Усиновлення за нормами Сімейного права

40

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

Соціально-правовий факультет

Кафедра «Правознавство»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Цивільне і сімейне право»

Усиновлення за нормами Сімейного права

                Виконала:

                             студентка III курсу

                                                  спеціальності «Правознавство»

                   групи ПЗ-31

                                             Іващенко Марина Андріївна

                                   Науковий керівник:

                                                Токарева Валентина Іванівна

Біла Церква – 2010

   Зміст                                             

Вступ ………………………………………………………………………..….... 3

Розділ   1.       УСИНОВЛЕННЯ: ПОНЯТТЯ, СУБ`ЄКТ, УМОВИ ТА ПОРЯДОК ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ……………………………………………..5

1.1. Поняття усиновлення ……………………………………………………….5

1.2. Особи, які можуть бути усиновлені ……………………………….….…….7

1.3. Особи, які можуть бути усиновлювачами ……………………..…..………9

1.4. Умови усиновлення та порядок його здійснення ……………….………..12

Розділ 2. ПОЗБАВЛЕННЯ  УСИНОВЛЮВАЧА БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ, НЕДІЙСНІСТЬ ТА СКАСУВАННЯ УСИНОВЛЕННЯ…...……..19

2.1.Позбавлення усиновлювача батьківських прав ………………..…..…..….19

2.2. Недійсність усиновлення …………………………………….…………….21

2.3.Скасування усиновлення ………………………………………..….………24

Розділ 3. ТАЄМНИЦЯ УСИНОВЛЕННЯ ТАПИТАННЯ ОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УСИНОВЛЕНН……………………………27

3.1. Таємниця усиновлення……………………………………………..……….27

3.2. Питання вдосконалення системи усиновлення в Україні ……….………30

Висновок ...............................................................................................................34

Список використаної літератури ....................................................................36

Додатки (додаток А, додаток Б)…………….……………………….…………39

Вступ

Дитинство - найважливіший період в житті людини. Саме в цей час вона формується фізично, психічно, інтелектуально, набуваючи усіх необхідних знань, умінь і навичок. У переважній більшості випадків якість дитячих років визначає якість усього подальшого свідомого життя людини. Для всебічного і гармонійного розвитку особи діти повинні рости в сімейних умовах, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Ось чому сучасна правова теорія, вказуючи на форми влаштування дітей, що залишились без батьківської опіки, ототожнює їх з формами сімейного виховання.

Тому безпосередньо актуальність даної роботи полягає у тому, що проблема дітей, які залишись без батьківської опіки та виховання,  набуває дійсно широких масштабів, і гостро потребує  урегулювання на державному рівні. Адже, право сучасного цивільного суспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, - проголошено в ст. 52 Конституції України.

І одна з форм влаштування дітей, що залишились без батьківського піклування, яка буде досліджуватися в даній роботі, усиновлення – прийняття у сім’ю чужих дітей, які втратили своїх батьків (сиріт), або які не можуть виховуватись ними внаслідок певних причин. Перш за все дані відносини є важливими для дітей, тому що задовольняють їх потреби, але слід зазначити, що не в останню чергу усиновлення задовольняє і особисту мету усиновителів, особливо тих, хто не має власних дітей, - зробити своє сімейне життя більш змістовним.

Правовим проблемам усиновлення приділяли та приділяють увагу такі відомі вчені-цивілісти як: Ю.С.Червоний, О.В. Дзера, Є.О. Харитонов,  З.В. Ромовська, М.В. Антокольська, Г.К. Матвєєв, В.О. Рясенцев, Л.М. Пчелінцева,  А.С. Довгерт та багато інших.

Метою дослідження є з’ясування місця права на усиновлення у структурі особистих немайнових прав людини, окреслення перспектив вирішення окремих проблем, пов’язаних із процесом здійснення цього права, а також на основі вивчення та узагальнення правозастосовної практики та досвіду, досягнень правознавчої науки розкрити суть та зміст такого інституту цивільного процесу як усиновлення в Україні в сучасних умовах нашої держави. Тому відповідно слід вирішити наступні завдання:

- розкрити суть інституту усиновлення в Україні;

- всебічно проаналізувати та описати вказаний вище інститут, а також порядок його застосування на сучасному етапі;

- дослідити зміст цивільно-процесуального інституту усиновлення в Україні.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі стали правовідносини, у сфері усиновлення, які безпосередньо стосуються проблематики застосування інституту усиновлення в Україні.

Предмет дослідження – це система нормативних актів, які регулюють правовідносини, усиновлення, за нормами Сімейного права.

Методами дослідження є наукові методи, зокрема порівняльний, описовий та системний аналіз.

Нормативна база: Конституція України,  Цивільний  кодекс України, Сімейний кодекс України, Закон України «Про забезпечення організаційно правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Закон України «Про охорону дитинства», Конвенція про права дитини та ін.

Структура дослідження та її обсяг. У відповідності до мети, завдань і предмету дослідження структура курсової роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків [А,Б].

Розділ 1. УСИНОВЛЕННЯ: ПОНЯТТЯ, СУБ’ЄКТ, УМОВИ ТА ПОРЯДОК ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ

1.1.           Поняття усиновлення

Право сучасного цивільного суспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, –проголошено в ст. 52 Конституції України [1, С.10]. Для допомоги таким дітям створено розгалужену систему державних дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох років до повноліття. До основних закладів, діяльність яких пов’язана з утриманням дітей, належать:

а) дитячі будинки для дітей дошкільного віку;

б) дитячі будинки для дітей шкільного віку;

в) дитячі будинки змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку;

г) загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (можуть бути з дошкільними відділеннями).

Разом з тим велику допомогу по влаштуванню дітей, які залишилися без батьків, надають державі окремі громадяни, які за власним бажанням беруть дітей до себе в сім’ї для того, щоб замінити їм відсутніх батьків, поставивши їх у становище рідних дітей. Саме такою формою виховання та турботи про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, є прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, які за наявності відповідних умов можуть створюватися рішенням місцевої державної виконавчої влади.

Окреме важливе місце в сімейному законодавстві належить інституту усиновлення. Його знало і детально регламентувало ще стародавнє, а частково також римське право. Визнавався цей інститут і в дореволюційній Росії, а в 1926 році він був закріплений у радянському законодавстві і був у подальшому досить поширеним. Нині інститут усиновлення як пріоритетна форма сімейного виховання дітей, які залишились без турботи батьків, відомий усім правовим системам. Закономірно, що він знайшов своє відображення і в СК України (ст. 207-242).

Головною і визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім’ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення). При цьому в усиновленого змінюється родинне середовище, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» усиновлення. На підставі рішення суду припиняється правовий зв’язок між усиновленим та його родичами за походженням і одночасно виникає такий зв’язок між усиновленим, усиновлювачем та його родичами за походженням. Такий причинний факт одночасно є правоприпиняючим і правоутворюючим [17, С.299].

Відповідно до ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду [3, С.37].

Усиновлення дитини проводиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Це положення Закону наголошує на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною метою, заради якої він введений. Суб’єктами відносин усиновлення є усиновлювачі і усиновлені.

Прийняття усиновлювачем дитини в сім’ю здійснюється на підставі рішення суду. Ця вимога Закону поширюється на відносини:

а) усиновлення в Україні громадянами України дитини, яка також є громадянином України;

б) усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України;

в) усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні.

Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України.

Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей [11, С.300].

Закон не обмежує кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач. Невідомі також будь-які законодавчі обмеження усиновлення за ознакою раси, національності, віросповідання.

Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихованню дітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення, встановивши суворий судовий порядок його проведення: критерії віку між усиновителями і усиновленими; недопустимість посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами; можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав [21, С.124].

1.2.           Особи, які можуть бути усиновлені

Усиновленою може бути дитина. Це положення закріплено у ст. 208 СК України. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Такими можуть бути малолітні та неповнолітні особи. За змістом ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Саме ранній вік особи, яка може бути усиновленою, найбільш повно відповідає сутності відносин інституту усиновлення, інтересам дитини.

Чинне законодавство передбачає можливість усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена , зазначено в ст. 209 СК України.

Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.

Дитина, яку було покинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її залишення чи знайдення.

Разом з тим у виняткових випадках суд може прийняти рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення. Отже, Закон гарантує можливість усиновлення як малолітніх, неповнолітніх осіб (дітей), так і осіб, які досягли повноліття.

У державі ведеться облік дітей, які залишаються без батьківського піклування і можуть бути усиновлені [19, С.280].

Керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, а також посадові особи органів опіки та піклування, які мають відомості про дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов’язані протягом семи днів подати інформацію про них до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад.

Районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах рад, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження відомостей про неї зобов’язані подати відповідну інформацію до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження інформації про дитину, яка може бути усиновлена, передають її до Центру з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади в галузі освіти.