гідності та усвідомленням своїх невід’ємних прав та свобод. Кора нічні приписи дають людству основні закони соціального життя, що дозволяють кожній людині зберігати і реалізувати без шкоди для себе і для інших свою Богом дану свободу.

У Корані остаточно для  всього людства затверджені свобода, рівність і братерство не тільки як моральні норми, але й якості, обов’язкові  для віруючих соціальні закони   [4, с.81]. 

Характерною рисою соціальної доктрини ісламу є її модернізація, яка спрямована на врахування реалій сучасного та пристосування до них суспільства. Складні модерністські процеси відбуваються в ісламі, де починаючи з 70-х років ХХ ст. спостерігається своєрідний ісламський бум. Суть його – переключення уваги віруючих на земні проблеми: про роздуми над змістом життя, правами й обов’язками людини, мірою її свободи й відповідальності тощо.

Права людини в мусульманському  праві обумовлені передусім обов’язками  відносно самого себе, общини (умми), суспільства, держави і Аллаха. Хоча це не дає підстав заперечувати власне існування прав та можливостей в ісламі.

Так, значна увага в  мусульманському праві приділяється правовому статусу особи, якому  в Корані присвячено 70 віршів. Вихідною передумовою для ісламської теорії основних прав людини слугує тлумачення відомого вірша 74-ї сури Корану, де говориться, що мусульманин має право вимагати від держави поваги до своїх основних прав. Одночасно вважається, що права і свободи, які зафіксовані в сучасних конституціях мусульманських держав, перебувають у повній відповідності з мусульманськими принципами і повинні дотримуватися державою. Ці права, однак, не розглядаються як абсолютні. Держава зобов’язана при їх реалізації виходити передусім із загальних інтересів віруючих.

Основні права й свободи  людини, що дані Аллахом, були сформульовані  в таких нормативних актах  сучасного громадянського суспільства  як Каїрська Декларація прав людини в  ісламі, що підписана 5 серпня 1990р. усіма  мусульманськими державами – членами Організації Ісламської Конференції. Як зазначав генеральний секретар ради Салем Аззам, «Загальна ісламська декларація прав людини засновується на Корані і Суні і розроблена видатними мусульманськими ерудитами та юристами, а також представниками ісламських рухів та течій думки».

«Всі людські істоти утворюють єдину сім’ю, підпорядковуються  одному Богу і походять від однієї людини – Адама. Всі люди, незалежно  від кольору шкіри, раси, статі, мови, віросповідання, політичних переконань, суспільного становища володіють однаковими права і людською гідністю ...» [5]. 

Всі люди, відповідно до Каїрської Декларації  народжуються вільними, і ніхто не має права  брати будь-кого в рабство, принижувати, пригнічувати та експлуатувати. Є тільки одне підпорядкування – Всевишньому Богу. Колоніалізм будь-якого роду має бути заборонений. Кожна держава і кожен народ повинні зберегти свої незалежність та контроль над своїми багатствами.

Життя за законом Бога (шаріату) може виступати соціальним ідеалом для конкретної мусульманської громади, яка має свого керівника-мусульманина і реальні можливості жити відповідно до шаріату. Це само по собі не суперечить співіснуванню мусульман з людьми інших переконань. Роль держави у даному співіснуванні – бути цивільним арбітром, що гарантує і забезпечує мирний характер взаємовідносин різних релігійних і нерелігійних інститутів на основі дотримання ними громадського договору .

Таким чином, можна стверджувати, що соціальна доктрина ісламу може розглядатися як сукупність філософських, богословських та правових поглядів щодо пізнання сутності та устрою суспільства, а також системи норм соціальної взаємодії, які випливають із цього пізнання й реалізуються в конкретних суспільних умовах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ОСНОВОПОЛОЖНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В СУЧАСНИХ

ІСЛАМСЬКИХ   КРАЇНАХ

 

 

 

2.1. Права чоловіка  в ісламі 

 

На сьогодні в мусульманському, передусім арабському, світі з’явилося чимало літератури, яка намагається захистити традиційні ісламські цінності, у тому числі й специфіку взаємовідносин між чоловіком та жінкою, яка склалася в мусульманській практиці. Аналіз ідеології та практики ісламу показує, що у своєму віровченні, етиці й законодавстві ця релігія певним чином ідеалізує та консервує патріархальні сімейні відносини.

Характеризуючи взаємовідносини чоловіка й жінки в патріархальному суспільстві, А. Г. Харчев небезпідставно зауважує, що «чоловік поєднаний з жінкою як чоловік, господар, як частка тієї соціальної сили, яка поставила себе у привілейоване становище у ставленні до всіх жінок, ревниво оберігає свої привілеї, які в кінцевому підсумку стають звичками» [6, с.87]. Саме звички чоловіка патріархальної сім’ї, власне, знайшли своє відображення та закріплення в мусульманстві. Часто вони розглядаються як такі, що є самі собою зрозумілими.