Права людини в сучасних ісламських країнах

 «Почуття власної переваги стосовно жінки, яке віками культивувалося у чоловічої половини населення, прищеплювалося з дитинства хлопчику, підлітку,  закріпило мусульманську традицію: чоловік – бог і цар у сім’ї”, – писав Д. Єремеєв [7, с. 169].

В одному з популярних хадісів розповідається, як Мухаммад говорив про свою першу дружину Хадіджу: «О, Омар (другий халіф. – Т. Ш.-Л.), дорогоцінне для людини – це доброчесна дружина, що діє за заповідями Божими, слухняна і приносить радість своєму чоловікові. ...Коли він наказує, вона кориться, а коли він відсутній, вона охороняє його права у справах власності і честі» [7, с. 112].

Дійсно, відповідно до ісламських норм, чоловік має право наказувати жінці виконувати будь-яку його волю, за винятком тієї, що суперечить волі Аллаха. «У дружини, на яку гнівається чоловік, не приймаються молитви й її хороші дії не піднімаються на небо. Однак, коли дружина не погоджується виконувати будь-яке недозволене шаріатом бажання чоловіка, за це на ній не буде гріха».

Іслам, окресливши ідеал добропорядної жінки, орієнтував чоловіків на гуманнее ставлення до своїх жінок. Так, у Корані з цього приводу зустрічаємо наступні слова: «Поводьтесь з жінками вашими добре так, як ніби вони у вас полонянки; самі вони не мають ніякої волі ні в чому, що їх стосується» [8, с. 473]. У хадісі, який наводить Абу Дауд із посиланням на Абдаллу Омара, зустрічаємо такі слова Пророка: „»..Жінка створена із ребра,

а ребро викривлене зверху. Якщо ти захочеш випрямити його, то зламаєш, а якщо залишиш успокої, то воно залишиться викривленим. Поводьтеся із жінками добре» [9, с. 206].

Іслам визначає ряд правил, якими  повинен керуватися чоловік-мусульманин у ставленні до своєї дружини [2, с. 76–101].

По-перше, він має виявляти до дружини лише найкращі риси характеру; бути доброзичливим; прощати їй деякі слабкості, навіть якщо вона скаже чи зробить щось образливе (за умови, що вона не переходить межі шаріату). До жінки також необхідно ставитися зі співчуттям, враховуючи особливості жіночого характеру. Той мусульманин, який добре поводиться з дружиною, оголошується взірцевим членом релігійної громади.

По-друге, чоловік-мусульманин повинен  підтримувати добрі відносини з  дружиною тоді навіть, коли йому в ній є дещо неприємне. У даному випадку теж іде посилання на Коран, де, зокрема, сказано: «І живіть з ними, (виявляючи їм) благодіяння, а якщо вони стануть вам неприємними, адже може трапиться й так, що в (будь-чому) неприємному для вас Аллах помістить багато благого (доброго)». На думку ісламських теологів, цим аятом оберігається шлюб від дії будь-яких примх, які виникають внаслідок мінливих почуттів і нахилів.

По-третє, у відносинах з дружиною чоловіку-мусульманину потрібно дотримуватися «золотої середини». Не можна погоджуватися у всьому, що вона хотіла б зробити, але також не можна жорстоко обмежувати її в бажаннях, роблячи все їй наперекір.

По-четверте, йому необхідно бути справедливим, щоб вберегти дружину від пробудження у ній найгірших рис характеру, оскільки хитрість жінки може бути безмежною.

По-п'яте , чоловіку заборонено утримувати дружину на кошти, отримані від продажу спиртних напоїв та надання кредитів під проценти.

По-шосте,  чоловік повинен стежити, щоб жінка не полишала дім у звабливому одязі.

По-сьоме, той, у кого більше однієї дружини, повинен рівномірно розподілити між ними кошти і ночі. Якщо ж він провів ніч з однією дружиною, то завтра повинен провести ніч з іншою. Піти до однієї з дружин поза чергою можна лише у випадку її хвороби. Не можна піти до неї і вдень без особливої необхідності. Не вважається дійсним дозвіл, який дає одна із дружин через побоювання розлучення, на те, щоб час, відведений для неї, чоловік проводив з іншою дружиною.

 Як бачимо, в сучасному ісламі є намагання зберегти таку модель взаємовідносин чоловіка й жінки, яка у своїй основі є патріархальною. У ній чоловік розглядається як безумовний глава сім’ї. Відповідно жінка повинна шанувати чоловіка й коритися йому. У мусульманському суспільстві емансипація жінок за європейськими вимірами здебільшого не сприймається. Тут є розуміння того, що емансипація може призвести до руйнації традиційної мусульманської сім’ї , яка в даній ситуації є важливим фактором, який допомагає мусульманській цивілізації конкурувати з західним світом за рахунок демографічного чинника.

2.2. Права жінки  в ісламі

Іслам у своїй догматиці, законодавстві і нормах етики велику увагу приділяє становищу мусульманки у суспільстві. Це пояснюється тією великою роллю, яку жінка відіграє у сім’ї, у відтворенні поколінь та вихованні дітей. Питання ставлення до жінки, у порівнянні з іншими соціальними проблемами, отримало у Корані розгорнутий виклад. Тут у загальних рисах канонізовані найважливіші положення про жінку.

Вони розглядаються у багатьох (II, VI, XV, XXX та ін.) сурах, їм присвячені й самостійні сури, такі, як 4 – «Жінка», 24 – «Світло», 58 – «Суперечка», 65 – «Розлучення», 66 – «Заборони». Однак, це не означає, що Коран повністю вирішує складний комплекс питань у ставленні до мусульманки. Його приписи недостатні для врегулювання жіночого питання і сімейних стосунків навіть у межах мусульманської общини Мухаммада. Стосовно питання становища мусульманки у суспільстві, ідеї Корану виходять із принципу ідеалізації порядків патріархальної сім’ї, возвеличення культу чоловіка.

За канонами ісламу жінка – людська істота «другого сорту». «Чоловіки стоять над жінками за те, що Аллах дав одним перевагу над іншими, і за те, що вони (чоловіки) витрачають із свого майна» [8, с. 291].

Але у мусульманському світі жінка у відносинах із чоловіком зовсім не була безправною рабинею, як це намагалися зобразити деякі автори. Вона була наділена рядом прав, у т.ч. й майнового характеру. Правда, Коран визнавав пріоритетність чоловіка щодо жінки. Але це виражалось лише в тому, що чоловік зобов'язаний матеріально утримувати сім'ю, тому він стоїть на щабель вище в сімейній ієрархії.

Зрозуміло, такі приписи в сучасних умовах можуть викликати негативну реакцію. Але знову ж таки треба зробити поправку на час. Писалися вони в VІІ ст., коли в Аравії (і не тільки там) панував патріархальний лад. Схема сімейно-шлюбних відносин, пропонованих Кораном, виглядала так: чоловік зобов’язаний утримувати жінку, та в свою чергу мала відповідні обов’язки щодо нього тадітей, народжених у шлюбі. Якщо ж чоловік помирає, залишивши спадок своєму синові, то той мусить піклуватися про матір. Проте жінка, перебуваючи на матеріальному утриманні свого чоловіка, повинна йому коритися. Якщо ж вона цього не робить, чоловік має право її покарати, вдаючись у крайніх випадках до фізичних покарань. На час виникнення ісламу така схема взаємовідносин чоловіка й жінки видавалася нелише «справедливою», а й навіть «прогресивною». Якщо ж взяти Європу того часу, то тут становище жінки виглядало не краще, а в деяких моментах навіть гірше. Коран же наділяє жінку відносно широкими майновими правами. У аятах неодноразово говориться, що чоловік, беручи жінку, має наділяти її частиною свого майна (махром). Це має бути така частина, яка б давала можливість жінці існувати у випадку смерті чоловіка або розлучення.

Жінка також  мала право успадковувати частину  майна після смерті своїх батьків, а за певних обставин, і після смерті чоловіка. Щоправда, Коран передбачав, що доля успадкованого нею майна має бути меншою, ніж доля спадкоємців по чоловічій лінії.

В ісламській сім’ї дивляться  на жінку як на недоторканну власність. Виходячи патріархальних поглядів, іслам намагався обмежити діяльність жінки сферою домашнього господарства. Розширення цієї діяльності за межі вказаної сфери, на думку багатьох мусульманських теологів, буде загрожувати сімейним відносинам, оскільки мусульманська жінка у першу чергу, «повинна бути хранителькою домашнього вогнища, вихователькою дітей… Це природна стихія застосування її вроджених здібностей і прояву жіночої натури» [10].

Проте більшість сучасних теологів не заперечують проти бажання  жінки працювати. Жінка-мусульманка зі згоди чоловіка чи родича-опікуна може займатися суспільною працею, своїм бізнесом чи брати участь у суспільному та політичному житті суспільства, працювати на благо мусульманської общини (умми) у припустимих для себе справах. Жінки, із погляду мусульманських теологів, «можуть робити свій внесок у суспільство відповідно до власних навичок та інтересів, але за умови, що вони не нехтують своїми домашніми обов’язками і їхня діяльність не загрожує їхнім достоїнству і скромності» [11, с. 176]. Сьогодні більшість ідеологів ісламу не заперечують проти бажання жінки займатися суспільно корисною працею. Вони стверджують, що іслам поважає право жінки на працю – працю творчу, на благо сім’ї та суспільства. Однак, беручи до уваги особливу природу жінки, шаріат визначає декілька умов, які мають бути забезпечені жінці, що займається суспільно корисною працею.

По-перше, жінка повинна  по можливості працювати окремо від чоловіків, оскільки спільна працю з чоловіками є шкідливою як для жінок, так і для чоловіків.

По-друге, жінка, яка бажає  працювати, повинна отримати дозвіл із боку свого чоловіка, батька, брата чи опікуна.

По-третє, праця не повинна  негативно впливати на фізичний і духовний стан жінки. Жінкам рекомендовано докласти свої зусилля в тих галузях, де це було б найбільш ефективно. До них, з точки зору мусульманських ідеологів, відносяться: сфера виховання, освіти (насамперед дівочої), охорона здоров’я (особливо гінекологія), виробництво жіночого одягу, консультаційні послуги у сфері психології, дизайну, письменницька діяльність, заклик до ісламу [12, с. 144].

Сенс життя мусульманки, за віровченням ісламу, полягає у  підготовці себе для майбутнього вічного життя. Мусульманськими богословами окреслюється якості, які необхідно мати жінці, що бажає ввійти у ворота раю.

По-перше, вона повинна бути слухняна Богу і його Пророку; по-друге, вона має слухатися свого чоловіка, якщо тільки він не просить її зробити щось проти закону Аллаха; по-третє, викликавши гнів чоловіка, дружина повинна поспішити зробити все для того. У дружини, на яку гнівається чоловік, не приймаються молитви й її хороші дії не піднімаються на небо. Однак, коли дружина не погоджується виконувати будь-яке недозволене шаріатом бажання чоловіка, за це на ній не буде гріха. По-четверте, жінка має оберігає честь і майно під час відсутності чоловіка. По-п’яте, жінка повинна бути ніжна з чоловіком і задовольняти його бажання. У хадісі, переданому Муслімом, Мухаммаду приписують наступні слова: «Якщо чоловік кличе дружину у ложе, а вона відмовляється і він засинає розгніваним, то ангели проклинають її до ранку». По-шосте, одна з головних функцій жінки – народження та виховання дітей. По-сьоме, добропорядна жінка не просить розлучення без причини. По-восьме, жінка не повинна чинити якоїсь шкоди чоловіку, бути сварливою, дорікатити йому, говорити образливі слова, які можуть вразити самолюбство чоловіка. А також вона не повинна розповідати іншим про інтимні сторони сімейного життя. По-дев'яте, жінка не повинна виходити з дому без дозволу чоловіка навіть тоді, коли має намір піти до родичів. Крім  цього, вона повинна бути доброзичливою, не суперечити, не підвищувати голос на чоловіка навіть тоді, коли він у чомусь не правий; робити спроби направити його на істиний шлях не криком, а лише силою переконань, закликаючи при цьому на допомогу Аллаха.

Отже, можна  зазначити, що погляди ісламу на права  та інтереси жінки є дещо консервативними, Але світова інтеграція мусульманських країн впливає на трансформацію консервативного підходу до ґендерної нерівності в ісламі та спрямовує розвиток права до вирішення проблем правового статусу жінки-мусульманки.

2.3. Правові  основи ставлення до  дітей  та  неповнолітніх в ісламі.

Історія становлення та розвитку ісламу сідчить про пріоритетну увагу цієї релігії до проблем зміцнення основ сім'ї, де центральнее місце займають питання народження та виховання дітей, підготовки їх до активної участі в житті мусульманської общини. Діти розглядаються як дар та особлива милість Аллаха, тому всі стосунки з дітьми батьки повинні будувати не самочинно, а згідно зі встановленими вимогами, основи яких містяться в Корані і Сунні.

Перш за все, в Корані встановлюється заборона на вбивство новонароджених дітей. Це підкреслюється вказівкою на неминучість негативних наслідків для батьків у майбутньому. Тому вбивство дітей стоїть в одному ряду з іншими тяжкими гріхами.

Крім цього, батьки відповідальні за формування особистості дитини і, перш за все, основ її духовного життя. На них покладається обов’язок увести дитину в лоно ісламу, створити передумови для становлення її як мусульманина.

З раннього віку діти беруть участь у релігійних обрядах, але  термін обряду встановлюється скорочений для того, щоб дитина поетапно звикала до релігії та її обов’язків як мусульманина.

Кораном закріплено обов’язок  батьків забезпечувати своїх  дітей. Кожна дитина має право  на повноцінне харчування та задоволення  інших матеріальних потреб, необхідних для її духовного та особистісного розвитку. В текстах Корану нічого не зазначено про освіту дітей, але пізніші трактування вказують на обов’язок батьків надавати дітям базову освіту (особливо хлопчикам).

Внаслідок відсутності  стабільних і тісних контактів ісламського світу з Заходом про правовий статус неповнолітнього у державах сім’ї релігійного права, заснованих на ісламі (наприклад, Іран, Ірак, Пакистан, Саудівська Аравія), багато в чому можна судити виходячи із загальної картини ісламської концепції прав людини.

Так, спеціаліст у галузі ісламського права Х. Бехруз стверджує: «Принциповим моментом в розумінні ісламської концепції прав людини є орієнтація ісламського права на колективні засади і єдність всіх мусульман. Практично всі права сформульовані через власні обов’язки…» [13, 213].

Відповідно до ісламського  законодавства неповнолітні особи  мають право укладати шлюб, якщо він погоджений із батьками та схвалений  останніми. Також неповнолітні особи  в ісламі можуть набувати майнові  права. Вони можуть спадкувати майно, а  також отримувати певне майно від батьків у випадку укладення шлюбу.

Викладене свідчить, що ставлення  до дітей в ісламі є демократичним  та прогресивним. Особлива увага приділяється наверненню новонароджених в іслам, фізіологічному розвитку дітей, важливості батьківської любові та самозречення на користь дітей. Все це сприяє створенню стійких основ мусульманської родини та суспільства взагалі, ефективному вихованню нових членів даного суспільства.