Усиновлення за нормами Сімейного права

Якщо визнання усиновлення недійсним в кожному окремому випадку слід розглядати як санкцію за допущене в ході здійснення усиновлення порушення законодавства (передбачених Законом умов усиновлення), то скасування усиновлення слід розцінювати як необхідний регулятивно-правовий захід, здійснений судом з метою забезпечення інтересів усиновленого, а також усиновлювача. Права та обов’язки, що виникли у зв’язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами, у разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє, починаючи від дня набрання чинності рішенням суду. Певний проміжок часу, тобто з дня набрання чинності рішенням суду про усиновлення і до дня набрання чинності рішенням суду про його скасування, усиновлення вважається дійсним, але з тих чи інших причин мети забезпечення інтересів дитини, стабільних та гармонійних умов її життя не досягнуто.

Відповідно до ст. 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років [12, С.252].

Згідно з правилом ст. 238 СК України скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття. Після досягнення дитиною повноліття усиновлення може бути скасоване, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров’ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім’ї. Цей виняток із загального правила - єдиний у чинному законодавстві. Як відомо, законодавство допускає усиновлення повнолітніх осіб. Скасування усиновлення повнолітньої особи також допускається. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасоване судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

Відповідно до ст. 238 СК України усиновлення скасовується, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейне виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися незалежно від волі усиновлювача стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.

Факт скасування усиновлення відновлює права та обов’язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням. З дня набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо - на опікування органові опіки та піклування.

Особливими є правові наслідки скасування усиновлення у випадку, коли воно визнано таким, що суперечило інтересам дитини, не забезпечило їй сімейного виховання (п. 1 ч. 1 ст. 238 СК України). У разі скасування усиновлення з цієї підстави, якщо дитина не передається, за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення. Крім цього, якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що остання може надавати матеріальну допомогу [14, С.193].

У разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв’язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім’я, по батькові, які вона мала до усиновлення (п. 5 ст. 239 СК України). Після набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення суд у місячний строк зобов’язаний надіслати копію рішення до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. На підставі рішення суду про скасування усиновлення державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини [21, С.138].

Розділ 3. ТАЄМНИЦЯ УСИНОВЛЕННЯ ТА ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УСИНОВЛЕННЯ

3.1. Таємниця усиновлення                         

Так зване «повне» усиновлення, на яке зорієнтоване чинне законодавство, передбачає створення для дитини іншого родинного середовища. Закономірним у більшості випадків є прагнення усиновлювачів до того, щоб ніхто, у тому числі й сам усиновлений, не знали, що усиновлювачі не є його рідними батьками. Тому Закон закріплює право на таємницю усиновлення і передбачає ряд заходів, які її забезпечують.

Ст. 226 СК України гарантує особі право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.

Особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку; пошук ними дитини для усиновлення; подання заяви про усиновлення; розгляд справи про усиновлення; здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини), зобов’язані не розголошувати її, зокрема й тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Усиновлена дитина також має право на таємницю факту її усиновлення, в тому числі й від неї самої. Лише по досягненні чотирнадцяти років вона має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, посадові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов’язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини.

Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Крім цього, він має право вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.

Отже, законодавство виділяє два види таємниці усиновлення: від дитини; від інших сторонніх осіб [14, С.62].

Ряд важливих заходів, спрямованих на забезпечення таємниці усиновлення, передбачено також ст. 229-231 Сімейного кодексу України. Це - право усиновлювача бути записаним матір’ю (батьком) дитини; право на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини; право на зміну прізвища, імені та по батькові усиновленої особи.

Так, за бажанням особи, яка подає заяву про усиновлення, вона може бути записана у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини або повнолітньої особи на підставі рішення суду. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір’ю, батьком потрібна згода дитини. Згода дитини на запис усиновлювача матір’ю, батьком дитини не вимагається, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками. При вирішенні питання про запис у Книзі реєстрації народжень суд обов’язково враховує інтереси дитини і задовольняє заяву усиновлювача у рішенні про усиновлення, якщо такий запис відповідає інтересам дитини.

Якщо усиновлювач був записаний матір’ю, батьком усиновленої ним дитини, то за наявності підстав, передбачених Законом (ст. 164 СК України), він може бути позбавлений батьківських прав або поновлений у батьківських правах відповідно до положень ст. 169 СК України [18, С.102].

У виняткових випадках, коли іншими гарантованими Законом заходами неможливо забезпечити таємницю усиновлення, особа, яка подала заяву про усиновлення, може звернутися з проханням змінити відомості про місце народження та дату народження дитини. У рішенні про усиновлення суд змінює такі відомості, якщо це відповідає інтересам дитини. При цьому дата народження дитини може бути змінена не більш як на шість місяців.

На підставі рішення суду про усиновлення до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, яке було видано раніше, анулюється.

З метою забезпечення таємниці усиновлення Закон допускає зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена. Про такі зміни суд зазначає у рішенні про усиновлення. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім’я та по батькові можуть бути змінені у зв’язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи.

Прізвище та по батькові дитини змінюються, якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.

За заявою усиновлювачів може бути змінено також ім’я дитини. Згода дитини для такої зміни є обов’язковою. Не вимагається згода дитини на зміну її імені у випадку, коли вона живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до нового імені.

Законодавством більшості розвинених країн, зокрема європейських, таємниця усиновлення не охороняється Законом. З урахуванням цього ст. 285 СК України встановлює обмеження прав іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України. Так, усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.

Відомості про усиновлення видаються судом лише зі згоди усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду в зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка знаходиться у їх провадженні.

Таємниця усиновлення охороняється Законом. Для охорони інтересів осіб, які усиновлені, та усиновлювачів Закон не лише передбачає заходи, які забезпечують збереження таємниці, але й встановлює відповідальність за її розголошення [2, С.75]. Відповідно до ст. 168 КК України розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновлювача карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення стали відомі по службі чи роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого [10, С.784].

3.2. Питання вдосконалення системи усиновлення в Україні

Міжнародне співтовариство в особі Організації Об’єднаних Націй, повноправним членом якої є Україна, працює над тим, щоб створити дітям усього світу якнайкращі умови життя і розвитку. Значним наслідком такої роботи у сфері охорони дитинства став ряд міжнародних документів, які стосуються прав дитини та забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей. Серед цих документів - документом надзвичайної ваги є Конвенція ООН про права дитини [9, С.43]. Міжнародними зобов’язаннями наша країна гарантує свободу і гідність своїх дітей, створює умови їх всебічного розвитку [21, С.125].

Конституцією України, дітям гарантуються всі права, необхідні для їх розвитку і життя, доповнюють та деталізують ці права інші законодавчі акти. Але, незважаючи на досить чітко розроблену, на сьогодні, законодавчу базу щодо захисту прав дітей, в Україні дедалі збільшується кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, значна частина яких поповнює дитячі будинки та школи-інтернати. Спостерігається поширення такого явища, як соціальне сирітство, коли біологічні батьки ухиляються від виконання своїх обов’язків, фактично покидають дитину і не займаються її вихованням, що в свою чергу викликає багато перешкод для усиновлення цих дітей. Причини позбавлення дітей батьківського піклування різні, але наслідки їх однаково негативні, а саме порушується право дитини виховуватися у сімейному оточенні в атмосфері родинного середовища [24, С.52].

Українська держава довгий час надавала перевагу інтернатному (інституціональному) влаштуванню й вихованню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Але, мережа установ, через яку проходять діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, сприймає їх як об’єкт, а не як суб’єкт виховання. Відірваність вихованців інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеженість простору спілкування, регламентація дій формують у них такі якості, що ускладнюють їхню адаптацію до дорослого життя в соціумі («розвинуте почуття утриманця – патерналізм», принцип життя – «нам повинні», «неготовність брати на себе відповідальність», «відсутність досвіду сімейного життя, розуміння сім’ї», «невпевненість в собі») [23, С.542].

Сьогодні в нашій державі проголошується пріоритет сімейного виховання дитини і в останнє десятиріччя зроблені важливі кроки для розвитку сімейних форм влаштування дітей, які з різних причин втратили власну родину. Альтернативою інтернатному вихованню є форма виховання дітей в будинках сімейного типу та в прийомних сім’ях, яка ще знаходиться в стадії розвитку. Подальше створення і підтримка дитячих будинків сімейного типу забезпечить право дітей, які з тих чи інших причин втратили сім’ю, зростати в атмосфері родинного тепла, мати надійний захист і можливість для повноцінного розвитку, соціального становлення, підготовки до самостійного життя.

Однією з основних та досить широко розповсюджених форм влаштування вихованців інтернатного закладу є усиновлення. Інститут усиновлення - один з найдавніших правових інститутів і існує в усіх сучасних правових системах. Вдосконалення системи усиновлення одне з найважливіших завдань нашої держави і суспільства. Усі питання, які пов’язані з соціально-правовим захистом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування повинні терміново вирішуватись .