Галузеві принципи цивільного процесуального права

    Про неможливість процесуального сумісництва  не існує окремої норми права, але це положення випливає з норм ЦПК, які регулюють процесуальне правове становище учасників процесу. Порушення принципу неможливості процесуального сумісництва є підставою для визнання рішення незаконним і його скасування. Так, у справі за позовом профспілки до заводу про стягнення зарплати працівникам заводу за списком, до якого був включений С., який одночасно виступав у цій справі представником відповідача, суд касаційної інстанції скасував прийняте судом першої інстанції рішення, мотивуючи це тим, що дозволивши С. виступати водночас позивачем і представником відповідача в справі, суд першої інстанції допустився істотного порушення діючого принципу процесу [17, c. 58]. 
 

2.7. Принцип процесуального формалізму 
 

    Також цей принцип має назву раціональна  процесуальна форма. Він полягає у створенні найбільш сприятливого порядку (раціонального цивільного судочинства) для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Встановлений порядок (формальності) забезпечує нормальний розвиток процесу і надає суб’єктам процесуальної діяльності можливість виправити допущене порушення встановленого порядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівноправністю сторін і публічністю, гласністю і закритістю, усністю і письмовістю, безпосередністю і опосередкованістю. Раціональна процесуальна форма визначається також встановленими в ЦПК: стадійністю процесу, строками на виконання процесуальних дій: по підготовці і розгляду справи, по набранню рішенням законної сили і допущенню негайного виконання, по оскарженню судових рішень і розгляду справ у касаційній інстанції; наданими судові можливостями встановлювати певні строки для виконання окремих процесуальних дій і покладанням на нього обов’язку протистояти намаганням осіб, які беруть участь у справі, в затягуванні процесу по справі і виконанні окремих процесуальних дій       [5, c. 29].

    Про раціоналізм цивільної процесуальної  форми свідчать доступність цивільного процесу, його простота і зрозумілість; наближеність суду до населення; звільнення позивачів-громадян по найважливіших для них справа від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується публічністю – активним процесуальним становищем суду і можливістю державних і громадських організацій захищати в судочинстві права інших осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належних умов для захисту прав громадян і державних інтересів [5, c. 30]. 
 

2.8. Принцип обов’язковості рішень суду 
 

     Принцип обов’язковості судових рішень полягає в тому, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Проте обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси [20, c. 40]. 

ВИСНОВКИ 
 

     Зміст розглянутих принципів має демократичний  характер і полягає в тому, що закріплені в нормах цивільного процесуального права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом, гласність, законність, диспозитивність, змагальність та багато інших.

     Розглянуті  принципи дають можливість реалізувати  своє право на захист учасників судового розгляду справи і взагалі цивільного судочинства, вони, виникаючи із цивільного процесуального права вони надають  йому більш теоретико-практичного  значення як його окремим нормам так  і тим, що стосуються даних принципів  в загальному аспекті.

     На  сучасному етапі розвитку України  суворе додержання і законодавче  вдосконалення повноти вираження  і дії демократичних принципів  цивільного процесуального права виступає важливою гарантією зміцнення законності як невід’ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку.

     Таким чином розглянувши таку об’ємну тему як галузеві принципи цивільного процесуального права можна зробити такий висновок, що принципи є основою, основними засадами цивільного процесу  та на основі них відбувається розвиток та побудова галузей права сучасної науки. Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь права у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує щільна взаємодія, яка характеризується єдністю мети і завдань цивільного судочинства.

    Кожний  з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.

    Ефективність  виконання завдань цивільного судочинства  перебуває в прямій залежності від  правильного застосування судами в  справі норм процесуального і матеріального права, для чого необхідно пізнати їх зміст, місця в системі права, їх зв’язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються.

    В своїй роботі я намагалася якомога ширше розкрити зміст кожного з принципів за розбиттям їх по напрямкам регулювання ( Конституція України та нормами цивільного процесуального права) та їх взаємозв’язок з самими нормами матеріального права, між собою та роль принципів в сучасному житті.

    Вивчення  принципів дуже важливе для подальшого розвитку цивільного процесу та для  побудови правової держави і громадянського суспільства, без якої неможливо  здійснення цивільного правосуддя.   
 

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 

    1. Андрушко А.В. Принцип диспозитивності в цивільному судочинстві України. – К.: Ін Юре, 2002. – 124 с.

    2. Білоусов Ю.В. Цивільний процес. – К.: Ін Юре, – 2005. – 228 с.

    3. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. №2862-ХІІ // ВВР України. – 1993. – №8. – ст. 56.

    4. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. №3018-111 // ВВР України. – 2002. – №27-28. – ст. 180.

    5. Кілічава Т.М. Цивільне процесуальне право. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 352 с.

    6. Коваль О.А. Поняття та принципи  цивільного процесу // Адвокат.  – 2004. – №8. – ст. 24-29.

    7. Комаров В.В. Цивільний процес: практика застосування – Х.: Одіссей, 1993. – 288 с.

    8. Комаров В.В. Цивільний процесуальний  кодекс України: Науково-практичний  каментар . – Харків: Одіссей, 2001. – 816 с.

    9. Конституція України. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 47 с.

    10. Машницька В.Ю. Принцип змагальності  в цивільному судочинстві. –  Х.: Основа, 1995. – 117 с.

    11. Опанасенко О.О. Поняття принципу  змагальності в цивільному процесі  України // Вісник Київського національного  університету ім. Т.Г. Шевченка: юр. науки . – 2004. – №59. – ст. 175-177.

    12. Стефан М.Й. Цивільний процес. – К.: Ін Юре, 2006. – 696 с.

    13. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар. – Х.: Консул, 2004. – 408 с.

    14. Тимченко Г.П.  Джерела змагальності в цивільному судочинстві // Право України. – 2005. – №1. – ст. 99-103.

    15. Тимченко Г.П.  Змагальність у цивільному процесі:  теоретичні аспекти // Вісник господарського судочинства. – 2004. – №4. – ст.  159-164.

    16. Тимченко Г.П.  Зміст змагальності у сучасному цивільному процесі  // Право України. – 2005. –  №5. – ст. 111-114.

    17. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2007. – 392 с.

    18. Цивільний процес: Навч. посіб. / А.В.  Андрушко, Ю.В. Білоусов,                     P.O. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. – За ред. Ю.В. Білоусова. – К.: Прецедент, 2005. – 293 с.

    19. Цивільний процесуальний кодекс України. – Х.: ІГВІНІ, 2006. – 175 с.

    20. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид. 2-ге, перероб. та доп.: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 472 с.