Правові аспекти управління персоналом. КЗпП України

 

              Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

                Одеський національний політехнічний  університет

                                      Гуманітарий факультет

            Кафедра документознавства і інформаційної діяльності

 

                                    

                                     Реферативна робота на тему:

        «Правові аспекти управління персоналом. КЗпП України»

                                                                      

 

                                                                                                             

По дисципліні:

«Упраівління персоналом»

Виконала: студентка групи  ІД-082

Перекрьостова Н.С.

Науковий керівник:  Шаргородська Н.Л.

 

 

                                               

                                                  Одеса 2012  

 

 

                                                ЗМІСТ:

Вступ……………………………………………………………………………..3

1. Загальна характеристика  трудового законодавства України………………..4

2. Поняття, сторони, зміст  та види трудового договору………………………..5

3. Трудові правовідносини……………………………………………………….7

4. Колективний договір……………………………………………………...……9

5. Підстави припинення  трудового договору………………………...………..10

6. Порядок припинення  трудового договору з ініціативи  працівника……….11

7. Порядок припинення  трудового договору з ініціативи  власника або уповноваженого  ним органу…………………………………………………….12

8. Особливості праці жінок  і молоді………………………………………..…..13

9. Вирішення індивідуальних трудових спорів: порівняльний аналіз проекту Трудового кодексу та Кодексу законів про працю України…………….……16

Висновки………………………………………………………………….…..23

Список  використаних  Джерел…………………………………24 
                                                            ВСТУП

   Управління персоналом визнається однією з найбільш важливих сфер життя підприємства, здатної багаторазово підвищити її ефективність, а саме поняття «управління персоналом» розглядається в досить широкому діапазоні: від економіко-статистичного до філософсько-психологічного.

   Система управління персоналом забезпечує безупинне удосконалювання методів роботи з кадрами і використання досягнень вітчизняної та зарубіжної науки, найкращого виробничого досвіду.

   Сутність управління персоналом, включаючи найманих робітників, роботодавців і інших власників організації полягає у встановленні організаційно-економічних, соціально-психологічних і правових відносин суб'єкта й об'єкта управління.

   В основі цих відносин лежать принципи, методи і форми впливу на інтереси, поводження і діяльність працівників із метою максимального використання їх.

   В умовах ринкової економіки в нашій країні особливе значення набувають питання практичного застосування сучасних форм управління персоналом, що дозволяють підвищити соціально-економічну ефективність будь-якого виробництва.

   Успіх роботи підприємства (організації, фірми) забезпечують працівники, зайняті на ньому. Саме тому сучасна концепція управління підприємством припускає виділення з великого числа функціональних сфер управлінської діяльності тієї, яка пов'язана з управлінням кадрової складової виробництва - персоналом  підприємства. 
    Трудове законодавство регулює трудові взаємовідносини між людьми, ніж та становить величезну важливість. Кожна людина повинна знати свої права і зобов'язання, що стосуються роботи. В першу чергу, це особиста безпека. Дані положення про працю передбачають порядок укладення договору, його пункти, обмеження в зв'язку з віком і багато іншого. Про все про це мова піде в подальшому тексті реферату.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ.

   Трудове законодавство регулює трудові відносини між працівниками і власниками підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності.

Основні трудові права  людини та гарантії їх реалізації закріплює  Конституція України.

   Галузь трудового права відрізняється різноманіттям джерел, серед яких: міжнародні договори, зокрема конвенції Міжнародної Організації Праці, нормативно-правові акти, нормативні договори. Основний нормативно-правовий акт у цій галузі права - Кодекс законів про працю України, прийнята 10 грудня 1971 р. і з тих пір неодноразово піддавався змінам і доповненням. Кодекс законів про працю України регулює найбільш важливі аспекти трудових правовідносин, а саме:

1) порядок укладення та  виконання колективного договору;

2) порядок укладання та  розірвання індивідуального трудового  договору;

3) порядок вивільнення  працівників і подальшого їх  працевлаштування;

4) тривалість робочого  часу і часу відпочинку працівників;

5) засади нормування праці;

6) загальні норми визначення  оплати праці;

7) гарантії трудових прав;

8) забезпечення трудової  дисципліни;

9) забезпечення охорони  праці;

10) порядок вирішення трудових  спорів;

11) права та повноваження  профспілок і трудових колективів.

  Серед інших нормативно-правових актів, що регулюють. трудові відносини, слід назвати Закони України «Про охорону праці» (14 жовтня 1992 р.), «Про колективні договори і угоди» (1 липня 1993 р.), «Про оплату праці» (24 березня 1995 р.), «Про відпустки »(15 листопада 1996 р.).

   До числа підзаконних актів належать постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акти Міністерства праці та соціальної політики України, відомчі акти, як правило, галузевого характеру.

Особливістю галузі трудового  права є регулювання трудових відносин актами соціального партнерства - колективними договорами та угодами, які укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях. Крім того, в  рамках одного підприємства створюються  і діють локальні нормативно-правові  акти - колективні договори, правила  внутрішнього розпорядку, положення   про  порядок  преміювання  і  т.д. 
     2. ПОНЯТТЯ, СТОРОНИ, ЗМІСТ ТА ВИДИ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

    У переважній більшості трудові відносини виникають на основі особливого юридичного факту - трудового договору.

   Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації. У відповідності з ним працівник зобов'язується виконувати певну роботу з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити необхідні умови праці.

Сторони (учасники) трудового  договору:

1) працівник. Для того, щоб укласти трудовий договір,  особа повинна володіти трудовою  правоздатністю і дієздатністю (правосуб'єктністю).

Трудова правосуб'єктність по своєму характеру відрізняється  від цивільної правосуб'єктності. Вона має інші вікові межі: виникає  з досягненням віку 16 років. У  виняткових випадках за згодою одного з батьків (усиновлювачів) або піклувальника  допускається прийняття на роботу особи, яка досягла 15 років. Можливий прийом на роботу учнів у вільний від  навчання час при досягненні ними 14 років за згодою одного з батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Важливо, щоб виконувана таким працівником  робота була легкою, не завдавала шкоди  здоров'ю і не порушує процесу  навчання.

Трудовою правосуб'єктністю можуть володіти особи, визнані у  зв'язку з душевною хворобою або  недоумством громадянськи недієздатними;

2) роботодавець. В якості  особи, яка надає роботу, може  виступати власник засобів виробництва  - юридична особа (підприємство, установа, організація) або уповноважений  власником орган. Правосуб'єктність  юридичної особи виникає в  момент державної реєстрації. Роботодавцем  може бути і фізична особа  - наприклад, підприємець, який  здійснює підприємницьку діяльність  без утворення юридичної особи,  особа, наймає хатню робітницю,  гувернантку.

   Зміст трудового договору становлять умови, за якими досягнута угода між працівником і роботодавцем. Умови поділяють на дві групи:

1) необхідні (обов'язкові) умови, без яких трудовий договір  неможливий. Такі - місце роботи, трудова  функція (тобто певна робота, яку  виконуватиме працівник), дата початку  роботи, оплата праці;

2) додаткові (факультативні)  умови. Дана група умов стає  обов'язковою тільки при включенні  їх в трудовий договір. Інакше  кажучи, трудовий договір може  бути укладений і без додаткових  умов. Такі, наприклад, випробувальний  термін при прийомі на роботу, робота на умовах неповного  робочого часу, пільги та послуги  по соціальному забезпеченню  і т.д.

   Умови трудового договору не повинні погіршувати становище працівника порівняно з законодавством. В іншому випадку такий договір визнається недійсним.

   Особливим видом трудового договору є контракт. Термін дії, права, обов'язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання контракту можуть встановлюватися за угодою сторін. При цьому умови контракту не можуть погіршувати становище працівника порівняно з законодавством.

Трудовий договір, роботодавцем в якому виступає фізична особа, повинен бути  зареєстрований  у  державній  службі  зайнятості. 
                             

 

 

                            3. ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

   З часу неолітичної революції життя людини й існування суспільства можливі лише за умови трудової діяльності людей.

  Для участі у трудовій діяльності необхідні, з одного боку, засоби та предмети праці, а з іншого - здатність до праці (робоча сила). Далеко не завжди одне і те ж особа є одночасно власником засобів виробництва і носієм робочої сили. Найчастіше працівник і власник - це різні особи.

  Трудові правовідносини - це суспільні відносини між працівником і власником засобів виробництва (роботодавцем), в силу якого роботодавець використовує і оплачує здатність працівника до праці.

  Трудові правовідносини, як і всі інші правовідносини, має свою структуру:

1) суб'єкти. Ними є, з  одного боку, працівник, з другого  боку - роботодавець. У якості останнього  може виступати власник підприємства, установи, організації або уповноважений  ним орган чи ж фізична особа  (наприклад, індивідуальний підприємець);

2) об'єкт. Об'єктом трудового  правовідносини є трудова діяльність  і її результати (матеріальні  і духовні цінності);

3) зміст. Зміст трудових  правовідносин складають права  і обов'язки працівника і права  та обов'язки роботодавця.

   Працівник зобов'язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором, і підкорятися встановленим правилам внутрішнього трудового розпорядку. Працівник має право на здорові і безпечні умови праці, право на своєчасну і повну оплату його праці.

  Роботодавець зобов'язаний забезпечити умови для трудової діяльності працівника (надати інструменти, матеріали), забезпечити безпеку праці. У той же час він має право вимагати виконання трудової функції працівником у відповідності з трудовим договором.

визнані у зв'язку з душевною хворобою або недоумством громадянськи недієздатними;

2) роботодавець. В якості  особи, яка надає роботу, може  виступати власник засобів виробництва  - юридична особа (підприємство, установа, організація) або уповноважений  власником орган. Правосуб'єктність  юридичної особи виникає в  момент державної реєстрації. Роботодавцем  може бути і фізична особа  - наприклад, підприємець, який  здійснює підприємницьку діяльність  без утворення юридичної особи,  особа, наймає хатню робітницю,  гувернантку.

   Зміст трудового договору становлять умови, за якими досягнута угода між працівником і роботодавцем. Умови поділяють на дві групи:

1) необхідні (обов'язкові) умови, без яких трудовий договір  неможливий. Такі - місце роботи, трудова  функція (тобто певна робота, яку  виконуватиме працівник), дата початку  роботи, оплата праці;

2) додаткові (факультативні)  умови. Дана група умов стає  обов'язковою тільки при включенні  їх в трудовий договір. Інакше  кажучи, трудовий договір може  бути укладений і без додаткових  умов. Такі, наприклад, випробувальний  термін при прийомі на роботу, робота на умовах неповного  робочого часу, пільги та послуги  по соціальному забезпеченню  і т.д.